Електронна бібліотека підручників

Загрузка...


Загальна психологія

23.2. Емоційні типи


Різні люди схильні переживати частіше якусь одну з основних емоцій.

Емоційність як тип темпераменту (характеру). Залежно від виразності різних сторін емоційності виокремлюють емоційні типи людей, що належать до різних типів темпераменту (характеру).

  • ЕМОЦІЙНІСТЬ розуміють як ступінь легкості виникнення емоційного стану даної ситуації, а також його інтенсивність.
  • АКТИВНІСТЬ відображає потребу в дії, у здійсненні плану, задуму. Високоактивні люди не зносять неробства, простою. Тому вони завжди знаходять собі заняття. Інші інертні, довго думають, перш ніж почати щось робити.
  • ПЕРВИННІСТЬ характеризує іншу сторону емоційності - швидкість зникнення емоції. Багато з людей недовго залишаються під враженням пережитого. Вони безперестанку «розряджають» свої емоції. Таких людей називають «первинними» (радше, це емоційно-лабільні). «ВТОРИННІ» люди є протилежністю до «первинних». Їхній настрій найчастіше буває рівним. Однак, коли чашу їхнього терпіння переповнено, дуже гніваються, ображаються й довго залишаються під враженням пережитого.

Виходячи зі сполучення цих властивостей, було виокремлено вісім типів характерів:

• нервовий: Е+, А-, П;

• сентиментальний: Е+, А-, В;

• бурхливий, дуже діяльний: Е+, А+, П;

• натхненний: Е+, А+, В;

• сангвінік: Е-, А-, П;

• флегматик: Е-, А-, В;

• аморфний, або безтурботний: Е-, А+, П;

• апатичний: Е-, А+, В.

Нервовому типу притаманні сильні й безладні емоційні переживання, він схильний до жорстокості й підозрілості. Чутливий до емоціогенних ситуацій, але його емоції швидко зникають. Постійно перебуває в пошуках нових вражень. Погано переносить одноманітність, яка швидко викликає в нього нудьгу. Підкоряє реальність своїм хвилинним настроям і бажанням.

Сентиментальний тип теж має високу емоційну збудливість, але на відміну від нервового типу, глибоко й довго переживає як радість, так і прикрість, пам´ятає про них і постійно до них повертається. Це глибока, мрійлива й постійна натура. Вимагає до себе м´якого й доброзичливого ставлення.

Бурхливий тип часом виявляє шалений вияв почуттів. Життєрадісний, коли перебуває в гарному настрої. Зі співчуттям ставиться до інших і не приховує своїх симпатій. Незлопам´ятний, але на докори реагує бурхливим обуренням.

Жагучий тип віддається якійсь справі захоплено, цілковито. Удачу переживає спокійно, без вияву афекту.

Сангвінік малозбудливий, спокійний, оптимістичний.

Флегматик холодний і спокійний.

Аморфний тип байдужий до того, що робить. Емоційно незбудливий.

Апатичний тип теж байдужий до того, що робить. Завжди перебуває в рівному настрої, одержує задоволення від самотності. До інших людей байдужий.

Серед акцентуаційних типів особистості, які виокремив К. Леонгард, є афективно-лабільний, афективно-екзальтований, тривожний, емотивний типи.

Афективно-лабільному типу властива легка зміна полярних емоцій. На передній план виходить то один, то інший полюс емоційних переживань. Радісні події викликають не лише радість, а й високу вербальну, рухову активність. Сумні події спричиняють пригніченість, сповільненість реакцій і мислення. Представники цього типу легко заражаються емоціями інших, наприклад, перебуваючи в компанії. При цьому ступінь їхніх зовнішніх реакцій і глибина переживань не відповідає значущості події. Вони можуть виявити бурхливий захват із приводу незначного успіху і впасти в глибокий депресивний стан із приводу дріб´язкової невдачі.

