Податкові надходження служать важливою формою перероз­поділу валового внутрішнього продукту і забезпечують мобілізацію майже три чверті доходів бюджетів України. Вони включають такі податкові надходження:

а) податки на доходи, податки на прибуток, податки на збільшен­ня ринкової вартості;

б) податки на власність;

в) збори за спеціальне використання природних ресурсів;

г) внутрішні податки на товари та послуги;

д) податки на міжнародну торгівлю та зовнішні операції;

є) інші податки.

Структура податкових надходжень до бюджетів України різних рівнів характеризується даними додатка А.

Найбільшу частку податкових надходжень до бюджетів (до 49,2% усіх податкових надходжень у 2003р.) становлять податки на доходи, податки на прибуток, податки на збільшення ринкової вартості. До цієї групи податків належать прибутковий податок з громадян та по­даток на прибуток підприємств. Структуру надходжень податків на до­ходи, податків на прибуток, податків на збільшення ринкової вартості до бюджетів різних рівнів в Україні характеризують дані табл. 4.2.

 Таблиця 4.2 

Структура надходжень податків на доходи, податків на прибуток, податків на збільшення ринкової вартості

Показник	2001		2002		2003
	Сума, млн. грн.	Питома вага,%	Сума, млн. грн.	Питома вага,%	Сума, млн. грн.	Питома вага,%
Податки на доходи, пода­тки на при­буток, податки на збільшення ринкової вар­тості всього	17054,9	100,0	20222,2	100,0	26758,5	100,0
У тому числі
Податок на прибуток підприємств	8280,0	48,5	9398,32	46,5	13237,2	49,5
Прибутковий податок з громадян	8774,9	51,5	10823,9	53,5	13521,3	50,5
Частка податку на прибуток підприємств у ВВП	X	4,1	X	4,2	X	5,0
Частка прибут­кового податку з громадян ХВВП	X	4,3	X	4,5	X	5,1

Дані табл. 4.2 показують, що податок на прибуток підприємств та прибутковий податок з громадян мають чітку тенденцію до зростання. Оподаткування доходів фізичних осіб відбувається на основі обов´яз­кового вилучення частини їхніх доходів до бюджету. Цей податок відображає характер взаємовідносин між державою та її громадянами. Рівень оподаткування доходів фізичних осіб безпосередньо впливає на реальні особисті доходи значної частини населення. За обсягами надходжень цей податок займає друге місце серед усіх податків.

Податок на прибуток підприємств — один із найважливіших по­датків. Разом з податком на доходи фізичних осіб та податком на до­дану вартість податок на прибуток є основою податкової системи. Він використовується як засіб для реалізації стабілізаційної політики у державі та її структурної перебудови.

До другої групи податкових надходжень — податків на власність — належать періодичні податки на чисту вартість майна (податок на не­рухоме майно підприємств та податок на нерухоме майно громадян), а також податок з власників транспортних засобів та інших само­хідних машин і механізмів.

Періодичні податки на чисту вартість майна в Україні ще не справляються, але передбачаються проектом Податкового кодексу. Податок з власників транспортних засобів сплачують юридичні осо­би, у тому числі нерезиденти, громадяни України, іноземні громадяни і особи без громадянства, які мають зареєстровані в Україні власні транспортні засоби. Об´єктом оподаткування таким податком є транспортні засоби, самохідні машини та механізми, згруповані за об´ємами циліндрів або потужністю двигунів. Ставки податку визна­чені для кожної відповідної групи.

Третю групу податкових надходжень об´єднують збори за спеціальне використання природних ресурсів. До неї належить збір за спеціальне використання лісових ресурсів та користування земельни­ми ділянками лісового фонду, збір за спеціальне використання вод­них ресурсів та збір за користування водами для потреб гідроенергети­ки і водного транспорту, платежі за користування надрами, збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюдже­ту, плата за землю та плата за використання інших природних ре­сурсів. Економічний зміст зазначених зборів і платежів полягає в то­му, що вони відіграють не лише фіскальну, а й стимулюючу роль, орієнтуючи суб´єктів господарювання на ефективніше використання відповідних видів ресурсів.

