пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ

Загрузка...


Державне регулювання економіки

5.4. Показники економічного зростання і розвитку


Економічне зростання - це розширення масштабів виробництва, зростання випуску продукції, збільшення національного доходу або валового національного продукту.

У світовій практиці економічне зростання визначається і вимірюється двома способами: річними темпами зростання у відсотках реального внутрішнього валового продукту за певний період часу та річними темпами зростання внутрішнього валового продукту на душу населення у відсотках.

Економічне зростання країни визначають чотири групи факторів:

  1. Фактори пропозиції.
  2. Фактори попиту.
  3. Фактори ефективності.
  4. Соціокультурні, інституційні та інші фактори.

Фактори пропозиції забезпечують фізичну здатність економіки до збільшення обсягу виробництва. Тільки наявність більшої кількості ресурсів, їх висока якість сприяють нарощуванню потенціалу країни. Фактори пропозиції включають природні ресурси (землі, корисні копалини, водні ресурси, енергоносії, клімат, лісові ресурси тощо), трудові ресурси, капітал (будівлі, устаткування, дороги тощо), технологію та інновації.

Фактори попиту проявляються через макроекономічне середовище, яке забезпечує рівень споживання, рівний та адекватний наявним ресурсам (оптимальні ціни, податки, процентні ставки тощо).

Фактори ефективності забезпечують оптимальну структуру виробництва та економне використання всіх наявних ресурсів.

Існує чимало й інших факторів, які впливають на економічне зростання, однак вони не підлягають кількісному вимірюванню. Це соціокультурні та інституційні фактори - сприятлива політична, соціальна, культурна атмосфера, повага до підприємництва, впорядкованість відносин власності тощо.

В останні роки підвищився інтерес до дослідження факторів економічного зростання. Західні вчені в економічному зростанні, окрім факторів капіталу та праці, виділяють "загальний фактор продуктивності" (TFP - total factor productivity) і пропонують методики його вимірювання. На їхню думку, частину економічного зростання не можна пояснити з допомогою вимірювальних факторів - капіталу і праці, і називають її "залишком Солоу" або "загальним фактором продуктивності". У Звіті про світовий розвиток наводяться дані, які засвідчують значну частку цього фактора в економічному зростанні високорозвинених країн світу (від 50 % у США до 87 % у ФРН).

Економічний розвиток є багатофакторним процесом, який відображає зміни в усіх сферах господарського життя країни. Для визначення рівня економічного розвитку країни використовують систему показників:

— валовий внутрішній продукт на душу населення;

— виробництво і споживання основних видів продукції на душу населення;

— показники ефективності економіки (які обчислюються на основі ВВП);

— національний дохід на душу населення;

— рівень та якість життя населення.

Основним показником економічного розвитку країни є ВВП на душу населення. За цим показником усі країни поділяються на розвинуті (з ВВП понад 12 тис. дол. на рік) та країни, що розвиваються.

Про рівень економічного розвитку країни свідчать показники виробництва і споживання ключових (базових) видів продукції на душу населення - енергоспоживання, автомобілі, мінеральні добрива, папір, зерно, м´ясо, молоко, цукор тощо.

Показники ефективності економіки найбільшою мірою характеризують рівень економічного розвитку, оскільки характеризують результативність використання основних факторів виробництва - енерго-, матеріаломісткість виробництва, фондовіддачу, фондомісткість, продуктивність праці тощо.

Національний дохід на душу населення - узагальнений показник економічного розвитку країни та ефективності національної економіки.

До показників рівня та якості життя населення відносять: середню тривалість життя, рівень освіти, тривалість робочого дня, забезпеченість житлом, лікарями, вчителями на 1000 осіб, величину денного бюджету особи тощо.

Про рівень економічного розвитку країни судять на підставі галузевої структури економіки. Висока частка обробних галузей є ознакою високого рівня економіки.

Для порівняння ефективності національних економік Міжнародний валютний фонд розробив показники порівняльної конкурентоспроможності. Для їх обчислення порівнюють ціни і витрати виробництва в обробній промисловості з відповідними середньозваженими показниками розвинутих країн. Серед цих показників найважливішими є:

—порівняльний рівень гуртових цін промисловості;

—порівняльний рівень експортних цін промислових товарів;

—питомі витрати на оплату праці (в розрахунку на одиницю продукції);

—випуск продукції на відпрацьовану людино-годину та ін.

Суть економічного зростання легко зрозуміти, розглянувши модель, що відображає зв´язок між використаними ресурсами та отриманим результатом. Якщо комбінація ресурсів залишається незмінною, то для збільшення обсягів продукту необхідно залучити більшу кількість ресурсів. Якщо вважати, що для створення валового національного продукту потрібні лише два ресурси: капітал (основні фонди) і праця (трудові ресурси), то зв´язок між ними і продуктом матиме такий вигляд (рис. 13).

Співвідношення f17  та f18  називається продуктивністю праці, а співвідношення f19  та f20  - фондовіддачею (капіталовіддачею).

Однак наведена модель дає узагальнену оцінку дійсності, позаяк чинники економічного зростання не обмежуються цими двома ресурсами.

