Електронна бібліотека підручників

Загрузка...


Бюджетна система України

11.3. Видатки бюджету на соціальний захист і соціальне забезпечення населення


Провідне місце у видатках бюджетів України усіх рівнів належить видаткам на соціально-культурні заходи. За 2001—2003 pp. на них припадає 46,0 —56,2% видатків зведеного бюджету (додаток Б). З усіх видатків на соціально-культурні заходи близько третини займають  витрати на соціальний захист і соціальне забезпечення населення (табл. 11.1).

Таблиця 11.1 

Структура видатків зведеного бюджету України на соціально-культурні заходи за 2000-2003pp. 

Показник

2000

2001

2002

2003

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Соціально-культурні заходи всього

48148,6

100,0

55528,0

100,0

60318,9

100,0

75792,5

100,0

у т.ч. а) освіта

7085,5

37,2

9557,1

37,4

12269,0

36,2

14977,7

37,8

б)охорона здоров´я

4888,2

25,7

6238,9

24,4

7537,9

22,3

9708,2

24,5

в) соціаль­ний захист і соціальне забезпе­чення

5985,2

31,4

8332,8

32,7

12643,9

37,3

12953,2

32,6

г) культура і мистецтво

634,0

3,3

830,2

3,3

804,7

2,4

1162,9

2,9

д) засоби масової інформації

214,3

1,1

258,2

1,0

252,8

0,8

318,2

0,8

є) фізична культура і спорт

253,3

1,3

302,4

1,2

352,1

1,0

564,2

1,4

є) інші

-

-

-

-

8,3

 

7,2

 

До витрат на соціальний захист і соціальне забезпечення населен­ня належать видатки, спрямовані на адресну підтримку малозабезпе­чених громадян, забезпечення прожиткового мінімуму різних груп населення, соціальний захист осіб, що опинилися у скрутному стано­вищі, пенсійне забезпечення.  Фінансування закладів і програм соціального забезпечення неповнолітніх і молоді, витрати на утри­мання будинків-інтернатів для старих та інвалідів, видатки, пов´язані з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, інші видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення населення.

Законодавством України передбачається соціальний захист понад двадцяти різних видів допомоги та пільг. До них належать такі групи населення:

- ветерани праці та громадяни похилого віку;

- військовослужбовці;

- матері з дітьми;

- інваліди з дитинства і діти-інваліди;

- діти, які перебувають під опікою чи піклуванням;

- громадяни, що постраждали від Чорнобильської катастрофи;

- учасники бойових дій та ветерани Великої Вітчизняної війни;

- сім´ї з незначними доходами;

- молоді сім´ї;

- інші категорії населення.

Видатки на соціальний захист економісти класифікують за певни­ми ознаками. По-перше, за джерелами фінансування видатки на соціальний захист поділяються на ті, що забезпечуються за рахунок коштів Державного бюджету та за рахунок місцевих бюджетів. З Дер­жавного бюджету здійснюється фінансування заходів, пов´язаних з поверненням та облаштуванням депортованого кримськотатарського народу й осіб інших національностей, які повернулися в Україну, ут­римання пунктів тимчасового розміщення біженців, надання грошо­вої допомоги біженцям та інші витрати. Переважна більшість видатків на соціальний захист населення адресного характеру, як державна до­помога сім´ям з дітьми, державна допомога інвалідам з дитинства і дітям-інвалідам, житлові субсидії та інші, фінансуються за рахунок виділення коштів з Державного бюджету у формі субвенцій місцевим бюджетам.

По-друге, забезпечення соціального захисту певних груп населен­ня за витратами на реалізацію загальнодержавних та місцевих про­грам. До загальнодержавних відносяться програми усіх видів допомо­га і компенсацій, утримання установ та закладів соціального захисту, функціонування яких передбачено чинним законодавством та норма­тивно-правовими актами Кабінету Міністрів України. До них належать витрати, фінансування яких передбачається Законом України «Про державну допомогу сім´ям з дітьми», «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства і дітям-інвалідам», «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім´ям», «Про органи і служби у справах неповнолітніх» та інші.

Запровадження місцевих програм соціального захисту населення відбувається на основі рішень органів місцевого самоврядування. їх фінансування проводиться за рахунок коштів місцевих бюджетів.

По-третє, за метою використання видатки на соціальний захист населення економісти поділяють на такі групи:

а) видатки на соціальний захист у зв´язку з малозабезпеченістю.

