Електронна бібліотекапідручники


Історія Стародавнього Сходу

Релігія і міфологія


Релігія та органічно пов’язана з нею міфологія були основою основ світоглядної системи стародавніх єгиптян, що їх Геродот уважав найбільш набожним із усіх відомих йому народів. Висловлювалася думка, що філософії як такої в Стародавньому Єгипті взагалі не існувало, що єгиптяни сприймали довколишній світ виключно крізь релігійно-міфологічну призму.

Староєгипетська релігія та міфологія — надзвичайно складне явище. Вони поєднали в собі різні, часом полярні вірування та уявлення, що склалися в різні часи й у різних куточках країни, постійно розвиваючись І ускладнюючись. Здавна в Єгипті сформувалося кілька теологічних центрів (Геліололь, Мемфіс, Гермополь, Фіви тощо). В кожному з них сформувалася своя космологічна версія, що проголошувала творцем світу свого бога, інших же богів трактувала як створених ним чи таких, що походять від нього. Тому в Стародавньому Єгипті навряд чи існувала цілісна релігійна доктрина (таке бачення релігійного життя стародавніх єгиптян значною мірою зумовлене також станом найдавніших джерел і суперечливим характером пізніших релігійних текстів).

Релігія стародавніх єгиптян — це химерне переплетення фетишизму і тотемізму, політеїзму і монотеїстичних уявлень, теогонії і космогонії, культу і суперечливих міфів. Із первісних релігійних уявлень особливо сильним у Єгипті був тотемізм. Єгиптяни вважали священного тотема своїм першопредком, здатним захистити їх від усілякої напасті чи, навпаки, накликати її. Тотемне походження мали навіть назви окремих номів (Зайцевий, Антилоповий, Оксірінхський тощо). Кожен ном, кожне поселення мали свого тотема-покровителя, який служив істотною підмогою для місцевого патріотизму, щоб не сказати — шовінізму. Ці місцеві культи проіснували впродовж усієї доби фараонів. Окремі з них, у зв’язку з розвитком староєгипетського суспільства та ускладненням його політичної структури, ставали загальнодержавними і вшановувались у всіх номах. Загальноєгипетське визнання здобули передусім столичні культи та культи, пов’язані з іригаційним землеробством. Певну централізацію їх засвідчував також факт появи одного й того ж бога відразу в кількох іпостасях. Так, сонячне божество в різні години дня виступало в різних іпостасях ("Я бог Хепра вранці, я бог Ра опівдні, я бог Атум увечері"). Тенденція до синкретизації багатьох культів проявилася в Єгипті так виразно, що, на думку окремих дослідників, староєгипетська релігія у своєму магістральному розвитку тяжіла до монотеїзму.

В уяві стародавніх єгиптян світ буквально кишів найрізноманітнішими богами та духами, що їх уособлювали священні тварини, птахи, риби, комахи. Єгиптологи налічили в староєгипетському пантеоні понад дві тисячі богів! Можна сміливо стверджувати, що навряд чи існувала в країні якась живність, яку бодай в одному з номів не вважали б священною.

Єгиптяни обожнювали насамперед тих представників фауни, які були чимось корисні людям (наприклад, знищували шкідників) або вражали їх своєю силою чи дивним способом життя. Зокрема, богами стали лев, бики Апіс, Мневіс і Бухіс, крокодил, гіпопотам, павіан, антилопа, газель, вовк, собака, кішка, баран, корова, свиня, коза, ібіс, гуска, гадюка, жаба, окремі види риб, скорпіон, багатоніжка, жук-гнойовик Скарабей, бджола та ін. Священних тварин тримали при храмах, по-царськи вшановували їх. Коли священна тварина помирала, ЇЇ набальзамовували й ховали на спеціальному цвинтарі (мавп — у Фівах, крокодилів і биків — у Мемфісі, кішок — у Бубастисі та Саккара, ібісів — у Гермополі тощо). В окремих містах у день загибелі священної тварини оголошувався загальний траур. Навіть ненавмисне вбивство священної тварини вважалося жахливим святотатством і каралося смертю.

