Функціонування бюджетної системи і здійснення бюджетних від­носин в Україні відбувається на основі законодавчих та нормативно-правових актів, визначених ст. 4 Бюджетного кодексу України. До них належить:

1. Конституція України.

2. Бюджетний кодекс України.

3. Закон про державний бюджет України.

4. Інші закони, що регулюють бюджетні правовідносини.

5. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України.

6. Нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади.

7. Рішення органів АРК, місцевих державних адміністрацій, ор­ганів місцевого самоврядування.

При здійсненні бюджетних відносин положення нормативно-правових актів застосовуються лише в тій частині, в якій вони не су перечать Конституції України, Бюджетному кодексу та Закону «Про Державний бюджет України».

Конституція України. У ній урегульовані такі питання, що сто­суються функціонування бюджетної системи:

- механізм прийняття Законів України;

- повноваження Верховної Ради, Президента, Кабінету Мініс­трів, органів місцевого самоврядування;

- основні бюджетні положення. У Конституції зазначається, що бюджетна система України бу­дується  на  засадах  справедливого  і  неупередженого  розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами.

Законом «Про Державний бюджет України» визначаються видат­ки бюджету на загальносуспільні потреби та їх обсяг і цільове спряму­вання.

Держава прагне до збалансованості бюджету України.

Регулярні звіти про доходи і видатки Державного бюджету мають бути оприлюднені.

Державний бюджет України затверджується щорічно Верховною Радою України на період з 1 січня до 31 грудня, а за особливих обста­вин — на інший період.

Кабінет Міністрів України не пізніше 15 вересня кожного року подає до Верховної Ради проект Закону про Державний бюджет Ук­раїни на наступний рік. Разом із проектом Закону подається інфор­мація про хід виконання Державного бюджету України поточного року.

Кабінет Міністрів України відповідно до закону подає до Верхов­ної Ради звіт про виконання Державного бюджету України.

Повноваження Верховної Ради України:

 - прийняття законів;

 - затвердження Державного бюджету України та внесення змін до нього; контроль за виконанням Державного бюджету України, прийняття рішення щодо звіту про його виконання;

 - затвердження загальнодержавних програм економічного, на­уково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля;

 - розгляд і прийняття рішення щодо схвалення Програми діяль­ності Кабінету Міністрів України;

—затвердження рішень про надання Україною позик і еко­номічної допомоги іноземним державам та міжнародним ор­ганізаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України, здійснення контролю за їх викорис­танням;

—призначення на посади та звільнення з посад Голови та інших членів Рахункової палати.

Повноваження Президента України:

—звертається з посланнями до народу та із щорічними і позачер­говими посланнями до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище;

—призначає за згодою Верховної Ради Прем´єр-міністра України; припиняє його повноваження та приймає рішення про його відставку;

—призначає за поданням Прем´єр-міністра України членів Кабінету Міністрів України, керівників інших центральних органів виконавчої влади, а також голів місцевих державних адміністрацій та припиняє їхні повноваження на цих посадах;

—утворює, реорганізовує та ліквідовує за поданням Прем´єр-міністра України міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, діючи в межах коштів, передбачених на утримання органів ви­конавчої влади;

—скасовує акти Кабінету Міністрів України та акти Ради міністрів Автономної Республіки Крим;

—створює у межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України, для здійснення своїх повноважень консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби;

—підписує закони, прийняті Верховною Радою України;

—має право вето щодо прийнятих Верховною Радою України за­конів із наступним поверненням їх на повторний розгляд Верховною Радою України.

