Державний кредит являє собою специфічну ланку сфери держав­них фінансів. За економічним змістом він не вписується у сферу дер­жавних фінансів, оскільки не має ні окремого фонду грошових коштів, ні відокремленого органу управління. Водночас державний кредит становить особливу форму фінансових відносин держави, що зумовлює необхідність його виділення в окрему ланку.

Державний кредит служить засобом мобілізації додаткових фінан­сових ресурсів для задоволення таких потреб держави:

- фінансування дефіциту державного бюджету;

- підтримка платіжного балансу і поповнення валютних резервів;

- мобілізація грошових коштів для реалізації інвестиційних про­ектів та інших заходів держави, встановлених законом України в кож­ному конкретному випадку.

За формою залучення грошових коштів державний кредит поділяється на державні запозичення та гарантії.

Державні запозичення — це залучення державою в особі Кабінету Міністрів України через Міністерство фінансів України грошових коштів, іншого майна та майнових прав, що передбачає прийняття зо­бов´язань щодо грошових коштів на умовах повернення, строковості і платності.

Державна гарантія — це зобов´язання держави в особі Кабінету Міністрів України, що діє через Міністерство фінансів України, повністю або частково виконати платежі на користь кредитора у ви­падку невиконання позичальником, іншим, ніж держава Україна, зобов´язання щодо повернення грошових коштів на умовах строковості та платності.

Основними способами реалізації державних гарантій та запози­чень можуть бути:

- емісія (випуск) державних цінних паперів;

- укладення угод про позику та гарантійних угод;

- інші способи, передбачені законодавством України.

Державний кредит відображає відносини між державою як пози­чальником або гарантом та населенням, суб´єктами господарювання та суб´єктами інших держав чи держави — кредитодавцями. Фінансові ресурси для державного кредиту залучаються на добровільній основі, на певний термін і за певну плату у формі відсотка.

Суб´єктами державно-кредитних відносин з боку держави можуть виступати такі органи та установи:

- Кабінет Міністрів України;

- органи влади Автономної Республіки Крим;

- органи місцевого самоврядування;

- Міністерство фінансів України.

Державний кредит поєднує в собі фінансові і кредитні відносини. Як ланка фінансової системи він обслуговує формування і викорис­тання централізованого фонду фінансових ресурсів держави. Отри­мані через державні позики грошові кошти надходять у розпоряджен­ня суб´єктів державно-кредитних відносин з боку держави, які перетворюють їх у додаткові фінансові ресурси. Джерелом погашен­ня державних позик і виплати відсотків за ними виступають грошові кошти Державного бюджету. Водночас державний кредит ґрунтується на принципах повернення, строковості та платності. Це значною мірою зумовлює його кредитний характер. Використання грошових коштів державного кредиту на фінансування виробничих програм, створення нових робочих місць, модернізацію і технічну реконст­рукцію діючих потужностей значною мірою поєднує його з банківським кредитом.

За економічним змістом державний кредит є формою вторинного перерозподілу валового внутрішнього продукту. Його джерелом вис­тупають вільні грошові кошти населення і господарських суб´єктів. Використання державного кредиту для покриття дефіциту Державно­го бюджету виправдовується лише тим, що це має значно менші негативні наслідки для фінансового становища держави, ніж покриття дефіциту бюджету за допомогою грошової емісії.

Державний кредит виконує розподільну, регулюючу та контроль­ну функції.

Суть розподільної функції державного кредиту полягає в тому, що він є формою вторинного перерозподілу ВВП, доходів і нагромад­жень, частина яких перерозподіляється через бюджетну систему у формі податків, зборів і платежів, а інша — може виступати як позич­ка державі. Перерозподільний характер державного кредиту вияв­ляється при сплаті доходів кредиторам за рахунок Державного бюдже­ту, який більше ніж на 70% становлять податки, отримані від юридичних і фізичних осіб.

За допомогою розподільної функції державного кредиту, забезпе­чується формування централізованих і децентралізованих фінансових ресурсів держави. Як позичальники суб´єкти державно-кредитних відносин з боку держави мобілізують додаткові грошові кошти для фінансування своїх витрат.

Використовуючи регулюючу функцію державного кредиту, дер­жава може здійснювати відповідний вплив на грошовий обіг і рівень відсоткових ставок на фінансовому ринку шляхом купівлі-продажу державних цінних паперів, а також на розвиток продуктивних сил та зайнятість, інвестуючи фінансові ресурси у виробничу сферу і науко­во-технічний прогрес.

Контрольна функція державного кредиту забезпечує цільове ви­користання фінансових ресурсів, своєчасність повернення боргових зобов´язань та сплати по них відсотків.

Наявність державного кредиту призводить до державного боргу. Загалом державний борг складається з двох частин:

а) усіх випущених і непогашених боргових зобов´язань у формі облігацій і казначейських зобов´язань;

б) непогашених внутрішніх і зовнішніх боргових зобов´язань дер­жави. Вони включають гарантії, видані місцевим органам влади та господарським суб´єктам за отримані кредити в іноземних позичаль­ників.

Обсяг державного боргу значною мірою характеризує стан еко­номіки і фінансів держави та відображає ефективність діяльності уря­дових структур держави.   Оскільки джерелом покриття державного боргу є доходи бюджету, які більше ніж на 70% становлять податкові надходження, то цілком справедливо що величина боргу - це авансом отримані у населення податки.

Боргові зобов´язання в Україні регулюються Законом «Про дер­жавний внутрішній борг України», прийнятим у 1999 р. Ним визначе­но, що державним внутрішнім боргом України є строкові боргові зо­бов´язання Уряду України в грошовій формі.

Державний внутрішній борг України гарантується всіма активами загальнодержавної власності.

Загальний обсяг внутрішнього боргу України складається із за­боргованості минулих років та заборгованості, яка виникає за поточ­ними борговими зобов´язаннями Уряду України. До його боргових зобов´язань належать випущені ним цінні папери, інші зобов´язання у грошовій формі, гарантовані Урядом України, та отримані ним кре­дити. До складу боргових зобов´язань Уряду України включається та­кож частина боргових зобов´язань уряду колишнього Радянського Союзу, взятих на себе Україною.