1. Історія розвитку вчення про здоров’я. Поняття і визначення здоров’я
2. Різноманітність уявлень про сутність здоров’я. Здоров’я і хвороба
3. Визначення здоров’я ВООЗ
4. Біологічна еволюція, життєздатність і здоров’я
5. Діагностика здоров’я і формування валеології
6. Валеологія як наука про здоров’я здорових людей
7. Галузі валеології (педагогічна валеологія, практична валеологія, екологічна валеологія тощо)
8. Роль педагога у формуванні здорового способу життя як важливої умови формування, збереження і зміцнення здоров’я студентської молоді
9. Здоров’я населення і здоров’я індивідума

      Валеологія — це наука про формування, збереження, зміцнення і відновлення здоров’я людини.
       На кінець ХХ ст. в Україні склалася катастрофічна ситуація зі станом здоров’я населення, про що свідчить:
       1) ріст смертності через хвороби;
       2) ріст професійної захворюваності;
       3) збільшення кількості народжених з вадами розвитку;
       4) ускладнення демографічної ситуації:
             а) смертність перевищує народжуваність;
             б) зменшення середньої тривалості життя;
             в) дитяча смертність удвічі вища, ніж у країнах Заходу;
             г) різке збільшення смертності у працездатному віці (кожен третій чоловік помирає, не доживши до пенсії);
       5) зниження рівня імунітету внаслідок впливу несприятливих екологічних факторів.
       Можна багато сперечатися про причини, які призвели до погіршення здоров’я населення, але раціональніше все таки запропонувати реальний механізм виходу із цієї ситуації. Кафедра здорового способу життя Тернопільського державного педагогічного інституту в 1990 році вперше в Україні запропонувала ввести до шкільної програми новий предмет — валеологію.
      Валеологія — це наука про формування, збереження, зміцнення і відновлення здоров’я людини.
       На кінець ХХ ст. в Україні склалася катастрофічна ситуація зі станом здоров’я населення, про що свідчить:
       1) ріст смертності через хвороби;
       2) ріст професійної захворюваності;
       3) збільшення кількості народжених з вадами розвитку;
       4) ускладнення демографічної ситуації:
             а) смертність перевищує народжуваність;
             б) зменшення середньої тривалості життя;
             в) дитяча смертність удвічі вища, ніж у країнах Заходу;
             г) різке збільшення смертності у працездатному віці (кожен третій чоловік помирає, не доживши до пенсії);
       5) зниження рівня імунітету внаслідок впливу несприятливих екологічних факторів.
       Можна багато сперечатися про причини, які призвели до погіршення здоров’я населення, але раціональніше все таки запропонувати реальний механізм виходу із цієї ситуації. Кафедра здорового способу життя Тернопільського державного педагогічного інституту в 1990 році вперше в Україні запропонувала ввести до шкільної програми новий предмет — валеологію. Відсутність хвороб або фізичних дефектів, це — стан повного фiзичного, душевного і соціального благополуччя.
       До речi згадка про психiчний стан людей дуже важлива. Тому що фiзичне здоров’я буде справдi здоров’ям, коли буде супроводжуватися радiстю життя, оптимiстичним настроєм, творчою активнiстю. В здоровому тiлi — здоровий дух. Хоча це неправильний переклад з латинi. Правильно буде: здоровий дух творить здорове тiло.
       Зовсiм iнша справа хвороба. Кожен з нас по собi знає не лише її фiзично неприємнi прояви. Хвороба, навiть коротка i несерйозна, вiдразу змiнює наше життя. Людина замикається в собi, настрiй пригнiчений i подавлений. Хвороба порушує цiлiсний характер особистостi. Це й не дивно — людина прикута до хвороби, вона обмежена в просторi i часi: зв’язана з мiсцем перебування — домом або лiкарнею, з годинами прийому лiкiв або ж призначених процедур.