Повноваження Кабінету Міністрів та інших органів виконавчої влади:

— Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, відповідальний перед Президентом України та підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, перед­бачених у статтях 85, 87 Конституції України. Кабінет Міністрів України У своїй діяльності керується Конституцією і законами України, актами Президента України;

—до складу Кабінету Міністрів України входять Прем´єр-міністр України, Перший віце-прем´єр-міністр, три віце-прем´єр-міністри. Прем´єр-міністр України призначається Президентом України за зго­дою більше половини від конституційного складу Верховної Ради Ук­раїни. Персональний склад Кабінету Міністрів України призна­чається Президентом України за поданням Прем´єр-міністра України. Кабінет Міністрів складає повноваження перед новообра­ним Президентом України;

—забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, ви­конання Конституції і законів України, актів Президента України;

—забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, еко­логічної безпеки і природокористування;

—розробляє і здійснює загальнодержавні програми економічно­го, науково-технічного, соціального і культурного розвитку України;

—розробляє проект Закону про Державний бюджет України і за­безпечує виконання затвердженого Верховною Радою Державного бюджету України, подає Верховній Раді України звіт про його вико­нання;

—спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів вико­навчої влади;

—Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає по­станови і розпорядження, які є обов´язковими до виконання. Акти Кабінету Міністрів України підписує Прем´єр-міністр України. Нор­мативно-правові акти Кабінету Міністрів, міністерств та інших цент­ральних органів виконавчої влади підлягають реєстрації в порядку, встановленому законом;

—виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севасто­полі здійснюють місцеві державні адміністрації.

Особливості здійснення виконавчої влади у містах Києві та Сева­стополі визначаються окремими законами України.

Склад місцевих державних адміністрацій формують голови місце­вих Державних адміністрацій, які призначаються на посаду і звільня ються з посади Президентом України за поданням Кабінету Міністрів України. Голови місцевих державних адміністрацій при здійсненні своїх повноважень відповідальні перед Президентом України і Кабінетом Міністрів України, підзвітні та підконтрольні органам ви­конавчої влади вищого рівня. Місцеві державні адміністрації підзвітні і підконтрольні радам у частині повноважень, делегованих їм відповідними районними чи обласними радами.

Місцеві державні адміністрації підзвітні й підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня. Рішення голів місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції та законам України, іншим актам законодавства України, можуть бути відповідно до закону ска­совані Президентом України або головою місцевої державної адмі­ністрації вищого рівня. Обласна чи районна рада може висловити не­довіру голові відповідної місцевої державної адміністрації, на підставі чого Президент України приймає рішення і дає обґрунтовану від­повідь. Якщо недовіру голові районної чи обласної державної адмі­ністрації висловили дві третини депутатів від складу відповідної ради, Президент України приймає рішення про відставку голови місцевої державної адміністрації.

Повноваження органів місцевого самоврядування:

—органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визна­чених законом, приймають рішення, які є обов´язковими до виконан­ня на відповідній території. Рішення органів місцевого самоврядуван­ня з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним звер­ненням до суду;

 - матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об´єкти їхньої спільної влас­ності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад. Тери­торіальні громади сіл, селищ і міст можуть об´єднувати на договірних засадах об´єкти комунальної власності, а також кошти бюджетів для виконання спільних проектів або для спільного фінансування (утри­мання) комунальних підприємств, організацій і установ, створювати для цього відповідні органи і служби. Держава бере участь у форму­ванні доходів бюджетів місцевого самоврядування, фінансово підтримує місцеве самоврядування. Витрати органів місцевого самоврядування, що виникли внаслідок рішень органів державної влади, ком­пенсуються державою.

2 Бюджетний кодекс України. Набрав чинності з дня його опублі­кування 25 липня 2001 p., а окремі його статті, що регламентують по­точні бюджетні процедури, - з 1 січня 2002 р.

Бюджетний кодекс складається з шести розділів. Розділ І Загальні положення. Тут визначено відносини, що регла­ментуються Бюджетним кодексом, основні терміни (подані в словни­ку офіційних термінів), окреслено бюджетний період та вказано ос­новні положення бюджетного законодавства, перелічено принципи побудови бюджетної системи, описано бюджетну класифікацію, виз­начено склад державного боргу, частин бюджету. Значну увагу приділено бюджетному процесу на державному і місцевому рівнях, його окремим стадіям, а також ролі учасників бюджетного процесу. Чітко визначено головних розпорядників бюджетних коштів та їхні функції. Описано порядок формування резервного фонду для Дер­жавного і місцевих бюджетів, механізми аудиту та фінансового кон­тролю, оприлюднення інформації про бюджет.

