Електронна бібліотекапідручники


Державне регулювання економіки

2.2. Стратегія економічної і соціальної політики України


На шляху розвитку демократії, ринкової економіки та відкритого суспільства Україна постала перед необхідністю прискореного проведення ефективних реформ, вибору оптимальної стратеги їх здійснення.

Стратегія економічних реформ у кожній країні витікає з особливостей її історичного розвитку, специфіки економічного, соціального і політичного становища, враховує при цьому рівень радикальності, терміни, послідовність проведення та способи вирішення поточних завдань.

Реформування економіки в Україні передбачало вирішення трьох взаємопов´язаних завдань:

1)  проведення системних змін в економіці, включаючи інституційні та структурні перетворення;

2)  лібералізацію економіки;

3)  фінансову (макроекономічну ) стабілізацію.

Інституційні перетворення, потрібні для створення основ ринкової системи, для приведення в дію рушійних сил ринкового господарювання - підприємництва і конкуренції. Вони передбачають зміни у відносинах власності, приватизацію, земельну реформу, формування ринків праці, капіталів, підтримку підприємництва, антимонопольну політику, розвиток фінансової інфраструктури, впровадження законодавчої бази ринкової економіки тощо.

Структурна перебудова являє собою процес адаптації структури національної економіки до змінюваних потреб вітчизняного і світового ринків. Вона необхідна для переорієнтації витратної економіки на виробництво товарів і послуг відповідно до попиту, конверсії військового виробництва, формування нової експортної бази, підвищення ефективності використання ресурсів.

Лібералізація економіки пов´язана зі скороченням і принциповими змінами функцій держави в економіці. Лібералізація служить початком формування нових ринкових цін, які характеризують співвідношення між попитом і пропозицією, що стимулює структурні зрушення та підвищення ефективності економіки.

Фінансова (макроекономічна) стабілізація передбачає проведення жорсткої політики бюджетних, грошово-кредитних відносин, обмінного валютного курсу, заробітної плати.

Кінцевий успіх реформ в економіці визначається вирішенням усіх трьох завдань, а не одного з них.

Вибір сценарію проведення реформ залежить від послідовності реформування елементів і термінів. Перед Україною стояв вибір одного з двох підходів до реформування економіки. Перший підхід передбачав проведення максимального числа радикальних реформ у короткі терміни - так звана шокова терапія. Другий підхід, відомий під назвою "градулізм", базувався на часткових перетвореннях (поступова лібералізація, формування ринкових структур) та їх поетапному поглибленні.

Україна вибрала стратегію реформування економіки, що найбільше відповідала другому підходу.

Трансформаційні процеси в економіці України передбачали перехід від командно-адміністративної системи господарювання до ринкової, реформування форми власності, зміну постіндустріального суспільства на інформаційне.

Перехід від командно-адміністративної до ринкової системи характеризується як якісно особливий, трансформаційний період, упродовж якого елементи однієї системи відмирають, а нові поступово зароджуються.

На сучасному етапі реформ в Україні процес змін відбувається повільними темпами і не забезпечує корінних перетворень і досягнень. Оцінка трансформаційних змін у вітчизняній економіці повинна проводитися в контексті загальносвітових тенденцій У розвитку трансформаційних процесів, які впливають на хід перетворень в Україні. До них належать:

- поширення ринкової моделі економіки на всі регіони світу;

- глобалізація і посилення взаємозалежності країн;

- поглиблення інтеграційних процесів;

- залежність соціально-економічного розвитку від сучасних високих технологій.

Наприкінці XX - початку XXI ст. ринкова модель економіки остаточно утвердилася в усьому світі. Ця модель має серйозні відмінності відповідно до обраної доктрини розвитку економіки та специфічних умов господарювання в окремих країнах.

Трансформаційні процеси вважаються успішними, якщо вони забезпечують реалізацію комплексної стратегії розвитку:

—      високоякісне управління;

—      розвиток конституційного середовища;

—      дієвість правових і судових процедур;

—      ефективне державне регулювання тощо.

Така стратегія розвитку якісно відрізняється від ідеології Вашингтонського консенсусу, яка передбачала:

—     усунення державного регулювання економіки;

—     лібералізацію цін;

—     лібералізацію внутрішньої та зовнішньої торгівлі;

—     прискорену приватизацію;

—     макроекономічну стабілізацію;

—     залучення зовнішніх позик;

—     соціальний захист населення, за якою проводились реформи в Україні.