       Людина головним чином сама винна в своїх хворобах або у будь-якому випадку в їх важкому протiканнi i виникненнi ускладень. Виключення складає лише старiсть. Уникнути її неможливо, але вiдстрочити в наших силах. Яким чином? Звичайно, це здоровий спосiб життя, який включає такi складовi:
       1) фiзична культура — крiм тренування м’язiв, серцево-судинної системи i iн., покращує кровопостачання внутрiшнiх органiв i сприяє видаленню шлакiв;
       2) рацiональне харчування — обмеження калорiйностi їжi приводить до її бiльш повного використання, меншого утворення шлакiв, нормалiзацiї обмiну речовин;
      3) загартовування — емпiрично встановлено, що зменшує кiлькiсть простудних захворювань i тренує нервово-ендокриннi механiзми, якi рятують вiд стресiв;
       4) вчитися володiти своїми емоцiями.

Критерії здоров´я

       Антропометрiя. В людини перш за все оцiнюється її тiлобудова (Habitus). В це поняття входять конституцiя, рiст i маса тiла людини.
       Конституцiя (вiд лат. constitutio — устрiй, будова). Зараз поширена класифiкацiя по М.В.Чорноруцькому, який видiлив три типи конституцiї: астенiчний, гiперстенiчний i нормостенiчний.
       а) астенiчний тип характеризується відносним переважанням поздовжнiх розмiрiв тiла над поперечними, кiнцiвок — над тулубом, грудної клiтки — над животом. Серце, селезiнка, печiнка, нирки у астенiка вiдносно малих розмiрiв, легенi видовженi, кишечник короткий, дiагфрагма розмiщена низько. Артерiальний тиск у порiвняннi з гiперстенiками нижчий, збiльшений об’єм легень, знижена функцiя шлунково-кишкового тракту, дещо зменшена кiлькiсть гемоглобiну i еритроцитiв. Астенiки схильнi до захворювань легень.
       б) гiперстенiчний тип характеризується вiдносним переважанням поперечних розмiрiв тiла. Тулуб вiдносно довгий, кiнцiвки короткi, живiт значних розмiрiв, дiафрагма стоїть високо. Всi внутрiшнi органи, за виключенням легень, вiдносно великих розмiрiв. Кишечник бiльш довгий, товстий i ємкий. Особам гiперстенiчного типу властивi бiльш високий артерiальний тиск, бiльший вмiст гемоглобiну i еритроцитiв. Схильнi до захворювань серця i печiнки.
       в) нормостенiчна конституцiя вiдрiзняється пропорцiйною тiлобудовою i займає промiжне становище мiж астенiчною i гiперстенiчною.
       Практично всi типи конституцiї можна визначити по епiгастральному куту, який утворений реберними дугами (90° — нормостенiк, > 90° — гiперстенiк, < 90° — астенiк).
       Потрiбно пiдкреслити, що всi вищеперерахованi конституцiйнi типи є варiантами норми.
       Рiст — залежить вiд розмiрiв кiсткового скелету. В нормi, рiст мужчин коливається вiд 165 — 180 см (середнiй 170 см), жiнок — вiд 155 до 170 см (середнiй 160 см). Зараз у зв’язку із акселерацією ріст людини збільшився на 5-6 см. Зменшення росту у мужчин до 150 см i нижче, у жiнок до 140 см i нижче пов’язане iз порушенням функцiї ендокринних залоз i називається карликовiстю. Рiст, вищий 190 см, називається гiгантизмом. Гiгантизм може бути пов’язаний з порушенням функцiї передньої долi гiпофiза.
       Маса тiла — один з найбiльш доступних i iнформативних показникiв тiлобудови. Для орiєнтовної оцiнки маси тiла можна користуватися росто-ваговим показником. Це найбiльш простий i загальновiдомий показник згiдно з яким нормальна вага для людей росту 155-165 см розраховується шляхом вiднiмання 100 iз величини росту (в см). При ростi 165-175 см потрiбно вiднiмати не 100, а 105, при ростi 176-185 — 110. Слiд вiдмiтити, що цей показник може використовуватися для визначення ваги мужчин нормостенiчної конституцiї (тобто середньої, правильної тiлобудови).
       Однак для визначення рекомендованої ваги важко знайти унiверсальну формулу. В зв’язку з цим запропоновано ряд рiвнянь для розрахунку маси тiла особам молодого, середнього i зрiлого вiку (тобто вiд 20 до 59 рокiв) в яких врахована залежнiсть ваги вiд росту, ширини грудної клiтки i статi.