Розділ II. Державний бюджет України. Визначено склад доходів і видатків Державного бюджету, в тому числі таємні видатки за основ­ними напрямами їх витрачання, детально описаний механізм скла­дання проекту бюджету, розгляд та прийняття бюджету Верховною Радою України, його виконання та звіт про виконання. Особливу ува­гу приділено ролі Кабінету Міністрів, Міністерства фінансів, Держав­ного казначейства, Верховної Ради у бюджетному процесі, вказано конкретні його стадії. Визначено основи ведення бухгалтерського обліку, порядок закриття рахунків після закінчення бюджетного періоду.

Розділ III Місцеві бюджети. Передбачено доходи і видатки, які закріплюються за місцевими бюджетами, складові місцевих бюджетів. Детально описано механізм бюджетного процесу на місцевому рівні, конкретизовано повноваження його учасників, охарактеризовано ок­ремі його стадії. Урегульовано питання, що виникають у разі не­своєчасного затвердження відповідного місцевого бюджету.

"Розділ IV. Міжбюджетні відносини. Визначено критерії розмежування видів видатків між бюджетами,  перелічено видатки,  що здійснюються з Державного бюджету, бюджетів сіл, селищ, міст рай­онного, обласного та республіканського підпорядкування. Окремо вказано видатки, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів. Окремим механізмом передбачено передання видатків на виконання власних повноважень між місцевими бюдже­тами та передача права на виконання делегованих повноважень. Чітко визначено фінансові нормативи бюджетної забезпеченості та коригу­ючі коефіцієнти фінансових нормативів бюджетної забезпеченості. Окремий розділ присвячений міжбюджетним трансфертам, де врегу­льовані питання трансфертів, які надаються з Державного бюджету України місцевим бюджетам, передбачена дотація вирівнювання бю­джетам міст Києва та Севастополя, міст республіканського підпоряд­кування Автономної Республіки Крим, міст обласного підпорядку­вання і районним бюджетам. Регламентовано також порядок надання субвенцій з Державного бюджету України місцевим бюджетам на здійснення програм соціального захисту, а також субвенцій на ком­пенсацію витрат доходів бюджетів місцевого самоврядування на вико­нання власних повноважень внаслідок наданих державою податкових пільг, субвенцій на виконання інвестиційних проектів, субвенцій на виконання власних повноважень територіальних громад, сіл, селищ, міст та їх об´єднань.

Розділ V. Контроль за дотриманням бюджетного законодавства та відповідальність за бюджетні правопорушення. Визначено повнова­ження щодо контролю за дотриманням бюджетного законодавства Верховної Ради, Рахункової палати, Міністерства фінансів, Держав­ного казначейства, Державної контрольно-ревізійної служби, Верхов­ної Ради АРК, Ради міністрів АРК, місцевих державних адміністрацій та виконавчих органів відповідних рад. Конкретизовано поняття бю­джетного правопорушення, визначено критерії, за якими викорис­тання бюджетних коштів визнається нецільовим, і передбачена відповідальність за порушення законодавства, а також описано поря­док накладання стягнення та оскарження рішення про накладання стягнення. Форма, порядок складання та передавання за призначен­ням протоколу про бюджетне правопорушення встановлюється Міністерством фінансів України.

Розділ VI. Прикінцеві положення. Визначено перехідні положення, термін дії окремих з них — до 5 років, які враховують конкретні бюджетні відносини. Перелічено проекти законів, які потрібно прийняти v зв´язку з введенням у дію Бюджетного кодексу.

3. Закон «Про Державний бюджет України». У ньому передба­чається формування у конкретних обсягах джерел доходів та видатків бюджету, необхідні нормативи відрахувань, дотації і субсидії облас­тям, джерела покриття дефіциту бюджету (при плануванні), поточні пояснення до здійснення виконання бюджету.