Одним із найцінніших природних ресурсів суспільства є земля. Використання землі в Україні є платним. Плата за землю справ­ляється у формі земельного податку або орендної плати, що визна­чається залежно від грошової оцінки земель. Власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) і землекористувачі, крім орендарів та інвесторів — учасників угоди про розподіл продукції, сплачують зе­мельний податок. Розмір земельного податку не залежить від резуль­татів господарської діяльності власників землі та землекористувачів. Об´єктом плати за землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди. Суб´єктом плати за землю є власник земельної ділян­ки, земельної частки чи паю та землекористувач, у тому числі орендар. Розмір земельного податку залежить від цільового призначення зе­мельної ділянки, її місця розташування та грошової оцінки земель.

Грошова оцінка земель проводиться Державним комітетом Ук­раїни з земельних ресурсів та його органами на місцях із залученням експертів. Для цього вони користуються методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України. Ставка земельного податку застосо­вується відповідно до грошової (кадастрової) оцінки земельних діля­нок (з 1 га землі). У тих населених пунктах, де на сьогодні оцінка зе­мель не завершена, податок обчислюється, виходячи з площі ділянки, до якої застосовуються ставки податку в установлених розмірах.

Збір за спеціальне використання лісових ресурсів призначений для відшкодування витрат держави за відтворення лісових угідь. До його складу включається збір від пня, що вносять лісозаготівельники за відпускання їм лісу на пні та інших лісових матеріалів.

Збір за спеціальне використання водних ресурсів встановлений з метою зацікавлення суб´єктів господарювання у раціональному вико­ристанні водних ресурсів. Об´єктом обчислення цього збору є об´єм води, яку використовують споживачі для власних потреб. Збір за спеціальне використання водних ресурсів утримується незалежно від того, надходить ця вода безпосередньо з підземних чи поверхневих джерел чи від інших користувачів. Розмір збору за спеціальне викори­стання водних ресурсів, крім тих, що використовуються підпри­ємствами гідроенергетики та водного транспорту, встановлюється  відповідно до нормативів плати, обсягів використання води та лімітів її використання.

Нормативи плати диференційовані за двома ознаками:

- якщо вода забирається з поверхневих водних об´єктів - залежно від водогосподарських мереж;

- якщо вода забирається з підземних вод - залежно від адміністра­тивно-територіальної одиниці.

Кількість використаної води визначається за показниками вимірювальних приладів. Ліміти та порядок видачі дозволів на спеціальне використання водних ресурсів загальнодержавного зна­чення встановлює Кабінет Міністрів України, а місцевого значення -Верховна Рада АР Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські Ради народних депутатів. За понадлімітне використання водних ре­сурсів плата обчислюється і справляється у 5-тикратному розмірі. У межах встановленого ліміту платежі відносяться на витрати виробництва, а платежі за понадлімітне використання стягуються з прибутку, що залишається у розпорядженні суб´єкта підприємницької діяльності.

Платежі за користування надрами сплачують суб´єкти господарю­вання усіх форм власності, які здійснюють у межах території еко­номічної зони видобування корисних копалин та використовують надра у цілях, не пов´язаних з видобуванням корисних копалин. Об´єктом плати за користування надрами є фактично видобуті (пога­шені) балансові і позабалансові запаси корисних копалин та розміри ділянки надр, що надаються у користування або використовуються у цілях, не пов´язаних з видобуванням корисних копалин. Величина плати визначається залежно від обсягу погашення запасів корисних копалин та встановлених нормативів.

Збір на геологорозвідувальні роботи запроваджено з метою ком­пенсації витрат бюджету для виконання робіт, зумовлених приростом запасів корисних копалин для забезпечення вітчизняних підприємств мінерально-сировинними ресурсами, а також відображенням у собівартості та цінах на добувну продукцію складу витрат на роботи з пошуку і розвідки родовищ корисних копалин. Цей збір сплачується суб´єктами господарювання усіх форм власності, що видобувають ко­рисні  копалини,  та  фізичними особами,  які  займаються  цією діяльністю як підприємці. Величина збору за геологорозвідувальні ро­боти залежить від обсягу видобутих корисних копалин (для нафти, конденсату, газу природного тощо) та обсягу погашених у надрах ко­рисних копалин (для інших корисних копалин) і встановлених норма­тивів збору.

До четвертої групи податкових надходжень належать внутрішні податки на товари та послуги. Це, зокрема, податок на додану вартість, акцизний збір, плата за ліцензії на певний вид господарської діяльності, плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності. Структуру внутрішніх податків на товари і послуги наведе­но у табл. 4.3.

