Українська електронна бібліотека

Загрузка...


Державне регулювання економіки

17.3. Державне регулювання економіки Японії


Японія - економічно найбільш розвинена країна Азії. Наявність значного економічного потенціалу, відносно високі темпи економічного росту, вигідне економіко-географічне положення в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні вирізняють її як один із основних центрів територіального зосередження господарства світу.

Японія розташована на невеликих за площею островах біля узбережжя Східної Азії. Площа країни - 372,2 тис. км2, населення - 124 млн. осіб. Складний рельєф, обмеженість ділянок, придатних для промислового та житлового будівництва, часті землетруси - все це створює складні умови для господарювання.

Японія - морська країна, для якої Тихий океан є найбільш універсальною та найдешевшою дорогою в усі кінці світу.

Японія йшла до XXI ст. як могутня економічна держава, з розвинутою промисловістю, оснащеною найсучаснішими технологіями; має великі валютно-фінансові ресурси, міцні позиції у міжнародному поділі праці. У другій половині XX ст. країна пережила небачений в історії економічний злет і досягнула "економічної зрілості", для якої притаманні завершені форми і структури господарства, оптимальне поєднання регулюючої та спрямовуючої ролі держави з активним функціонуванням механізмів ринку.

Впродовж другої половини XX ст. господарство Японії розвивалося під впливом факторів, перелік яких виглядає по-різному для повоєнних десятиліть і для періоду після економічної кризи 1974-1976 рр. У 50-60-ті pp. склалося найбільш сприятливе поєднання факторів економічного розвитку за всю історію сучасного господарства Японії. Інтенсивне використання висококваліфікованої робочої сили, активне впровадження найповніших досягнень світового науково-технічного прогресу, реорганізація діяльності великих корпорацій дали змогу швидко оновити виробничі фонди й налагодити сучасне виробництво. Аграрні перетворення 1946-1949 pp. та 1991 р. прискорили формування ринкових відносин на селі. Обмеження воєнних витрат відкрило державі можливість спрямувати значні кошти на підтримку найновіших галузей промисловості. Нарешті, сприятлива кон´юнктура на світових ринках сировини і збуту продукції також сприяла тому, щоб Японія утвердилася як один із важливих експортерів товарів, а згодом і капіталу.

У 70-80-ті pp. склалася якісно інша ситуація в розвитку господарства Японії. Деякі фактори прискореного економічного розвитку вичерпалися, лише високий рівень кваліфікації робочої сили зберіг своє значення. Окремі фактори економічного зростання трансформувалися. Так, від практики запозичення зарубіжних технологій Японія перейшла до інтенсивного розвитку власних наукових досліджень, що створило розвинений науковий комплекс. Ускладнення ситуації на світових ринках сировини і палива японська економіка згладила посиленим запровадженням енерго- та матеріалозберігаючих технологій. На новому етапі розвитку провідного значення набули наукомісткі галузі, продукція яких забезпечила зміцнення позицій Японії на світових ринках; зросло значення "індустрії інформації"; потреба вирішення екологічних проблем стимулювала виникнення індустріально-екологічного комплексу.

Наприкінці 80-х pp. XX ст. в Японії склалося універсальне господарство, в якому поєднуються високоінтенсивні виробництва і невиробнича сфера, орієнтована на високі світові стандарти якості життя.

Ринок праці в Японії репрезентований робочою силою з високим рівнем фахової підготовки, культури праці та професійної мобільності. Причому за останні десятиріччя зростання продуктивності праці випереджувало ріст заробітної плати, а заробітна плата поступово стала однією із найвищих у світі.

Японські підприємства мають сучасні основні фонди. Завдяки прогресивній амортизаційній політиці підприємці не тільки використовують нове і високопродуктивне устаткування, але й замінюють морально застаріле, навіть якщо не вийшов строк його фізичного зношування. Рівні фондоозброєності праці, фондовіддачі у провідних галузях матеріального виробництва вищі або дорівнюють західноєвропейським та американським.

В Японії склалося суспільство, де "корпорація понад усе". Багатство сконцентроване в руках корпорацій - юридичних осіб. Вони є основними власниками нерухомості й основних виробничих фондів, зростають їхні фінансові активи. Індивідуальні власники капіталу стають другорядними чинниками на ринку капіталу та цінних паперів.

