пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ

Загрузка...


Загальна психологія

33.5. Типологія научання


Контекстна специфічність научання (context specific learning). Принцип, суть якого в тому, що результати научання, яке відбувається в певному контексті, можна використати найефективніше в тому самому контексті. До детермінант, які обмежують умови подальшого використання набутого досвіду, належить також стан суб´єкта під час научання (state-dependent learning).

Научання «з однієї спроби» (one-trial learning). Концепцію розробив Е. Газрі, який вважав, що будь-яке научання відбувається одномоментно, оскільки поведінка - це «перекриття» у часі елементарних компонентів, кожен з яких є результатом научання «з однієї спроби». Феноменологічно научання триває впродовж досить значного часу і є процесом удосконалювання поведінки. П.М. Фіттс підкреслює, що научання - це «освоєння навички, переважно безперервний процес, хоча тонка структура може містити дискретні операції». Відзначимо подібність концепції научання «з однієї спроби» і принципу научання «все або нічого» (all-or-nothing learning). Уявлення про научання як про дискретну одиничну подію протиставляють континуальним теоріям (continuity theory), які описують його як безперервний процес. У межах концепцій дискретного научання варто розрізняти, наприклад, власне оперантне научання (дискретна подія) і оперантне регулювання вже засвоєної поведінки (триваючий безперервний процес).

Наслідування, імітація (imitation, modeling) - це форма набування знань, умінь і навичок, основана на тому, що суб´єкт відтворює дії іншого. Наслідування сприяє конкретизації вроджених форм поведінки, а також забезпечує наступність генетично не наслідуваних досвіду і навичок між поколіннями. Таке научання реалізується як ціннісно-орієнтаційна поведінка. Научання через наслідування продуктивніше у разі імітації поведінки, зовнішніх дій, ніж під час проходження вербальних вказівок. Орієнтованість на розгорнуті зразки поведінки уможливлює научання, навіть якщо суб´єкт не повністю розуміє копійовану поведінку та її наслідки.

Научання, основане на спостереженні (observational learning). Це поняття ввів А. Бандура, щоб уникнути пояснення научання складних форм поведінки в людини через процес «спроб і помилок». Він обґрунтовував, що формування такої поведінки може відбуватися також у результаті безпосереднього спостереження її зразків або їхніх зображень (наприклад, у кінофільмі). Таке научання може відбуватися навіть тоді, коли той, за ким спостерігають, не повторює поведінку-зразок і не одержує підкріплення. Очевидна подібність цього типу научання з наслідуванням (Бандура, Уолтере).

Імпринтинг (imprinting): тип научання, суть якого - у швидкій фіксації в пам´яті екологічно важливих, специфічних для цього біологічного виду ознак об´єктів і подій. Ця форма научання реалізується на дуже коротких інтервалах часу і базується на здатності до витягнення критичної інформації та її використання для зміни поведінки. К. Лоренц докладно описав «реакцію проходження» у гусенят, курчат та ін. За його даними, будь-який об´єкт, що рухається (незалежно від розміру), який пред´являють пташенятам упродовж критичного періоду (для каченят, наприклад, інтервал 10-50 год. після вилуплення), вони розпізнаватимуть як «матір», оскільки в ординарних екологічних умовах таким об´єктом є саме качка-мати. Каченята будуть рухатися за об´єктом, імпринтинг якого виник у них. Якщо в критичний період об´єкт, навіть екологічно валідний, наприклад, голос матері, не було пред´явлено, то згодом його сприйматимуть як індиферентний. Зіставлення імпринтингу штучного об´єкта та качки-матері показало, що цей тип научання, отриманий у лабораторних умовах, є зворотнім - легко досягнути його зміщення на натуральний об´єкт. Доведено, що імпринтинг відбувається не «одномоментно», а готується знайомством з голосом матері ще в період висиджування (Хесс). Швидкість і міцність научання під час імпринтингу забезпечують згуртованість виводка (що необхідно для охорони і догляду за пташенятами), а отже, і його виживання. Імпринтинг як форма научання має істотні відмінності. Що більше зусиль затрачає пташеня на наближення до об´єкта фіксування, то більшої сили імпринтингу досягнуто. Результати імпринтингу, які виникли на ранніх етапах розвитку, можуть виявитися через тривалі інтервали часу. У деяких видів тваринні переваги у виборі сексуального партнера після досягнення зрілості визначаються імпринтингом, який виник у ранньому онтогенезі. Припускають, що ця форма імпринтингу визначає спрямованість статевої поведінки на особин свого біологічного виду (Понугаева).

Перенесення (transfer). Виокремлюють чотири групи феноменів:

  • Перенесення научання (transfer of training) - зміна виконання або процесу набування навички, вміння або знання під впливом раніше набутих навичок, умінь або знань. Розрізняють позитивне і негативне перенесення, що виявляється відповідно в поліпшенні/погіршенні виконання або в пришвидшенні/уповільненні научання. У вузькому значенні перенесення розуміють як пришвидшення вироблення навички під впливом навички, набутої раніше.
  • Перенесення (генералізація) принципу. Протиставляють перенесенню конкретного акту або ефекту взаємодії навичок (інтерференції, проактивному полегшенню і гальмуванню тощо).
  • Перенесення як використання акту поведінки, набутої раніше в певному поведінковому контексті (діяльності), в іншому, новому контексті. Таке перенесення вимагає спеціального научання, що відповідає принципові контекстної специфічності научання.
  • Особливі групи явищ перенесення - це не індивідуальне научання, а запозичення знання в партнера, формування колективного знання. Ці явища наявні, якщо галузі знання в «донорів» і «реципієнтів» мають певну формальну подібність.

