Українська електронна бібліотека

Загрузка...


Історія соціальної педагогіки та соціальної роботи

1. Розвиток провідних напрямів соціально-педагогічних досліджень ХVІІІ-ХІХ ст.


У другій половині ХVІІІ-ХІХ ст. у державах Західної Європи відбулися важливі соціальні зміни, обумовлені стрімким розвитком виробництва, утвердженням ринкових стосунків, прогресом науки і техніки. У таких умовах виник попит на всебічно розвинутого, самостійного, ініціативного, мислячого і винахідливого працівника. Просування суспільства вперед стало можливим при певному рівні освіти не тільки забезпечених верств населення, але й робітничих і селянських сімей. Традиційна школа, яка за своєю суттю була школою учення, орієнтувалась на виховання слухняних і виконавських працівників. Загальноосвітні знання, що давались нею, були вкрай обмеженими і догматичними. Школа не виконувала завдань підготовки учнів до життя.
      Ця прогалина стала відчутнішою при утвердженні в свідомості людей думки про те, що навчання і виховання є саме тим фактором розвитку суспільства, який здійснює його творчу перебудову. При цьому наголошувалось, що особистість повинна бути завжди метою, а не засобом реформування держави у відповідності з цінностями свободи, рівності і братерства.
      Ще однією причиною, що викликала потребу кардинальних змін в освіті, стала дестабілізація західного суспільства через класову боротьбу, яка посилилася під впливом марксистських ідей, національно-визвольний рух та ін.
      Отже, невідповідність у провідних державах традиційної організації шкільної справи рівню економічного і суспільного розвитку цих держав, а також напруженість соціальних відносин (революційна боротьба, міграційні процеси) викликали гостру критику педагогічних концепцій, що вже існували.
      У якості альтернативи традиціоналізму з’явились нові реформаторські ідеї (вільне виховання, педагогіка прагматизму, експериментальна педагогіка та ін.). Завдяки педагогам-реформаторам виникли нові галузі знань: педологія, порівняльна педагогіка, експериментальна педагогіка тощо. Названі вище чинники сприяли також оформленню соціальної педагогіки. До розроблення її проблем були залучені фахівці різних галузей наук. Результатом спільної діяльності науковців стало формування у соціальній педагогіці важливих шкіл та напрямів, серед яких провідними є наступні:
      - розроблення теоретичних основ соціальної педагогіки, що неминуче спрямовувало її до становлення як науки. До даного напряму можна віднести і педологію як “рідну сестру” соціальної педагогіки;
      - соціально-педагогічна діяльність в системі освіти. Мова йде про вплив соціальної педагогіки на зміст освіти, мету і характер виховання, а також про проблеми формування особистості;
      - соціально-педагогічна діяльність зі створення благодійницьких (або близьких до них) навчально-виховних закладів (“філантропіни” Базедова, “Новий інститут” Оуена, виховні заклади Бецького та ін).
      - розширення сфери дії соціальної педагогіки. Крім дітей обездолених, “вибраних” і всіх інших, у неї попадають і різні категорії дорослих.
      Треба мати на увазі, що перераховані вище напрями не були ізольованими один від одного, а кожний соціальний педагог не представляв тільки один із них. Всі спеціалісти різних спрямувань і течій тісно взаємодіяли між собою, брали участь і в розробленні теоретичних основ соціальної педагогіки, і в практичному застосуванні надбань. Такі взаємозв’язки у значній мірі обумовлювались прагматичними тенденціями, характерними для нового способу виробництва. Саме вони стимулювали збільшення кількості прикладних галузей соціальної педагогіки. Слід відзначити, що з чотирьох названих напрямів три мали переважно прикладний характер.
      Усі течії та школи соціальної педагогіки об’єднувала основна функція захист дітей і дитинства. В якості орієнтирів виступали загальнолюдські цінності та їх пріоритет над рештою.
      Іншою важливою ідеєю, що зближує всіх соціальних педагогів, стало розуміння необхідності зв’язків між вихованням і освітою та соціальним середовищем.
      Залежно від шляхів і методів реалізації висунутих завдань, педагогів досліджуваного періоду можна умовно віднести до буржуазно-демократичної і ліберальної або до революційно-демократичної педагогіки.
      Педагоги буржуазно-демократичного або ліберального напряму шукали розв’язок педагогічних проблем на шляхах співробітництва з громадськістю. Вони прагнули до впливу на державні структури в межах законодавства. Згодом буржуазно-демократична педагогіка трансформувалась у “просто” демократичну і сьогодні є пріоритетною у світовому педагогічному співтоваристві.
      Радикальна, в тому числі революційно-демократична педагогіка, закликала розв´язувати питання виховання разом з перетворенням суспільства (покінчити з деспотизмом, наділити всіх однаковими правами, зробити всіх вільними).
      Виникненню соціальної педагогіки як науки передував тривалий процес створення концепцій соціалізації особистості. Окремі педагогічні системи, як, наприклад, Ж.-Ж. Руссо ігнорували чи прямо заперечували роль суспільства у формуванні особистості, пропагували незалежність виховання від політики й життя держави. Проте всі концепції збагатили соціальну педагогіку як науку цінними надбаннями ( теорія вільного виховання, принцип природовідповідності тощо).



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Арт-терапія в соціальній сфері
Історія соціальної педагогіки та соціальної роботи
Менеджмент соціальної роботи
Соціальна діагностика
Соціальна профілактика
Соціологія