Електронна бібліотекапідручники


Державне регулювання економіки

14.1. Поняття про агропромисловий комплекс


Агропромисловий комплекс (АПК) України - це цілісна народногосподарська система взаємопов´язаних між собою галузей, об´єднаних в єдине ціле з метою виробництва продовольства, сільськогосподарської сировини для переробних галузей промисловості.

АПК складається з трьох підрозділів.

Перший підрозділ охоплює галузі промисловості, які забезпечують АПК засобами виробництва: тракторами та сільськогосподарськими машинами, устаткуванням для легкої, харчової промисловості, меліоративних робіт, мінеральними добривами і хімічними засобами захисту рослин, комбікормами, будівельними спорудами. У загальному обсязі продукції комплексу частка цього підрозділу становить близько 15 % .

До другого підрозділу АПК належить безпосередньо сільськогосподарське виробництво, мисливське та лісове господарство. У цій сфері виготовляється понад 45 % загального обсягу продукції комплексу.

Третій підрозділ включає галузі, які забезпечують заготівлю, переробку сільськогосподарської продукції і доведення її до споживачів. Це харчова, м´ясна, молочна, рибна, борошномельна, круп´яна, а також легка промисловість з переробки сільськогосподарської сировини, торгівля продовольчими товарами і громадське харчування. Ця сфера дає близько 40 % загального обсягу продукції комплексу.

АПК - величезний міжгалузевий комплекс України. В 2001 р. у ньому було вироблено близько 16 % валового національного продукту. Тут зосереджено 23 % працюючих у народному господарстві України, з них 12,7 % - на великих сільськогосподарських підприємствах. Частка експорту галузі у загальному експорті товарів складає 11 %.

Внесок аграрного сектора України у ВВП, платіжний баланс, ринок праці є набагато вищим, ніж у країнах ОЕСР. Незважаючи на це, аграрний сектор економіки України має багато проблем.

За період 1990-2001 pp. обсяг виробництва валової продукції сільського господарства за всіма категоріями господарств зменшився вдвічі. Споживання продовольства у розрахунку на душу населення знизилося: м´яса - до 30 %, молока - до 46 % , яєць - до 37 % , овочів - до 30 % , фруктів - до 19 % від фізіологічної норми харчування.

Потенціал сільського господарства України потужний: понад 40 млн. га сільськогосподарських угідь, 16 млн. сільських жителів, у тому числі 9,7 млн. - у працездатному віці. Однак за даними Мінагропрому України, сільськогосподарські підприємства АПК мають істотні втрати ресурсів основних виробничих фондів. Сільськогосподарське землекористування скоротилося на 11,2 млн. га, кількість працівників - на 3,7 млн. осіб, продуктивної і робочої худоби - на 19,6 млн. поголів´я, обсяг основних виробничих фондів - на суму 85,8 млрд. ум. од.

Сільськогосподарські виробники в Україні - кооперативи, держгоспи, індивідуальні господарства, інші сільськогосподарські підприємства - є неоднорідними за результатами своєї діяльності та ресурсами (площею угідь). Середній рівень рентабельності в 2000р. складав 9%, але його забезпечували не більше 10% підприємств галузі.

В Україні йде процес формування інституційної бази аграрного сектора. Йдеться про ринок землі, захист приватної власності, контроль за виконанням угод, вплив місцевих адміністрацій на виробничу діяльність.

Нерозвинутою залишається соціальна сфера в аграрному секторі економіки.

Заробітна плата с/г працівників є найнижчою в народному господарстві України. У 2001 р. вона становила 150 грн. у місяць в той час як у народному господарстві загалом - 310 грн.

Продуктивність праці в с/г залишається невисокою. В Україні на 100 га угідь у 2001 р. працювало 10,5 працівника, в той час як у Німеччині - 3,1.

Частка домогосподарств, які складаються з 1 особи, зросла до 23,1%, коефіцієнт природного скорочення населення зріс з 3,4 особи на 1000 осіб населення в 1990 р. до 9,8 особи у 2001 р. Селянин споживає у 4 рази платних послуг менше, ніж міський мешканець, у 15,9 раза менше користується послугами пасажирського транспорту.

За період 1990-2001 pp. у структурі вартості сільськогосподарської продукції скоротилася частка оплати праці (з 38 до 14 % ), амортизаційних відрахувань (з 10 до 6%), зменшилася рентабельність (з 37 до 8 %). Це свідчить про наявність значних проблем у функціонуванні цього сектора економіки. При тому слід зазначити, що сільське господарство в усьому світі з кожним роком також втрачає свої позиції. У 2000 р. в країнах ОЕСР його частка у ВВП становила 2,1 % (коливаючись від 1,7 % в США та ЄС до 7,3 % у Новій Зеландії). В аграрному секторі цих країн задіяно в середньому 7,8% робочої сили. У 1960 і 1988 рр. частка аграрного сектора складала у ЄС відповідно - 9 і 2,8 % , а чисельність зайнятого населення - 21 та 8,9 %.

Основна мета державного регулювання діяльності АПК полягає в тому, щоб: забезпечити населення продуктами харчування, переробні галузі промисловості - сировиною; збільшити експортні можливості галузей АПК; розв´язати соціальні, культурно-побутові проблеми, що мають місце в АПК в умовах становлення ринкових відносин і багатоукладності економіки.

Державне регулювання АПК віддзеркалюється в аграрній політиці держави. Її суть в умовах становлення ринкових відносин полягає в здійсненні земельної реформи, сприянні розвиткові різ них форм власності на землю, лібералізації управління у сільському господарстві, сприяння розвиткові конкуренції, поступовій відмові від державних замовлень (контрактів), розробці і реалізації цільових програм розвитку виробничої і соціальної інфраструктур, фінансовій підтримці галузей АПК.

Основою АПК є галузі сільського господарства - рослинництво, тваринництво, мисливське, лісове та водне господарства. їх розвиток характеризується певними соціально-економічними та природно-кліматичними особливостями:

— наявністю декількох форм власності, що зумовлює існування різних типів господарств (підприємств): фермерських, індивідуальних, міжгосподарських;

— сезонністю в рослинництві, яка зумовлює неповну зайнятість працюючих у цій галузі;

— універсальністю основного засобу виробництва - землі, яка не підлягає заміні;

— необхідністю використання частини виробленої продукції як засобів виробництва;

— значною тривалістю виробничого циклу;

— значними відмінностями в родючості земельних угідь.

Усе це зумовлює особливості становлення ринкових відносин в АПК та особливості його державного регулювання.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історія економічних учень
Економічна стратегія держави: теорія, методологія, практика
Історія економічних учень
Економічна історія
Історія економічної теорії
Історія економічних учень
Державне регулювання економіки
Економічна історія