Афективно-екзальтований тип - це темперамент тривоги й щастя. Люди цього типу реагують на життя бурхливіше, ніж інші: вони однаково легко приходять у захват від радісних подій та у розпач від сумних. У них сильно виражена експресія. Прихильність до близьких, друзів, радість за них можуть бути надзвичайно сильними. Спостерігаються пориви захоплення, не пов´язані із суто особистими взаєминами. Мають крайню вразливість із приводу сумних фактів. Жалощі до нещасних людей, до хворих тварин можуть довести таких людей до розпачу. Вони можуть переживати справжнє горе з приводу невеликої невдачі або розчарування. Неприємність друга така людина може переживати сильніше, ніж сам потерпілий. Цей темперамент найчастіше властивий тонким, артистичним натурам: поетам, художникам.

Емотивний тип близький до афективно-екзальтованого типу, але, на відміну від нього, в людей цього типу емоції розвиваються не так швидко. Цей тип теж пов´язаний із чутливістю до тонких, а не грубих емоцій, тобто до того, що пов´язується з душею, з гуманністю й чуйністю. Звичайно людей цього типу називають м’якосердими, задушевними. Вони більш жалісливі, ніж інші, зворушливі, відчувають особливу радість від творів мистецтва, сприйняття природних ландшафтів. Для них характерно сильне зовнішнє вираження своїх переживань, слізливість. У них однаково легко з´являються сльози смутку і радості.

Наслідком болісно глибокого переживання є реактивна депресія.

Модальнісні типи емоційності. За П.В. Симоновим кожен тип темпераменту пов´язаний з певною групою емоцій. У холерика, з його рисами подолання, боротьби, агресивності, переважають емоції гніву і люті. Для меланхоліка з його нерішучістю й тяжінням до захисту типові страх і боязкість. Сангвініки й флегматики частіше переживають позитивні емоції. Треба, однак, мати на увазі, що чисті типи темпераменту трапляються рідко, в основному вони змішані, тому вияв тієї чи іншої групи емоцій в конкретних людей сильно ускладнюватиметься цією обставиною.

Різна виразність схильності до переживання емоцій певної модальності зумовила вивчення якісних індивідуальних особливостей модальності.

О.О. Плоткін виявив 13 типів модальної структури емоційності, з яких шість є основними:

  • радість переважає над страхом і гнівом;
  • страх переважає над радістю й гнівом;
  • гнів переважає над радістю й страхом;
  • радість і страх переважають над гнівом;
  • радість і гнів переважають над страхом;
  • гнів і страх переважають над радістю.

Суб´єкти з перевагою переживання радості демонструють більшу впевненість у своїх силах порівняно з суб´єктами, в яких домінує емоція суму. Позитивні переживання закріплюють успішні дії й тим самим гальмують активність суб´єкта із виявлення об´єктивно більш ефективних способів дії. У них поріг «суб´єктивного успіху» нижчий, ніж в осіб з переживанням негативних емоцій. Останні частіше незадоволені собою й своїми успіхами. Вони висувають до себе більші вимоги, тому досягнення часто розцінюють як «неуспіх».

Іншу класифікацію емоційних типів запропонував Б.І. Додонов. Хоча він і каже про загальну емоційну спрямованість людей, зумовлену залежно від переживання, насправді в нього йдеться про те, в якій сфері активності людина найчастіше переживає радість:

  • надаючи допомогу іншому (альтруїстичний тип);
  • досягаючи успіху в роботі (праксичний тип);
  • пізнаючи нове, підтверджуючи свої здогади і припущення (гностичний тип).

Оптимісти-песимісти. Емоційна розбіжність людей у сприйнятті навколишнього світу серед інших ознак давньогрецькі філософи поклали в основу вчення про темперамент. За Платоном, вона відображає різну сприйнятливість людей до приємних і неприємних вражень, через яку дисхолік при невдалому результаті якоїсь справи сердитиметься й журитиметься, а при вдалому не радітиме; евхолік, навпаки, у разі невдачі не буде розпачати і тужити, а в разі успіху тішитиметься. Вважалося, що меланхоліки, які мають похмурий настрій, схильні песимістично сприймати навколишній світ.