Таблиця 4.3 

Структура надходжень внутрішніх податків на товари та послуги в Україні у 2001—2003 pp.

Показник	2001		2002		2003
	Сума, мли гри	Питома вага, %	Сума, млн. грн.	Питома вага, %	Сума, млн. грн.	Питома вага,%
Внутрішні по­датки на товари та послуги	13604,2	100,0	18192,2	100,0	18560,6	100,0
У тому числі:
а) податок на додану вартість	10348,4	76,1	13471,2	74,1	12598,1	67,9
б) акцизний збір з вітчизняних товарів	2207,5	16,2	3604,9	19,8	4659,1	25,1
в) акцизний збір з імпортних товарів	446,8	3,3	493,3	2,7	587,0	3,2
г) інші внутрі­шні податки на товари та послуги	601,5	4,4	622,8	3,4	716,4	3,8

У складі внутрішніх податків на товари та послуги найбільшу ча­стку (у 2003 р. дві третини, а 2001 і 2002 pp. - три чверті) становить по­даток на додану вартість. За економічною сутністю він належить до непрямих податків і сплачується до бюджету на кожному етапі просу­вання товару від виробництва до споживання. На практиці податок на додану вартість визначається як різниця між сумою податку, отри­маного суб´єктом господарювання із реалізованих товарів, робіт і по­слуг, та сумою з придбаних сировини, матеріалів, послуг тощо. Став­ка податку на додану вартість в Україні становить 20%.

Практика показує, що 20-ти відсоткова ставка податку на додану вартість є досить високою. Вона впливає на збільшення роздрібної ціни, яка виступає у формі податку на споживачів, перерозподіляючи їх доходи до бюджету. Загалом динаміка обсягу податку на додану вартість має тенденцію до збільшення. Водночас у 2003 р. відбулося зменшення надходження податку на додану вартість, а його частка у доходах бюджету становила 12,6%. Динаміку податку на додану вартість відображують  дані табл. 4.4.

Таблиця 4.4 

Динаміка надходжень податку на додану вартість до Державного бюджету України у 1998-2004pp. 

Рік Показник	1998	1999	2000	2001	2002	2003	2004
1.Доходи Дер­жавного бюджету України (всього), млрд. грн.	28,9	32,9	49,1	54,9	61,9	75,3	60,7
2. Утому числі податок на додану вартість, млрд. грн.	7,5	8,4	9,4	10,3	13,5	12,6	18,4
3. Податок на додану вартість, відсоток до доходів, млрд. грн.	25,8	25,6	19,2	18,8	21,8	16,7	30,2

За період з 1998 р. по 2004 р. (за планом) обсяг доходів Державно­го бюджету України збільшився у 2,1 раза, а податок на додану вартість — у 2,4 раза. Водночас за планом на 2004 р. виокремлюється обсяг цього податку із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) та його обсяг із ввезених на територію України товарів. За цими даними виявляється, що у 2004 р. передбачається обсяг надходжень податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в сумі 17,1 млрд. грн., а бюджетне відшкодування цього податку — 9,5 млрд. грн. Великий обсяг відшкодування став основною причиною дискусій щодо можливості запровадження в Україні ПДВ-рахунків, ефективність яких, на думку підприємців та багатьох економістів, є малопереконлива.

У висновках з аналізу щодо адміністрування податку на додану вартість аудитори Рахункової палати України визначають його, як найбільш криміналізований вид податку. Він став причиною 50% зло­чинів, скоєних у податковій галузі. Рахункова палата пропонує відмі­нити податок на додану вартість, замінивши його на «зрозумілий та простий в адмініструванні» податок з продажу.

Недоліки діючого порядку адміністрування податку на додану вартість не влаштовують ні державу, ні підприємців (Закон про ПДВ зазнав понад сотню змін і доповнень). Цей податок відволікає на себе значні суми обігових коштів при закупівлі сировини, матеріалів та інших активів, необхідних для виробничого процесу, змушує всіх ви­робників товарів та послуг збільшувати ціни на 20%, а державу вишу­кувати мільярди гривень на відшкодування ПДВ експортерам, ство­рює умови для економічної злочинності.

