пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ

Загрузка...


Історія Стародавнього Сходу

Етногенез і ментальність населення


У давні часи мали місце часті міграції скотарських племен, які вели напівкочовий спосіб життя. Досить було збідніти чи вигоріти убогим степовим та гірським пасовиськам, як тамтешні кочівники-скотарі легко знімалися з насиджених місць і брели на пошуки корму для своїх кіз та овець. До міграцій спонукали також потреби продуктообміну. Не раз навідувалися кочівники непрошеними гостями й у географічно незахищену Месопотамію. Тому в утворенні її населення брало участь чимало етнічних груп. Проблема етногенезу стародавніх народів цього регіону Ойкумени, таким чином, дуже складна й залишається предметом гострих наукових дискусій.

Писемні джерела називають найдавнішими мешканцями долини річок-близнюків шумерів, мовну спорідненість яких з іншими народами ще не вдалося встановити. Навколо проблеми походження шумерів між філологами й археологами відбуваються справжні наукові баталії. Філологи впевнені, що назви деяких найдавніших південно месопотамських міст (Ур, Ніппур, Кіш тощо), а також чимало інших слів із лексикону шумерів (пастух, рибалка, хлібороб, тесля, гончар, ткач та ін.) виникли ще в дописемний період і в когось запозичені шумерами. Звідси філологи роблять висновок, що шумери — не автохтони, а пришельці. На користь цієї гіпотези свідчить і той факт, що освоєння людиною месопотамської долини почалося в напрямі з півночі на південь, тим часом найдавніші месопотамські міста виникали у зворотному напрямі — з півдня на північ.

Якщо шумери дійсно зайди, то відкіля вони прийшли в Месопотамію? У шумерських текстах згадується країна Мелухха та "рай перших людей" —Дільмун. Надійно локалізувати ці топоніми на історичній карті не вдається, сліди Мелуххи та Дільмуна шукають в Індокитаї, Закавказзі, Ефіопії... Якщо ж визнати шумерів, як це роблять польські дослідники, тібето-бірманцями, то напрошуватиметься висновок, що прибули вони в Месопотамію морем, адже тібето-бірманці, найімовірніше, переправилися в Азію з островів південних морів.

Археологи, навпаки, вважають шумерів тубільним населенням Месопотамії. На їхню думку, культура, виявлена в Ель-Убейді й названа убеїдською чи протошумерською, належала ніяким не попередникам шумерів, а самим шумерам. Нові археологічні відкриття датських археологів на сході Аравії та на о-ві Бахрейн (цей острів найчастіше ототожнюють із шумерським Дільмуном) підтверджують гіпотезу прихильників концепції про автохтонність шумерів. Датчани розкопали там ряд поселень III тис. до н. е. убеїдського типу й виявили в них предмети, виготовлені в шумерських містах. Виходить, що не шумери запозичили культуру убеїдців, а убеїдці південного узбережжя Перської затоки користувалися плодами шумерської цивілізації, отож вони були, найімовірніше, шумерськими колоністами.

Зовні шумери були невисокими, кремезними, з масивним горбатим носом, короткою шиєю, довгим волоссям, безвусі, але бородаті. За формою черепа вони поділялися на два типи: вірменоїдів і середземноморців.

По сусідству з шумерами (північніше лінії Шуруппак — Ніппур) поселилися східно семітські племена аккадців, які відрізнялися від шумерів і мовою, й зовнішнім виглядом. Це були люди, схожі на нинішніх арабів: високі, атлетичної статури, з довгим волоссям, чорними кучерявими бородами й продовгуватим обличчям. Вчені припускають, що аккадці були тубільним населенням Південної Месопотамії, принаймні мешкали там ще в неоліті. В першій половині II тис. до н. е., а можливо ще наприкінці III тис. до н. е., шумери злилися з ними в єдиний аккадський народ, семітизувалися.

Ядром найдавнішого населення Північної Месопотамії у другій половині III тис. до н. е. були субарейські племена, етнічно споріднені з хурритами держави Мітанні, урартами Закавказзя, хеттами Східної Анатолії. На початку II тис. до н. е. вони розчинилися серед сонму семітських племен, які наводнили собою Передню Азію і взяли назву своїх основних центрів — аккадці, вавилонці, ассирійці тощо. Були семіти пришельцями чи аборигенами Сирійсько-Месопотамського степу - це питання залишається дискусійним.

Якою була ментальність стародавнього населення Месопотамії?

На думку істориків, жителі Месопотамії були закоренілими індивідуалістами. Вони обмежувались турботами про свою сім’ю, інших родичів, близьких сусідів, громадськими ж справами цікавилися мало, перекладали їх на плечі царя, жерців, інших чиновників.

