пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ

Загрузка...


Основи політології

1. Влада як явище суспільно-політичного життя


Поняття влади є одним із центральних у політології. Воно дає ключ до розуміння політичних інститутів, політичних рухів і самої політики. Визначення поняття влади, її сутності та характеру має найважливіше значення для розуміння природи політики та держави, уможливлює виокремлення політики й політичних відносин з усієї сукупності соціальних відносин. Влада — це основний елемент, що зв’язує політичну систему суспільства в одне ціле. Саме влада визначає природу і стійкість політичної системи, виражає волю соціальних суб’єктів. Ця воля здійснюється як обов’язкова, публічна, що підкорює собі всіх членів суспільства. Влада забезпечує порядок, тобто приведення поведінки суб’єктів у відповідність з нормами та цінностями, необхідними для існування системи. Влада виражає й захищає докорінні інтереси й сукупну волю соціальних об’єднань, є засобом реалізації цих інтересів та волі. Вона має глибокий внутрішній зв’язок із таким суспільним явищем, як організація. Це і соціальний інститут, і порядок відносин, і цілеспрямована діяльність зі створення організації, підтримки стабільності й порядку. Влада — це осмислений цілеспрямований процес, що визначає цілі, шляхи й засоби розвитку суспільства, організує відповідну діяльність його членів. Влада необхідна насамперед для організації суспільного виробництва, яке немислиме без підкорення всіх його учасників єдиній волі, необхідна для підтримки цілісності та єдності суспільства [1].

Політика як суспільно-політичне явище характеризується пря­мим або опосередкованим зв’язком з владою і діяльністю зі здійснення влади. Відносини в суспільстві можуть мати економічний, ідеологічний, соціально-політичний і т. п. характер. Політика — це така сфера взаємовідносин між класами, націями, соціальними групами, окремими індивідами і цілими державами, яка стосується, головне, проблем влади та управління.

Поняття «влада» в побуті і в науковій літературі розуміють по-різному. Філософи говорять про владу над об’єктивними законами суспільства, соціологи — про владу соціальну, економісти — про владу господарську, юристи — про державну владу, політологи — про політичну владу, природознавці — про владу над природою, психологи — про владу людини над собою, батьки — про сімейну владу, богослови — про владу Бога і т. д. і т. п. Є також поняття законодавчої, виконавчої та судової влад.

Чи можна за такої різноманітності тлумачень дати наукове визначення влади? Значна частина західних соціологів та політологів твердять про її «таємничість», про те, що у своїй політичній формі «влада є найбільш грізною загадкою», що саме поняття «влада» є туманним, невизначеним і т. п.

Одні вважають, що влада означає реальну здатність одного з елементів існуючої системи реалізувати власні інтереси в її межах, і в цьому розумінні влада — це можливість впливу на процеси, що відбуваються всередині системи. Інші вважають владою можливість користуватися результатами цього впливу. Ще інші стверджують, що влада — це відносини між людьми або групами людей, сутність яких полягає в можливості одних впливати на інших, досягаючи суспільної рівноваги.

Влада іноді ототожнюється з її знаряддями — державою, політичною організацією суспільства, з її засобами — управлінням, а також з методами — примусом, переконанням, насильством. Дехто прирівнює владу до авторитету, котрий має багато спільного з нею, але відрізняється від влади принципово.

Немає підстав і ототожнювати владу з її методами — примусом та переконанням. Примушувати та переконувати можуть не тільки ті, хто владарює, а й підвладні. Так, наприклад, та чи інша політична організація (партія), що не входить до урядової коаліції, може змусити уряд до деяких поступок на свою користь, але від цього ця організація не стає владною.

Існують різні концепції влади: марксистська, біхевіористська, реляціоністська, системна, телеологічна, структурно-функціональ­на, психологічна та ін.

Марксистська концепція влади виходить з того, що природа владних відносин пов’язується з виявленням соціально-політич­ної ролі власності, поділом суспільства на антагоністичні класи з протилежними інтересами. Марксистська теорія вирішального значення в реалізації політичної влади надає народним масам, класам та соціальним групам. Характерною ознакою цієї доктрини є те, що держава розглядається як головний чинник політичної влади, а форми правління — як специфічний спосіб забезпечення класового панування.

Біхевіористська концепція влади. Англійське слово behavor у перекладі означає «поведінку». Цей термін у політології вперше було застосовано американськими вченими для наукового аналізу емпірично достовірних фактів політичної поведінки індивідів. При цьому поведінці людей надавали суто політичного характеру.

У реляціоністських концепціях влади (реляція — донесення) остання постає як можливість і здатність одних індивідів управляти процесом прийняття рішень на локальному чи національному рівні, без огляду на активний чи пасивний опір інших індивідів чи соціальних груп.

