Електронна бібліотекапідручники


Основи політології

2. Пріоритетні напрямки здійснення соціальної політики в Україні


Основні параметри здійснення соціальної політики в суспільстві зумовлені багатьма об’єктивними чинниками: рівнем розвитку продуктивних сил, структурою економіки, станом соціального життя, характером політичної влади, духовною та моральною зрілістю населення країни тощо. На характер і основні напрямки соціальної політики активний вплив справляє і зрілість суб’єктивного фактора — спроможність та готовність управлінських структур та інших суб’єктів політики забезпечити соціальну спрямованість економіки, достойні умови праці й побуту громадян; цивілізований характер соціальних відносин.

Слід зазначити, що активна соціальна політика аж ніяк не суперечить політиці економічної стабілізації. Навпаки, брак такої політики, надто низький рівень реальних доходів більшості населення обмежують потенціал стабілізації та економічного розвитку. Ясна річ, що ця політика має бути продуманою, відповідальною та ґрунтуватися насамперед на реальних можливостях держави [10].

В Україні серйозний вплив на вибір основних напрямків соціальної політики, на їхній зміст справляють також і додаткові негативні обставини — жорстока криза, яка охопила всі сфери су-
спільного життя; дикий, часто стихійний, перехід до ринкової економіки, що супроводжується зубожінням більшості населення, зростанням соціально-економічної нерівності та експлуатації, поширенням групового та територіального егоїзму, дезінтеграцією єдиного економічного, кредитно-фінансового та територіального простору; розгулом злочинності, особливо у сфері економіки, постійними змінами співвідношення сил між прихильниками необ­меженої та нерегульованої капіталізації суспільства й тими, хто стоїть за змішану, соціально орієнтовану економіку, рівноправні форми власності на засоби виробництва та регульовані ринкові відносини.

Здійснювана в Україні соціальна політика, як зазначено в посланні Президента України до Верховної Ради України «Україна: поступ у ХХІ століття», має на меті забезпечити у 2000—2004 рр. зростання в 1,3—1,4 раза реальних доходів населення, створення 1 млн нових робочих місць, поступове підвищення мінімального рівня трудових пенсій до межі прожиткового мінімуму» [11].

Одним із визначальних напрямків соціальної політики має стати зростання реальних доходів і підвищення рівня життя всіх верств населення (як працюючих, так і непрацюючих), яка здійснюватиметься відповідно до «Основних напрямків соціальної політики щодо грошових доходів населення України», схвалених Указом президента України від 7 серпня 1999 року. З цією метою опрацьовується концепція реформування системи оплати праці та підвищення заробітної плати як основного джерела доходів громадян, що працюють, і засобу посилення мотивації до високопродуктивної, якісної праці. Концепція передбачає докорінну зміну структури витрат виробництва з метою підвищення питомої ваги оплати праці в собівартості продукції. Паралельно з цим має здійснюватися посилений контроль за додержанням законодавства про оплату праці та за своєчасністю її виплати. Одночасно завершується розробка програми запобігання бідності в Україні, що визначатиме основні напрями діяльності уряду та заходи щодо формування ефективної системи соціальної підтримки населення. Правову основу для врахування прожиткового мінімуму як основного соціального стандарту за реалізації державою конституційних гарантій громадян щодо достатнього життєвого рівня закладено Законом України «Про прожитковий мінімум».

На якісно новий рівень треба піднести практику укладання колективних трудових договорів та угод, процедуру колективних переговорів та консультацій соціальних партнерів. Соціальне партнерство має стати не так формою взаємодії, як еталоном мислення у формуванні нових підходів до взаємовідносин між державою, роботодавцем та найманим працівником. Одним із інструментів, покликаних сприяти позитивному розв’язанню бага­тьох питань, має стати Генеральна угода між Кабінетом Міністрів, Конфедерацією роботодавців України та профспілковими об’єднаннями України на 1999—2000 роки. У цьому акті соціального партнерства, спрямованому на співробітництво й досягнення злагоди в суспільстві, урегульовано не тільки основні норми та принципи реалізації соціально-економічної політики та трудових відносин, а й дії та відповідальність сторін. Виконання цієї угоди стане цивілізованою формою розв’язання багатьох існуючих у цій сфері проблем.

