Електронна бібліотека підручників

Загрузка...


Соціальна профілактика

1. Поняття і система віктимологічної профілактики


Стратегія боротьби із злочинністю у світі загалом і в нашій країні зокрема, переходить до системного впливу на неї, тобто втілюються в життя комплексні програми загально-соціальних та кримінально-правових заходів протидії цьому негативному  явищу.
   Віктимологічну профілактику визначають як систему взаємопов’язаних, організаційно забезпечених державних, громадських та індивідуальних заходів, спрямованих на виявлення і усунення або нейтралізацію чинників, які формують особисту чи масову можливість стати жертвою злочину.
   Ідея захисту жертв злочинів від протиправних діянь злочинців та свавілля державних чиновників послідовно втілюється з кінця 40-х років ХХ століття. Б.Мендельсон, Г.Гентіг, Г. Елленбергер у той час започаткували дослідження механізму злочинної поведінки з урахуванням віктимологічних аспектів. Вони сформулювали новий науковий напрям – віктимологію як систему знань про жертву злочину.
   Виникненню віктимології сприяло обмеження традиційних моделей профілактики злочинів, спрямованих виключно на нейтралізацію кримінальної активності злочинців. Це спонукало правоохоронні органи використовувати можливості віктимологічної профілактики, головною метою якої є зниження ризику стати жертвою злочину. До цієї діяльності активно залучаються громадські організації, асоціації, різні спілки й комітети, клуби потерпілих. Наприклад, у ФРН – громадська організація „Біле кільце”, у США – Національна асоціація з надання допомоги жертвам. На міжнародному рівні діють Всесвітня віктимологічна асоціація, Європейський форум підтримки жертв злочинів.
   В Україні у 1997 р. був створений правозахисний центр „Ла Страда – Україна”, який є членом Всесвітнього альянсу проти торгівлі жінками.
   Проблема захисту прав жертв злочинів дістала відповідне схвалення і в Організації Об’єднаних Націй.  Генеральна Асамблея ООН 29 листопада 1985 р. Затвердила Декларацію основних принципів правосуддя для жертв злочинів і зловживання владою. Декларація визначила такі головні напрями підтримки потерпілих:
   1) впровадження у національне законодавство держав – членів ООН міжнародних стандартів доступу потерпілих до системи правосуддя та державної підтримки;
   2) кримінально-правова реституція жертвам, їх сім’ям або утриманцям;
   3) компенсації жертвам з державних і недержавних фондів;
   4) надання необхідної матеріальної, медичної, психологічної та соціальної допомоги з урядових, добровільних громадських та місцевих джерел.
   Кримінально-процесуальне законодавство України передбачає право потерпілого або його представників подати позов, який розглядається судом одночасно з кримінальною справою.  Рішення про відшкодування збитків суд приймає і без наявності позову, однак в умовах економічної нестабільності та низького життєвого рівня більшості населення України такі рішення дуже рідко виконуються в повному обсязі. 
   Важливим кроком до реального захисту окремих категорій осіб стало прийняття в грудні 1993 р. Законів України „Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві” та „Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів”. У цих законах названо види відповідних профілактичних заходів і порядок їх здійснення. Окрім того, Комплексна програма профілактики злочинів на 2001-2005 роки, затверджена Указом Президента України від 25 грудня 2000 р., містить низку заходів щодо захисту життя, здоров’я, честі і гідності особи, її майна від злочинних посягань.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Арт-терапія в соціальній сфері
Історія соціальної педагогіки та соціальної роботи
Менеджмент соціальної роботи
Соціальна діагностика
Соціальна профілактика
Соціологія