Системна концепція влади. Основним поняттям системної концепції влади є розгляд політичної системи на макро- (як атрибут макросоціальних систем), мезо- (на рівні конкретних систем — сім’ї, організації), мікрорівні (влада як взаємодія індивідів у рамках специфічної соціальної системи).

Телеологічна концепція влади розглядає останню як результат здійснення певних цілей та одержання раніше запланованих результатів.

Структурно-функціональна концепція. Згідно з цією доктриною влада є виявом ієрархічної побудови суспільства та особливим видом відносин між підлеглими й керівниками.

Психологічна концепція влади виходить з того, що ставлення індивіда до політики зумовлюється психологічним механізмом його особистості. Для прихильників цього напрямку (З. Фрейд та ін.) проблема влади — це проблема панування підсвідомості над люд­ською свідомістю та поведінкою.

Отже, велика різноманітність підходів до вивчення влади свідчить не тільки про великий інтерес у світі до проблеми влади, а й про надзвичайну складність її.

На думку російського політолога Ф. Бурлацького, для визначен­ня природи влади необхідно виходити з кількох моментів: 1) кла­сового підходу, 2) конкретно-соціологічного підходу, що враховує плюралістичний характер влади в суспільстві, 3) конструювання не тільки загального поняття влади, а й з’ясування специфічних особливостей певних її видів: економічної, політичної, державної і т. п., 4) диференціації суспільної й особистої влади, котрі переплітаються між собою, але можуть бути і не пов’язані одна з одною (наприклад, сімейна влада не є політичною); 5) ура­хування різних особливостей влади в різних соціально-політич­них структурах, формаціях, цивілізаціях; 6) виокремлення вольових та правових засад, котрі тісно зв’язані між собою, але не завжди є тотожними [2].

Виходячи з вищезазначеного, можна дати таке визначення влади. Влада в загальному розумінні — це здатність і можливість справляти певний вплив на діяльність та поведінку людей з допомогою відповідних засобів — волі, авторитету, права, насильства [3].

Влада як суспільне явище має структурний зміст, що уможливлює її класифікацію. Аналіз феномену влади дає змогу дійти висновку, що структура влади має типові, родові та видові характеристики.

Тип влади можна визначити, виходячи з існуючого в державі соціально-політичного устрою, а саме: тоталітарного, авторитарного або демократичного. Кожний із типів влади складається з родів влади: політичного, економічного, духовного, сімейного тощо. Роди влади, у свою чергу, можна класифікувати за видами. Так, у сфері політики існують такі види влади, як державна, партійна, влада суспільних об’єднань тощо.

Політична влада, як один з найважливіших виявів влади, характеризується реальною здатністю даного класу, групи, індивіда проводити свою волю, що виражена в політиці. Поняття політичної влади ширше за поняття влади державної. Відомо, що політична діяльність здійснюється не тільки в межах держави, а й у інших складових частинах соціально-політичної системи: у межах партій, професійних спілок, громадських, міжнародних організацій і т. п.

На відміну від політичної влади державна влада не обов’яз­ково використовує примус для досягнення своїх цілей. Можуть бути використані ідеологічні, економічні та інші засоби впливу. Однак лише державна влада володіє монополією на те, щоб примусити членів суспільства виконувати її задуми.

Державна влада — це вид політичної влади, що має монопольне право видавати закони, обов’язкові для всього населення, що спирається на спеціальний апарат примусу як на один із засобів для виконання її законів та розпоряджень. Державна влада озна­чає як певну організацію, так і практичну діяльність для здійснення цілей і завдань цієї організації.

Аналіз типів, родів та видів влади дає змогу побудувати її наукову класифікацію, яка дуже важлива для оцінки ролі та місця влади в суспільстві, для визначення її функціонування та перспектив.

Влада різних типів розрізняється за низкою взаємозв’язаних ознак: 1) за організацією — інституціонально організована, тобто така, що існує у формі різних установ зі своєю структурою та ієрархією відносин (розпорядження, виконання) та інституціонально не організована, тобто така, що існує лише у формі політичних асоціацій, лідерства в неформальних групах і т. п.; 2) за структурою функціонування — політична й неполітична влада (економічна, правова, ідеологічна, сімейна, особиста і т. п.); 3) за сферою та обсягом — влада держави в зовнішньополітичних відносинах, міжнародна влада всесвітніх організацій, союзів, блоків країн та інтегрованих державних співтовариств; 4) за суб’єктом влади — парламентська, урядова, судова, особиста (монархічна, президентська), колективна (партійна, колегіальна, кланова, народна, класова і т. д.); 5) за структурою правлячого суб’єкта — одноосібна (монархічна, самодержавна, диктаторська, директорська та ін.) і поліархічна, що створюється групою людей (тип групового самоврядування); 6) за методами, що застосовуються для ствердження влади, — панування, насильство, інші види примусу, переконання, авторитет, харизматична влада; 7) за соціально-політичною природою та структурною організацією носія влади — монархічна та республіканська; 8) за режимом правління — демократичний, авторитарний, деспотичний, тоталітарний, бюрократичний та ін.; 9) за соціальним типом — рабовласницький, феодальний, буржуазний і т. д.