Культ священних тварин проявився в зооморфному зображенні богів. Так, сонячного бога спершу зображували у вигляді лева чи сокола, богиню Сохмет — у вигляді левиці, місячного бога Тота (його ще вважали богом мудрості й письма) — у вигляді ібіса, охоронця підземного царства Анубіса — у вигляді шакала, бога війни Віпуата — у вигляді вовка, охоронцями особи фараона вважали сокола, коршака, гадюку та бджолу, самого ж фараона зображували у вигляді сфінкса. Згодом єгиптяни перейшли на антропоморфну іконографію своїх богів, частину яких вони напіволюднили (зображували з тілом людини й головою тварини чи птаха), інших же (Озіріса, Пта, Амона, Хонсу, Мін, Атум, Ісіду та ін.) піддали цілковитій антропоморфізації. Такі зміни в іконографії єгипетських богів відбулися, на думку одних дослідників, під впливом більш досконалих іноземних релігій, на думку ж інших — унаслідок ускладнення соціальної структури, зростання залежності індивіда від суспільства.

У Стародавньому Єгипті розвинувся культ води. В уяві єгиптян сам всесвіт виник із первісного водяного хаосу — божества Нун. Воду єгиптяни населяли полчищем духів, якими верховодив крокодилоголовий Собк. річку Ніл вони не обожнювали, але обожнювали її розлив — Хапі (його зображували у вигляді товстуна з дарами землі для богів). Утім, культ води в Єгипті завжди поступався своїм значенням солярному культові. В цьому не було нічого дивного, адже для єгипетського хлібороба головною загрозою були не розгул водяної стихії, а літня засуха, гарячі вітри пустині.

Найдавнішим солярним культом у країні був Ра, центральне святилище якого знаходилося у Геліополі. Коли Геліополь став загальноєги петським релігійним центром, Ра очолив єгипетський пантеон, зливши ся поступово з одним із найархаїчніших єгипетських богів Гором в єдиний культ Ра-Горахте. Внаслідок перетворення Фів у столицю Єгипту пантеон очолив фіванський солярний культ Амона, який потім злився з Ра в синкретичного Амон-Ра. Сонцепоклонницька реформа Ехнатона піднесла тимчасово солярний культ Атона на роль вселенського божества. Деякі вчені висловлювали думку, що Єгипет у середині II тис. до н. е. з усіх тодішніх близькосхідних цивілізацій був найбільш готовий до монотеїстичної реформи. Все ж смілива реформа Ехнатона наштовхнулася на непереборну перешкоду — властивий релігії консерватизм та опір впливового столичного жрецтва. "Натомість ідею монотеїзму підхопили й розвинули напівкочові семітські племена стародавніх євреїв, яких на певний строк доля звела з великою імперією фараонів". У релігійному житті країни все повернулося на круги своя — знеславлений фараоном-реформатором Амон знову очолив староєгипетський пантеон .

Особливе місце в релігійно-міфологічній культурі стародавніх єгиптян посідав цикл міфів і ритуалів, пов’язаних з богом підземного царства Озірісом. Центральне святилище Озіріса містилося в Абідосі, проте його культ вшановувався в усіх єгипетських номах та у васальних країнах Східного Середземномор’я.

Міфи про Озіріса заплутані й суперечливі. В них домінують три теми: політична (міф про поєдинок між Озірісом і Сетом відображав боротьбу між Верхнім і Нижнім Єгиптом, наслідком якої було утворення єдиної єгипетської монархії), землеробська (єгиптяни пов’язували з Озірісом зміну вегетаційного та мертвого періодів у житті природи) та есхатологічна (Озіріс творив посмертний суд, винагороджуючи праведників і караючи грішників). Міфами про Озіріса єгиптяни пояснювали також традицію кровозмішення в царській родині.