      
       Для визначення iдеального спiввiдношення мiж антропометричними показниками вводять в практику багато iндексiв. Деякi з них:
       1. Росто-ваговий показник P(вага)/L(ріст)*100%
       В нормi вiн становить 37-40, якщо показник бiльший 40, то у людини пiдвищена вага, якщо менше 37 — знижена.
       2. Iндекс пропорцiйностi мiж ростом (L) i окружнiстю грудної клiтки (Т): (N — 50-55, > 55 — гiперстенiки, < 50 -астенiки).
       Для бiльш оперативного визначення надлишку жирової тканини, вимiрюють жирову складку на животi, на рiвнi пупка i пiд лопаткою. Вона повинна бути одинаковою i не бiльше 2 см.
       Термометрiя. При вимiрюваннi температури тiла термометр кладуть на 10 хв. пiд пахву. Термометр повинен щiльно прилягати до шкiри; плече слiд притиснути до грудей, щоб не було повiтряного простору.
       Нормальною температурою, при вимiрюваннi пiд пахвою вважається 36,4-36,8°С. На протязi дня температура тiла змiнюється; найнижча вона буває мiж 3 i 6 год. ранку, найвищою мiж 17 i 21 год. вечора. Рiзниця не перевищує 0,6°С. Пiсля їди, великих фiзичних навантажень, в жаркому примiщеннi, при крику у дiтей температура тiла дещо пiдвищується.
       Температура 41-42° може бути сама по собi небезпечною для життя.
       Зараз розробленi апарати — тепловiзори, якi одночасно вимiрюють температуру в рiзних частинах тiла. Виявляється, що при захворюваннi того чи iншого органу температура над ним пiдвищується.
      Огляд шкiри i видимих слизових оболонок. Звертаємо увагу на забарвлення, еластичнiсть, вологiсть шкiри, висипання i наявнiсть рубцiв.
       Яке ж нормальне забарвлення шкiри? В народi колись говорили «кров з молоком». При рiзних станах органiзму колiр шкiри може змiнюватися: блiда — при малокрiв’ї, червона — при температурi, землиста — при ракових захворюваннях, жовта — при хворобi Боткiна, синюшна — при серцевiй недостатностi.
       Еластичнiсть шкiри (або правильнiше її тургор), визначається взяттям її в складку (на черевнiй стiнцi або на внутрiшнiй поверхнi руки). При нормальному станi шкiрна складка, пiсля зняття пальцiв, швидко зникає, при зниженому тургорi довго не розправляється.
       Вологiсть шкiри: сильне потовидiлення спостерiгається при падiннi температури у хворих з лихоманкою. Сухiсть при поносах, блювотi.
       Шкiрнi висипання можуть бути дуже рiзноманiтнi за формою, величиною, кольором, поширенням. Вони мають дуже важливе діагностичне значення при iнфекцiйних захворюваннях. Розрiзняють такi види висипок: розеола — плями 2-3 мм, якi зникають при натискуваннi (зустрiчається частiше при тифi i сифiлiсi); еритема — плями, якi пiдвищуються над рiвнем шкiри; кропивниця — супроводжується зудом; герпес — мiхурцi 0,5-10 мм з прозорою або мутною рiдиною бiля носа i на губах; пурпура — шкiрнi крововиливи.
       Нiгтi. Звертаємося увагу на їх ламкiсть, гладкiсть, блиск i наявнiсть бiлих плям, що зустрiчаються при анемiях i гiповiтамiнозi, грибкових пораженнях. При вадах серця нiгтi можуть бути у виглядi часових скелець.
       Очi. Набряки пiд очима — перша ознака захворювання нирок.
       Випуклi очi — при зобi, запалi — при перитонiтi (запаленнi очеревини).
       Опущення верхньої повiки, рiзна величина зiниць — при пораженнi нервової системи.
       Червона кон’юктива — при її запаленнi (кон’юктивiт), жовті склери — при хворобi Боткiна.
       Зуби. Звертаємо увагу на їх кiлькiсть (в нормi — 32) i в якому станi вони знаходяться.
       Карiозні зуби є джерелом хронiчної iнфекцiї в органiзмi i можуть бути причиною захворювань внутрiшнiх органiв.
