Електронна бібліотекапідручники


Історія педагогіки: курс лекцій

3.4. Школа i педагогічна думка у Європі в епоху Відродження


Під Відродженням умовно розуміють епоху культурного й ідеологічного розвитку ряду країн у Західній i Центральній Європі, яка охоплює історичний період XIV-XVI ст. і характеризується високим підйомом у науці, літературі, мистецтві. Європейське Відродження почалося в Італії у XIV ст., а звідти перейшло до Франції i в інші країни. Спочатку ця епоха усвідомлювалась як звільнення від впливу церкви, розрив з середньовічним релiгiйно-схоластичним світоглядом та звернення поглядів до античної культури. Звідси i назва: “Відродження“, “Ренесанс“.

Характерною ознакою культури Відродження стають ідеї гуманізму, у зв’язку з якими формується новий погляд на світ i людину. Гуманізм витісняє середньовікову аскетичну доктрину, протиставивши теології світську науку, поставивши у центр уваги людину, яка в ідеалі повинна бути життєрадісною, сильною духом i тілом, яка має право на земну радість i щастя.

Ідеї гуманізму проникають i в тогочасну педагогіку, яку ще називають гуманістичною педагогікою.

Педагоги-гуманісти піддали різкій критиці всю середньовічну схоластичну систему виховання і навчання, протиставили їй таке виховання, що розвиває людину розумово і фізично, формує в неї високі моральні якості.

Одним із головних завдань гуманісти вважали ознайомлення учнів з кращими творами латинських і грецьких авторів, з біблією й іншими джерелами в оригіналі, у неспотворених церквою формах.

Ряд гуманістів вимагали окрім вивчення історії та античної літератури ще й поширення через школу реальних знань, вважали обов’язковими для вивчення такі науки як математика, астрономія, природознавство, географія, ознайомлення з різними видами людської діяльності.

Проголошувалась ідея гармонійного й багатостороннього розвитку особистості дитини, що було притаманно ще античній педагогіці. Ця ідея відображає ідеал ренесансної людини. У повній відповідності з античністю педагоги-гуманісти дбали, щоб формувалось здорове тілом i духом підростаюче покоління.

По-новому розуміючи мету і завдання виховання, гуманісти проголошували загальну повагу до дитячої особистості, заперечували сувору дисципліну та тілесні покарання. Вони відзначали необхідність враховувати особливості дитячого віку, індивідуалізувати навчання і виховання.

Новими були підходи і до методів навчання та виховання. Гуманісти вважали, що у процесі навчання і виховання діти повинні набути здатність активно мислити, самостійно пізнавати оточуючий світ. Для цього роботу у школі треба зробити привабливою для дітей, щоб навчання розпочиналось з ознайомлення з речами, а потім уже зі словами, що їх означають. Правилам повинні передувати факти, узагальненням – спостереження. Слід широко використовувати з пізнавальною метою прогулянки, екскурсії, ігри тощо.

Важливою звучала вимога багатьох гуманістів здійснювати навчання у школах рідною мовою.

Гуманісти по-новому ставили питання про освіту жінок, вважаючи, що вони мають право навчатися у школах різних типів.

Гуманізм охоплює перш за все тогочасну педагогічну думку i не вносить кардинальних змін в освітньо-виховну практику. Він дістав своє вираження у поглядах та діяльності багатьох мислителів.

Еразм Роттердамський (1466-1536) – відомий нідерландський письменник-педагог, гуманіст, один з перших дав критику середньовічному вихованню й освіті. У своїх сатиричних памфлетах “Похвала глупотi“ та “Грубі вчителі“ він висміяв тогочасну школу, де вчителі кати вбивають у дітей будь-яке бажання вчитися. Критикуючи зміст i методи навчання, Роттердамський вважає, що це навчання повинно бути легким, приємним, враховувати інтереси дітей.

Франсуа Рабле (1494-1553) – французький письменник, вчений-гуманіст. У своєму романі “Гаргантюа i Пантагрюель“, який є гострою сатирою на весь спосіб середньовічного життя, піддав нищівній критиці схоластичне виховання. Він першим запропонував i описав нове гуманістичне виховання, яке пов’язав передусім з реальними, практично корисними заняттями, з продуманим режимом дня дитини, багатосторонньою освітою, що дає реальні знання, розвитком самостійного мислення, творчості й активності.

Мiшель Монтень (1553-1592) – французький мислитель-гуманіст, представник філософського скептицизму. У творі “Досліди“ розробив ряд важливих положень гуманістичної педагогіки. Він пропонував розвивати у дітей критичне мислення, яке не зупиняється перед авторитетами; обґрунтовуючи необхідність всебічного розвитку дитини, Монтень вперше висуває ідею пріоритету морального виховання перед освітою (цю ідею в подальшому підхопив i розвинув відомий педагог XVII ст. Дж. Локк); високо була оцінена педагогікою наступних століть й висунута ним ідея відмови від примусу в навчанні (ця iдея виявилась свого роду основою теорії природного виховання у Руссо).

Педагогічні вимоги гуманістів торкалися в основному дітей із знатних сімей. Виключення у цьому відношенні складали представники раннього утопічного соціалізму: в Англії Томас Мор (1478-1535), в Італії Томазо Кампанелла (1568 – 1639). У них боротьба за удосконалення суспільства пов’язувалась з інтересами всього народу. Т.Мор у творі “Утопія“ i Т. Кампанелла у творі “Місто сонця“ змалювали у фантастичній формі утопічні за своєю суттю комуністичні суспільства.  Зокрема, Т. Мором було висунуто ряд нових педагогічних ідей:

– ідея загального громадського виховання для всіх дітей;

– принцип обов’язкового для всіх навчання;

– ідея навчання рідною мовою;

– рівність чоловіків i жінок в одержанні освіти;

– ідея трудового виховання, поєднання навчання з працею;

– висунуто ряд думок про широку організацію самоосвіти.

Вітторіно да Фельтре (1378-1446) – італійський педагог-гуманіст, створив школу під назвою “Будинок радості“, яка стала зразком для створення нових гуманістичних шкіл у різних країнах Європи. Ця школа знаходилась у мальовничій місцевості. Тут виховувались діти вищої аристократії, хоч попадали i найбільш обдаровані діти з неаристократичних кіл. Велика увага приділялась фізичному вихованню (ігри на свіжому повітрі, фехтування, верхова їзда) та розумовому розвитку дітей (вивчення латинської i грецької мов та літератури, математика, астрономія, природознавство, логіка, метафізика, музика, живопис). У школі не було тілесних покарань, виховання здійснювалось за допомогою нагляду i особистого прикладу вихователів.

Щодо освітньо-виховної практики, то педагогіка гуманізму на ній мало відображалась. Школи залишались типово середньовічними. Виключення складали лише окремі школи гуманістів. Продовжували розвиватись міські школи, в більшості яких навчання здійснювалось рідною мовою. Тут здобували початкову освіту діти ремісників i торговців. В цей же час виникають школи для дівчат, як правило приватні, але були й державні.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історія педагогіки: курс лекцій
Робоча книга вихователя групи продовженого дня
Педагогіка вищої школи
Дидактика