О.Ф. Лазурський писав, якщо гарний або поганий настрій стає панівним, постійним, то з´являється тип оптиміста або песиміста, який на весь світ дивиться крізь рожеві або темні окуляри.

ОПТИМІЗМ І ПЕСИМІЗМ - це поняття, які характеризують ту чи іншу позитивну або негативну систему поглядів людини на світ. В оптиміста світле, радісне сприйняття життя й очікування майбутнього, у песиміста - настрій безвиході.

Сором´язливі. За даними Ф. Зімбардо, ступінь сором´язливості в представників різних культур розрізняється. У японців і на Тайвані наприклад, він вищий, там набагато більше сором´язливих чоловіків, ніж жінок. В Ізраїлі, Мексиці, Індії, навпаки, більш сором´язливі жінки, а в США ці розбіжності відсутні.

У сором´язливих людей часто трапляється самосвідомість, центрована на виробленому враженні й на соціальних оцінках. П. Пілконіс і Ф. Зімбардо виявили, що сором´язливі мають меншу екстравертованість, менший контроль над своєю поведінкою в ситуаціях соціальної взаємодії й більше стурбовані взаєминами з навколишніми, ніж не сором´язливі люди. У чоловіків сором´язливість, за даними цих авторів, корелює з нейротизмом. У жінок цей зв´язок був лише в тих сором´язливих, які схильні до «самокопання».

Сором´язливі часто занурені в себе, нетовариські. Їм легше спілкуватися з молодшими за віком, ніж зі старшими й більш компетентними людьми. Вони схильні до стресового реагування на звичайні життєві ситуації з пасивно-захисного типу. Болісно переживають ситуації, коли виявляються в центрі уваги групи людей або коли їх оцінюють. Їм властиве занепокоєння. У стані високої тривоги не можуть сконцентрувати увагу. Нерішучі, недостатньо наполегливі щодо досягнення мети, їм важко приймати рішення. Зазнають труднощів у спілкуванні, особливо з особами протилежної статі.

У групі людей сором´язлива людина звичайно тримається відокремлено, рідко вступає в загальну розмову, ще рідше починає розмову сама. При бесіді поводиться ніяково, намагається піти із центру уваги, менше й тихіше говорить. Така людина завжди більше слухає, ніж говорить сама, не зважується задавати зайві питання, сперечатися, свою думку, як правило, висловлює нерішуче.

Сором´язливого важко викликати на розмову, часто він не може витиснути із себе жодного слова, його відповіді звичайно односкладові. Сором´язлива людина часто не може підібрати для розмови потрібні слова, нерідко заїкається, а часом зовсім замовкає. Для неї характерний острах почати що-небудь на людях. Якщо є загальна увага до неї - губиться, не знає, що відповісти, як реагувати на репліку чи жарт. Сором´язливому спілкування нерідко буває тягарем. Таким людям складно приймати рішення.

Крайня сором´язливість, за даними П. Пілконіса й Ф. Зімбардо, має негативні наслідки.

  • По-перше, сором´язливість сприяє соціальній ізоляції й тим самим повністю або частково позбавляє людину радості спілкування й соціальної (емоційної) підтримки.
  • По-друге, людина виявляється вразливою у стресових ситуаціях внаслідок нерозвиненості навичок соціальної взаємодії.
  • По-третє, не маючи досвіду щирого й відвертого спілкування, сором´язливі люди схильні думати про себе як про зайвих індивідів, не підозрюючи про те, що інші люди також можуть відчувати зніяковілість. Унаслідок такої непоінформованості складається неправильне уявлення про свою соціальну поведінку.
  • По-четверте, сором´язливість не дає змоги іншим людям належно оцінити позитивні якості сором´язливого. Річ у тім, що зніяковілість сором´язливої людини не завжди розпізнають сторонні спостерігачі, особливо коли сором´язливий прагне компенсувати свою незручність розв´язністю, напористістю, шумною поведінкою (особливо це характерно для осіб чоловічої статі). Іноді зніяковілість розцінюють як замкнутість, відчуженість, зарозумілість, зазнайство, а сором´язливість підлітків дорослі часто приймають за потайливість. Щоправда, сором´язливість інші можуть сприймати і як позитивну якість людини, наприклад як привабливу скромність.
  • По-п´яте, сором´язливість утримує людину від того, щоб виражати свою думку й обстоювати свої права.
  • По-шосте, сором´язливість, як правило, супроводжують негативні переживання самотності, тривожності й депресії, вона збільшує надмірну зосередженість на собі й своїй поведінці, тобто є щиросердечною недугою, що калічить людину.