До найпріоритетніших напрямків соціальної політики належить розв’язання однієї з найгостріших соціально-економічних проблем сучасного суспільства — безробіття і неповної зайнятості населення. Ураховуючи характерні для сучасної кон’юнктури українського ринку праці глибокі диспропорції у співвідношенні попиту та пропозиції робочої сили, важливими в цьому плані є комплексні заходи щодо пом’якшення ситуації, передбачені, зокрема, проектом програми «Україна — 2010». Принципово важливим напрямком є розробка генеральної схеми створення робочих місць. Крім того, розробляється державна програма на вико­нання затверджених указом Президента України «Основних напрямків розвитку трудового потенціалу в Україні на період до 2010 року». Створення умов для продуктивної праці, у тому числі через підтримку самозайнятості, розвиток малого і середнього бізнесу, сьогодні має бути в центрі уваги всіх державних органів управління, бо саме зайнятість є могутньою підоймою для подолання бідності, зростання добробуту населення України.

Важливим напрямком соціальної політики в Україні є створення всеохоплюючої системи соціального захисту громадян [12]. Ця система є науково обґрунтованою низкою заходів з відповідними виконавцями, завдання яких полягає в тому, щоб захищати різні верстви населення, будь-якого громадянина від економічної та соціальної деградації внаслідок утрати або різкого зниження доходу, виробничої травми або професійного захворювання, хвороби, інвалідності, безробіття, утрати годувальника, народження дитини. Система соціального захисту має гарантувати працездатним громадянам рівні умови для підвищення добробуту за рахунок власної праці та ініціативи.

Нагадаємо, що елементи соціального захисту населення почали виникати в Західній Європі та в США вже в другій половині ХІХ ст. Радикальні зміни в цьому процесі сталися після Другої світової війни під могутнім тиском робітничого й демократичного рухів. Нинішня ситуація характеризується тим, що механізм соціального захисту зараз діє (з різною ефективністю) в усіх розвинутих і в значній частині країн, що розвиваються. Зокрема, у США за рахунок усіх видів фінансування здійснюється 180 соціальних програм, а понад 40% американських сімей у 80-ті роки отримували допомогу за однією або кількома програмами [13].

У недалекому минулому в колишньому СРСР та в ряді інших країн так званого реального соціалізму була впроваджена патерналістська модель соціального захисту, з держбюджетним фінансуванням, бюрократичною системою розподілу фондів соціального забезпечення, невизнанням існування безробіття, що призво­дило до низької ефективності системи соціального захисту, неможливості її швидкого реформування. Реформування соціальної політики, що почалося у 80-ті роки на території колишнього СРСР та Східної Європи, не привело до радикальних змін у системі соціально­го захисту. І тільки на початку 90-х років в Україні та інших країнах СНД поступово почала формуватися цілком нова, по суті, система.

Її головні засади такі:

1. Працездатний громадянин має стати активним суб’єктом соціального захисту, нести належну відповідальність за свою соціальну захищеність та захищеність своєї сім’ї. З цією метою треба формувати суспільну свідомість людей у напрямку подолання утриманських настроїв, апатії, завищених очікувань соціальної допомоги за рахунок держави. Інакше кажучи, наш власний добробут та добробут нашої сім’ї — це справа кожного з нас. Необхідно пояснити кожному громадянину України, що за нинішніх умов держава має обмежені можливості для його соціального захисту, а тому потрібно не покладатися на милість державних органів, а шукати можливості самостійного виходу з тяжкої економічної ситуації. Новий підхід дає можливість принципово інакше шукати вирішення сьогоднішніх гострих проблем соціального життя: держава бере на себе зобов’язання створити працездат­ним громадянам сприятливі умови для підвищення добробуту за рахунок власної праці, ініціативи, винахідливості, використання додаткових доходів (дивідендів на акції, відсотків за вкладами, зиску від вдало реалізованих приватизаційних чеків тощо).