Незважаючи на суттєві недоліки адміністрування податку на дода­ну вартість, він застосовується в усіх європейських державах. Оскіль­ки в Україні визначили курс на європейську інтеграцію, то у даний час не можна відмовитися від цього податку. Натомість необхідно удоско­налити механізм його справляння.

Серед податкових джерел формування дохідної частини зведено­го бюджету важлива роль належить акцизному збору. У 2003 р. його обсяг з вітчизняних та імпортних товарів перевищував 5 млрд грн, а його частка у внутрішніх податках на товари і послуги за 2003 р. ста­новила 28,3%. За 2001—2003 pp. обсяг акцизного збору зріс майже у два рази, а з підвищенням життєвого рівня населення зростатиме йо­го надходження до бюджету.

Головні відмінності акцизного збору від податку на додану вартість полягають у наступному:

- внаслідок досить обмеженого кола підакцизних товарів акциз­ний збір порівняно з податком на додану вартість значно менше впли­ває на загальний рівень цін у суспільстві. Водночас, зважаючи на те, що обидва податки належать до непрямих податків і долучаються до цін на товари і послуги у формі надбавки, вони певною мірою впли­вають на процеси ціноутворення;

- завдяки уніфікованій ставці податок на додану вартість є нейт­ральним щодо механізму ринкового ціноутворення, а акцизний збір за рахунок диференціації ставок суттєво впливає на структуру ринко­вих цін і рівень споживання підакцизних товарів;

- на відміну від стабільних і рівномірних надходжень до бюджету від ПДВ, доходи від акцизного збору менші за обсягом і найбільш ри­зиковані за показниками стабільності надходження;

- порівняно з податком на додану вартість акцизний збір вва­жається більш справедливим, оскільки підакцизні товари спожива­ються переважно найзабезпеченішими верствами населення.

До складу податкових надходжень четвертої групи належить також плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності та плата за ліцензії на певні види господарської діяльності. Об´єктом па­тентування деяких видів підприємницької діяльності є торгівельна діяльність за готівкові кошти та із використанням інших форм розра­хунків і кредитних карток на території України, діяльність з обміну готівкових валютних цінностей (враховуючи операції з готівковими платіжними засобами, вираженими в іноземній валюті, та з кредитни­ми картками), а також діяльність із надання послуг у сфері ігрового бізнесу і побутових послуг. Торговий патент за плату одержують юри­дичні особи і суб´єкти підприємницької діяльності, які не мають ста­тусу юридичної особи, резиденти і нерезиденти, що займаються згаданими видами підприємницької діяльності.

Для впорядкування розвитку підприємництва законодавчо визна­чено ліцензування окремих видів підприємницької діяльності. Пра­вила та умови ліцензування встановлює Ліцензійна палата України. За її поданням Кабінет Міністрів України затверджує перелік органів, яким надається право на видачу ліцензій для провадження певних видів підприємницької діяльності. Для впорядкування видачі ліцензій створено Єдиний ліцензійний реєстр, до якого надсилається електронна інформація про видані ліцензії та зміни у відомостях про суб´єктів підприємницької діяльності.

П´ята група податкових надходжень об´єднує податки на міжна­родну торгівлю та зовнішні операції: ввізне мито; вивізне мито; кош­ти, отримані за вчинення консульських дій; інші надходження від зовнішньоекономічної діяльності.

Мито — непрямий податок, який стягується при перетині мит­ного кордону України, тобто з імпорту, експорту та транзиту товарів. Згаданий податок включається у ціни на товари і сплачується за раху­нок покупця. Ставки мита єдині для всіх суб´єктів зовнішньоеко­номічної діяльності незалежно від форми власності, організації госпо­дарської діяльності й територіального розташування. Встановлення митних пільг та зміну ставки мита здійснює Верховна Рада України за поданням Кабінету Міністрів.

В Україні застосовуються такі види мита: ввізне (імпортне), вивізне (експортне), транзитне, сезонне, спеціальне, антидемпінгове, компенсаційне. Мито на товари та інші предмети, що підлягають мит­ному обкладанню, нараховуються на основі їхньої митної вартості, тобто ціни, яка фактично сплачена або підлягає сплаті на момент пе­ретину митного кордону України. При визначенні митної вартості до неї включають ціну товару, зазначену в рахунку-фактурі, та фактичні витрати, що не включені до рахунка-фактури: на транспортування, навантаження, розвантаження, перевантаження та страхування до пункту митного кордону; комісійні та брокерські; плату за викорис­тання об´єктів інтелектуальної власності тощо. За методами нараху­вання застосовуються такі види мита: адвалерне (нараховується у відсотках до митної вартості товарів, що обкладаються митом); спе­цифічне (нараховується у встановленому грошовому розмірі на оди­ницю товару); комбіноване (поєднує обидва види згаданого митно­го обкладання).

