Охорона здоров´я в Україні являє собою розгалужену систему ме­дичних закладів, діяльність яких спрямована на охорону здоров´я і лікування населення. Правові, організаційні, економічні й соціальні засади охорони здоров´я людей в Україні визначені Основами зако­нодавства України, що прийняті у листопаді 1992 р. Вони регулюють суспільні відносини у цій галузі з метою забезпечення гармонійного розвитку фізичних і духовних сил, високої працездатності та дов­голітнього активного життя громадян, усунення факторів, що погіршують їх здоров´я, попередження і зниження захворюваності, інвалідності та смертності, поліпшення спадковості. В Основах зако­нодавства України про охорону здоров´я зазначається, що суспільство і держава відповідальні перед сучасними і майбутніми по­коліннями за рівень здоров´я і збереження генофонду України, забез­печують пріоритетність охорони здоров´я, поліпшення умов праці, навчання, побуту і відпочинку населення, розв´язання екологічних проблем, удосконалення медичної допомоги і пропаганди здорового способу життя.

Фінансування охорони здоров´я в Україні здійснюється за раху­нок Державного і місцевого бюджетів, фондів медичного страхуван­ня, благодійних фондів та будь-яких інших джерел, не заборонених законодавством.

Обсяг бюджетних коштів, що спрямовується на охорону здоров´я в Україні, щорічно збільшується. За 2000—2003 pp. їх величина зросла більше ніж у два рази (з 4888,2 млн. грн. у 2000 р. до 9708,2 млн. грн. у 2003 р.). У видатках бюджетів на соціально-культурні заходи вони зай­мають стабільне третє місце (після видатків на освіту та соціальний за­хист і соціальне забезпечення) на рівні 22,3—25,7% (див. табл. 11.1). Водночас тих коштів, що виділяються з Державного і місцевих бюд­жетів України для належного фінансування охорони здоров´я, недо­статньо. Обмеження фінансування лікувально-профілактичних за­ходів ускладнює їх функціонування. За багатьма напрямами ною. Відбувається не досить регульоване та контрольоване зростання цін на медичні послуги, поширюється неофіційне надання медичної допомоги.

Основний склад установ охорони здоров´я перебуває на кошто­рисному фінансуванні. Це лікувально-профілактичні установи (лі­карні широкого профілю, спеціалізовані медичні заклади, поліклініки й амбулаторії, спеціалізовані поліклініки, фельдшерсько-акушерські пункти) і санітарно-епідемічна служба.

Видатки на утримання установ охорони здоров´я визначаються за кошторисами доходів і видатків. Вихідною базою, що використо­вується для визначення асигнувань за категоріями видатків кошторису установи охорони здоров´я, є такі показники, як кількість лікарняних ліжок, кількість лікарських посад, кількість лікарських відвідувань, кількість ліжко-днів та чисельність прикріпленого населення.

Значну частку за кошторисами у переважній більшості установ охорони здоров´я становлять витрати на оплату праці. Умови оплати праці фахівців охорони здоров´я затверджені наказом Міністерства праці та соціальної політики та Міністерства охорони здоров´я Ук­раїни від 22.02. 2002 р. № 110/72. Оплата праці працівників здій­снюється за фактично відпрацьований час, виходячи з посадових ок­ладів, або залежно від виробітку і відрядних розцінок з урахуванням доплат і надбавок, передбачених діючим законодавством. Для за­робітної плати працівників охорони здоров´я граничних розмірів не встановлено.

Відповідні видатки передбачаються категоріями «Нарахування на заробітну плату», «Предметів і матеріалів», «Видатки на відрядження», «Оплати послуг з утримання бюджетних установ», «Оплати комуналь­них послуг та енергоносіїв». Крім поточних витрат, установи охорони здоров´я здійснюють капітальні видатки на придбання транспортних засобів, меблів, комп´ютерної техніки, устаткування для їдалень, а та­кож видатки на капітальне будівництво та капітальний ремонт. Капітальні видатки здійснюються лише після повного забезпечення фінансування поточних витрат.