2. Важливою умовою соціального захисту населення має стати система загальнообов’язкових видів соціального страхування, зок­рема на випадок хвороби, виходу на пенсію, можливу втрату роботи чи здоров’я внаслідок травми на виробництві тощо. Комплекс законопроектів про соціальне страхування сьогодні вже напрацьовано.

Реформа системи соціального страхування, яка охопить більшу частину населення, має сприяти стабільності та злагоді в суспільстві, продовженню соціально-ринкових реформ в Україні і, безумовно, підвищенню рівня життя її громадян. З 1 січня 2001 року набирає чинності Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на вироб­ництві та професійного захворювання», котрий запроваджує дифе­ренційовані страхові тарифи залежно від стану охорони праці на підприємстві. Це зробить економічно невигідним для роботодавців порушення умов охорони праці, а також забезпечить стабільне фінансування витрат, пов’язаних із виплатою компенсацій працівникам у разі втрати працездатності, пенсій у зв’язку з інва­лідністю та в разі смерті годувальника. Крім того, цей закон нарешті вирішить наболіле питання регресивних виплат.

3. Соціальний захист громадян буде здійснюватися через багатоканальну модель фінансування, яка вже тривалий час існує на Заході. Матеріально-фінансовою базою соціального захисту поряд з відрахуваннями з державного бюджету можуть бути й позабюджетні надходження, кошти від приватизації федеральної та муніципальної власності. Програмою передбачено збільшення асиг­нувань на захист населення з бюджету місцевих органів влади, підприємств, професійних спілок. Значно посилено роль благодійних асоціацій, організацій, різноманітних фондів милосердя, церкви, приватних благодійних внесків як національних, так і іноземних.

4. Переваги в користуванні суспільними фондами споживання мають бути надані насамперед непрацездатним і соціально уразливим групам населення, які потребують прямої матеріальної допомоги. З цією метою створюються спеціальні фонди й державно-суспільні органи для розподілу такої допомоги. Зокрема, в Україні створено державний фонд соціальної підтримки населення, почали функціонувати місцеві фонди соціального захисту. Ті категорії населення, що мають дохід нижчий за прожитковий мінімум, хто не здатний працювати, самотній або хворий, стають об’єктами допомоги соціальних програм. На цю категорію населення поширюються такі пільги, як обслуговування на дому, магазини з більш низькими цінами, безплатні їдальні, допомога з фондів милосердя тощо.

Особливого соціального захисту потребують пенсіонери, інваліди, діти, ті, хто не спроможний власною працею забезпечувати собі необхідні умови життя. Наявний рівень державних соціальних асигнувань, навіть попри всю його обмеженість, є таким, що за умови його раціонального використання можна отримати більш відчутні наслідки соціальної підтримки малозабезпечених громадян, ніж це є зараз.

Але в Україні існує інша проблема. Зараз соціальними субвенціями держави, які реалізуються через численні дотації на житло, комунальні та транспортні послуги, витрати на медичне обслуговування, на освіту, розвиток аграрного комплексу та інше, користується за принципом рівного доступу все населення — як бідне, так і багате. Таке становище потребує радикальних змін.

Принципово важливим напрямком соціальної роботи є вдосконалення системи пільг, які надаються окремим категоріям населення, поглиблення адресної соціальної допомоги з метою переходу до системи соціального захисту, зорієнтованої на сім’ю з урахуванням насамперед її матеріального стану. Як засвідчує дос­від, обмежені фінансові ресурси мають бути спрямовані адресно — саме тим, хто найбільше потребує державної підтримки. Сьогодні не можна розпорошувати цільові кошти, намагаючись допомогти всім і таким чином реально не захищаючи найнужденніших.

Перший крок у цьому напрямку вже зроблено — урядовою пос­тановою з 1 квітня 1999 р. запроваджено адресну соціальну до­помогу малозабезпеченим сім’ям. Дальше реформування системи соціальної допомоги передбачає зосередження всіх видів виплат в органах соціального захисту населення, створення єдиного банку даних одержувачів допомоги, запровадження нових механізмів системи контролю за використанням бюджетних коштів.