       Язик. В нормi вiн чистий i вологий. При хворобах вiн може змiнюватися: малиновий — при скарлатинi; сухий з бiлим нальотом — при запаленнi шлунку; коричневий в центрi — при черевному тифi; «лаковий» — при раку.
       Серцево-судинна система. Пульс — ритмiчне коливання стiнки артерiї, яке обумовлене скороченням серця. Вимiрювати його можна в рiзних частинах тiла, де проходять артерiї, а також на серцi. Найчастiше пульс вимiрюють на променевiй артерiї, яка проходить по зовнiшнiй сторонi передплiччя. Вимiрюють накладанням 4-х пальцiв на артерiю, засiкаючи час. Частоту виражають в кiлькостях ударiв за 1 хв. Китайцi розрiзняють крiм частоти ще бiля 60 характеристик пульсу.
       Який же пульс нормальний? В кожного з нас вiн рiзний, в залежностi вiд фiзичної пiдготовки i iндивiдуальних особливостей. Вимiрюють його пiсля 3-5 хв. вiдпочинку у положеннi сидячи. Якщо частота пульсу буде менше 60 — вiдмiнний результат, 60-74 — добре, 74-89 — задовiльний, бiльше 90 — поганий.
       За 1 хвилину серце перекачує 4-5 л кровi. При стресах i фiзичних навантаженнях до 20 л. У нетренованих людей це забезпечується збiльшенням частоти серцевих скорочень до 150-160 ударiв, а у спортсменiв за рахунок збiльшення ударного об’єму серця, тобто кiлькостi кровi, яку серце викидає пiд час скорочення (збiльшення вiд 60-70 мл в станi спокою до 150 мл i навiть 200 мл).
       Ще один показник дiяльностi серцево-судинної системи, про який треба всiм знати — це артерiальний тиск (АТ). Вимiрюється вiн на плечi i становить в нормi бiля 120/60 мм рт.ст., тобто в момент скорочення серця, коли кров викидається в артерiї, тиск збiльшується до 120 мм рт.ст., а коли серце вiдпочиває — 60 мм рт.ст. Пiдвищення АТ до 160 мм рт.ст. верхньої межi i 95 мм рт.ст. нижньої називається гiпертонiчною хворобою. 20% людей схильнi до пiдвищення АТ i, не ведучи правильний спосiб життя, можуть в 40-50 рокiв отримати таке ускладнення гiпертонiчної хвороби як iнсульт. 12% людей загрожує iнфаркт мiокарду.
       Дихальна система забезпечує наш органiзм киснем, який iде на процеси окислення. Людина за хвилину робить 16-20 дихальних рухiв. Об’єм дихання складає 300-900 мл, в середньому — 500 мл. Дихання може бути грудне, коли вдих робиться за рахунок мiжреберних м’язiв, або черевне, коли дихання вiдбувається за рахунок скороченя дiафрагми, яка при цьому опускається. Перший тип дихання характерний для жiнок, другий — для чоловiкiв. Як вiдомо у повiтрi, яке вдихається мiститься 21% кисню, а в повiтрi, яке видихається 15-17%.
       Встановлено, що вдих i видих по рiзному впливають на стан кори головного мозку. Вдих викликає невеликий зсув в бік збудження, а видих — в бік гальмування, тобто вдих є збуджуючим фактором, а видих — заспокiйливим. При їх рiвнiй дiяльностi вони один одного нейтралiзують. Подовжений вдих з паузою на висотi вдиху при скороченому видиху, характерний для людей в активному станi. Цей тип дихання називається мобiлiзуючим. I навпаки: енергiйний, але короткий вдих з розтягнутим видихом i затримкою дихання пiсля цього має заспокiйливу дiю.
       Є декiлька проб для оперативної оцiнки стану дихальної системи:
       1. Затримайте дихання на максимальному вдиху в положеннi сидячи i визначте час затримки. Для здорової людини в середньому цей час повинен бути 40-60 сек.
       2. Затримайте дихання на повному видиху в положеннi сидячи i визначте час затримки. Ця проба дещо важча, тому для здорової людини час затримки повинен складати 25-30 сек.