Модель, яка відображає дію більшої кількості чинників, повніше відображає реальну картину економічного зростання. Саме такою є модель економічного зростання Р. Солоу, за розробку якої авторові було присуджено Нобелівську премію (1987 р.). Основними рисами моделі Р. Солоу є врахування таких чинників зростання, як запас капіталу (заощадження), приріст населення та технологічний прогрес. При зростанні норми заощаджень економіка матиме більше інвестицій, більший запас капіталу, а отже, і більший рівень виробництва. Однак збільшення норми заощаджень має зворотний ефект - призводить до скорочення норми споживання, яке певним чином обмежує виробництво. Таким чином, заощадження сприяють нагромадженню капіталу, збільшують створений продукт, а разом з цим і споживання. Критерієм при виборі норми заощадження є максимізація добробуту суспільства, тобто якнайбільше споживання, який дістав назву "золотого правила". "Золотому правилу" відповідає така норма заощаджень, при якій формується стійка капіталоозброєність, але за умови максимального споживання.

Зв´язок між споживанням (с), продуктом (у) та інвестиціями (і) має такий вигляд:

 13

Рис. 13. Модель економічного зростання

Урахування чинника технологічного прогресу вносить деякі зміни у формулювання "золотого правила": для максимізації споживання необхідно, щоб витримувалась рівність:

МРК = а+п+д або МРК-а = п+д,

де (п+д) - темпи приросту населення та ефективності праці; МРК - гранична продуктивність капіталу; а - норма амортизації.

Економічний зміст формули такий: для формування запасу капіталу і капіталоозброєності необхідно, щоб чистий граничний продукт капіталу (МРК) дорівнював темпові приросту загального обсягу виробництва (п+д).

Отже, економічне зростання є результатом поєднання факторів розвитку, з допомогою моделювання яких можна прогнозувати економічний розвиток.

Економічне зростання треба відрізняти від розвитку економіки. Розвиток можна визначити як перехід від одного стану економіки до іншого, а економічне зростання - як збільшення обсягів виробництва. Між розвитком і зростанням існує тісний зв´язок. Адже розвиток економіки створює передумови для збільшення обсягів виробництва. Можна сказати, що економічне зростання становить зміст розвитку.

Для сучасної економіки України характерним є зменшення масштабів виробництва. Застосування моделі Р. Солоу до цієї ситуації дає змогу зробити певні прогнози щодо перспектив економічного зростання.

В політиці економічного зростання в Україні виділено два етапи її здійснення. На першому етапі передбачено: у 2000 р. - 2 % приросту ВВП, у 2001 - 4%, а у 2002-2004рр. - вийти на 6,5 % середньорічного приросту. Орієнтири першого етапу забезпечують шляхом:

— підсилення владних функцій держави (посилення регулювання економіки);

— утвердження критичної маси ринкових перетворень;

— поглиблення процесів макроекономічної стабілізації;

— запобігання подальшому збільшенню державного боргу;

— розвитку механізмів стимулювання внутрішнього ринку.

Саймон Сміт Кузнец (США), українець за походженням, - відзначений премією у 1971 р. за емпірично обґрунтовану інтерпретацію економічного зростання, яка дає нове і поглиблене розуміння соціально-економічної структури і процесу розвитку. Автор будівельних циклів, тобто коливань довжиною 18-25 років, які пов´язані з періодичним масовим оновленням житла і деяких виробничих споруд. Основні праці: "Столітня динаміка виробництва і цін" (1930), "Питома вага вищих за доходом груп у доході та заощадженнях" (1953), "Капітал в американській економіці" (1961).

Уільям Артур Льюіс (Великобританія) і Теодор Уільям Шульц (США) - Нобелівську премію за 1979 р. ученим вручено за піонерські дослідження проблем економічного розвитку, зокрема бідних країн. Основна праця У. Льюіса - "Теорія економічного зростання", Т. Шульца - "Заходи на економічному розвитку слаборозвинутих країн".

Моріс Алле (Франція) удостоєний Нобелівської премії у 1988 р. за розробку теорії взаємозв´язків економічного зростання, інвестицій, відсоткових ставок. Основні праці: "Ще раз про кількісну теорію грошей", "Економічні зростання та інфляція". Чимало зусиль витратив на обґрунтування раціональної структури нагромаджень.

Досвід господарювання засвідчує, що визначені орієнтири в основному досягаються.

Однак особливо складними виступають завдання на другому етапі - переході до сталих і досить високих за нинішніми мірками темпів економічного зростання. Економічні розрахунки показують, що тільки для повернення до рівня ВВП 1990 p. потрібно 9-10 років при 10 % темпах приросту щорічно; при 8 % - 12 років; при 6 % - 16 років; при 4 % - 22 роки. Між тим, навіть 6,0-6,5 % економічне зростання є проблематичним, оскільки не забезпечене певними ресурсами і передумовами.

Зменшення реальних доходів значної частини населення обмежує можливості заощаджень як джерела економічного зростання.

Певні надії покладаються на інвестиції, які здійснюють вітчизняні та іноземні інвестори, що разом може підвищити капіталоозброєність праці та стабілізувати її.

Збільшення чисельності населення не зможе в найближчі роки виконати роль джерела зростання, оскільки Україна переживає демографічну кризу, яка виявляється в зменшенні народжуваності та збільшенні частки людей непрацездатного віку.

Найбільші надії можна покладати на технологічний прогрес, який неможливо уявити без структурної перебудови економіки, підвищення професійного рівня працюючих та якості управління, переорієнтації на інтелектуальний капітал.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історія економічних учень
Економічна стратегія держави: теорія, методологія, практика
Історія економічних учень
Економічна історія
Історія економічної теорії
Історія економічних учень
Державне регулювання економіки
Економічна історія