пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ

Загрузка...


Державне регулювання економіки

9.1. Соціальне ринкове господарство як реальна мета економічних змін


Соціальна ринкова економіка передбачає регулюючу роль ринку. Вона ґрунтується на приватній власності, правових гарантіях, дієвій системі державного управління, впровадженні економічних стимулів, наявності контролюючих органів. У цих межах кожна країна може розвиватися згідно зі своїми традиціями. Ринкова економіка автоматично не забезпечує добробуту та не вберігає від помилок. Вона вимагає напруженої праці, гнучкості, нових ідей, постійного порівняння досягнутого рівня продуктивності праці у своїй країні з іншими.

Попит та пропозиція, вільне ціноутворення та конкуренція визначають становище на ринку. Соціальне ринкове господарство робить ставку на вільне підприємництво, вільний вибір споживчих товарів, працю, здатність підприємців та профспілок розробляти тарифні угоди щодо рівня оплати праці. Ця система не покладається на державу та її структури, оскільки учасники ринкових відносин краще знають свої потреби і можливості.

При цьому держава слідкує за дотриманням правил гри учасниками ринкових відносин та створює відповідні умови для нормального економічного життя.

В економічній системі особливим захистом і гарантіями повинні користуватись ті, хто втратив або має обмежену працездатність. Тому виникає потреба поєднання двох складових ринкової економіки - вільного ринку та відповідальності держави. Це характерне для концепції соціальної ринкової економіки.

Прикладом її реалізації є Німеччина, в якій економічна політика була розширена внаслідок запровадження глобального регулювання. Так звана політика господарського порядку була доповнена концепцією політики впливу держави на господарські та соціальні процеси. Ще більший регулюючий вплив держави на соціальну політику спостерігається у Швеції, де 30-35 % валового внутрішнього продукту спрямовується на соціальні потреби.

Головною метою економічної політики в умовах соціального ринкового господарства є забезпечення стабільності рівня цін, високої зайнятості та зовнішньоекономічної рівноваги при постійному економічному зростанні.

Принципово нова система соціальних відносин, які формуються в Україні, повинна бути адекватно відтворена в соціальній політиці держави. Процес здійснення активної соціальної політики, спрямований на формування нової якості соціального буття, на підвищення індексу людського розвитку.

Соціальна політика - це система правових, управлінських, організаційних, регулятивних та саморегулятивних заходів і дій, цілеспрямованої діяльності суб´єктів господарювання, скерована на забезпечення оптимального функціонування соціальних відносин, умов для їх розвитку, всебічної самореалізації соціального потенціалу особистості, її соціальної безпеки.

Соціальна політика -- це сукупність принципів, рішень, дій суспільних об´єктів, що знаходять втілення в соціальних програмах і соціальній практиці з метою задоволення соціальних потреб та інтересів людини, соціальних спільнот і суспільства загалом.

Важливу роль у соціальній політиці відіграють суб´єкти - людина, держава, суспільство, соціальні спільноти та інститути, політичні партії, громадські організації, асоціації громадян, фонди, колективи тощо. Всі вони мають різний суспільний характер, займаються різною соціальною діяльністю, у них різні можливості, масштаби та засоби впливу на розвиток соціального буття, забезпечення соціальної безпеки людини і суспільства.

У складній структурі суб´єктів соціального розвитку і здійснення соціальної політики безпосереднім і основним суб´єктом є особистість, індивідуальність. Жодне завдання соціального розвитку і соціальної політики не може бути розв´язане, якщо не будуть створені умови для самореалізації потенціалу людини.

Основним координуючим суб´єктом виступає соціальна держава, яка за своїм потенціалом переважає можливості інших суб´єктів цього процесу.

Соціальна політика держави передбачає:

— регламентацію умов взаємодії суб´єктів економіки у соціальній сфері;

— регулювання зайнятості населення;

— розподіл і перерозподіл доходів населення;

— формування стимулів до високопродуктивної праці;

— надання соціальних гарантій економічно активній частині населення;

— створення дієвої системи соціального захисту населення;

— забезпечення розвитку елементів соціальної інфраструктури тощо.