       Можна провести i бiльш складну трьохфазну пробу:
       I. Затримка дихання в положеннi сидячи по вдисi. II. Зробити 20 присiдань за 30 сек. i знову затримка дихання на вдисi. III. Через 1 хв. знову повторити I пробу — сидячи, на вдисi затримати дихання.
       Оцiнiть свiй стан по таблицi.

      
       Ще один показник, який вiдображає функцiональннi можливостi системи дихання, це життєва ємкiсть легень (ЖЄЛ). Її легко можна визначити за допомогою спiрометрiї. Але яка повинна бути ЖЄЛ у здорових? Для визначення цього є формули Людвiга:
             для мужчин = (40 х рiст см) + (30 х вага кг) — 4400 мл
             для жiнок = (40 х рiст см) + (10 х вага кг) — 3800 мл
       Вiд отриманої величини ЖЄЛ може вiдхилятися +15%.
       Травна система. Включає в себе ротову порожнину, стравохiд, шлунок, печiнку з жовчевим мiхуром, дванадцятипалу кишку, тонкий, товстий кишечники, пряму кишку. Починаючи з ротової порожнини i закiнчуючи тонким кишечником, всi органи шлунково-кишкового тракту видiляють травнi соки. Їх кiлькiсть теж є ознакою здоров’я того чи iншого органу. Наприклад, слини видiляється до 2-х лiтрiв за день, шлункового соку — до 2-2,5 л i т.д. Та рiдина, що ми випили i та, що видiляється з травними соками, всмоктується в органiзм людини у товстому кишечнику. Якщо цей процес всмоктування рiдини порушується, то виникає понос i органiзм зневоднюється. Протилежне нездорове явище — це запор, коли перистальтика кишечника вiдсутня. В нормi людина повинна оправлятися 1 раз на добу. При цьому слiд пам’ятати, що 1/3 ваги калових мас складають мiкроорганiзми. При запорах всi токсини всмоктуються в органiзм людини.
       Сечовивiдна система. Включає в себе двi нирки, сечоводи, сечовий мiхур. Основна їх функцiя видiлення iз органiзму шлакiв. Тому нирки найкраще зі всiх органiв постачаються кров’ю. Через нирки за 5 хв проходить вся кров, яка є в нашому органiзмi. Кiлькiсть сечi, яку вони видiляють за добу коливається в межах вiд 1 л до 2 л. Зменшення цiєї кiлькостi до 500 мл i збiльшення до 2 л i бiльше є ознаками захворювання. Вiдносна щiльнiсть сечi складає 1,001 — 1,040.
       Говорячи про систему видiлення шлакiв iз органiзму необхiдно згадати систему потовидiлення через яку виходить до 1 л шлакiв. Власне необхiднiсть мити наше тiло викликається потребою прочищати вивiднi протоки потових залоз.
       Кiстково-м’язева система. Як можна швидко, без спецiальних методiв обстеження оцiнити стан цiєї системи? Для цього потрiбно знати, що:
       а) рухи у всiх суглобах повиннi здiйснюватися в повному об’ємi i без болю;
       б) при рухах у суглобах не повинно бути нiякого хрускоту або трiску. Перевiряються перш за все дрiбнi суглоби, крупнi (колiннi, кульшовi) i, що дуже важливо, суглоби в шийному вiдділi хребта — перевiрка на хворобу вiку — остехондроз, який виникає при порушеннi обмiну речовин. Стан шийних хребцiв перевiряється при поворотах голови вправо-влiво i максимальному згинаннi голови до грудей;
       в) треба перевiрити стан хребта:
       1) чи немає викривлень вправо або влiво (сколiоз), назад або вперед (кiфоз), якi можна виправити лише в дитинствi;
       2) гнучкiсть хребта — перевiряється шляхом дiставання кiнчикiв пальцiв нiг зап’ястями рук i затримкою тiла в цьому положеннi на 10 сек.
       Потрібно підкреслити, що всі вищеперераховані критерії дають лише поверхове уявлення про стан здоров’я людини. Більш точно його можна оцінити за допомогою тестів на фізичну працездатнітть (див. розділ «Аналіз стану серцево-судинної системи» та «Фізична працездатність»).