Неминущими життєвими цінностями в Месопотамії вважалися довголіття, здоров’я, наявність дітей (особливо синів), заможність. Шанувалися також багатий життєвий досвід і знання, вірність своєму слову, співчуття й милосердя. Соціальним злом вважалися беззаконня й безладдя, несправедливість і гноблення, жорстокість і невблаганність.

Існуюче суспільство не здавалося жителям Месопотамії ідеальним. Зростаюча майнова і соціальна нерівність, поява особливо жорстоких форм рабства бентежили багатьох, у тому числі непоодиноких представників соціальної еліти, розцінювалися ними як аморальні явища. Не випадково звільнення раба сприймалося у Вавилонії як акт милосердя. Нерідко приклад такого гуманного ставлення до ближнього показували вавилонські та ассирійські царі. Проте населення не допускало й думки про радикальні зміни в суспільстві. Набутий життєвий досвід підказував йому, що соціальна стабільність варта більшого, аніж химера суспільної перебудови. На думку І. С. Клочкова, нормальним суспільним становищем населення Месопотамії вважало таке, за якого кожен задовольнявся своїм місцем у соціальній ієрархії й керувався загальновизнаними нормами моралі. Рабство не сприймалося громадською думкою як щось неприродне, засуджувалися лише його найбільш жорстокі прояви. Самого поняття "воля" у Месопотамії, як і повсюдно на Стародавньому Сході, скоріше всього, не існувало.

Людину в Стародавній Месопотамії вважали гріховною від природи, здатною своєю негідною поведінкою розгнівити наймилосердніших із богів. Будь-яке лихо, що звалилося на людей, це божа кара за їхні гріхи. Людина — всього лише сліпий виконавець божого промислу. Ясна річ, така життєва філософія не сприяла громадській активності населення. Шумери і вавилонці (та почасти й ассирійці) багато плакалися на свою гірку долю, проте нічого не робили для того, щоб її поліпшити.

Набожність, похмура життєва філософія не перешкоджали жителям Месопотамії бути людьми практичними, відданими земним проблемам.

Цікаво, що хоча жителі Месопотамії були людьми працьовитими, ставилися вони до фізичної праці без пієтету. Історики звернули увагу на той факт, що в жодному творі шумеро-вавилонців праця не прославлялась як доброчесність, а неробство не засуджувалось як порок. Не менш цікаво, що в шумеро-вавилонських текстах відсутній осуд пияцтва та проституції. І. С. Клочков вважає, що населення просто-напросто змирилося з існуванням цих пороків, вважало їх неминучим соціальним злом.

На відміну від стародавніх єгиптян, для яких смерть означала перехід у справжнє, вічне життя, населення Месопотамії сприймало її як велике зло, бо, в його уяві, безсмертя не існувало, смерть несла в собі цілковите небуття. Моральним кредо мешканців країни було не приготування до смерті, а користування втіхами земного життя.

Вдача у шумерів та вавилонців була м’яка. їх не захоплювала груба фізична сила, вони не оспівували войовничість (хоча й цінували звитяжність), навпаки, вихваляли стриманість, розважливість, незлостивість, миролюбство. В цьому відношенні від них дещо відрізнялися ассирійці, які мали більш круту вдачу, хоча при нагоді могли продемонструвати й сентиментальність. У повсякденному житті ассирійці, за висловом І. М. Дьяконова, керувалися "лютою строгістю моралі", щоправда, менш лютою, аніж пізніше ісламські фундаменталісти. Вони любили похвалитися своїми кривавими подвигами на війні, захоплювалися полюванням. Ця особливість їхньої етнопсихології значною мірою була наслідком того, що вони стали цивілізованим народом пізніше, аніж шумери чи вавилонці, довго зберігали рудименти первісності. Цивілізація, можна сказати, не встигла їх розманіжити. Ассирійці, вочевидь, менше обтяжували себе науками й освіченістю. їхні царі, за винятком Ашшурба шпала, були неписьменні.

Ассирійці вельми любили випити й закусити, особливо на званих бенкетах, що влаштовувалися після завершення якоїсь важливої роботи.

Таким у загальних рисах виглядає з історичних джерел психологічний портрет населення Стародавньої Месопотамії.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історичний архів (збірник наукових праць)
Історична панорама - збірник наукових праць (частина 1)
Історична панорама - збірник наукових праць (частина 2)
Історичні записки (збірка наукових праць)
Історіографія, джерелознавство (збірка наукових праць)
Іван Огієнко і сучасна наука та освіта (збірка наукових праць)
Історія України. Маловідомі імена, події, факти (збірник наукових статтей)
Історія України
Етнологія України: Філософсько-теоретичний та етнорелігієзнавчий аспект
Історія Стародавнього Сходу
Всесвітня історія
Історико-педагогічний альманах (збірка наукових праць)
Історія і культура Придніпров’я (збірка наукових праць)
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 1
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 2
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 3
Історія (збірка наукових праць)
Запорожсталь