пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ

Загрузка...


Історія педагогіки: курс лекцій

3.1. Особливості освітньо-виховної практики та педагогічної думки в епоху Середньовіччя


Епоха європейського середньовіччя охоплює часовий період V-поч. XVI ст. Від часів Римської імперії вона унаслідувала християнську релігію в її західному різновиді відомому як католицизм (з 1054 р.). Християнська церква стала головною ідеологічною силою, яка визначала весь розвиток культури і освіти в цю епоху.

В основу релігійної ідеології було покладено розроблену церквою аскетичну доктрину, яка вчила байдуже ставитися до мирських благ i проявляти покірливість земним властям. Людина розглядалася як гріховна істота, яка зобов’язана молитвами i праведним життям викупити первородний гріх.

Церква категорично заперечувала майже всю спадщину античної культури, крім латинської мови. Латинська мова стала мовою тогочасної європейської освіченості. Цією мовою велося богослужіння в католицькій церкві, вона ж була i мовою науки. Нею були написані основні твори церковної літератури, зокрема богослужбові книги. Латинська мова, мертва i незрозуміла для учнів, стала на довгий час мовою навчання у середньовічній школі.

В епоху, що розглядається, у Західній Європі склалися такі основні типи виховання й освіти: церковне, рицарське, бюргерське та практичне. Окремим було виховання жінок.

Церковне виховання – основний тип середньовічного виховання. Воно здійснювалося у християнських родинах i головним чином в церковних школах, які тоді були найпоширенішими.

У церковних школах проповідувався аскетичний спосіб життя і практикувалися суворі покарання, оскільки вони, як стверджувалося, сприяють спасінню душі, виганяють диявольське начало з людини, полегшуючи цим шлях до спокутування гріхів.

Церковні школи, які призначались тільки для хлопчиків, ділилися на кілька різновидів: монастирські, соборні (або кафедральні) та парафіяльні.

Монастирські школи, які відкривалися при монастирях, були внутрішніми i зовнішніми: у перших навчалися хлопчики, яких батьки віддавали в монахи i які жили в монастирях; зовнішні школи відвідували хлопчики мирян.

При єпископських резиденціях відкривалися соборні або кафедральні школи (при кафедрі єпископа). Вони також ділилися на внутрішні і зовнішні.

Найбільш поширеними були парафіяльні школи. Ці школи виникали при парафіяльних церквах, утримувалися священнослужителями і призначалися для навчання дітей парафіян.

У всіх церковних школах вчителями були духовні особи. Освіта мала строго теологічний характер. Всю істину шукали у святому письмі і вивчали “на зубок“ лише канонічні (дозволені церквою) підручники й інші священні книги. Навчання будувалося переважно на запам’ятовуванні текстів із священного письма i коментарів до них. У зв’язку з цим у школах панував катехізичний спосіб оволодіння знаннями, коли навчальний матеріал подавався у вигляді запитань і готових відповідей до них.

У парафiяльних школах, де група учнів складала, як правило, 3-10 хлопчиків віком 7-15 р., навчали читати, писати, рахувати, а також церковного співу.

Читати вчилися буквоскладальним методом. Він ґрунтувався на механічному запам’ятовуванні, оскільки матеріалом для читання служили релігійні книги, написані латинською мовою i їх зміст був недоступний дітям. Після опанування читанням вивчали письмо, техніка якого була такою ж складною.

Дітей навчали також найпростішому рахунку в межах додавання, віднімання та множення. Діленням займалися дуже рідко через складність дії. Найважливішим було заучування молитов та релігійних мелодій.  Певних термінів і розкладу занять у парафіяльних школах не було.

У середньовічній школі в цілому типовою була iндивiдуально-групова форма навчання. Спочатку вчитель читав матеріал для сприймання (латинською мовою звичайно), а учні всі разом повторювали його вголос з метою вивчити почуте напам’ять. Там, де учні володіли письмом, вони ще й записували урок на навощеній дощечці. Потім кожний учень викликався до дошки i повинен був повторювати вивчене без будь-яких затримок.

У зовнішніх монастирських та зовнішніх соборних школах навчання було подібним до освіти, яку давали парафіяльні школи.

