пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ

Загрузка...


Історія педагогіки: курс лекцій

15.1. Демократизація суспільного життя в Україні у середині 80-х років та початок відродження національної школи. Закон України “Про освіту”


В кінці 80-х років, внаслідок перебудовчого напрямку політики М.Горбачова, в Україні відбувся ряд подій, які сколихнули національну самосвідомість українців. Прийнято Декларацію про державний суверенітет України, проголошено незалежність, прийнято Закон про мови, відбувся Перший Конгрес Міжнародної асоціації україністів, обрано Президента України, зрештою, що має особливе значення для освітян, розвитку шкільництва, прийнято закон «Про освіту», проведено Всеукраїнський з’їзд працівників освіти, на якому затверджено державну програму «Освіта XXI століття».

4 червня 1991 р. було прийнято постанову Верховної Ради УРСР «Про порядок введення в дію Закону УРСР «Про освіту» (прийнятий Верховною Радою 3.05.91 р.).

У відповідності із Законом метою освіти є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу, забезпечення народного господарства кваліфікованими працівниками, спеціалістами.

Освіта в Україні ґрунтується на засадах гуманізму, демократії, національної самосвідомості, взаємоповаги між націями.

Україна визнає освіту пріоритетною сферою соціально-економічного, духовного і культурного розвитку суспільства.

В ст. 3 «Закону» визначається право на освіту незалежно від статі, расової, національної приналежності, соціального і майнового стану, роду та характеру занять, світоглядних переконань, віросповідання, стану здоров’я, місця проживання та інших обставин. Це право забезпечується:

— розгалуженою мережею НВЗ, заснованих на різних формах власності, наукових установ, закладів підвищення кваліфікації, перепідготовки кадрів;

— відкритим характером НВЗ, створенням умов для вибору профілю і виховання відповідно до здібностей, інтересів громадянина;

— різними формами навчання — очною, вечірньою, заочною, екстернатом, а також педагогічним патронажем.

Для одержання документа про освіту громадяни мають право на державну атестацію.

В ст. 5 сформульовані основні принципи освіти:

— доступність для кожного громадянина усіх форм і типів освітніх послуг, що надаються державою;

— рівність умов кожної людини для повної реалізації її здібностей, таланту, всебічного розвитку;

— гуманізм, демократизм;

— пріоритетність загальнолюдських духовних цінностей над політичними і класовими інтересами;

— органічний зв’язок з національною історією, культурою, традиціями;

— незалежність державної системи освіти від політичних партій, інших громадських і релігійних організацій;

— науковий, світський характер освіти у державних НВЗ;

— інтеграція з наукою і виробництвом, взаємозв’язок з освітою інших країн;

— гнучкість і прогнозованість системи освіти;

— єдність і наступність системи освіти;

— безперервність і різноманітність освіти;

— відповідність освіти світовому рівню;

— поєднання державного управління і громадського самоврядування в системі освіти.

В ст. 8 йдеться про відокремленість НВЗ від церкви, про їх світський характер.

В ст. 9-15 мова йде про управління освітою і громадське самоврядування в системі освіти, повноваження органів державного управління освітою та місцевих Рад народних депутатів у галузі освіти.

В Законі «Про освіту» вперше йдеться про створення психологічної служби в системі освіти та про соціально-педагогічний патронаж, а також акцентується увага на медичному обслуговуванні, організації харчування у НВЗ, забезпеченні здорових і безпечних умов навчання і праці (ст. 21-23).

В ст. 25 «Структура системи освіти» перераховано структурні її компоненти:

— дошкільне виховання;

— загальну середню освіту;

— професійну освіту;

— вищу освіту;

— післядипломну підготовку;

— аспірантуру;

— докторантуру;

— підвищення кваліфікації, перепідготовку кадрів;

— позашкільне навчання і виховання;

— самоосвіту.

В ст. 26-44 йдеться про конкретну діяльність цих компонентів.

В розділі III «Учасники навчально-виховного процесу» йдеться про права та обов’язки вихованців, учнів, студентів, курсантів, слухачів, стажистів, аспірантів, докторантів.