Один із міфів розповідав, начебто Озіріс був зачатий богом землі Гебом в утробі богині неба Нут, дружини Ра. Коли Ра довідався про це, він очманів від люті й поклявся, що не буде такого місяця й дня, коли б зрадлива Нут змогла розродитись. Якби Нут могла розраховувати лише на підтримку Геба, їй би після цієї клятви Ра було непереливки, але серед небожителів знайшлися й інші, готові захистити її від розгніваного Ра. Бог мудрості Тот виграв у місячного бога в кості 1/72. частину доби й склав із цих часток п’ять повних діб, включивши їх до календарного року (в такий спосіб міф, до речі, пояснював особливості староєгипетського календаря). Упродовж цих додаткових діб прокляття Ра не діяло, й Нут поспішила народити богів Озіріса, Гора-старшого, Сета й богинь Ізіду та Нефтіду. Згодом Ізіда стала дружиною Озіріса, а Нефтіда — дружиною Сета. Злий Сет, пройнятий чорною заздрістю до Озіріса, підступно вбив брата й кинув його понівечений труп у Ніл. Хвилі прибили останки Озіріса до фінікійського м. Бібл, де їх знайшла вбита горем Ізіда. Вдова з допомогою шакалоголового бога Анубіса набальзамувала тіло Озіріса, магічним способом зачала від нього сина Гора-молодшого, якого, потай від Сета, вигляділа в заростях Дельти. Коли Гор підріс, він убив Сета й оживив батька, якого поставив володарем "західних областей" — царства мертвих. Культ воскреслого Озіріса став у Єгипті основою заупокійного культу й відігравав у релігійному житті населення неабияку роль.

Віра єгиптян у потойбічне життя була особливо стійкою. В їхній уяві воскресала не лише душа, а й тіло, щоб цього разу існувати довічно. У кожної людини є безтілесні душі-двійники (Ка, Ба та інші). Небіжчик воскресне на тому світі, якщо вони зіллються зі своєю тілесною оболонкою. Звідси — звичай набальзамовувати небіжчиків і споруджувати їм монументальне вічне житло — гробницю. Про всяк випадок єгиптяни ставили в спеціальній замурованій ніші гробниці статую небіжчика, в яку, якщо мумія не збережеться, могли вселитися Ка і Ба. Вчені вважають, що стійку віру єгиптян у воскресіння душі й тіла могло породити чудове збереження трупів у розпечених пісках пустелі (археологи нерідко знаходять тіла єгиптян, померлих задовго до винайдення способу бальзамування).

Характерно, що символами вічного посмертного життя слугували в Стародавньому Єгипті дерево чи букет квітів. Існує думка, що наш звичай дарувати квіти має давньоєгипетське походження, хоч єгиптяни, на відміну від нас, вкладали в нього глибокий сакральний зміст.

Стародавні єгиптяни мали нечітке уявлення про потойбічний світ. Він містився десь на заході, в Лівійській пустелі, у вигляді райських полів Іалу (від них, до речі, походить назва однієї з найкрасивіших вулиць Парижа — Єлисейські Поля). На полях Іалу воскреслі відпочивають душею й тілесно, бо там немає ані ворогів, ані суперників, отож немає потреби вести постійну боротьбу за існування. Той, хто потрапляє на них, веде там звичний земний спосіб життя —готує землю під засів, вирощує хліб тощо. Не доводиться йому потіти на іригаційних роботах, бо поля Іалу вже забудовані каналами й дамбами. Той, хто не горить бажанням працювати фізично, може сидіти, згорнувши руки, аби тільки родичі не забули покласти в гробницю ушебті — глиняні статуетки слуг, які чарівним способом оживуть і виконуватимуть за сибарита-небіжчика всю чорну роботу.

В уяві стародавніх єгиптян життя і смерть — береги однієї ріки. Померти — значить переселитися на інший берег ріки. Свої помешкання єгиптяни будували на правому березі Нілу, а гробниці — на лівому.

В Стародавньому Єгипті вперше з’явилася ідея про відплату по ділах людини, яка потім стала стрижневою у світових релігіях. У 125-му розділі "Книги мертвих", складеної жерцями в епоху Нового Царства, йшлося про суд Озіріса. Озіріс зважував на спеціальних терезах душу небіжчика й пропускав її на поля Іалу лише в тому випадку, якщо на ній не висів тягар жодного з 42 смертних гріхів, інакше душу грішника тут таки пожирала страшна потвора Аммат. Проте високоморальну ідею про відплату за діла людини єгиптяни сповідували непослідовно. В "Книзі мертвих" знаходимо поради, як можна обдурити Озіріса й здобути вічне блаженство попри весь тягар земних гріхів. "Так були знищені високі моральні здобутки,— зауважував із цього приводу єгиптолог,— і "Книга мертвих" свідчить водночас і про їхню наявність, і про їхню сумну долю".