Розрізняють вікову сором´язливість, яка виникає в період активного засвоєння дитиною соціального досвіду. Сором´язливість особливо різко виявляється замолоду. П. Пілконіс і Ф. Зімбардо серед учнів 4-6-х класів шкіл і коледжів знайшли 42% сором´язливих, причому розбіжностей між хлопчиками й дівчатками за частотою її вияву не було. Але вже в 7-8-х класах їхня кількість зросла до 54%, причому за рахунок дівчаток.

Дитяча сором´язливість - минуще явище, що зникає разом із появою досвіду контактів, котре було доведено низкою психолого-педагогічних експериментів.

Особливу специфіку має сором´язливість у 15-17-річних юнаків і дівчат у період спілкування їх один з одним. Цікаво, що під час спілкування з чужими дорослими рівень сором´язливості в них майже такий самий, як і під час спілкування з однолітками протилежної статі (почувають себе впевнено тільки 10% опитаних).

БЕЗСОРОМНІ - це надмірно вільні в спілкуванні, товариські до нав´язливості, безцеремонні люди.

В.М. Куніцина виокремлює п´ять типів (груп) безсоромних.

  • високотемпераментні люди, імпульсивні, в них відсутній контроль над словами.
  • погано виховані люди, а також орієнтовані на самоствердження. Вони можуть перервати розмову, не вибачившись, у них немає почуття міри й такту, екстравагантні.
  • збудливі психопати, істероїдні особистості, егоцентричні, безцеремонні й нав´язливі до хамства.
  • люди морально збочені, кар´єристи, безсоромні в найгіршому значенні слова. Самозакохані й нахабні, хоча зовні ввічливі. Підлабузники стосовно старших й брутальні з молодшими.
  • неадекватно адаптовані сором´язливі; це ті, хто, намагаючись перебороти свою сором´язливість, впадає в інші крайнощі.

Вразливі й мстиві. Вразливість як емоційна властивість особистості визначає легкість виникнення емоції образи. У гордих, марнолюбних, самолюбних людей загострене почуття власної гідності, внаслідок чого вони розцінюють як образливі звичайні слова на їх адресу, підозрюють людей у тому, що їх навмисно кривдять, хоча ті навіть і не думали про це. В окремої людини можуть бути особливо чутливі пункти уразливості, з якими вона пов´язує найбільше ущемлення почуття власної гідності і, якщо їх заторкнуто, може дати бурхливу афективну реакцію.

Вразливість, за даними Ковальова, пов´язана зі схильністю до агресивної поведінки, причому цей зв´язок тісніший у дівчат порівняно з хлопчиками.

Мстивість - це схильність людини до помсти, тобто до агресії у відплату за заподіяне зло. Вивчення мстивості у школярів 5-11-х класів, яке проводив П.О. Ковальов, показало, що, по-перше, в усіх вікових категоріях мстивість у хлопчиків виражена більше, ніж у дівчаток, і по-друге, найбільшу мстивість у хлопчиків спостерігають у віці 12 та 14-15 років. У дівчаток істотної вікової динаміки мстивості не виявлено.

Між мстивістю й схильністю до агресивної поведінки, за даними Ковальова, у більшості вікових груп виявлено зв´язок, причому більш тісний - у дівчат.