Метою соціальної політики держави є забезпечення соціальної безпеки, тобто стабільної життєдіяльності суспільства, соціальної злагоди, цілісності, належного рівня добробуту людей.

В основу реалізації соціальної політики покладено декілька підходів - соціальний, ринковий та їх поєднання. Соціальний підхід гарантує кожному членові суспільства доходи, не менші за межу малозабезпеченості; ринковий - передбачає створення належних умов для виявлення кожним членом суспільства економічної активності з метою отримання доходів; комбінований підхід містить елементи перших двох, що забезпечує ефективність соціальної політики, високий рівень добробуту населення.

Соціальна політика реалізується через систему соціального захисту і соціальних гарантій. Соціальний захист - це система правових, фінансових, економічних заходів, які здійснює держава з метою забезпечення відповідного життєвого рівня громадянам; підтримка найбільш вразливих верств населення від негативного впливу ринкових процесів. Соціальні гарантії - це система зобов´язань держави перед своїми громадянами щодо задоволення їхніх соціальних потреб.

Ключовою проблемою сучасної соціальної політики є зміна ролі людини в системі факторів виробництва у зв´язку зі збільшенням значення творчих та особистісних елементів у трудових процесах. Людина стає центром соціально-економічної системи, і задоволення її потреб є метою та умовою стійкого розвитку.

Водночас зростає глобальна трансформація ринку праці в напрямі збільшення гнучкості, багатовартісності відносин. Активізація цього процесу має й негативні наслідки, оскільки призводить до зростання безробіття, зменшення частки стабільно зайнятого населення, підриву традиційних гарантій і норм у сфері праці.

Сучасна соціальна політика покликана виконувати дві взаємопов´язані функції: захисту і розвитку, тобто може бути пасивною та активною.

Формування концепції соціальної політики країни має здійснюватися на основі глибокого аналізу стану та тенденцій розвитку соціальної сфери, оцінки та врахування досвіду сусідніх країн.

Соціальні проблеми окремих країн, які раніше ігнорувалися на міжнародному рівні, сьогодні набули більшої актуальності і гостроти. їх вирішення вимагає підходів і нових корекцій пріоритетів у соціальній сфері: скорочення і ліквідації зубожіння, забезпечення продуктивної зайнятості й зменшення безробіття, сприяння соціальній інтеграції.

В останні роки на міждержавному рівні систематично проводяться акції з вироблення механізму міжнародної підтримки у розв´язанні соціальних проблем - участь високорозвинених країн у фінансуванні соціальних програм, забезпеченні базового соціального сервісу, надання гуманітарної допомоги, сприяння підприємництву, науці, освіті, культурі країн, які мають у цьому потребу.

Акції на національному рівні включають заходи з вироблення такої соціально-економічної політики, яка мобілізує внутрішні резерви країни та забезпечує ефективне використання зовнішніх допомог і підтримок.

Сучасна ситуація в українському суспільстві характеризується зростанням соціальної напруженості - з одного боку та спробами самостійного вирішення соціальних проблем - з іншого. Ці протилежні тенденції перебувають у стані нестійкої рівноваги і призводять до поглиблення соціальної напруженості, неконтрольованого розвитку подій.

Низькі темпи реформування національної економіки призвели до негативних соціальних наслідків, що загрожують безпеці країни у соціальній сфері. За основними показниками соціального розвитку Україна знаходиться на небезпечній межі. Так, за ІЛР Україна з 45 місця на початку реформ опустилася на 102. І це при тому, що освітній рівень населення - один з вагомих показників ІЛР - залишається достатньо високим. Витрати на освіту в Україні складають 7,2% ВВП порівняно з середньосвітовими - 4,8 % . Обсяг ВВП на особу зменшився за останні 10 років в 2,7 раза і складає менше 1 тис. дол. США. Значний зовнішній борг у сумі 12-14 млрд. дол. США посилює економічну залежність держави в майбутньому. За даними Світового банку, за межею бідності перебуває 31,7 % населення України.

Зубожіння основної маси населення внаслідок негативного співвідношення цін і доходів, втрата джерел отримання доходів разом з одночасною появою значної кількості платних послуг соціального характеру зумовили неприродне скорочення споживчого платоспроможного попиту, здеформували спонукальні мотиви до праці, розширеного виробництва, нагромадження і призвели до відтоку ресурсів з виробничої сфери.

