Методи адміністративного впливу — це методи, які базують­ся на владі керівника, на його правах, дисципліні та відповідаль­ності. Наукове управління стверджує, що розумне адміністру­вання неможливе без використання заходів стимулювання, пе­реконання, виховання та розвитку ініціативи. Всі ні заходи призначені підкріпити, підсилити адміністрування.

Методи адміністрування є необхідними для будь-якої орган­ізації і не треба її ототожнювати з їх антиподом — волюнтариз­мом, бюрократизмом, тому що перше підриває роботу системи управління організацій, а без другого процес управління стає неможливим. Тому використання методів адміністративного впливу та їх удосконалення є постійним завданням менеджера організації.

Успішне адміністрування передбачає насамперед наявність чіткої структури організації, визначення функцій, прав та обо­в´язків працівників. Без цього адміністративна діяльність менед­жера буде недосконалою тому, що вказівки керівника повинні бути адресними у визначенні завдань і строків їх виконання для кожного працівника. Якщо менеджер кожен раз буде встанов­лювати кому, що і як робити, то обсяг його роботи буде дуже зро­стати.

Адміністративна діяльність буде полегшена, якщо є загаль­ний план роботи організації і схеми виконання основних робіт, розроблені процедури прийняггя та реалізації основних видів рішень і закріплені у відповідних інструкціях та стандартах організації.

Для успішного адміністрування необхідна чітка трудова дис­ципліна і висока відповідальність працівників за своєчасне та якісне виконання завдання.

Здійснюючи керівництво, менеджер може бути в одній із трьох ситуацій:

• перша — коли конкретний процес адміністрування регу­люється тією чи іншою діючою правовою нормою. В цьому ви­падку дії менеджера закріплені правовим актом, а порушення його призведе до юридичної відповідальності.
• друга — коли діяльність менеджера правовою нормою не передбачена, але визначена моральною, етичною нормою.
• третя — коли адміністративний вплив здійснюється у рам­ках практики, що склалася у даній організації.

У всіх цих випадках вирішальне значення має правовий ас­пект. Тому менеджер повинен знати закони і володіти необхід­ною правовою культурою.

Багато адміністративних рішень менеджера обов´язково по­винні приймати ту чи іншу конкретну юридичну форму:

• наказу;
• розпорядження;
• положення;
• інструкції;
• інструктивного листа.

Це забезпечує їм дієвість і тягне відповідальність за невико­нання цих актів.

Значна частина поточної адміністративної діяльності має оперативний характер і не приймає форму правового акту.

Менеджер не повинен ігнорувати юридичного аспекту прий­нятих рішень, щоб не створювати у майбутньому складнощі у роботі. Для цього він повинен систематично підвищувати свою правову культуру, приймати поради юрисконсульта.

Правові норми допомагають формувати волю менеджера, шляхом визначення, що дозволено, а що ні, з точки зору закон­ності.

Правові норми діляться на :

• забороняючі;
• установочні;
• альтернативні.

Це дозволяє менеджеру гнучко діяти при прийнятті та вико­нанні рішень.

До правових актів відносяться:

• Конституція;
• Закони;
• Укази;
• Кодекси;
• Постанови;
• Правила (внутрішнього трудового розпорядку та ін.).

У роботі менеджера важливу роль мають всі галузі права, а особливо необхідні знання адміністративного, трудового пра­ва, господарського законодавства.

У правовому порядку вирішуються багато проблем, з якими має справу менеджер у процесі адміністративного керівництва. Це стосується вимог до працівників, добору і розстановки пер­соналу, правил заміщення посад і порядку звільнення, оцінки працівників і регулювання службової діяльності, правового по­ложення молодих працівників, праці жінок, інвалідів та ін.

Для правильної організації адміністративного впливу особ­ливе значення має чітке уявлення про компетенції, юридичне закріплених правах та обов´язках менеджера.

Діяльність менеджера проходить у рамках компетенції орга­ну, від особи якого він виступає носієм цих прав та обов´язків і є менеджер. Тому компетенція менеджера регламентується поло­женням про орган, який він очолює. Але менеджер сам не реалі­зує всю компетенцію очолюваного органу. Він передає багато прав своїм заступникам, а якщо необхідно — окремим працівникам.

Таким чином, повноваження менеджера — це його право на владно-розпорядчу діяльність, видання актів управління.

До повноважень менеджера відносяться також встановлен­ня дисциплінарної та адміністративної відповідальності, прий­няття заходів по недопущенню порушень дисципліни та ін.

Серед прав менеджера є право відміняти, призупиняти, змінювати свої раніше прийняті рішення, а також рішення ниж­чих керівників або органів.

Права та повноваження менеджера повинні бути визначені дуже чітко. Не треба допускати неясності у питанні про те, хто повинен і зобов´язаний приймати те чи інше рішення і які по­вноваження надаються при виконанні того чи іншого доручен­ня. Тут важливо звернути увагу на обов´язок діяти, тому що ухи­лення від необхідних дій зустрічається значно частіше, чим ті або інші порушення компетенції.

Неприйняття рішень, ухилення від використання наданих прав — це також порушення законності.

Менеджер має право давати працівникам завдання і покла­дати на них відповідальність. Є декілька видів відповідальності менеджера:

• адміністративна;
• дисциплінарна;
• матеріальна;
• кримінальна.

Ними треба уміло користуватись.