Вияв ефектів перенесення. Ефекти перенесення мають динамічний характер, тобто залежать від послідовності пред´явлення завдань, тривалості їхнього розв´язання, інтервалів, які розділяють серії научання і заповнювання цих інтервалів.

Позитивний, негативний або «нульовий» ефект перенесення пояснюють впливом раніше сформованого досвіду на научання в тестовій серії навчання. У разі проактивного полегшення (proactive facilitation) є позитивне перенесення, у разі проактивного гальмування (proactive inhibition) - негативне. Перешкоджає перенесенню інтерференція (interferention) між засвоєним раніше і знову засвоюваною навичкою, знанням тощо.

Важливими неспецифічними факторами, які забезпечують явище перенесення, вважають «включення в роботу» і «научання навчанню».

Включення в роботу, «розминка», «розігрів» (warm-up). Ефект пришвидшеного оволодіння навичкою, умінням чи знанням, в основі якого - передналаштування пози (postural set), уваги (attentive adjustment) або сформована в попередньому навчанні установка (attitude). Варто розрізняти це явище («включення в роботу» як фактор перенесення) і «впрацювання», період на початку виконання серії дій, що поступово досягають необхідної точності і стабільної продуктивності.

Научання навчанню (learning-to-learn). Суть цього явища - у набуванні специфічної навички - уміння вчитися. Максимальний ефект научання навчанню є тоді, коли пред´явлене завдання для научання і тестове завдання подібні за використаним матеріалом, але ефект зберігається й у тому разі, якщо і матеріал, і завдання у «навчальній» і «тестовій» серіях різні.

Важливим фактором, який визначає успішність перенесення, є подібність стимулів і відповідей, що становлять матеріал для научання.

Ч. Осгуд сформулював основні емпіричні закономірності, які описують вплив цих факторів на ефективність ПЕРЕНЕСЕННЯ.

  • Якщо стимули в ситуаціях навчання і тестування різні, а необхідні відповіді однакові, буде позитивне перенесення і ретроактивне полегшення, причому їхні величини стануть збільшуватися з посиленням подібності стимулів.
  • Якщо стимули в ситуаціях навчання і тестування однакові, а необхідні відповіді розрізняються, буде негативне перенесення й ретроактивна інтерференція, причому їхні величини можуть знижуватися з посиленням подібності відповідей.
  • Якщо і стимули, і відповіді в ситуаціях навчання й тестування різні, то буде негативне перенесення й ретроактивна інтерференція, причому їхні величини стануть зростати зі збільшенням подібності стимулів.

У межах когнітивної психології для пояснення явищ перенесення використовують концепт «схема відношень « (relational schema) (Halford, Bain, Maybery and Andrews). Схема відношень - специфічна форма репрезентації, що представляє структуру ситуації або діяльності в термінах компонентів і відношень між ними. Такі схеми є узагальненнями співвідношення конкретних прикладів відношень: «більше (гора, купка)» або «більше (слон, миша)» інтегруються в узагальнену схему відносин «більше (X, Y)».

Найяскравіший приклад перенесення - використання акту поведінки, набутого раніше в певному поведінковому контексті (діяльності), в іншому, новому контексті, хоча й виглядає феноменологічно саме як перенесення готового фрагмента поведінки, однак вимагає суттєвої реорганізації індивідуального досвіду.

Інсайт (ага-реакція) (insight, aha experience) - феномен набування нового знання, яке становить в «одномоментному» судженні розв´язання проблеми. Уперше його описав В. Келлер в експериментах з пошуком обхідного шляху в мавп: тривалі безуспішні спроби розв´язання завдання змінювалися зниженням рівня активності, роздивлянням ситуації і раптовим знаходженням правильного рішення. У феномені інсайту виявляються результати попереднього дослідження ситуації, минулий досвід, мотивація. У виникненні інсайту відзначають роль феноменів «установки на научання» (learning set), «научання навчанню» (learning-to-learn).

 

Література

1.  Варій М.Й. Загальна психологія: Навч. посібник / Для студ. психол. і педагог, спеціальностей. - Львів: Край, 2005.

2.  Веккер Л.М. Психические процессы: В 3 т. -Т.1.-Л.: Изд-во Ленингр. у-та, 1974.

3.  Загальна психологія : Підручн. для студ. вищ. навч. закладів / За заг. ред. акад. С.Д. Максименка. - К.: Форум, 2000.

4.  Загальна психологія: Навч. посіб. / О.В.Скрипченко, Л.В.Долинська, З.В. Огороднійчукта ін. - К.: А.Г.Н., 2002.

5.  Леонтьев А.Н. Эволюция психики. - М., 1999.

6.  Лурия А.Р. Ощущение и восприятие. - М.: Изд-во Московского ун-та, 1975.

7.  Максименко С.Д. Розвиток психіки в онтогенезі: У 2 т. - К.: Форум, 2002.

8.  М´ясоїд П.А. Загальна психологія: Навч. посіб. - 3-тє вид., випр. - К.: Вища шк., 2004.

9.  Основи психології / За заг. ред. О.В. Киричука, В.А. Роменця. - К.: Либідь, 1996.

10.  Психология XXI века: Учебник для вузов / Под ред. В.Н. Дружинина. - М.: ПЕР СЭ, 2003.

11.  Психологія / За ред. Г.С. Костюка. - К.: Рад. школа, 1968.

12.  Психологія: Підручник / За ред. Ю.Л. Трофімова. - 3-тє вид. - К.: Либідь, 2001.

13.  Рубинштейн С.Л. Проблемы общей психологии. - М.: Педагогика, 1973.

14.  Шостак В.И. Природа наших ощущений. - М.: Просвещение, 1983.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Психологічні науки (збірник наукових праць)
Загальна психологія
Психологія
Технології роботи організаційних психологів
Психологія спілкування