4. Інші закони, що регулюють бюджетні правовідносини. До основ­них законів, які регламентують функціонування бюджетної системи, можна віднести:

а) Закон України «Про прожитковий мінімум»;

б) Закон України «Про місцеве самоврядування»;

в) Закон України «Про затвердження Конституції Автономної Республіки Крим»;

г) Закон України «Про місцеві державні адміністрації».

Розглянемо їх у такій послідовності.

Закон України «Про прожитковий мінімум». Прийнятий Верхов­ною Радою України 15 липня 1999 р. Він складається з семи статей, де дано визначення прожиткового мінімуму (наведено в словнику офіційних термінів), принципи формування набору продовольчих то­варів та послуг, їх перелік, порядок установлення та затвердження прожиткового мінімуму. Зокрема, у ст. 2 передбачено, що прожитко­вий мінімум застосовується для:

— загального оцінювання рівня життя в Україні, що є основою для реалізації соціальної політики та розроблення окремих державних соціальних програм;

— установлення розмірів мінімальної заробітної плати та міні­мальної пенсії за віком, визначення розмірів соціальної допомоги сім ям з дітьми, допомоги у зв´язку з безробіттям, а також стипендій та інших соціальних виплат, виходячи з вимог Конституції України та законів України;

— визначення права на призначення соціальної допомоги;

— установлення величини неоподатковуваного мінімуму доходу громадян;

 - формування Державного бюджету України та місцевих бюд­жетів.

Ст. 3 передбачає, що набір продуктів харчування та набір непродо­вольчих товарів визначаються в натуральних показниках, набір послуг - у нормативах споживання не рідше одного разу на п´ять років. У цій же статті зазначається, що набір продуктів для дітей, працюючих, лю­дей похилого віку має бути таким, щоб забезпечувати їх повноцінне життя; набір непродовольчих товарів має включати засоби гігієни, ме­дикаменти, засоби захисту людини від навколишнього середовища, засоби облаштування побуту; у набір послуг слід включати житлово-комунальні, транспортні, побутові послуги, послуги зв´язку, закладів культури, освіти, охорони здоров´я тощо.

Ст. 4 передбачає, що прожитковий мінімум установлюється Кабі­нетом Міністрів України після проведення науково-громадської екс­пертизи формування набору продуктів харчування, набору непродо­вольчих товарів і набору послуг.

Прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, за поданням Кабінету Міністрів України щороку затверджується Вер­ховною Радою України до початку розгляду Державного бюджету Ук­раїни; щороку переглядається відповідно до зростання індексу спо­живчих цін разом із уточненням показників Державного бюджету України та публікується в офіційних виданнях.

Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» (1997р.). У підзаголовку до цього закону сказано, що відповідно до Конституції України він визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Закон складається з п´яти розділів.

Розділ І. Загальні положення. Тут визначаються основні терміни -територіальна громада, місцевий референдум, представницький ор­ган місцевого самоврядування, районна та обласні ради, виконавчі органи рад, бюджет місцевого самоврядування, районний та обласний бюджет, бюджет розвитку та мінімальний бюджет тощо (основні терміни з цього закону подані в словнику офіційних термінів).

У цьому розділі також описано механізм місцевого референдуму, місцевих ініціатив, основи формування виконавчих органів рад, функції сільського, селищного, міського голови, повноваження ор­ганів самоорганізації населення.

Розділ II. Організаційно-правова основа місцевого самоврядування. У другому розділі регламентуються повноваження сільських, селищних, міських рад, виконавчих органів цих рад, сільського, селищного, міського голови та районних і обласних рад. Досить детально описано порядок формування, організація роботи органів та посадових осіб місцевого самоврядування за всіма основними напрямами, включаю­чи бюджетні питання.

