Примітивна обмінна торгівля існувала в країні ще в епоху Стародавнього Царства. Єгиптяни, які впродовж усієї своєї стародавньої історії не користувалися грошима, обмінювали товар на товар. Мірилом вартості їм служило зерно. Отож, йдучи на ринок, вони брали не гаманець з грішми, а торбу з зерном. В епоху Нового Царства в країні з’явилася й одиниця вартості — дебен (шматок міді вагою близько 90 г), проте дебен сам по собі не був у обігу, просто вважалося, що той чи інший товар коштує стільки-то дебенів і на нього можна було виміняти інший товар такої ж вартості.

Упродовж майже трьохтисячолітнього існування Стародавнього Єгипту його економіка залишалася натуральною. Товарне виробництво в країні було відсутнє, збувався не товар, а надлишки продукції, виготовленої для власних потреб. Номи, господарство яких було однотипним, між собою практично не торгували, розвивався майже виключно зовнішній ринок, особливо в найдавніший період староєгипетської історії. Проте навіть зовнішня торгівля до епохи Пізнього Царства не особливо процвітала в умовах значної географічної ізольованості країни, забезпеченості її власною промисловою сировиною та можливості для єгиптян легко грабувати суміжні території.

В епоху Стародавнього Царства єгиптяни вимінювали на свої ювелірні вироби, ароматичні олії, мед, тканини, алебастровий посуд тощо в нубійців — бивні слона, хутра, пахощі, ебенове дерево; у жителів екзотичної країни Пунт (знаходилась, скоріше всього, на території Сомалі чи на півдні Аравії) — міррову смолу, дошки, електрум, карликів (для забав малолітньому фараону); в сирійських племен промислову деревину; в мешканців фінікійського міста Бібл, яке поступово стало найважливішим центром єгипетської торгівлі в Азії,— деревину, оливкову олію тощо. Вели обмінну торгівлю єгиптяни тоді також з островом Крит.

Утім, для характеристики тогочасних міжнародних економічних зв’язків Єгипту слово "торгівля" не завжди підходить, бо вони нерідко зводились до банального воєнного пограбування сусідів. Ось як "торгував", наприклад, але фантинський номарх Хуфхор із нубійцями. Він з’являвся до них на чолі сильного військового загону — й перелякані нубійські вожді задарма віддавали йому своїх биків і кіз, аби він лише довго не затримувався в гостях.

В епоху Середнього Царства фараони споряджали напівторговельні, напіввійськові експедиції, як і раніше, в Нубію, країну Пунт, на острови Егейського моря (передусім на острів Крит). Тісні контакти встановили тоді єгиптяни з Месопотамією та Східним Середземномор’ям, яке надовго стало їхньою вотчиною. За придбаний товар вони платили зерном, одягом, часом міддю, а наприкінці Середнього Царства — й золотом.

В епоху Нового Царства, незважаючи на значне розширення єгипетських кордонів, товарообмін у країні залишався незначним. Лише наприкінці цієї епохи почав складатися загально єгипетський ринок. Становище істотно змінилося вже в І тис. до н. е., коли в господарське життя єгиптян владно вторгнулися товарно-грошові відносини. Тодішніх єгиптян навернули до торговельної діяльності значною мірою греки, які відзначалися комерційною жилкою. Проте для активізації в епоху Пізнього Царства ринкових відносин існували й більш вагомі спонуки. Раніше, коли Єгипет був могутньою передньоазіатською державою, він одержував залізо, мідь, олово, промислову деревину тощо у вигляді воєнної здобичі та данини васальних народів, тепер же все це він мусив купувати. Єгипет налагодив стабільні торговельні зв’язки з багатьма своїми сусідами. Фараон Нехо ІІ щоб зручніше було запливати в країну Пунт, навіть розпочав будівництво каналу від східного, пелузійського, рукава Нілу до Червоного моря.

Він же близько 600 р. до н. е. велів хоробрим фінікійським мореплавцям обігнути Африканський континент, на що вони затратили два роки. Пожвавішав і внутрішній ринок у Єгипті, причому найбільший інтерес до торговельної діяльності виявляли храми, земельні латифундисти, малоазійські та грецькі купці, що поселилися в цій країні. В Єгипті доби Пізнього Царства розквітло лихварство з усіма його соціальними наслідками.