Такий підхід у здійсненні соціальної політики в Україні, безу­мовно, дасть змогу локалізувати основні джерела соціального напруження в суспільстві і сприятиме поліпшенню соціального захисту населення, підвищенню рівня його життя.

З метою підвищення ефективності роботи фондів, інших соціальних заходів у державі створюється соціальна служба, яка на практиці має вирішувати питання соціального захисту населення й надання допомоги найбільш знедоленим його верствам. Організація та функціонування такої служби потребує професійно підготовлених кадрів. У країнах Заходу вже давно функціонує широка мережа навчальних закладів, де готують соціальних праців­ників. Ці категорії державних службовців мають бути одночасно і соціологами, і економістами, і психологами, і організаторами-адміністраторами, а головне — добрими, увічливими, високоморальними людьми. Слід зазначити, що за кількістю соціальні працівники в країнах Заходу вже зрівнялися з учителями та лікарями.

Соціальну службу почали формувати з 1991 року і в Україні.
З цією метою було створене міністерство соціального захисту і відповідні центри при місцевих органах влади. У державі сформовано службу зайнятості, яка повинна надавати допомогу безробітним в отриманні грошових виплат, працевлаштуванні, перекваліфікації, піклуватися про збільшення кількості робочих місць, організацію переміщення робочої сили тощо.

У зв’язку із проведенням лібералізації цін та валютного курсу виконавча влада здійснює комплекс заходів з метою нагромадження необхідних фінансових ресурсів для здійснення відповідної допомоги по безробіттю, для збереження робочих місць у процесі роздержавлення та приватизації, стимулювання розвитку приватних підприємств та індивідуальної трудової діяльності, запровадження системи громадських робіт, фахової перепідготовки осіб, що втратили роботу.

Водночас реалізується спеціальна програма захисту малозабезпечених багатодітних і неповних сімей, непрацюючих пенсіонерів, інвалідів. Запроваджується щомісячна індексація грошових виплат зазначеним категоріям населення відповідно до фактичних темпів інфляції.

Передбачається, що в країні буде здійснено докорінну перебудову житлової політики, перехід до всебічного іпотечного кредитування будівництва та купівлі житла, становлення та розвитку ринку житла, послідовного нарощування житлового будівництва. Соціально незахищені верстви населення збережуть право на без­коштовне отримання житла з державного фонду, обсяги якого будуть розширюватися.

У зв’язку з лібералізацією квартирної плати та комунальних платежів установлено відшкодування витрат на оплату житла з урахуванням матеріального розшарування населення. Рівень дотацій встановлено такий, щоб реальна оплата житла не перевищувала 20 відсотків середньомісячного грошового доходу окремої сім’ї. Зрозуміло, що зі зростанням доходів населення дотації поступово зменшуватимуться.

Увага місцевих органів самоврядування зосереджуватиметься на ефективній реалізації принципу адресної соціальної допомоги, що здійснюватиметься на диференційній основі в грошовій та натуральній формах, у вигляді необхідної медичної допомоги, різного роду комунальних та побутових послуг, фінансових пільг. Держава запроваджуватиме моральні та фінансові стимули для утворення та розширення сфери діяльності територіальних фондів соціальної підтримки населення, розвитку благодійних організацій.

Кардинальним напрямком соціальної політики за умов переходу економіки України на нові форми, методи, принципи господарювання як на мікро-, так і на макрорівні є вдосконалення характеру праці [14]. Головні способи вирішення цієї проблеми під­казують історичний досвід і світова практика: подолання відчуження працівника від засобів виробництва, від результатів його праці, удосконалення умов самої праці. Важливим кроком у цьому напрямку є процеси роздержавлення та приватизації, забезпечення на цій основі формування широкого прошарку акціонерів, їхньої активної участі у розподілі прибутків. Необхідно ухвалити законодавство, що надійно захищатиме права акціонерів. У перспективі буде створено систему державного страхування депозитних вкладів населення, поточної індексації заощаджень в ощадних банках, поетапної компенсації втрат минулих заощаджень через їх конверсію в майнові активи.