До них належать допомоги малозабезпеченим сім´ям з дітьми, дер­жавна соціальна допомога малозабезпеченим сім´ям тощо;

б) видатки за метою використання, до яких належать виплати для компенсації втраченого доходу. Вони включають витрати на виплату допомоги по вагітності і пологах, допомоги по догляду за дитиною-інвалідом та допомоги по догляду за дитиною до 3-х років. Сюди мож­на віднести індексацію грошових доходів громадян;

в) виплати, зумовлені компенсацією втрати здоров´я або майна, до яких належать компенсаційні виплати реабілітованим громадянам відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв політичних ре­пресій в Україні»;

г) витрати на соціальний захист населення за визначеною метою їх використання, зумовлені наданням допомоги в облаштуванні ор­ганізацій чи тимчасових пунктів та наданням пільг окремим кате­горіям населення. Це, наприклад, витрати на утримання притулків для неповнолітніх та пунктів тимчасового розміщення біженців, а та­кож надання пільг та привілеїв окремим категоріям громадян;

По-четверте, виплати на соціальний захист населення можуть здійснюватися у грошовій та натуральній формах. Причому грошові виплати на соціальний захист можуть відбуватися готівковими гро­шовими коштами та у безготівковій формі. Єдиною формою без­готівкових виплат є житлові субсидії. Виплати у натуральній формі здебільшого застосовуються при реалізації місцевих програм соціаль­ного захисту населення.

Розвиток ринкових відносин вимагає постійного аналізу стану соціального захисту населення та розробки заходів щодо встановлення раціонального балансу інтересів держави, виробників та спожи­вачів соціальних послуг. Уся складність прийняття рішень у соціаль­ній сфері полягає у необхідності одночасного забезпечення еко­номічної ефективності видатків на соціальний захист і дотримання соціальної справедливості. Тому одним із найважливіших завдань за­безпечення соціальних гарантій населення є недопущення послаб­лення стимулів їх економічної активності з одночасним підтриман­ням життєвого рівня усіх громадян на прийнятному рівні. Важливою умовою ефективності фінансування соціальних витрат є визначення державних соціальних стандартів і нормативів у формі мінімальної за­робітної плати, пенсії за віком та інших видів соціальних виплат і до­помоги.

Досить помітна роль у будь-якій державі належить пенсійному за­безпеченню. Гарантом пенсійного забезпечення в Україні є держава -головна складова системи соціального захисту населення. Реалізацію державної політики у сфері пенсійного забезпечення здійснюють Міністерство праці та соціальної політики України і Міністерство фінансів України. Управління фінансовими ресурсами пенсійного за­безпечення здійснює Пенсійний фонд України.

Пенсійне забезпечення здійснюється через виплату пенсій, надба­вок і підвищення до пенсій, компенсаційних виплат, додаткових ви­плат непрацездатним громадянам похилого віку, інвалідам, особам, що втратили годувальника. Формування коштів на реалізацію Дер­жавної пенсійної програми забезпечується за рахунок таких надход­жень:

- обов´язкових внесків суб´єктів господарювання;

- обов´язкових внесків громадян;

- додаткових і обов´язкових зборів;

- коштів Державного бюджету;

- інших надходжень.

Згідно із Законом «Про загальнообов´язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV система пенсійного за­безпечення в Україні складається із трьох рівнів.

Перший рівень — солідарна система загальнообов´язкового дер­жавного пенсійного страхування (солідарна система), що базується на засадах солідарності і субсидування та здійснення виплати пенсій, надання соціальних послуг за рахунок коштів Пенсійного фонду.

Другий рівень — накопичувальна система загальнообов´язкового державного пенсійного страхування (накопичувальна система пенсій­ного страхування), що базується на засадах нагромадження коштів за­страхованих осіб у Накопичувальному фонді та здійснення фінансу­вання витрат на оплату договорів страхування довічних пенсій і одноразових виплат.

Третій рівень — система недержавного пенсійного забезпечення, що базується на засадах добровільної участі громадян, роботодавців та їх об´єднань у формуванні пенсійних накопичень з метою отримання громадянами пенсійних виплат на умовах та в порядку, які передбачає законодавство про недержавне пенсійне забезпечення.

Перший і другий рівні системи пенсійного забезпечення в Україні становлять загальнообов´язкове державне пенсійне страхування. Дру­гий і третій рівні пенсійного забезпечення становлять систему нако­пичувального пенсійного забезпечення.

Суб´єктами солідарної системи виступають:

- застраховані особи, а в окремих випадках — члени їх сімей та інші особи;

- страхувальники;

- Пенсійний фонд;

- уповноважений банк;

- підприємства, установи, організації, що здійснюють виплату і доставку пенсій.

Суб´єктами системи накопичувального пенсійного забезпечення виступають:

- особи, від імені та на користь яких здійснюється накопичення та інвестування коштів;

- підприємства, установи, організації та фізичні особи, що здій­снюють перерахування внесків до системи накопичувального пен­сійного забезпечення;

- Накопичувальний фонд;

- недержавні пенсійні фонди;

- юридичні особи, які здійснюють адміністративне управління Накопичувальним фондом і недержавними пенсійними фондами та Управління їхніми пенсійними активами;

- зберігач;

- страхові організації.

За рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призна­чаються такі пенсійні виплати:

- пенсія за віком;

- пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у то­му числі каліцтва, не пов´язаного з роботою, інвалідності з дитинства);

- пенсія у зв´язку із втратою годувальника.

За рахунок коштів Накопичувального фонду, що обліковуються на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснюються такі пенсійні виплати:

- довічна пенсія із встановленим періодом;

- довічна обумовлена пенсія;

- довічна пенсія подружжя;

- одноразова виплата.

Так, згідно із Законом України «Про внесення змін до Закону Ук­раїни «Про Державний бюджет України на 2005 рік» та деякими інши­ми законодавчими актами України» 2505-IV від 25.03.05 p., починаю­чи з 12.01.2005 р. мінімальна пенсія за віком встановлена на рівні прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність ( у цей час вона становить 332 грн на місяць), якщо у чоловіків є 25, а у жінок — 20 років страхового стажу. Але за кожний повний рік страхо­вого стажу понад 25 років у чоловіків і 20 років у жінок цей розмір пенсії буде збільшуватися на 1 % пенсії, обчисленої відповідно до ст. 27 Закону «Про пенсійне страхування» (тобто тієї, яка була встановле­на під час перерахунку, проведеного 01.01.04 p., чи призначена після цієї дати), але не більше ніж 1% прожиткового мінімуму для непрацез­датної особи. Починаючи з 31.03.05 р. пенсія, щомісячне довічне гро­шове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, пенсій за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсій, встановлених законодавством) не можуть перевищувати 90 % від суми, на яку нараховуються пен­сійні внески. Нині ця сума становить 4100 грн., а тому максимальна пенсія — 3900 грн на місяць. Застосування зазначених мінімальної і максимальної пенсій за віком буде діяти до наступних змін У пенсійному законодавстві.

Важливою складовою соціального забезпечення є фінансування закладів і програм соціального забезпечення неповнолітніх і молоді, фінансування видатків на утримання будинків-інтернатів для старих та інвалідів, видатків, зумовлених ліквідацією наслідків Чорнобильсь­кої катастрофи, та інших видатків.

Фінансування закладів і програм соціального забезпечення непо­внолітніх включає соціальний захист дітей, позбавлених сімейного виховання. Ці заходи здійснюють соціальні установи «Притулки для неповнолітніх». Створення притулків для неповнолітніх в Україні розпочато у 1997 р., а у 2003 р. діяв 81 притулок на 3482 місця. Серед­ня сума річних витрат у притулках на одну дитину у 2002 р. становила 4,4 тис. грн. Фінансування притулків для неповнолітніх відбувається за рахунок обласних бюджетів.

Фінансове забезпечення молодіжних програм і заходів здійсню­ється за рахунок Державного і місцевих бюджетів. Переважна біль­шість видатків спрямовується на реалізацію державної політики поліпшення соціального становища молоді, жінок і дітей. У місцевих бюджетах більше третини коштів спрямовується на забезпечення мо­лодіжних програм і заходів, утримання установ галузі та на розвиток мережі центрів соціальних служб для молоді і клубів для підлітків.

Фінансування витрат на утримання будинків-інтернатів для ста­рих та інвалідів здійснюється за рахунок коштів місцевих бюджетів. У цих установах старі люди та інваліди перебувають на повному держав­ному забезпеченні — харчування, одяг, взуття та інші предмети пер­шої необхідності, користуються медичними, культосвітніми та побу­товими послугами. Вони також отримують частину призначеної їм пенсії. Так, одиноким пенсіонерам, що проживають у будинках-інтернатах для старих і інвалідів, виплачується 25 відсотків від призна­ченої пенсії, але не менше 20 відсотків від мінімальної пенсії за віком на місяць.

У будинках-інтернатах для старих і інвалідів можуть діяти підсобні господарства та майстерні. Отримані доходи використовуються на поліпшення культурно-побутових умов старих та інвалідів. Крім того, на фінансування цих установ можуть спрямовуватися позабюджетні кошти, добровільні пожертвування, кошти благодійних фондів тощо.

Видатки, пов´язані з ліквідацією наслідків Чорнобильської ката­строфи та соціальним захистом населення, фінансуються за рахунок асигнувань Державного бюджету. Вони включають витрати на ком­плексне медико-санаторне забезпечення потерпілого населення, його радіологічний захист та екологічне оздоровлення території, що зазнала радіоактивного забруднення, наукове забезпечення робіт та інфор­маційні системи, здійснення окремих заходів Всеукраїнською гро­мадською організацією «Союз Чорнобиль України» та іншими гро­мадськими організаціями із соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Інші видатки на соціальне забезпечення включають видатки на за­ходи, пов´язані з поверненням депортованих з України, кримськота­тарського народу та осіб інших національностей, грошову допомогу біженцям і утримання пунктів тимчасового розміщення біженців.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Інвестознавство
Муніципальні інвестиції та кредити
Бюджетна система України
Гроші та кредит