Бюджетні права — це систематизована форма відображення юри­дичних норм, що визначають бюджетний устрій, склад доходів і ви­датків бюджетів, повноваження органів державної влади й управління щодо складання, розгляду, затвердження і виконання бюджету, а та­кож порядок затвердження звітів про його виконання.

Бюджетні права розмежовані між законодавчою і виконавчою владами загальнодержавного і місцевого рівня. Основний зміст бюд­жетних повноважень полягає у праві одержувати доходи, розподіляти бюджетні кошти та використовувати їх за цільовим призначенням.

Особливість бюджетних прав, порівняно з іншими галузями права (адміністративним, господарським, кримінальним та ін.), полягає тому, що    у більшості випадків бюджетне право відповідних органів лади і їх обов´язок об´єднані в одному повноваженні. Основу бюд­жетно-правових положень (статусу) державних органів влади та їх територіальних підрозділів становить право на самостійний бюджет. Бюджетно-правові положення державних і місцевих органів вла­ди узагальнені і становлять сукупність таких прав:

а) право на власний бюджет;

б) право на отримання власних доходів і залучення їх до бюджету;

в) право використання бюджетних коштів на потреби державних та місцевих органів влади за призначенням;

г) право розподілу бюджетних доходів між бюджетами даної території;

д) право утворення і використання у межах бюджету цільових або резервних фондів.

Місце кожного суб´єкта у системі адміністративно-територіально­го поділу впливає на конкретний перелік наданих їм бюджетних прав.

Зміст бюджетних прав України зумовлений такими характеристи­ками:

а) суверенітет;                                       

б) регулювання міжбюджетних відносин;

в) розміщення та групування доходів і видатків відбуваються згідно з бюджетною класифікацією.

Суверенітет (незалежність або самостійність). Незалежність бюд­жетних прав суверенної держави надає їм особливих ознак, які відрізняють їх від прав інших суб´єктів. Роль бюджетних прав України полягає у забезпеченні функціонування їх на основі фінансової бази, без якої неможлива реалізація державного суверенітету. На основі цих прав у розпорядження відповідного державного органу влади входить утворення бюджетів різних рівнів, які необхідні для функціонування України як незалежної держави, для виконання нею своїх внутрішніх і зовнішніх завдань.

Регулювання міжбюджетних відносин пов´язане з розподілом до­ходів і видатків між окремими ланками бюджетної системи. Для за­безпечення бюджетного регулювання держава закріпила за Держав­ним (центральним) бюджетом загальнодержавні податки і збори, а за місцевим — місцеві податки і збори. Доходи, що закріплені за місце­вими бюджетами, доходи, які передаються з бюджету вищого рівня до нижчого, також закріплені державою. У результаті такого розподілу доходів і видатків між державними ланками у переважній більшості місцевих бюджетів виявляється недостатньо власних доходів, не­обхідних для фінансування передбачених видатків. Збалансування місцевих бюджетів у такому випадку (за нестачі коштів для забезпе­чення збалансування видатків) здійснюється шляхом бюджетного ре­гулювання. Його сутність полягає у передачі частини коштів бюджетів вищого рівня бюджетам нижчого рівня для їх збалансування у формі міжбюджетних трансфертів.

Розміщення та групування доходів і видатків відбувається за бюд­жетною класифікацією. Вона дає можливість отримати уявлення про структуру бюджету, джерела його доходів, склад платників. Бюджетна класифікація має відповідати вимогам здійснення контролю за фінан­совою діяльністю органів державної влади, місцевого самоврядування та забезпечення порівнювальності бюджетних показників на загаль­нодержавному і міжнародному рівнях, а також забезпечувати умови для аналізу окремих доходів та видатків.