Штучне стримання приватизації, що відбувається нині на загальнодержавному рівні, не є конструктивним. Ситуацією з приватизацією в Україні зараз занепокоєні фахівці різних галузей наук: економісти, соціологи, правники. Приватизаційний процес штучно гальмується представниками місцевої влади, щоб не випустити економічну владу зі своїх рук. а коли приватизація і відбувається, то місцеві керівники все одно продовжують нав’язу­вати свої умови новоствореним підприємствам. Усе це позбавляє державу контрольно-регулюючих функцій, робить процес некерованим, поглиблює його «тінізацію». Забагато негативних явищ відбувається під час здійснення приватизаційного процесу, залишається надзвичайно широке поле для шахрайства і зловживань приватизаційними сертифікатами. Відтак конче необхідні законодавчі рішення щодо посилення правового захисту власників майнових сертифікатів. Потрібно запобігти негативним явищам, що мали місце в процесі ваучеризації в Російській Федерації: скуповування мафіозними структурами за безцінь ваучерів та об’єктів приватизації, спекуляція приватизаційними паперами, що штучно затримувало процес масової приватизації, зрощування представників органів управління державним майном та представників комерційних структур.

Основна увага щодо захисту соціально незахищеного населення зосереджуватиметься на проведенні глибокої пенсійної реформи [15]. Як відомо, пенсійну реформу розпочато відповідно до Указу Президента від 13 квітня 1998 року «Про основні напрями реформування пенсійного забезпечення в Україні». Необхідність її проведення зумовлена низьким рівнем та незначною диференціацією розмірів пенсій; несприятливими демографічними процесами, спричиненими постарінням населення; збільшенням кількості пенсіонерів у зв’язку з достроковим та пільговим виходом на пенсію, що об’єктивно збільшує навантаження на пен­сійну систему; високим розміром пенсійних внесків та неадекват­ним їх впливом на розмір пенсій; значним зростанням несплати зборів до Пенсійного фонду.

Усі ці чинники зумовили необхідність проведення глибокого реформування системи пенсійного забезпечення через впровадження загальнообов’язкового державного та добровільного пенсійного страхування і встановлення розмірів пенсій залежно від особистого трудового внеску. Передача повноважень щодо призначення пенсій від органів соціального захисту до відділень Пенсійного фонду та поєднання в одному органі функцій призначення і виплати пенсій за обов’язкової умови впровадження персоніфікованого обліку страхових внесків було випробуване в порядку експерименту у Львівській області. Експеримент дав позитив­ні результати, а відтак постало практичне завдання запровадження цих підходів до пенсійного реформування в масштабах усієї країни.

Предметом особливої уваги владних структур в Україні є сприяння всебічному державному захисту високого інтелектуального потенціалу суспільства, його ефективному використанню та примноженню, неухильному зростанню ролі та престижу інженерно-технічних кадрів, менеджерів, наукової та творчої інтелігенції (учених, діячів літератури та мистецтва, медиків, учителів, працівників закладів культури), еквівалентній оцінці та оплаті їхньої праці.

Владні структури України здійснюють необхідні кроки для запобігання комерціалізації і забезпечення стабільного фінансування та державної підтримки розвитку духовної сфери, освіти, науки та культури. Водночас стимулюватиметься розвиток недержавних закладів науки, культури, освіти, становлення страхової медицини, здійснення партнерства держави з приватними інститу­ціями у вирішенні багатоаспектних питань соціальної політики.

Важливою складовою соціальної політики є молодіжна політика, політика підтримки сім’ї, материнства та дитинства [16]. Уже відбувається активна підготовка проектів постанов та законів, що регулюють цю сферу. Здійснюватимуться заходи з соціальної адаптації молоді до умов ринкової економіки, надання юнакам та дівчатам гарантованих можливостей для отримання освіти, професійної підготовки та працевлаштування. Буде запроваджено систему довгострокового кредитування підготовки кадрів, розвитку студентства та молодіжного підприємництва.

Сьогодні одним із найважливіших напрямків соціальної політики є гармонізація відносин між суспільством і природою, які останнім часом набрали драматичного характеру [17].