Всі вони мають право на:

— вибір профілю, форми навчання, індивідуальних програм, позакласних занять;

— користування навчально-виробничою, науковою, культурно-спортивною, побутовою, .оздоровчою базою НВЗ;

— доступ до інформації в усіх галузях знань;

— участь у науково-дослідній, дослідно-конструкторській та інших видах наукової діяльності, конференціях, олімпіадах, виставках, конкурсах;

— одержання направлення на навчання, стажування до інших закладів, у тому числі за кордон;

— продовження освіти за професією, спеціальністю відповідно до одержаної кваліфікації;

— особисту або через своїх представників участь у громадському самоврядуванні, в обговоренні, вирішенні питань удосконалення навчально-виховного процесу, науково-дослідної роботи, призначення стипендій, організації дозвілля;

— участь у добровільних самодіяльних об’єднаннях;

— безпечні і нешкідливі умови навчання і праці;

— забезпечення гуртожитками, інтернатами, стипендіями;

— трудову діяльність у позаурочний час незалежно від віку;

— перерву навчання у вищому навчальному закладі, професійному училищі;

— користування послугами закладів охорони здоров’я, засобами лікування, профілактики захворювань та зміцнення здоров’я;

— захист від будь-яких форм експлуатації, фізичного та психічного насильства, від дій адміністрації, педагогічних, інших працівників, які порушують права або принижують їх честь і гідність.

У відповідності із Законом забороняється відволікання учасників НВП за рахунок навчального часу на роботу і здійснення заходів, не пов’язаних з процесом навчання.

Обов’язки учасників НВП передбачають:

— систематичне й глибоке оволодіння знаннями, практичними навичками, професійною майстерністю, підвищення загально-культурного рівня;

— додержання статуту, правил внутрішнього розпорядку НВЗ;

— додержання законодавства, моральних, етичних норм співжиття.

В ст. 49-53 йдеться про заняття педагогічною діяльністю, права і обов’язки педагогічних працівників, гарантії держави та заохочення їх.

Педагогічні працівники мають право на:

— захист професійної честі, гідності;

— вільний вибір форм, методів, засобів навчання, виявлення педагогічної ініціативи;

— індивідуальну педагогічну діяльність;

— участь в громадському самоврядуванні, виборах керівників НВЗ, якщо це передбачено їх статутами;

— користування подовженою оплачуваною відпусткою;

— пільгове забезпечення житлом у порядку, встановленому законодавством;

— одержання натуральної оплати у сільській місцевості на рівні працівників сільського господарства;

— підвищення кваліфікації, перепідготовку, вільний вибір змісту програм, форм навчання, організацій та установ, які здійснюють підвищення кваліфікації і перепідготовку.

Обов’язки педагогічних працівників:

— забезпечити умови для засвоєння вихованцями, учнями, студентами і т. п. навчальних програм на рівні обов’язкових державних вимог, сприяти розвиткові здібностей дітей, учнів, студентів;

— настановленням і особистим прикладом утверджувати повагу до принципів загальнолюдської моралі: правди, справедливості, відданості, патріотизму, гуманізму, доброти, стриманості, працелюбства, поміркованості, інших доброчесностей;

— виховувати повагу до батьків, жінки, культурно-національних, духовних, історичних цінностей України, країни походження, державного і соціального устрою, цивілізації, відмінних від власних, дбайливе ставлення до навколишнього середовища;

— готувати до свідомого життя в дусі взаєморозуміння, миру, злагоди між усіма народами, етнічними, національними, релігійними групами;

— додержуватися засад педагогічної етики, моралі, поважати гідність дитини, учня, студента;

— захищати дітей, молодь від будь-яких форм фізичного або психічного насильства, запобігати вживанню ними алкоголю, наркотиків, іншим шкідливим звичкам;

— постійно підвищувати професійний рівень, педагогічну майстерність, загальну і політичну культуру.

Держава забезпечує педагогічним працівникам:

— належні умови праці, побуту, відпочинку, медичне обслуговування, підвищення кваліфікації не рідше одного разу на п’ять років,

— правовий, соціальний, професійний захист;

— безплатне користування житловою площею з опаленням і освітленням у сільській місцевості, с. м. т. відповідно до чинного законодавства;

— компенсації при втраті роботи, у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці, встановлені законодавством;

— виплату пенсій, в тому числі за вислугу років;

— встановлення середніх ставок і посадових окладів педагогічним працівникам народної освіти на рівні не нижчому від середньої заробітної плати працівників промисловості (ст. 52) (у вузах — подвійна);

— при хворобі або каліцтві допомога виплачується до відновлення працездатності або встановлення інвалідності.

За досягнення високих результатів у навчанні і вихованні педагогічні працівники представляються до нагороджень державними нагородами, присвоєння почесних звань, відзначення державними преміями, іменними медалями тощо.

В ст. 54-55 йдеться про відповідальність батьків за розвиток дитини та їх права.

В розділі IV мова йде про фінансово-господарську діяльність, матеріально-технічну базу навчально-виховних закладів.

V і VI розділи присвячені проблемам міжнародного співробітництва.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історія педагогіки: курс лекцій
Робоча книга вихователя групи продовженого дня
Педагогіка вищої школи
Дидактика