Мито нараховується митним органом України відповідно до ста­вок єдиного митного тарифу і сплачується як у валюті України, так і в іноземній валюті. Мито зараховується до доходів Державного бюджету.

Джерелом доходів Державного бюджету також виступають кон­сульські збори. Вони справляються за оформлення ввізних доку­ментів для в´їзду в Україну, які надаються дипломатичними представ­ництвами та консульськими установами України. Консульські збори включають надходження за автоматизовану обробку візової анкети, оформлення візи, подовження терміну дії візи, надання візової підтримки, інші візові операції.

Шоста група податкових надходжень об´єднує інші податки, зок­рема: групи місцевих податків і зборів; фіксований сільськогоспо­дарський податок; єдиний податок для суб´єктів малого підпри­ємництва; збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства.

Фіксований податок для сільськогосподарських товаровироб­ників запроваджено з метою спрощення системи оподаткування в га­лузі сільського господарства та спрощення механізму сплати податків сільськогосподарськими товаровиробниками. Платником фіксовано­го сільськогосподарського податку у 2005 р. може бути суб´єкт госпо­дарювання, який здійснює діяльність у галузі сільського господарства (сільськогосподарські підприємства, селянські та рибальські госпо­дарства), та може довести, що сума, одержана від реалізації сільсько­господарської продукції власного виробництва та продуктів її пере­робки за 2004 p., перевищує 75% загальної суми валового доходу підприємства. Платники згаданого податку не сплачують земельний, транспортний і комунальний податки, збір за геологорозвідувальні роботи, плату за придбання торгового патенту, а також збір за спеціальне водовикористання незалежно від напрямку використання водних ресурсів.

Платники фіксованого сільськогосподарського податку перера­ховують визначені суми до місцевого бюджету за місцем розташуван­ня земельної ділянки.

Спрощена система оподаткування, обліку та звітності суб´єктів малого підприємництва запроваджена для таких його суб´єктів:

—фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, у трудових відносинах з якими, включа­ючи членів їхніх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб і об­сяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 5000 тис. грн.;

—юридичних осіб — суб´єктів підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, у яких за рік середня облікова чисельність працівників не перевищує 50 осіб і обсяг виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не пере­вищує 1 млн. грн.

Суб´єкти малого підприємництва — фізичні особи — мають право самостійно обрати спосіб оподаткування доходів за єдиним податком шляхом отримання свідоцтва про сплату єдиного податку. Ставка цього податку встановлюється місцевими радами за місцем їх держав­ної реєстрації залежно від виду діяльності і не може становити менше 20 грн. та більше 2000 грн. на місяць. У разі, коли фізична особа — суб´єкт    малого    підприємництва    —    здійснює    кілька    видів підприємницької діяльності, для яких установлено різні ставки єди­ного податку, вона має придбати одне свідоцтво і сплачувати єдиний податок, що не перевищує встановленої максимальної ставки. Коли платник єдиного податку здійснює підприємницьку діяльність з вико­ристанням найманої праці або за участю у підприємницькій діяль­ності членів його сім´ї, ставка єдиного податку збільшується на 50% за кожну особу. Суб´єкт підприємницької діяльності - фізична особа, яка сплачує єдиний податок, — звільняється від обов´язку нарахуван­ня, відрахування та перерахування до державних цільових фондів зборів, пов´язаних з виплатою заробітної плати працівникам, які пе­ребувають з ним у трудових відносинах, включаючи членів його сім´ї. Збір на розвиток виноградарства, садівництва та хмелярства спла­чують суб´єкти підприємницької діяльності, які реалізують в гуртовій і роздрібній торгівлі та у сфері громадського харчування алкогольні напої та пиво, включаючи імпортовані. Базою оподаткування служить виручка від реалізації алкогольних напоїв та пива, одержана на кож­ному етапі реалізації у гуртовій і роздрібній торгівлі, у сфері громадсь­кого харчування. Ставка збору становить один відсоток від бази опо­даткування.