пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ

Загрузка...


Історія Стародавнього Сходу

Єгипет за Рамесидів фіванська теократія


У війнах Рамзеса II Єгипет, очевидно, перенапружив свої сили. Можливо також, що до - нього вже прийшла стареча неміч. Причину наступної катастрофи єгиптологи вбачають також у тривалій затримці країни у "бронзовому віці", що послабило її у воєнному та економічному відношеннях, у можливому відкритому протистоянні між фараонами та фіванським жрецтвом, у улазливій пропаганді, що підірвала моральний дух народу й призвела до засилля іноземщини, в послабленні культу фараона, у приході до влади невольових, недолугих політиків. Як би там не було, а наступники Рамзеса Великого були більше заклопотані обороною держави від нападників, аніж організацією нових завойовницьких походів. Так, фараон Мернептах, тридцятий син Рамзеса II, змушений був відбивати натиск лівійських племен і насилу врятував Єгипет від страшного нашестя "морських народів" — індоєвропейських племен з Балкан чи островів Егейського моря. Проте воєнні успіхи цього фараона мало зарадили справі, Єгипетська держава хиріла буквально на очах.

Передвісником нового, цього разу вже остаточного, занепаду Єгипту була узурпація влади сирійцем Ірсу наприкінці царювання XIX династії. Цей авантюрист спирався, очевидно, у своїх діях на підтримку сирійських поселенців у Дельті. Цим не забарились скористатися лівійці для свого чергового нападу на Єгипет. Все ж єгиптяни спромоглися навести порядок у власнім домі. Фараон Сетнехт, який заснував XX династію, придушив заколот Ірсу і прогнав лівійців. Його син Рамзес III відбив два напади лівійців, які прагнули оволодіти багатим Єгиптом, і переміг у кількох морських і сухопутних битвах військові сили "народів моря", які вдруге опинилися біля єгипетських кордонів. Проте наступники Рамзеса III не зуміли закріпити ці воєнні успіхи. Немовби відчуваючи своє. безсилля, всі вони брали собі престижне ймення Рамзеса, через що єгиптологи назвали їх Рамесидами.

Немічні Рамесиди запобігали перед впливовим жрецтвом, задобрювали його щедрими пожертвами храмам, особливо храму Амона у Фівах і Птаха у Мемфісі. Жерці Фіванського храму, мабуть, були багатші за фараона. Вони мали на Червоному морі свій торговельний флот, перебрали до своїх рук золоті копальні в Нубії. Єгипетське жрецтво на той час уже оформилося в касту (жрецькі посади стали спадковими). Суспільний престиж жерців у період Рамесидів досяе свого апогею, реальна влада в державі переходила до них.

Рамесиди катастрофічно втрачали владу. Рамзес III, наприклад, доцарювався до того, що проти нього вчинив заколот його власний гарем, щоправда — не основний, а похідний (той, що супроводжував царя в походах). Змовниць, однак, було вчасно викрито й страчено. Характерно, що окремі судді, які вели дізнання у справі гаремного бунту, не встояли перед чарами змовниць й самі опинилися на лаві підсудних. У державі процвітали злочинність і корупція. Повально грабували навіть царські могили. На початку царювання XXI династії майже всі гробниці в Долині царів і Долині цариць були пограбовані злодіями. В такій обстановці прихід до влади фіванських жерців наприкінці XX династії не був несподіванкою. За останнього Рамесида, Рамзеса XI, фактично володарем Верхнього Єгипту та Нубії став першосвяшеник храму Амона Херіхор. Єгипет знову розпався на дві незалежні держави.

Владні структури насаджували в суспільстві ідеологізовані форми релігії. У тодішніх розписах і кольорових рельєфах запанувала виключно релігійна тематика. "Це була доба удаваної набожності, коли ритуальним догмам надавалася перевага перед вимогами етики",— констатує історик. Фіванське жрецтво проголосило бога Амона володарем Всесвіту, при цьому воно повчало народ, що Амоновим обранцем є не його син, тобто не фараон, а верховний жрець храму Амона. Релігія вкотре стала в період царювання Рамесидів знаряддям політичної боротьби.

Отож наприкінці II тис. до н. е. Єгипетська держава знову розпалася. Фараони XXI династії, яку започаткував верховний жрець Амона в Танісі Смендес, лише символічно вважалися загально єгипетськими володарями. Центр політичного життя країни перемістився в Дельту, де змінилося кілька столиць. Палестина та Сирія відложилися від Єгипту, сусіди, як це випливає з староєгипетської повісті "Подорож Уну-Амуна в Бібл", вже не зважали на нього. Близько 1085 р. до н. е., з воцарінням XXI, Та-іської, династії, Єгипет увійшов в останній — похмурий і безбарвний — період своєї стародавньої історії — Пізнє Царство.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історичний архів (збірник наукових праць)
Історична панорама - збірник наукових праць (частина 1)
Історична панорама - збірник наукових праць (частина 2)
Історичні записки (збірка наукових праць)
Історіографія, джерелознавство (збірка наукових праць)
Іван Огієнко і сучасна наука та освіта (збірка наукових праць)
Історія України. Маловідомі імена, події, факти (збірник наукових статтей)
Історія України
Етнологія України: Філософсько-теоретичний та етнорелігієзнавчий аспект
Історія Стародавнього Сходу
Всесвітня історія
Історико-педагогічний альманах (збірка наукових праць)
Історія і культура Придніпров’я (збірка наукових праць)
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 1
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 2
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 3
Історія (збірка наукових праць)
Запорожсталь