пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ

Загрузка...


Етика та естетика

2. Історична динаміка промислового мистецтва. Проблема гармонії краси і користі


Дизайн – це єдність краси і користі, тому проблема співвідношення краси і практичності (утилітарності) належить до центральних у промисловому мистецтві. Під утилітарним розуміють практичність, придатність і зручність у користуванні, технологічну й економічну доцільність, а під естетичним – конструктивність форми, її вишуканість, зовнішню ефектність, стильність тощо.

На ранніх етапах розвитку матеріальної культури краса була невіддільно пов’язана із функціональним призначенням різних речей. Мистецькі твори створювались не лише задля естетичного милування. Досить часто вони мали практичне або культове призначення. Принцип зручності, ефективності та комфорту відігравав вирішальне значення у зміні форм і зовнішнього вигляду матеріальних речей. В залежності від функціональної потреби диференціювались форми, наприклад мисок, чаш, ваз тощо. Для різних потреб виготовлялись  ужиткові речі і знаряддя праці найбільш зручних форм. Найдавніші предмети трудової діяльності (проколки, скребки, кам’яні ножі, сокири, лук і стріли, глиняний посуд) вже містять естетичний компонент, який, щоправда, пов´язаний не лише із їх функціональністю, але також із певними поза досвідними уявленнями людей (міфологічними, суспільними, моральними). Археологи вивчаючи пам’ятки первісної матеріальної культури, чітко розрізняють природну форму і штучну. На відміну від мистецького твору кожен технічний виріб має утилітарне призначення, тому  його цінність визначається єдністю двох начал – краси і користі, форми і доцільності.   

Вже в естетичних міркуваннях античних філософів знаходимо думки на цю тему. Одні доводили, що краса – це „чисте поняття”, яке не пов’язане із доцільністю, але інші ототожнювали ці поняття. Сократ (470 – 399 р.р. до н.е.), дискутуючи з Арістоппом, стверджував, що спис, щит, чи кошик для гною – гарні тільки тоді, коли відповідають своєму призначенню. Він також наголошував на ще одній ознаці, пов’язаній із практичністю – зручності, і доводив це на прикладі виготовлення панцира, який майстер пропорційно підганяє до „непропорційних” фігур. Краса ужиткових речей обов’язково співвідноситься із доцільністю їх форми. Так, до сьогодні своєрідним еталоном краси служать грецькі вази, які захоплюють досконалими пропорціями і відповідністю форми практичній функції ( гідрі – для носіння води із трьома ручками, кратери – із широким горлом для охолодження, амфори і пеліки – для вина і води для пиття, із відігнутими краями, лекіфи – для зберігання олії із вузькою шийкою та широкими краями). Розписи збагачували декоративність і художність зовнішнього вигляду.

 Ужиткові речі неодмінно виявляли оптимальне співвідношення  зручності, практичності із красивим зовнішнім виглядом. Латинське слово “bellus” (краса) етимологічно пов’язане із словом „bonus” – зручний, корисний, придатний, так само „краса” латинською мовою –„ formositas” (форма) підкреслює єдність прекрасного зовнішнього вигляду із доцільністю. У сфері ужиткового мистецтва краса має прикладне значення, тому промислове мистецтво носить прикладний характер. Але велика потреба в красі стимулювала також розквіт пластичного (образотворчого) мистецтва, де присутня ідея „чистої” краси, коли створюються речі спеціально для милування ока, які володіють самостійною естетичною цінністю, наприклад твори живопису, скульптури, орнаментально-декоративної пластики. Антична цивілізація уславилась неперевершеними здобутками в галузі архітектури, скульптури, живопису, які до нашого часу вважаються класичними взірцями, а передумовою цього був витончений естетизм їх побуту. Давньогрецький письменник Ксенофонт вустами свого героя підкреслював, що навіть „прості меблі для повсякденного вжитку, звичайні господарські речі стають набагато красивішими, завдяки правильному розташуванню, навіть кухонні горщики набувають приємного вигляду, якщо їх розумно розмістити”. Естетика доцільності простежується в усьому предметному світі стародавніх греків і римлян. Вже в їхній матеріальній культурі знаходимо приклади естетичної організації як побуту, так і виробничо-трудової діяльності.

Отже, з давніх-давен в процесі виробництва і праці поєднувались репродуктивна і творча функції. Так само і в добу Середньовіччя, ремесло і мистецтво були невіддільні, що супроводжувалось розквітом різних художніх ремесел. По-суті ремесло в цей час ототожнюється із поняттям дизайну, бо засноване на ідеї високої естетичної якості. Речі виготовлялись ручним способом на індивідуальне замовлення. Смаки виробника і споживача були визначальними. Між ними ще не стояв комерсант, бо речі не були ринковим товаром. В предметах ручної праці поєднувались технічні досягнення, комфортність для замовника і якісна краса. Високоякісні речі ставали цінними, набували вартості не тільки через функціональність, але й завдяки гідному художньому оформленню. Ремісники звичайно поєднували дві функції: мистецьку (шукали оригінальну форму, матеріал, підбирали відповідну палітру кольорів), і виробничу ( безпосередньо виготовляли річ). Сьогодні ж технічними розробками займається інженер, а над естетичним рішенням працює дизайнер. В стародавні часи часто утилітарна функція речей поступається чисто естетичній. Для нас сьогодні ці речі стають символом свого часу, а іноді засвідчують багатство, заможне становище, високий соціальний статус їх колишніх власників. Цеховий устрій середньовічного суспільства базувався на розподілі праці, але з окремих цехів поступово виділились і стали існувати самостійно архітектори, живописці, ювеліри.

В добу Відродження, в ХУ – ХУІ століттях особливо підноситься статус художників, яких вже не вважають ремісниками. В галузі промислового виробництва поступово назрівають тенденції, які врешті-решт призвели до кардинальних якісних змін, які у ХУП – ХУШ століттях набули революційного характеру. І пов’язані цей революційний переворот із розвитком машинної індустрії і механізацією промисловості. На зміну мануфактурного виробництва, заснованого на ручній праці приходить фабрично-заводське капіталістичне виробництво. В сфері індустріального виробництва кардинально змінється ситуація, коли продукти машинного виробництва вже не передають гармонії між функціональністю і красою. Серійне виробництво масового товару призводить до стандартизації як діяльності, так і її продуктів. Аби надати товарам індивідуальності, їх часто-густо просто прикрашали. „Краса”, яка ніби ззовні прикладалась до речей, виглядала штучною і фальшивою (звичайна „красивість”). Якщо раніше зовнішня краса передбачала і високу зручність, доцільність, то в період переходу до серійного виробництва краса не завжди була гарантією якості. Ця болісна проблема суперечності між практичною зручністю і гарним виглядом речей вимагала свого вирішення.

Саме у ХVШ столітті прогрес індустріальної техніки і науки сприяв виникненню окремої спеціальності – дизайнера. Якщо індивідуальні майстри самостійно творили цілісний образ виробу, експериментували в пошуку художньої форми, то відтепер цей  процес диференціюється. Інженер конструює промислові винаходи і речі, а дизайнер дбає про естетичні рішення. Таким чином, дизайн дозволив подолати суперечність між технікою і мистецтвом шляхом створення цілісного образу виробу.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Етика та естетика
Етика соціальної роботи
Эстетика
Етика ділового спілкування
Дипломатичний протокол та етикет
Етика
Етикет і сучасна культура спілкування