Сентиментальні. Деяким людям властива емоційна чутливість особливого роду, позначувана як сентиментальність (від франц. - почуття).

СЕНТИМЕНТАЛЬНІСТЬ - це зайва емоційна чутливість, яка має відтінок солодкуватості, нудотної ніжності або слізливої зворушливості. Сентиментальний той, хто легко розчулюється, стає схвильованим, тобто виявляє ніжні «почуття» стосовно об´єкта, що здається йому зворушливим.

Сентиментальні натури схильні до споглядальності. Вони чутливі й пасивні, їхні почуття не зумовлюють активної діяльності, світ їхніх переживань вони приховують у собі, вони милуються своїми переживаннями.

Емпатійні. Емпатія означає духовне єднання. Коли одна людина настільки переймається переживаннями іншої, що часом ототожнюється з нею, ніби розчиняючись у ній. Ця емоційна особливість людини відіграє значну роль у спілкуванні людей, у сприйнятті ними один одного, встановленні порозуміння між ними.

В.В. Бойко розглядає емпатію як раціонально-емоційно-інтуїтивну форму відображення, що є особливо витонченим засобом «входження» у психоенергетичний простір іншої людини. За допомогою емпатії «пробивається» захисний енергетичний екран партнера зі спілкування, а для цього необхідна підвищена прохідність. Вона виникає, коли людина демонструє іншому співучасть і співпереживання. Звідси співучасть, співпереживання - не зміст і не функція емпатії, а всього лише емоційні засоби досягнення мети - виявлення, розуміння, передбачення індивідуальних особливостей іншого а відтак, впливу на нього в потрібному напрямі (домогтися його симпатії та довіри).

Бойко виокремлює в емпатії три канали: раціональний, емоційний та інтуїтивний.

  • Раціональний канал характеризує спрямованість уваги, сприйняття й мислення того, хто виявляє емпатію, на сутність іншої людини, на її стан, поведінку, на наявну в нього проблему. Це вияв спонтанного інтересу до іншого.
  • Емоційний канал дозволяє емпатуючому входити в емоційний резонанс із іншими - співпереживати, бути спільником.
  • Інтуїтивний канал дає змогу бачити поведінку інших, спираючись на досвід, що зберігається в підсвідомості людини, яка виявляє емпатію.

Важливу роль у формуванні й розвитку емпатії має емоція суму. Плач дитини викликає в матері почуття жалю, спонукає звернути на дитину увагу, заспокоїти її. Сам спогад про сумну подію, яка відбулася із близькою людиною, викликає жаль, бажання допомогти.

Тривожні. У багатьох людей є висока тривожність, тобто виражена емоційна властивість особистості, яка сприяє частим виявам стану тривоги (занепокоєння) у всіляких життєвих ситуаціях, у тому числі й таких, які цьому не сприяють.

Певний рівень тривожності - природна й обов´язкова особливість активної діяльності особистості. У кожної людини існує свій оптимальний, або бажаний рівень тривожності - це так звана корисна тривожність.

Висока тривожність виявляється в тенденції об´єктивно оцінювати явища, предмети, події як небезпечні, загрозливі, з наступним переживанням стану тривоги. Тривожні люди бояться труднощів, почуваються непевно.

Щодо ролі тривожності в успішності навчання, то різні дослідники отримали неоднозначні результати. Виявлено, що зв´язок тривожності з успішністю розумової діяльності залежить від багатьох чинників: мотивації, труднощів матеріалу, віку та інших чинників. Загалом є негативна кореляція між тривожністю та успішністю навчання, однак незначний рівень тривожності може сприяти навчанню, збільшуючи тривалість самостійної роботи з навчальним матеріалом.

Р. Кеттелл та І. Шрейєр показали, що високий рівень тривожності знижує успішність професійної діяльності. Підвищена особистісна тривожність, за даними Ю.А. Цагареллі, негативно впливає на успішність концертно-виконавської діяльності музикантів.

Однак і низька тривожність може зумовлювати погану ефективність діяльності. Усе залежить, мабуть, від виду діяльності, яким займається людина. Тривожність впливає на стиль діяльності.