Розглянемо основні повноваження відповідних структур місцево­го самоврядування з бюджетних питань. Сільські, селищні, міські ради:

—утворення і ліквідація комісій ради, затвердження та зміна їх складу, обрання голів комісій;

—затвердження за пропозицією голови ради структури виконав­чих органів влади, загальної чисельності апарату ради, витрат на її ут­римання;

—прийняття рішення про проведення місцевого референдуму;

—затвердження програм соціально-економічного та культурного розвитку відповідних адміністративно-територіальних одиниць;

—затвердження місцевого бюджету, внесення змін до нього, за­твердження звіту;

—установлення місцевих податків і зборів та розмірів їх ставок у межах, визначених законом;

—утворення позабюджетних цільових (у тому числі і валютних) коштів, затвердження положення про ці кошти, затвердження звітів про використання зазначених коштів;

—прийняття рішень щодо випуску місцевих позик;

—прийняття рішень щодо отримання позик з інших місцевих бю­джетів та джерел, а також щодо передання коштів з відповідного місцевого бюджету;

—прийняття рішень щодо надання відповідно до чинного законо­давства пільг з місцевих податків і зборів;

—установлення для підприємств, установ, організацій, що нале­жать до комунальної власності відповідних територіальних громад, розміру частки прибутку, яка підлягає зарахуванню до місцевого бюд­жету;

- утворення у разі необхідності органів і служб для забезпечення підтримання відносин з іншими  суб´єктами комунальної власності спільних проектів   або   спільного   фінансування   (утримання)   комунальних підприємств, установ та організацій;

— затвердження відповідно до закону ставок земельного податку, розмірів плати за користування природними ресурсами, що є у влас­ності відповідних територіальних громад;

— створення відповідно до закону міліції, яка утримується за раху­нок коштів відповідного місцевого бюджету;

— прийняття рішень, пов´язаних зі створенням спеціальних вільних та інших зон, змінами в статусі цих зон, внесення до відповідних органів пропозицій з цих питань, надання згоди на ство­рення таких зон за ініціативою Президента України або Кабінету Міністрів України.

Виконавчі органи сільських, селищних, міських рад:

— підготовка програм соціально-економічного та культурного розвитку сіл, селищ, міст, цільових програм з інших питань місцевого самоврядування, організація їх виконання, звіт про результати вико­нання;

— забезпечення збалансованого економічного та соціального роз­витку відповідної території, ефективного використання природних, трудових і фінансових ресурсів;

—забезпечення складання балансів фінансових, трудових, ре­сурсів, грошових доходів і видатків, необхідних для управління соціально-економічним і культурним розвитком відповідної тери­торії;

—подання до районних, обласних рад необхідних показників та внесення пропозицій до програм соціально-економічного та культур­ного розвитку відповідно районів і областей, а також до планів підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, роз­ташованих на відповідній території, з питань, пов´язаних із соціаль­но-економічним та культурним розвитком території, задоволенням потреб населення;

—здійснення в установленому порядку фінансування видатків із місцевого бюджету;

 - залучення на договірних засадах коштів підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, розташованих на відпо­відній території, та коштів населення, а також бюджетних коштів на будівництво, розширення, ремонт і утримання на пайових засадах об’єктів соціальної і виробничої інфраструктури;

— об´єднання на договірних засадах коштів відповідного місцево бюджету та інших місцевих бюджетів для виконання спільних про­ектів або для спільного фінансування комунальних підприємств, уста­нов та організацій;

—вирішення питань щодо використання нежилих приміщень, бу­динків і споруд, що належать до комунальної власності;

—організація місцевих ринків, ярмарків, сприяння розвитку всіх форм торгівлі;

 - вирішення питань про надання неповнолітнім, студентам, пенсіонерам та інвалідам права на безкоштовне і пільгове користуван­ня об´єктами культури, фізкультури і спорту, а також визначення по­рядку компенсації цим закладам вартості послуг, наданих безкоштов­но або на пільгових умовах;

— встановлення за рахунок власних коштів і благодійних надходжень додаткових до встановлених законодавством гарантій щодо соціального захисту населення.

Сільський, селищний, міський голова:

—  підписує рішення ради та її виконавчого комітету;

—  забезпечує підготовку до розгляду ради проектів програм соціально-економічного та культурного розвитку, цільових програм з інших питань самоврядування, місцевого бюджету та звіту про його виконання; оприлюднює затверджені радою програми, бюджет та звіти про їх виконання;

— є розпорядником бюджетних, позабюджетних цільових (у тому числі валютних) коштів, використовує їх лише за призначенням, виз­наченим радою;

— звертається до суду щодо визнання незаконними актів інших органів місцевого самоврядування, місцевих органів виконавчої вла­ди, підприємств, установ, організацій, які обмежують права та інтере­си територіальної громади.