Нова стратегія розвитку повинна спиратися на зміцнілий фундамент ринкової економіки, яка в Україні характеризується такими ознаками:

—     певною рівновагою між пропозицією та попитом на товари і послуги за допомогою цінових механізмів;

—     насиченням ринків товарами різної якості, які задовольняють платоспроможний попит населення;

—     функціонуванням валютного і фінансового ринків;

—     зменшенням залежності вітчизняної економіки від імпорту енергоносіїв, сировини, матеріалів, комплектуючих виробів;

—     збільшенням експорту, що є свідченням відкритості економіки;

—     розвитком ринково орієнтованого інституційного середовища.

Оцінка трансформаційних змін та стану вітчизняної економіки показала, що процес формування ринкової економіки незавершений й потребує, перш за все, створення, ефективного ринку праці. На сьогодні в Україні такий важливий виробничий ресурс, як робоча сила, не отримав відповідної вартісної оцінки, що суттєво зменшує можливості її використання. Низька вартість робочої сили при світових рівнях вартості всіх інших виробничих ресурсів - техніки, матеріалів, енергії, інновацій - є значною перешкодою на шляху до економічного зростання, особливо при врахуванні рівня кваліфікації робочої сили. Така ситуація знижує мотивацію до високопродуктивної праці, пригнічує ділову активність населення.

Повільно створюється такий атрибут ринкової економіки, як фондовий ринок. Українська економіка позбавлена ефективного інструменту капіталізації фінансових ресурсів, а отже, не має стимулів до розвитку, стримує структурну перебудову економіки, не забезпечує конкурентоспроможності.

Слабкою ланкою у вітчизняному господарюванні є захист прав власників, низький рівень корпоративної культури, масовий правовий нігілізм, тобто ринкове середовище, яке гальмує розвиток економіки.

В Україні нагромадження капіталу й досі пов´язане не з капіталізацією доходів, а з приватизацією, яка здійснюється шляхом посередництва; нелегітимного й незаконного привласнення, прямого розкрадання, штучного заниження вартості приватизованого майна, прямої та опосередкованої участі номенклатури у привласненні, придбання за готівку, безгрошового придбання тощо.

У результаті приватизаційних процесів, що відбулися в Україні, у володінні основним капіталом державна власність не домінує (табл. 3).

Таблиця 3. Основні засоби за формами власності за період 1995-2000 рр.

Показники

Вартість, млрд грн..

Відсотки до підсумку

1995

1997

1998

1999

2000

1995

1997

1998

1999

2000

Основні засоби,

всього у тому числі:

10 865,2

866,4

823,6

834,4

828,8

100,0

100,0

100,0

100,0

100,0

державна власність

6 733,8

397,0

329,4

326,6

270,5

61,98

45,8

40,0

39,0

32,6

комунальна

94,3

103,8

119,6

181,1

10,9

12,6

14,3

21,3

приватна

22,0

16,2

18,5

20,3

33,1

2,02

1,9

2,2

2,4

4,0

колективна

3 900,7

358,1

371,1

369,4

342,2

35,9

41,3

45,1

44,1

41,3

іноземних власників

10,7

0,8

0,9

1,5

1,9

0,1

0,1

0,1

0,2

0,2

За підсумками 2000 р. у державній власності перебувало 32,6 % основних засобів, у власності приватних осіб - лише 4,0% , у колективній власності - 41,3%.

Світові глобалізаційні процеси і тенденції слід враховувати при визначенні стратегії соціально-економічного розвитку держави. Міжнародною проблемою сучасності є бідність і глобальна економічна нерівність, яка, на думку З. Бзежинського, стане ключовою проблемою і XXI століття. За останні 15 років доходи на душу населення знизилися більш ніж у 100 країнах світу. Співвідношення доходів 20 % найбагатшого населення до доходів 20 % найбіднішого населення планети у 1960р. становило 30:1; у 1990р. - 60:1; у 1999р. - 90:1.

За даними Світового банку, в 1990 р. в Україні випуск продукції на душу населення в середньому становив 2760 дол., у 2001 р. цей показник знизився до 652 дол., що за міжнародною класифікацією відповідає рівню бідних країн. Отже, здолання. бідності - ключова ціль стратегічного розвитку національної економіки. Вирішення її можна досягнути шляхом переосмислення місця і ролі держави, поглиблення ринкової трансформації економіки, peaлізації наявних і потенційних конкурентних переваг, зміцнення позицій внутрішнього ринку, утвердження інноваційної моделі розвитку.

На основі глибокого аналізу та оцінки сучасного стану розвитку економіки, ходу реформ, світових тенденцій та закономірностей в Україні на зміну стратегії стабілізації економіки була схвалена і прийнята стратегія, спрямована на підвищення добробуту громадян, забезпечення безпеки держави.