Дорого, дуже дорого обійшовся стародавнім єгиптянам культ мертвих. Безприкладне в історії кам’яне будівництво пірамід, скельних гробниць і храмів здійснювалося саме для потреб цього культу, про який єгиптянин дбав мало не більше, аніж про своє земне життя. У цьому, на думку єгиптологів, значною мірою "завинив" географічний чинник, адже "сама природа країни звільнила єгипетський народ від багатьох скрут, які спіткали інші народи, вона ж... вплинула і на його релігійні погляди, які полягали в тому, що перебування людини на землі швидкоплинне й минуще, а справжнє, вічне життя настає лише після фізичної смерті".

Звичайно, релігійне життя в Стародавньому Єгипті не було безхмарним, вільним від єретичних учень, навіть елементів релігійного скепсису. Свідченням цього була поява таких вільнодумних творів, як "Пісня арфіста" та "Бесіда розчарованого зі своєю душею", в яких висловлюються сумніви щодо посмертного воскресіння й епікурейські заклики "жити за велінням свого серця", собі на втіху. Автори цих творів не протиставляли релігійному світосприйняттю своє розуміння світопорядку, обмежившись лише випадами проти окремих аспектів офіційного віровчення.

З розбудовою єгипетської державності релігії відводилася специфічна роль — дедалі більше задовольняти ідеологічні потреби владних структур, про що яскраво свідчить досконало розроблена жрецтвом система обожнення влади фараона й, зрозуміло, власної влади, а також поява у стародавніх єгиптян ідеї про відплату по ділах людини, що було вже безперечним втручанням у сферу соціальної етики.

На відміну від царя шумерського, вавилонського чи ассирійського, єгипетський фараон уважався не представником богів, а самим богом (за життя — Гором, після смерті — Озірісом): "Через фараона стверджується на землі божественний порядок, у ньому одному зосереджені сили, що підтримують економічне, суспільне й політичне життя держави... Він підтримує маат (світопорядок) і робить безпечним життя підданих, примушуючи втікати варварів й стверджуючи свою владу в усій долині Нілу. Він один має надприродну силу, яка незмінно приносить йому перемогу на полі бою і робить його мудрим у політиці... Втаємничений в усі таємниці і наділений високою культурою фараон з допомогою мистецтва й релігійних обрядів підтримує життя богів".

Релігія та міфологія стародавніх єгиптян істотно вплинули на духовний світ інших стародавніх народів Передньої Азії, передовсім східно середземноморських. Зокрема, жителі фінікійського м. Бібл ушановували культ Озіріса, а стародавні євреї влаштовували похорони на єгипетський лад, їхній племінний бог Яхве, як і єгипетський деміург Пта, створив світ за допомогою божественного слова. Античний світ також зазнав впливу єгипетської релігії, особливо в плані вшанування культу Ізіди, храми якої існували в ряді міст Греції та Риму, а також у Галлії, Іспанії та Британії. Деякі вчені вважають, що й християнське вчення про воскресіння після смерті, про страшний суд, про Трійцю тощо також має єгипетське походження.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історичний архів (збірник наукових праць)
Історична панорама - збірник наукових праць (частина 1)
Історична панорама - збірник наукових праць (частина 2)
Історичні записки (збірка наукових праць)
Історіографія, джерелознавство (збірка наукових праць)
Іван Огієнко і сучасна наука та освіта (збірка наукових праць)
Історія України. Маловідомі імена, події, факти (збірник наукових статтей)
Історія України
Етнологія України: Філософсько-теоретичний та етнорелігієзнавчий аспект
Історія Стародавнього Сходу
Всесвітня історія
Історико-педагогічний альманах (збірка наукових праць)
Історія і культура Придніпров’я (збірка наукових праць)
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 1
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 2
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 3
Історія (збірка наукових праць)
Запорожсталь