Районні та обласні ради мають відповідні повноваження в межах територіально-адміністративних одиниць, які подібні до повноважень сільських, селищних, міських рад, але є окремі відмінності, а саме:

— розподіл переданих з Державного бюджету коштів у вигляді дотацій, субвенцій відповідно між районними бюджетами, місцевими бюджетами міст обласного підпорядкування, сіл, селищ, міст район­ного підпорядкування;

— прийняття рішень щодо делегування місцевим державним адміністраціям окремих повноважень районних, обласних рад;

— заслуховування звітів голів місцевих державних адміністрацій, їх заступників, керівників управлінь про виконання програм соціаль­но-економічного та культурного розвитку, бюджету;

— прийняття рішення про недовіру голові відповідної місцевої державної адміністрації;

— внесення до Кабінету Міністрів України пропозицій щодо голо­ви відповідної державної адміністрації;

— установлення відповідно до закону місцевого збору за проїзд по території прикордонних областей автотранспортом, що прямує за кордон, визначення порядку його сплати.

Розділ НІ. Матеріальна і фінансова основа місцевого самоврядування. У цьому розділі розглянуто такі питання, як право комунальної влас­ності, детально регламентовано питання доходів і видатків місцевих бюджетів, використання вільних бюджетних коштів, створення і ви­користання позабюджетних коштів, механізм установлення і викори­стання місцевих податків і зборів, участь органів місцевого самовря­дування у фінансово-кредитних відносинах.

Розділ IV. Гарантії місцевого самоврядування. Відповідальність ор­ганів та посадових осіб місцевого самоврядування. У цьому розділі пе­редбачена відповідальність конкретних органів та посадових осіб за вчинені дії, а також урегульовані окремі питання діяльності. Так, виз­начено, що місцеві державні адміністрації є підзвітними відповідним районним, обласним радам у виконанні програм соціально-еко­номічного і культурного розвитку, районних, обласних бюджетів, підзвітними і підконтрольними у частині повноважень, делегованих їм відповідними районними, обласними радами, а також у виконанні рішень рад з цих питань.

Передбачено механізм висловлення недовіри голові державної адміністрації. Так, якщо районна, обласна ради шляхом таємного го­лосування висловлює недовіру голові відповідної місцевої державної адміністрації, то Президент України повинен дати обґрунтовану від­повідь, якщо ця недовіра висловлена не менш як двома третинами депутатів від загального складу, і приймає рішення про відставку голови місцевої державної адміністрації.

Органи та посадові особи місцевого самоврядування є підконтрольними територіальним громадам. Вони мають не менш ніж 2 рази на рік, інформувати населення про виконання програм соціально-економічного та культурного розвитку, місцевого бюджету. У законі передбачено механізм дострокового при­пинення повноваження рад та інших органів місцевого самоврядуван­ня й організація нових виборів.

За шкоду, заподіяну юридичним і фізичним особам у результаті неправомірних рішень, дій або бездіяльності, передбачено відшкоду­вання за рахунок коштів місцевого бюджету або за рахунок посадових осіб місцевого самоврядування згідно з установленим порядком.

Розділ V. Прикінцеві та перехідні положення. У цьому розділі харак­теризуються особливості застосування цього закону та інших норма­тивних актів до міст Києва та Севастополя, поширення дії Закону Ук­раїни «Про державну службу» на посадових осіб місцевого самоврядування та перелік нормативних актів, що втратили чинність у зв´язку з уведенням у дію цього закону.

