пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ

Загрузка...


Морские документы продление паспорта моряка.
Державне регулювання економіки

2.1. Необхідність і суть стратегії соціально-економічного розвитку


Життя сучасного суспільства неможливе без передбачення майбутнього, визначення цілей і завдань його розвитку, обґрунтування засобів досягнення поставлених цілей, тобто без стратегії розвитку на певний період часу.

Серед дослідників існує широкий спектр думок щодо тлумачення стратегії. Одні розглядають її як концептуально-філософське поняття, стратегічного планування, тобто спосіб мислення і дій, якими визначається лінія ділової поведінки на тривалий проміжок часу. Інші мають суто технологічний погляд на неї як на набір правил і засобів досягнення стратегічних цілей, тобто технологію прийняття управлінських рішень. Стратегія тлумачиться і як тип абстрактної норми діяльності, коли вона виступає своєрідним обмеженням, критеріальною основою для ухвалення подальших стратегічних, тактичних і поточних рішень.

Стратегія є способом втілення стратегічного вибору організації. Вона має концептуальний характер і є незмінною впродовж певного періоду часу. Стратегія складається з двох частин - концепції, яка визначає ключові напрями розвитку, основні цільові орієнтири, і детермінованого плану, яким встановлюються конкретні засоби досягнення стратегічних цілей.

Отже, стратегія - це узагальнена модель майбутнього стану економіки та планових дій щодо його досягнення, яка встановлює основні напрями, цілі та пріоритети діяльності, визначає критичні ресурси та необхідні нововведення, включає засоби реалізації пріоритетів та індикатори досягнення планованого результату.

Стратегія - укрупнений, комплексний план дій, спрямований на реалізацію місії держави. Місія держави зумовлена її сутністю, чітко визначеною метою функціонування.

Стратегія розвитку економіки держави втілюється через стратегічне управління, яке зводиться до постановки цілей і завдань органами державного управління з урахуванням внутрішніх можливостей економіки та змін у зовнішньому середовищі.

Виникнення та практичне використання методології стратегічного управління викликане об´єктивними причинами, зумовленими характером змін у зовнішньому середовищі та зростанням нестабільності господарювання.

Об´єктивно цілі стратегічного розвитку економіки повинні формуватися "знизу" - від потреб та інтересів суспільства. Цілі соціально-економічного розвитку країни полягають в тому, щоб сприяти матеріальному та духовному розвитку свого народу. Внутрішній стан суспільства і проблеми є реальним джерелом формування цілей соціально-економічного розвитку.

Сутність державного управління соціально-економічним розвитком вимагає налагодженого цілепокладання, а в ньому - логічного просування від більш абстрактного загального передбачення до конкретного прогнозування, від нього - до програмування, а далі і до планування - вибору дій та їх неухильного проведення в життя.

Стратегія соціально-економічного розвитку включає загальне уявлення про стратегічні цілі та пріоритети; економічну політику держави та її найважливіші напрями; засоби реалізації визначених цілей. Стратегія розробляється та затверджується Кабінетом Міністрів. У ній дається визначення економічної політики держави щодо найважливіших економічних і соціальних процесів та формується ставлення до них держави в особі законодавчої та виконавчої влади, враховується вплив ринкової інфраструктури.

У стратегії в загальній формі визначаються цілі та пріоритети розвитку економіки. Цілі - це уявно передбачуваний кінцевий результат, на якому зосереджуються цілеспрямовані дії та задля якого в межах реальних можливостей здійснюється та чи інша діяльність. Пріоритети - це найістотніші соціально-економічні складові економіки або процеси, що потребують першочергового вирішення в ході досягнення цілі.

Визначення пріоритетних напрямів здійснюється експертними методами на підставі певних критеріїв. Основними критеріями є: соціально-економічна ефективність; терміни досягнення цілей; мінімум ресурсів, необхідних для реалізації наміченого тощо.

Ранжування цілей здійснюється способом їх розміщення у порядку зниження пріоритетності. Для цього спочатку визначаються головні (стратегічні) цілі (цілі першого рангу), далі - суттєві (цілі другого і третього рангів) тощо. З метою впорядкування цілей різних рівнів будується дерево цілей (рис. 3). Ціль вважається досягнутою, якщо реалізовані всі підцілі нижчого рангу. Вважається, що цілі нижчого рівня є забезпечувальними щодо стратегічної.

 3

Рис. 3. Дерево цілей

 Сукупність цілей та підцілей формує певну тактику їх реалізації, яка найбільше відповідає конкретним обставинам на певний час.

Цілі мають відповідати трьом основним вимогам: конкретність, визначеність у часі, реальність. Конкретність досягається встановленням кількісних і якісних вимірників інформаційної бази для економічних розрахунків, організаційно-управлінських рішень, оцінки результатів господарювання та контролю. Визначеність у часі передбачає визначення термінів досягнення головної цілі та її підцілей. Реальність передбачених цілей обґрунтовується можливостями економіки щодо їх реалізації, бо за інших умов це може призвести до значних збитків і загострення соціально-економічних проблем.

За джерелом виникнення й змістом виділяють:

-     суспільно-політичні цілі, що охоплюють комплексний, збалансований і якісний розвиток суспільства;

-     соціальні, які відображають вплив соціально-політичних цілей на соціальну структуру суспільства, взаємовідносини її елементів, стан і рівень соціального життя людей;

-     економічні, які характеризують економічні відносини і забезпечують матеріальну основу реалізації суспільно-політичних та інших цілей;

-     духовні (культурні), які пов´язані із залученням духовного потенціалу суспільства до реалізації суспільно-політичних та соціально-економічних цілей.