Зміст освіти у внутрішніх школах був дещо ширшим. Тут вивчалися додатково ще “сім вільних мистецтв“ – повне зведення середньовічних наук. У VI ст. це зведення було розділене на два цикли: “тривіум“ – граматика, риторика і діалектика; “квадривіум“ – арифметика, геометрія, астрономія і музика. Найчастіше обмежувались лише “тривiумом“, а в більш великих школах вивчали  i “квадривiум“. Вершиною навчання вважалося богослов’я. Цим i вичерпувався весь зміст середньовічної освіти.

Лицарське виховання одержували діти світських феодалів. Його метою було виробити у майбутніх лицарів (“панів землі i селян“) кріпосницьку мораль, навчити вести себе у “вищому товаристві“ i дати вiйськово-фiзичну підготовку через часті озброєні сутички між феодалами.

Середньовічне лицарство ставилося з презирством до всіх видів праці, включаючи i розумову. Навіть елементарна грамотність аж до XII ст. не вважалася обов’язковою. Тому багато представників лицарського стану (графів, герцогів) у період раннього середньовіччя були неграмотними.

Сини феодалів виховувалися в дусі “семи лицарських чеснот“, куди входили: уміння їздити верхи, плавання, володіння списом, мечем i щитом, фехтування, полювання, гра в шахи та вміння складати вірші й грати на музичних інструментах.

До 7 років діти виховувалися у сім’ї. А всі згадані вище чесноти старший син феодала здобував при дворі сюзерена (вищестоящого феодала), куди його віддавали у 7-річному віці. Що стосується молодших синів феодала, то вони залишалися вдома i тут вправлялися в лицарських чеснотах.

Система практичного виховання охоплювала основну масу бідного населення, яке, як уже відомо, не отримувало будь-якої організованої освіти у школах. Сюди входили передусім селяни, а також – дрібні ремісники. Їх діти виховувалися батьками в повсякденній працi на городі, в полі, у майстерні. Навчання праці, що було безпосередньою метою такого виховання, i сама праця здійснювались одночасно. Про елементарну розумову освіту дітей у даному випадку говорити не доводиться.

Міське (або бюргерське) виховання з’явилося у зв’язку з ростом міст i розвитком торгівлі у X-XI ст. та появою нового соціального стану – горожан (бюргерів).

Для задоволення потреб в освіті міського населення виник новий тип навчальних закладів – міські школи. Ці школи були двох різновидів. Ремісники відкривали свої цехові школи, а купці свої гільдійські школи. Поступово вони були перетворені на початкові магістратські школи, які утримувались коштом мiського самоврядування – магістрату.

У цих школах вперше почали навчати дiтей рідною мовою та звертати увагу на повідомлення корисних знань. У системі міського виховання загально-освiтня підготовка поєднувалась з професiйно-прикладною.

Виховання й освіта жінок в епоху середньовіччя також мали становий характер. Дівчата знатного походження виховувались у сім’ях під наглядом матері i спеціальних виховательок, а також у пансіонах при жіночих монастирях. Дівчат вчили читати, писати, а в пансiонах вони вивчали ще й латинську мову, знайомились з біблією, привчалися до благородних манер.

Виховання дівчат, які належали до непривілейованих станів, обмежувалось набуттям навичок вести господарство, навчанням рукоділлю та релігійним настановам.

Педагогічна думка в епоху середньовіччя була також пронизаною духом релігійної ідеології. ЇЇ у певній мірі представляли думки про релiгiйно-моральне виховання, що знаходили своє вираження у богословській та філософській літературі.

У XII-XIII ст. почали з’являтися окремі керівництва по вихованню дітей вищої феодальної знаті. Одним з найбільш відомих таких творів є твір Вiнцента із Бове (XIII ст.) “Про настанови синам правителів i благородних людей“. Цей твір складали переважно великі уривки про виховання з різних джерел.

Типовим прикладом твору, написаного у схоластичному дусі, може служити “Дидаскаліон“ Гуго Сен-Вікторського (XII ст.) .



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історія педагогіки: курс лекцій
Робоча книга вихователя групи продовженого дня
Педагогіка вищої школи
Дидактика