Влада створюється й функціонує в суспільстві на кількох взаємозв’язаних та взаємодіючих рівнях: макрорівні вищих центральних політичних інститутів, вищих державних установ та організацій, керівних органів політичних партій та провідних сус­пільних організацій; середньому, або проміжному, рівні («мезорівні» в західній політичній термінології), тобто в регіональних, обласних та районних масштабах, і на мікрорівні відносин між людьми, малими групами та всередині них, котрі створюють загальну картину політичних відносин, настроїв, рухів у суспільстві і сферах його політичного та суспільного самоврядування. Середній рівень влади зв’язує два інші системою органів управ­ління, через нього проходять конкретні рішення вищих інстанцій влади і він же сприймає відповідні реакції суспільства на них. На цьому рівні концентрується основна кількість політичних посадових осіб та основні кадри політичного управління [4].

У суспільному житті мають місце такі основні способи завоювання та досягнення політичної влади: політична реформа; політична революція; контрреволюція, мілітаристський спосіб; різного роду політичні перевороти. Як свідчить досвід людства, спосіб здобуття влади зумовлює характер дальшої діяльності політичних сил, які приходять до влади.

Політична влада відіграє надзвичайно велику роль у житті суспільства і виконує такі головні соціальні функції.

Інтегративна функція. Одним з основних призначень влади є інтегрування зусиль різноманітних соціально-політичних сил, полі­тичних партій та суспільних об’єднань на платформі загальнонародних інтересів. Саме в такий спосіб владні структури намагаються уникати конфронтаційних проявів, запобігати конфліктам і до­лати їх, спрямовуючи хід політичних подій у конструктивне русло.

Регулятивна функція. Важливим призначенням влади є регулювання життєдіяльності суспільства. Володіючи такими інструментами, як право та система політичних норм, владні структури здійснюють політико-нормативне регулювання всіх проце­сів суспільного життя.

Мотиваційна функція. Однією з функцій влади є формування мотивів політичної діяльності, підпорядкування суспільно значущим мотивам усіх інших мотивів політичної діяльності різноманітних політичних сил та політико-організаційних структур.

Консолідуюча функція. Важливим призначенням влади є консолідація всіх елементів політичної системи. Ураховуючи характер і тенденції розвитку в суспільстві політичних відносин, політичних інститутів, норм політичного життя, а також виходячи з особливостей функціонування політичного режиму та рівня політичної культури, органи влади намагаються не допустити виявів конфронтації та консолідувати суспільство. Якщо влада є нездатною консолідувати різноманітні елементи політичної системи, це може призвести суспільно-політичне життя до серйозних деформацій та криз.

Стабілізаційна функція. Влада є важливою стабілізуючою силою організації суспільного й політичного життя. Стабільність влади виявляється у постійному зміцненні політичної системи, безперервному оновленні та розвитку демократичних політичних інститутів, у гарантованості та захисті політичних прав та свобод громадян.

Слід зазначити, що за певних умов розвитку політичного життя суспільства влада може стати й дестабілізуючим чинником. Це буває тоді, коли стара влада виявила повну нездатність управляти державою або тоді, коли нова влада ще перебуває в процесі становлення і не має підтримки більшості народу. За таких умов ситуацією нестабільності в суспільстві може скористатися добре організована політична сила і прийти до влади на хвилі загальнонародного невдоволення тривалим нехтуванням економічними та соціальними проблемами суспільства.

Отже, функціонування влади є важливим чинником життєдіяльності суспільства та його політичної системи, бо влада пов’язує всі політико-структурні елементи в одне ціле. Поділяючись у демократичному суспільстві на законодавчу, виконавчу та судову гілки, влада стає гарантом політичного розвитку та життєдіяльності всього суспільного життя.

Стаття 5 Конституції України гласить: «Україна є республікою. Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи місцевого самоврядування. Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами. Ніхто не може узурпувати державну владу» [5].



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Політологія: курс лекцій
Політологія
Політологія
Основи політології
Політологія (теорія та історія політичної науки)
Політологія
Етнополітична карта світу 21 століття