Концентрація багатства в руках юридичних осіб і посилення їхніх можливостей порівняно з можливостями фізичних осіб має всебічні економічні та політичні наслідки. Корпорації починають контролювати політику, активно діють у сфері культури, освіти та наукових досліджень. Спостерігаються зміни у структурі власності. Динаміка змін у розподілі акціонерного фонду визначає характер, цілі та мотиви діяльності корпорацій.

В організації життєдіяльності та господарства в Японії велику роль відіграє держава. Країна має сталу систему державного програмування. Вже з повоєнних років у країні втілена в життя система довгострокових планів економічного розвитку. Зокрема, в країні розроблені і реалізовуються План реконструкції Японських островів (план Тонаки), програма трансформації економічної структури Японії. Остання, по суті, є економічною стратегією розвитку Японії напередодні XXI століття.

У цих планах визначаються політичні та економічні цілі, виявляються проблеми розвитку і розробляються механізми їх вирішення. Відповідальність за складання та реалізацію економічних планів несе державне Управління економічного планування.

В Японії досить дієздатна система державного регулювання. Держава через міністерства зовнішньої торгівлі й промисловості, фінансів, управління економічного планування, різноманітні спеціальні комісії та комітети активно впливає на різні сфери господарського життя: економічний ріст, процеси конкуренції та формування структури власності, розвиток освіти і науки, політику кредиту та грошового обігу, розробку стратегій зовнішньоекономічних зв´язків. Цей вплив здійснюється шляхом опосередкованих, переважно економічних засобів.

Послідовно здійснюється державна протекціоністська політика в життєво важливих галузях. У 50-ті pp. держава сприяла розвиткові металургії, залізниць, електроенергетики, хімії. Так, у 60-ті pp. зусилля були спрямовані на розвиток хімії синтетичних матеріалів, нафтопереробки та нафтохімії, загального машино- та автомобілебудування, радіоелектронної промисловості. У 70-80-ті pp. пріоритетними стали наукомісткі галузі. В системі державно-корпоративного програмування та регулювання поєднуються діяльність згаданих державних інституцій та неурядових підприємницьких структур, центральне місце серед яких має "Кейданрен" - штаб крупного японського капіталу.

Корпоративна ланка господарської діяльності репрезентована великими фінансово-монополістичними групами, в яких консолідуються провідні корпорації країни. Кожна велика фінансово-монополістична група зосереджує контроль над фірмами практично всіх галузей промисловості, комерційними банками та іншими фінансовими структурами, торговими фірмами, транспортними фірмами, науково-дослідними організаціями.

Є певні закономірності в територіальній організації діяльності зазначених груп. Управлінські ланки головних концернів та фірм зосереджуються в головних районоутворюючих центрах країни. Чим більший ранг центру, тим більше зосереджено в ньому управлінських підприємств. Між провідними управлінськими та фінансовими центрами країни створена система сучасного електричного та електронного зв´язку, інформаційні банки й обчислювальні центри країни утворюють єдину інформаційну мережу.

Країна має сучасні продуктивні сили, в яких нестача природних ресурсів залишком перекривається високим рівнем кваліфікації і культури праці робочої сили, активним та гнучким використанням капіталу й можливостей менеджменту, високим рівнем науки і техніки. Державні органи й підприємці проводять політику активної зовнішньоекономічної експансії на світовому ринку, ставлять і вирішують складні питання внутрішнього розвитку.

Японія має великий досвід державного управління науково-технічним прогресом. Відома програма "Технополіс" втілює системний підхід до управління науково-технічною діяльністю і передбачає створення 19 міст науки, довгострокове планування випуску і збуту продукції, реалізації технічної політики, співробітництва між урядом і промисловістю на регіональному рівні.

Форми дії на приватний капітал в Японії охоплюють:

1.  Систему жорстких юридичних заходів з відповідними формами контролю через адміністративний апарат і поліцію.

2.  Контроль з боку органів управління.

3.  Систему економічних заходів (надання грошових субсидій, регулювання цін, введення додаткових податків і податкових пільг, диференційованої кредитної політики, політики прискореної амортизації).



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історія економічних учень
Економічна стратегія держави: теорія, методологія, практика
Історія економічних учень
Економічна історія
Історія економічної теорії
Історія економічних учень
Державне регулювання економіки
Економічна історія