За часовою ознакою цілі державного управління та регулювання економіки також поділяють на: стратегічні, пов´язані з якістю суспільного розвитку; тактичні, що визначаються програмами діяльності органів державного управління щодо реалізації стратегічних завдань; оперативні, які визначають щоденні конкретні дії з досягнення стратегічних і тактичних завдань.

Обґрунтованість і дієвість цілей державного управління і регулювання економіки визначаються їх залежністю від певних ресурсів та забезпеченості ними. Особливе значення мають природні, людські та технічні ресурси, яких мало і збільшення яких у найближчій перспективі не передбачається. Однак у сучасних умовах важливо більш повно використовувати ресурс права.

Всі цілі державного управління та регулювання повинні оцінюватися під кутом зору їх відповідності правовим вимогам (правди, гуманізму, справедливості), закріплюватися законодавчо і проводитися у життя з допомогою державних механізмів.

Великі можливості має демократія - певна система самоорганізації життя членів суспільства на основі їх прав і свобод. Цілі державного управління досягаються тоді, коли потенціал демократії залучається до їх реалізації, коли члени суспільства проінформовані про них, поділяють та підтримують їх реалізацію, відчувають реальний результат від втілення відповідно до своїх потреб та інтересів.

На особливу увагу заслуговує співвідношення цілей та засобів їх досягнення. В практиці державного управління трапляються випадки, коли благородні і важливі цілі реалізуються такими засобами, що вони втрачають будь-який сенс. Раціональне поєднання цілей, засобів, методів їх реалізації повинно створювати такий механізм управління, який породжує довіру до нього суспільства і стимулює управлінські процеси.

Вибір цілей - відповідальна стадія процесу стратегічного управління, в основі якої лежать аналіз стану вітчизняної економіки, виявлення тенденцій її розвитку і бажаного стану в майбутньому. Намічену ціль порівнюють і погоджують з цілями розвитку інших об´єктів управління у вертикальному та горизонтальному плані, встановлюють її відповідність досягненню цілей вищого порядку.

У результаті глибокого і всебічного вивчення ситуації виявляються проблеми, вирішення яких є передумовою досягнення поставлених цілей. Виявлення проблеми - це усвідомлення того, що має місце відхилення фактичного стану соціально-економічних процесів від бажаного. Оцінка проблеми - це встановлення її масштабів і природи, причин виникнення, факторів та можливих наслідків невчасного розв´язання тощо.

Процес цілевиявлення показаний на рис. 4.

 4

Рис. 4. Процес цілевиявлення

 Прийняття стратегії відбувається лише після того, як продумано різноманітні варіанти досягнення поставлених цілей, між якими можна зробити вибір. Альтернативи необхідно визначати з урахуванням рівня управління і тривалості періоду реалізації стратегії. Виявлення та вироблення певної сукупності альтернатив, які містять усі допустимі варіанти дій для досягнення поставленої цілі, належать до найбільш складних проблем управління та регулювання.

Формування альтернативних варіантів стратегії має базуватися на врахуванні досвіду вирішення подібних проблем, активізації творчого пошуку нових механізмів, моделюванні варіантів стратегічних рішень з різним поєднанням цілей, засобів і ресурсів.

Порівняння альтернатив і вибір кращої з них здійснюється на основі критеріїв оцінки досягнення цілей. Критерії - це мірило соціально-економічного ефекту, правило порівняння і вибору альтернатив. Вибір критеріїв має здійснюватися з урахуванням того, що кінцевий результат вписується у запит суспільства і задовольняє суспільний розвиток. Це вимагає при порівнянні альтернатив використовувати комплекс економічних, соціальних, політичних, організаційних критеріїв. За основу потрібно взяти критерії загальної соціально-економічної ефективності державного управління та господарювання.

Процес розробки і затвердження стратегії показано на рис. 5.

 5

Рис. 5. Формування та затвердження стратегії

 Після вибору стратегії формується стратегічний план, який містить послідовний перелік заходів, механізм їх реалізації, виконавців, ресурси та терміни впровадження. Стратегічний план розглядається як динамічна складова стратегії і може коригуватися залежно від змін зовнішнього середовища та внутрішньої ситуації в країні.

Окремі складові стратегії узгоджуються між собою, обговорюються очікувані результати від її реалізації, вносяться зміни і доповнення, й документ з подання Кабінету Міністрів після заслуховування затверджується Верховною Радою України.

Організація виконання та контроль за ходом реалізації стратегії передбачає доведення окремих завдань до виконавців (рис. 6). Головний зміст цієї роботи полягає в тому, щоб виробити певну технологію роботи з реалізації стратегії.

 6

Рис. 6. Організація виконання та контроль за ходом реалізації стратегії

 Передумовами успішної організації виконання стратегії є узгодження розподілу завдань, управлінських дій, дотримання балансу між потребами і реальними ресурсами, стимулювання і відповідальність, координація ходу реалізації стратегії.

Контроль та аналіз реалізації стратегії є завершальною стадією процесу стратегічного управління. Він набуває форми зворотного зв´язку, за допомогою якого вдається отримати інформацію про виконання стратегії, досягнення поставлених цілей. У процесі контролю та аналізу початкові (задекларовані) цілі можуть модифікуватися, уточнюватися, змінюватися. Головне призначення контролю полягає у своєчасному виявленні можливих відхилень від заданого плану та вчасному вжитті заходів щодо їх усунення.

Процедура прийняття стратегії соціально-економічного розвитку часто пов´язується з таким явищем, як лобізм. Лобізм - це діяльність соціальних груп, які відстоюють свої інтереси, шляхом тиску на органи законодавчої і виконавчої влади.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історія економічних учень
Економічна стратегія держави: теорія, методологія, практика
Історія економічних учень
Економічна історія
Історія економічної теорії
Історія економічних учень
Державне регулювання економіки
Економічна історія