Поліпшити ситуацію можна за умови, якщо в центрі реформування системи господарювання й управління буде людина з її інтересами і проблемами. Однак, як свідчить досвід, реформування сфери соціального розвитку в Україні здійснюється непослідовно і суперечливо. Однією з причин такого становища є невизначеність загальних теоретичних положень. Нові умови господарювання вимагають перегляду теоретичних засад цієї складної проблеми. Крім того, входження України в європейське співтовариство накладає певні зобов´язання щодо врахування міжнародного досвіду впровадження ринкових організаційно-правових моделей соціального розвитку та сформованого рівня соціальних стандартів життя.

У світовій теорії і практиці соціального розвитку застосовуються декілька термінів: соціальний захист, соціальне забезпечення, соціальне страхування, соціальна допомога, соціальна політика, соціальний розвиток. За своїм економічним змістом усі вони мають принципові відмінності. В одних випадках вони відображають сферу і результат діяльності органів державної влади, в інших - вид державної допомоги населенню диференційованої за причинами, що її викликали.

На нашу думку, найбільш широким, масштабним поняттям є "соціальна політика", яку можна розглядати як комплекс заходів з боку держави, підприємства та особи, спрямованих на підвищення рівня життя. Основними напрямами соціальної політики в Україні є створення належних умов для забезпечення кожним працівником свого добробуту за рахунок особистого трудового вкладу, підприємництва та ділової активності; державне соціальне забезпечення і допомога при втраті заробітку з будь-яких причин; соціальний захист прав і свобод людини у випадках їх порушень шляхом притягнення винуватців до відповідальності; забезпечення оптимального і стабільного фінансування, державної підтримки розвитку соціальної сфери - освіти, науки, медицини, культури тощо. Тоді "соціальне забезпечення" і "соціальний захист" є складовим елементом соціальної політики.

Термін "соціальне страхування" означає процес акумуляції коштів для здійснення виплат громадянам з причин часткової або повної втрати працездатності, майна, підтримки материнства і дитинства, охорони здоров´я.

Ретроспективні теоретичні дослідження свідчать, що вперше терміни "соціальний захист" і "соціальне забезпечення" використав у 1934 р. президент США Д. Рузвельт, який в одному із розділів своєї програми "New Deal" передбачив Акт про соціальне забезпечення - певні соціальні гарантії громадян з боку держави.

За своїм потенціалом держава як суб´єкт соціальної політики переважає можливості інших суб´єктів. Однак жодна сучасна держава не в змозі подолати всі соціальні проблеми, а особливо нові, пов´язані з глобальними трансформаційними процесами. Багато фахівців вважають, що сучасна соціальна політика з "політики втрат" повинна перетворитися в політику попередження виникнення соціальних проблем. Головна увага суб´єктів соціальної політики повинна зосереджуватися на причинах соціальних негараздів замість політики їх вирішення або пом´якшення.

Упродовж останніх 10 років була недостатньою соціальна спрямованість бюджету в Україні. В 2003 р. частка бюджетних коштів на соціальний захист становила 39,2 %, тоді як у Польщі - 48,2 % . Витрати на охорону здоров´я складають близько 4,0 % до ВВП, що значно менше, ніж у Великій Британії (5,7%), США (6,6 %), Швеції (7,2 %), Польщі (4,8 %). Крім того, витрати на соціальні потреби в розвинених країнах світу зростають в 1,8 раза швидше, ніж ВВП, величина якого в багато разів перевищує вітчизняний. Такі істотні вкладення в людські ресурси дозволяють забезпечити високу якість життя, конкурентоспроможність робочої сили, її високу продуктивність. І при цьому значна частина населення цих країн не задоволена заходами держав щодо соціальної політики. Так, в Японії близько 60 % населення не задоволені соціальним захистом, незважаючи на розвинену систему страхування, зайнятості, охорони здоров´я, шестирівневе пенсійне забезпечення.