Закон України «Про затвердження Конституції Автономної Рес­публіки Крим». Конституція Автономної Республіки Крим (затверд­жена Верховною Радою України 23 грудня 1998 р. і набула чинності з дня опублікування, тобто з 14 січня 1999 р.) містить 5 розділів з 48 статтями. Уже в ст. 1 наголошено, що АРК є невід´ємною складовою України і здійснює повноваження, визначені Конституцією України. Тим самим віддається пріоритет на території АРК Конституції Ук­раїни в разі розбіжностей з нормативними актами АРК. У ст. 26 «По­вноваження Верховної Ради АРК» передбачені певні повноваження і з бюджетних питань:

—визначення порядку управління майном, яке належить АРК;

—затвердження бюджету АРК і внесення змін до нього, контроль за його виконанням, прийняття рішень щодо звіту про його виконання;

—установлення податків і пільг щодо оподаткування згідно із за­конами України;

— за поданням Ради міністрів АРК затвердження програм АРК з питань соціально-економічного і культурного розвитку; раціонально го природокористування, охорони навколишнього середовища відповідно до загальнодержавних програм.

Закон України «Про місцеві державні адміністрації», підписаний Президентом України 9 квітня 1999 p., набрав чинності 15 травня 1999 р.

Закон містить 7 розділів і 50 статей. Так, ст. 6 передбачає, що го­лова місцевої державної адміністрації у межах своїх повноважень ви­дає розпорядження, а керівники управлінь, відділів та інших струк­турних підрозділів — накази, які є обов´язковими для виконання. Ст. 18 «Повноваження в галузі бюджету та фінансів» передбачає, що місцева державна адміністрація:

—складає і подає на затвердження проекти відповідного бюджету та забезпечує його виконання;

—подає в установленому порядку до органів виконавчої влади ви­щого рівня фінансові показники і пропозиції до проекту Державного бюджету України, пропозиції щодо обсягу коштів Державного бюдже­ту України для їх розподілу між територіальними громадами, розмірів дотацій і субвенцій, дані про зміну складу об´єктів, що підлягають бю­джетному фінансуванню;

—отримує від усіх суб´єктів підприємницької діяльності незалеж­но від форм власності інформацію, передбачену актами законодавст­ва для складання і виконання бюджету;

—здійснює фінансування підприємства, установ і організацій освіти, культури, науки, охорони здоров´я, фізичної культури і спор­ту, соціального захисту населення, переданих у встановленому поряд­ку в управління місцевій державній адміністрації вищими органами;

—регулює ціни та тарифи за виконання робіт та надання житло­во-комунальних послуг підприємствами, а також визначає і встанов­лює норми їх споживання, здійснює контроль за їх додержанням.

5. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України. Кабінет Міністрів України в межах повноважень, передбачених Конституцією України та законами України, видає відповідні акти, які не можуть су­перечити Конституції України, законам України, указам Президента України. Ці нормативні акти регулюють поточні питання, що виника­ють унаслідок здійснення повноважень.

Якщо питання є компетенцією ще одного державного органу, то може бути спільна постанова, наприклад Постанова Кабінету Міністрів України і Національного банку України № 13 від 14 січня J997 р- «Про впровадження казначейської системи виконання Дер­жавного бюджету», де передбачено відповідний механізм.

6. Нормативно-правові акти центральних органів виконавчої впади. Це можуть бути укази Президента, які регулюють поточні актуальні питання, не врегульовані законами України, а також постанови, рішення, накази міністерств, відомств, зокрема, Міністерства фі­нансів, Державного казначейства, Головної Державної податкової адміністрації тощо.

Так, Президент України, виконуючи свої конституційні повнова­ження, має право видавати Укази з тих питань, які не врегульовані за­конами. Оскільки прийняття законів — досить тривалий процес, то для оперативного вирішення важливих питань застосовується механізм указів.

7. Рішення органів ЛРК, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування. Місцеві органи влади — органи місцевого самоврядування та державні адміністрації в межах своїх повноважень згідно з Конституцією України, Законами України «Про місцеве са­моврядування в Україні», «Про місцеві державні адміністрації» та іншими нормативними актами, де передбачені їхні повноваження, можуть видавати нормативні акти місцевого значення.

Законодавче і нормативно-правове забезпечення функціонування бюджетної системи України є засобом реалізації бюджетної політики і мірою дотримання бюджетної дисципліни у державі.