Стратегічними цілями урядової політики на найближчу перспективу визначено:

— розвиток людського потенціалу;

— зниження рівня бідності та примноження багатства нації;

— підвищення конкурентоспроможності національної економіки;

— забезпечення захисту прав та свобод людини і громадянина, безпеки особи, суспільства, держави;

— інтеграцію України до Європейського Союзу.

Головними критеріями досягнення стратегічних цілей служать:

— зростання тривалості життя;

— зниження смертності новонароджених;

— збільшення загальних витрат на охорону здоров´я, освіту, культуру, науку, доступ та висока якість усіх соціальних послуг суспільства;

— підвищення індексу людського розвитку.

Стратегічні засади соціально-економічного розвитку країни на 2002-2011pp. виклав у своєму Посланні до Верховної Ради України Президент Л. Д. Кучма. Стратегічна ціль соціально-економічних процесів на найближчі роки відповідно до президентської програми - забезпечення європейських інтеграційних процесів в Україні.

Стратегічними пріоритетами нового етапу розвитку України були визначені:

—створення реальних передумов для набуття Україною повноправного членства в Європейському Союзі;

—забезпечення сталого економічного зростання;

—утвердження інноваційної моделі розвитку;

—соціальна переорієнтація економічної політики.

Для реалізації стратегічних цілей та пріоритетів необхідні серйозні інституційні перетворення та дієві стратегічні кроки в сфері макроекономічної політики, розвитку внутрішнього ринку та реального сектора економіки, інвестиційної та структурно-інноваційної діяльності, доходів і соціальної політики, зовнішньоекономічних процесів, регіональної політики, економічної та екологічної безпеки.

Слід зазначити, що задекларовані Президентом України завдання не є простими. Для їх вирішення потрібно, щоб діяльність уряду, парламенту, Національного банку України була одновекторною і неавтономною. Окрім того, для досягнення поставленої стратегічної цілі необхідно, щоб у країні були створені реальні передумови.

Аналіз соціально-економічного розвитку, з´ясування реальних передумов дає підстави для таких узагальнюючих висновків щодо міжнародної інтеграційної стратегії:

1. Україна за досягнутим рівнем економічного розвитку не може бути активним учасником міжнародних інтеграційних процесів у найрозвинутіших геоекономічних сегментах - Європейському Союзі.

2.Неготовність до широкомасштабної міжнародної інтеграції не означає відмови від курсу на інтеграцію з Заходом, а передбачає збереження ефективних зв´язків в усіх напрямах.

3.Україна може прискорити створення передумов для ефективної міжнародної інтеграції економіки шляхом концентрації ресурсів на пріоритетних напрямах розвитку світової економіки, формування механізмів випереджального розвитку в сфері науково-технічної, інноваційної, інформаційної, освітньої діяльності.

4.Слід здійснити переорієнтацію державного управління з монетарно-стабілізаційного на інституційний розвиток, на створення державних і ринкових інститутів з генерування та розповсюдження інновацій, розвиток людського капіталу, рівноправних умов для конкуренції у відкритому конкурентному середовищі.

5.Нестача ресурсів для різкого економічного розвитку унеможливлює конкурентоспроможність вітчизняної економіки. Тому потрібно зосередити зусилля на пріоритетних напрямах, галузях, для успішного функціонування яких в країні створені найкращі умови - аерокосмічній, електронній, електротехнічній, фармацевтичній, виробництві нових матеріалів тощо, і які вже сьогодні демонструють високий технологічний рівень та здатність до міжнародної конкуренції.

6.Ефективна міжнародна інтеграція можлива за умови гармонізації українського законодавства з правовою системою ЄС та нормами економічного регулювання і соціального розвитку суспільства. Це достатньо складні завдання, вирішення яких може здійснюватися поступовою, еволюційною адаптацією вітчизняного законодавства, норм і стандартів до системи міжнародних норм і правил.

Стратегічною метою України за умов трансформації є побудова соціально орієнтованої ринкової економіки. Цей напрям є вітчизняним трактуванням загальносвітових тенденцій розвитку в постіндустріальному суспільстві. Реалізація цієї мети конкретизується стратегічними завданнями, визначеними на певний період: до 2004 р. - підвищення добробуту громадян; до 2011 р. - входження у світове співтовариство як рівноправний його член, а отже, досягнення світових норм і стандартів соціально-економічного розвитку.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історія економічних учень
Економічна стратегія держави: теорія, методологія, практика
Історія економічних учень
Економічна історія
Історія економічної теорії
Історія економічних учень
Державне регулювання економіки
Економічна історія