Десь із 70-х років спочатку науковці, а потім широка громадськість світу заговорили про небезпеку глобальної екологічної кризи, яка стала загрожувати людству. Негативні наслідки виробничої діяльності людей у глобальному масштабі настільки великі, що вони призводять до виникнення глобальної екологічної кризи. Історичний досвід свідчить, що найбільш негативно впливає на природу та господарська діяльність, рушійною силою якої є корисливі інтереси. Проте суспільство здатне обмежити негативний вплив приватних інтересів та знайти способи регулювання відносин виробництва і природи.

Екологічна загроза породила настрої песимізму, невіри в можливості запобігти руйнуванню навколишнього середовища. Звідси й нездійсненні вимоги загальмувати зростання виробництва, повернутись до «природного» способу життя. Настрої ці вилива­ються в масові акції з вимогами закрити деякі підприємства, що випускають дуже важливу продукцію (наприклад ліки), ліквідувати атомні електростанції і т. п. Ясна річ, що розв’язання проблем у такий спосіб може лише породити нові проблеми.

Справжня перспектива виходу з екологічної кризи — у зміні характеру виробничої діяльності, зміні свідомості людини. Науково-технічний прогрес — це не тільки тиск на природу. Найбільш прогресивні технології створюють можливості для екологічно чистого виробництва, запобігаючи негативному впливу на довкілля. Настав час змінити суть технологічної цивілізації та надати їй природоохоронного характеру.

Забезпечення екологічної безпеки як регіональної, так і міжнародної, стало важливою складовою світової політики. Розробка погодженої міжнародної політики в галузі екології — це веління часу, що відповідає взаємозв’язку і взаємозалежності сучасного світу. Тільки спільне здійснення всесвітньої екологічної політики може забезпечити екологічну безпеку, виживання та процвітання людства. Тісне міжнародне співробітництво необхідне для вирішення таких глобальних екологічних проблем, як кліматичні зміни планетарного характеру, розробка озонобезпечних, ресурсо- та енергозберігаючих технологій, безвідходних виробництв, раціоналізації землекористування і т. п.

Сьогодні право на здорове навколишнє середовище — одне з нових прав людини, основа екологічної етики і культури. Неконтрольований розвиток продуктивних сил може призвести суспільство до такої межі, коли, за виразом К. Маркса, цивілізація, яка стихійно розвивається, може «залишити після себе пустелю» [18]. Щоб цього не сталося, необхідна екологізація освіти й виховання, формування екологічного мислення та грамотності, професіональної екологічної підготовки в усіх сферах діяльності, у сім’ї, школі, вузі. Уся система суспільних ідеалів і цінностей має брати участь у формуванні екологічної моралі.

В Україні відносини між суспільством та природою продовжують загострюватися. У багатьох містах і регіонах забруднення повітря в кілька разів перевищує максимально допустимі норми. Багато регіонів України є зонами екологічного лиха. Це передовсім Донбас, Криворіжжя і, безумовно, Чорнобильська зона. Мабуть, нинішня екологічна криза є однією з головних причин того, що Україна разом з іншими країнами СНД займає 50-е місце у світі за середньою тривалістю життя (з тих 52 країн, які ці дані повідомляють ООН). Ось чому поліпшення екологічної ситуації нині стало однією з найгостріших проблем соціальної політики в Україні. Розв’язання цієї проблеми дуже ускладнюється загальною кризою, яка охопила всі сфери суспільного життя.

Аналіз проблем соціальної політики в Україні, як і в інших країнах СНД, показує, що здійснені соціальні заходи були вкрай недостатніми для поліпшення життя більшості населення. Протягом дев’яти років триває поглиблення кризи в усіх сферах життя суспільства, небезпечне загострення соціально-політичного напруження. Ось чому головним напрямком оздоровлення соціального життя та підвищення ефективності соціальної політики в суспільстві може бути тільки відновлення повномасштабного вироб­ництва та стабільний і ефективний розвиток економіки держави.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Політологія: курс лекцій
Політологія
Політологія
Основи політології
Політологія (теорія та історія політичної науки)
Політологія
Етнополітична карта світу 21 століття