В країнах з розвинутими ринковими відносинами сформувався механізм саморегулювання соціальних і економічних проблем. У країнах з перехідною економікою окрема людина не в змозі вирішити свої соціальні потреби через низький рівень оплати праці. В Україні ринкові механізми регулювання оплати праці в повному обсязі не спрацьовують. Одночасно із зростанням номінальної заробітної плати відбувається зниження її реальної вартості. Нинішній рівень заробітної плати не забезпечує працівникові достатніх для розширеного відтворення обсягів споживання матеріальних благ. У 1990 р. витрати на харчування сім´ї складали 32,8 % сукупного доходу, в 2003 р. - 56,6 % . Різке підвищення плати за житлово-комунальні послуги, послуги зв´язку, комерціалізація соціальної сфери унеможливили участь громадян у процесах інвестування економіки. Низький рівень оплати праці - основна причина відсутності середнього класу - основи стабільного суспільства. Задекларовані принципи соціального партнерства між роботодавцями і працюючими постійно порушують. Державна інспекція праці Міністерства праці і соціальної політики України визначила, що 62,2 % порушень належать до нормування та оплати праці, компенсаційних виплат. Зайнятість населення перестала виступати гарантом його добробуту.

Значна кількість зайнятих у народному господарстві перебуває у тривалих адміністративних відпустках (37,4% у промисловості), працює в режимі неповного робочого дня (26,2 %), що не забезпечує їм належних заробітків. Окрім того, це призводить до дискваліфікації робочої сили, втрати мотивації до праці, незадоволення своїм соціальним становищем.

Для розвитку національної економіки відчутними стали трудові міжнародні міграційні процеси. За даними центру "Демократичні ініціативи", не менше 5млн. українських громадян виїжджають за кордон на тимчасові роботи, існує проблема нелегальної еміграції.

Отже, державі не вдалося створити належних умов для самостійного вирішення питань свого добробуту тією частиною суспільства, яка хоче і може працювати. Держава залишила за собою складну функцію соціального забезпечення непрацюючих верств населення, виконання якої на належному рівні стає чимраз проблемнішим. В Україні близько 14 млн. громадян потребують особливої уваги і піклування з боку держави. За офіційними даними, в органах соціального захисту населення перебуває на обліку 2,4 млн. інвалідів, що становить 4,8 % до загальної чисельності населення країни. Причому за останні 5років їхня кількість збільшилася майже на 700 тис. осіб. Усі вони потребують різних форм соціального захисту.

Соціальної допомоги і захисту потребують і малозабезпечені, багатодітні сім´ї. В 2001 р. державну допомогу у вигляді житлових субсидій отримували близько 2 млн. сімей.

Багаторазові спроби владних структур з удосконалення механізмів соціального розвитку не мали очевидних результатів. Всі дії влади зводяться до чергового перегляду в сторону збільшення соціальних стандартів - величини прожиткового мінімуму, мінімального розміру оплати праці, розмірів пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, норм споживання продовольчих і непродовольчих товарів, забезпечення медичними, освітніми, соціально-культурними послугами тощо.

Рівень безробіття, визначений за методикою МОП, в Україні складає 11,7%. Тому пріоритетним напрямом державної соціальної політики є забезпечення громадян працею. З цією метою урядом передбачається до 2004 р. створити 1млн. додаткових робочих місць. У сучасному світі вартість кожного нового робочого місця в середньому становить 1-1,5 млн. дол. США. Для реалізації цього заходу урядові потрібно зосередити понад 6 млрд. грн. бюджетних коштів або запровадити дієвий механізм щодо їх створення недержавними структурами.

Активізувати інвестиційну діяльність громадян можна лише шляхом значного підвищення оплати праці (3-6-кратного для різних категорій працюючих). Треба поліпшити захист прав працюючих в Україні - основне джерело фінансових ресурсів для здійснення соціального захисту і розвитку.

Як показує аналіз ситуації, за існуючих умов державного управління влада і передбачені нею заходи нездатні подолати розвиток глибоких соціальних протиріч, а нерішучість у розробці стратегії реформування соціальної сфери може призвести до переростання соціальної напруженості в соціальний конфлікт.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історія економічних учень
Економічна стратегія держави: теорія, методологія, практика
Історія економічних учень
Економічна історія
Історія економічної теорії
Історія економічних учень
Державне регулювання економіки
Економічна історія