Є підстави припускати, що тривожність відіграє певну роль у природному доборі в деяких видах діяльності, зокрема - у спорті. Зокрема, практично не виявлено спортсменів із високою тривожністю в такому виді спорту, як парашутний, причому як серед майстрів, так і новачків.

Совісні. У низці праць закордонних авторів совість або здатність відчувати провину розглядають як особистісну рису.

Сприяє формуванню совісності релігійне виховання, віра в Бога але головним чинником залишається моральне виховання формування соціально зрілої особистості. Виявлено, наприклад, що чинник статі має сильніший вплив на переживання провини, ніж релігійність: чоловіки набагато рідше говорили про переживання провини, ніж жінки. Це знайшло підтвердження в авторському дослідженні совісності.

Допитливі. К.К. Платонов визначає цікавість як властивість особистості, яка виражається у нецілеспрямованій емоційно забарвленій допитливості. Отже, допитливість як стійка риса особистості, відображає й емоційну, і мотиваційну сферу особистості в їхній єдності, утворюючи своєрідний емоційно-мотиваційний комплекс.

 

Література

1.  Асеев В.Т. Преодоление монотонности труда в промышленности. - М., 1974.

2.  Бойко В.В. Энергия эмоций в общении: взгляд на себя и других. - М., 1996.

3.  Борисова А.А. Эмоциональний облик человека и психологическая проницательность // Особености познания и общения в процессе обучения. - Ярославль, 1982 - С. 92 - 96.

4.  Варій М.М. Загальна психологія: Навч. посібник / Для студ. психол. і педагог, спеціальностей. - Львів: Край, 2005.

5.  Вартанян Г.А., Петров Е.С. Эмоции и поведение. - Л., 1989.

6.  Васильев И.А., Поплужный В.Л., Тихомиров O.K. Эмоции и мышление. - М., 1980.

7.  Вилюнас В.К. Психология эмоциональных явлений. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1976.

8.  Выготский Л.С. О двух направлениях в понимании природы эмоций в зарубежной психологии в начале XX в. // Вопросы психологии . - 1970.

9.  Выготский Л.С. Учение об эмоциях // Собр. соч. - Т. 4. - М., 1984. - С. 90 - 318.

10.  Гозман Л.Я. Психология эмоциональных отношений. - М.: Изд-во МГУ, 1987.

11.  Горбунов Г.Д. Учитесь управлять собой. - Л.: Знание, 1976.

12.  Джемс У. Психология / Пер. с англ. - М.: Педагогика, 1991.

13.  Додонов Б.И. В мире эмоций. - К.: Политиздат, 1987.

14.  Додонов Б.И. Классификация эмоций при исследовании эмоциональной направленности личности // Вопросы психологии. -1975. - № 6.

15.  Додонов Б.И. Эмоция как ценность. - М.: Политиздат, 1978.

16.  Зарудная А.А. Эмоции и чувства // Психология: Учебник. - Минск, 1970.

17.  Ильин Е.Л. Эмоции и чувства. - СПб.: Питер, 2002.

18.  Линдслей Д.Б. Эмоции // Экспериментальная психология / Под ред. С.С. Стивенса. - М., 1960.-С. 629-684.

19.  Ольшанникова А.Е. Эмоции и воспитание. - М.: Знание, 1983.

20.  Рейковский Я. Экспериментальная психология эмоций / Пер. с польск. - М.: Прогресс, 1979.

21.  Русалова М.Н. Экспериментальное исследование эмоциональных реакцій человека. - М.: Наука, 1979.

22.  Шингаров Г.Х. Эмоции и чувства как формы отражения действительности. - М., 1971.

23.  Якобсон П.М. Психология чувств. - М.: Изд-во АПН РСФСР, 1959. - С. 174 - 238.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Психологічні науки (збірник наукових праць)
Загальна психологія
Психологія
Технології роботи організаційних психологів
Психологія спілкування