Електронна бібліотека підручників

Загрузка...


Загальна психологія

19.2. Класифікація емоцій та почуттів


Емоцію (від лат. emovere - збуджувати, хвилювати) звичайно розуміють як переживання, внутрішнє хвилювання. Ще в першій половині XX ст. говорили про афекти як емоційні реакції, спрямовані на розрядку емоційного збудження, що виникло.

Питання про кількість і види емоційних реакцій обговорюють уже впродовж багатьох століть. Ще Аристотель виокремлював любов і ненависть, бажання й відразу, надію і розпач, боязкість і сміливість, радість і сум, гнів. Представники давньогрецької філософської школи стоїцизму стверджували, що емоції, маючи у своїй основі два блага й два зла, слід поділяти на чотири основні пристрасті: бажання й радість, сум і страх. Далі вони поділяли їх на 32 другорядні пристрасті. Б. Спіноза вважав, що існує стільки видів задоволення, невдоволення й бажання, скільки є видів тих об´єктів, з боку яких ми зазнаємо афектів. Р. Декарт визнавав шість головних пристрастей: подив, любов, ненависть, бажання, радість і сум. Як бачимо, поділ мотиваційних утворень (бажань) почуттів та емоцій у цих уявленнях відсутній, так само, як і поділ почуттів та емоцій.

Спроби дати універсальну класифікацію емоцій намагались багато вчених, і кожен з них висував для цього власні підстави. Т. Браун в основу класифікації поклав часову ознаку, поділивши емоції на безпосередні, тобто ті, що виявляються «тут і тепер», ретроспективні й проспективні. Він будував класифікацію на підставі ставлення до джерела дії.

Усі емоції Т. Браун поділяв на три групи:

  • яким властивий механічний початок (інстинкти, звички);
  • емоції із тваринним початком (апетит, бажання, афектації);
  • емоції з раціональним початком (самолюбство, обов´язок).

І. Кант зводив всі емоції до двох груп, в основі яких лежала причина виникнення емоцій: емоції сенсуальні та інтелектуальні. При цьому афекти і пристрасті він зараховував до вольової сфери.

М. Спенсер пропонував поділяти почуття за ознакою їхнього виникнення і відтворення на чотири класи. До першого він зараховував презентативні почуття (відчуття), що виникають безпосередньо під час дії зовнішніх подразників. До другого класу - презентативно-репрезентативні, або прості емоції, наприклад, страх. До третього класу - репрезентативні емоції, зумовлені поезією як подразником, що не має конкретного предметного втілення. Нарешті, до четвертого класу Спенсер зарахував вищі, відсторонені, емоції, які творяться без допомоги зовнішнього подразника абстрактним шляхом (наприклад, почуття справедливості).

Основоположник наукової психології В. Вундт вважав, що кількість емоцій (точніше було б сказати - відтінків емоційного тону відчуттів) настільки велика (значно більше, ніж 50000), що мова не має у своєму розпорядженні достатньої кількість слів для їхнього позначення.

Тітченер розрізняв емоції, настрій і складні почуття, в яких істотну роль відіграють стани задоволення й невдоволення.

Розподіл емоцій за видом контакту живих істот. П.В. Симонов, виходячи з характеру взаємодії живих істот з об´єктами, здатними задовольнити наявну потребу (контактними або дистанційними), запропонував класифікацію емоцій, подану на рис. 19.1.

Величина потреби

Оцінка ймовірності задоволення

Контактна взаємодія з об´єктом

Дистанційні дії

Оволодіння, володіння об´єктом

Захисту, збереження об´єкта

Подолання, боротьба за об´єкт

Наростає

Перевищує прогноз, що був

Насолода, задоволення

Захват, щастя, радість

Безстрашність, сміливість, упевненість

Спілкування, наснага, бадьорість

Невелика

Висока

Байдужість

Спокій

Розслаблення

Незворушність

Наростає

Падає

Невдоволення, відраза, страждання

Занепокоєння, сум, горе, розпач

Настороженість, тривога, страх, жах

Нетерпіння, обурення, гнів, лють, сказ

 Рис. 19.1. Класифікація емоцій людини залежно від характеру дії.

Класифікації емоцій у зв´язку з потребами. Деякі психологи при класифікації емоцій виходять із потреб, які провокують появу цих емоцій.

Б.І. Додонов зазначає, що створити універсальну класифікацію емоцій взагалі неможливо, тому класифікація, придатна для розв´язання одних завдань, виявляється недієвою при розв´язанні іншого кола завдань. Він запропонував свою класифікацію емоцій:

  • Альтруїстичні емоції. Ці переживання виникають на основі потреби в сприянні, допомозі, заступництві за інших людей, у бажанні давати людям радість і щастя. Альтруїстичні емоції виявляються в переживанні почуття занепокоєння за долю кого-небудь і в піклуванні, у співпереживанні радості та успіхів іншого, у почуттях ніжності, розчулення, відданості, участі, жалощів.
  • Комунікативні емоції. Виникають на основі потреби в спілкуванні. На думку Додонова, не кожна емоція, яка виникає під час спілкування, є комунікативною. Під час спілкування виникають різні емоції, але комунікативними є лише ті з них, які виникають як реакція на задоволення або незадоволення прагнення до емоційної близькості (мати співчутливого друга, співрозмовника тощо), бажання спілкуватися, ділитися думками й переживаннями, розуміти один одного. До емоцій, які виявляються при цьому, автор зараховує почуття симпатії, почуття поваги до когось, почуття вдячності, почуття обожнювання кого-небудь, бажання заслужити схвалення від близьких і шановних людей.
  • Глоричні емоції (від лат. gloria - слава). Ці емоції пов´язані з потребою в самоствердженні, славі, у прагненні завоювати визнання, пошану. Вони виникають при реальному або уявлюваному «пожинанні лаврів», коли людина стає предметом загальної уваги і захоплення. У протилежному разі в неї виникають негативні емоції. Виявляються ці емоції в почутті враженого самолюбства й бажанні взяти реванш, у почутті гордості, переваги.
  • Праксичні емоції (або праксичні почуття, за П.М. Якобсоном). Це емоції, які виникають у зв´язку з діяльністю, її успішністю чи неуспішністю, бажанням домогтися успіху в роботі, наявністю труднощів. Додонов пов´язує їхню появу з рефлексом мети (за І.П. Павловим). Виражаються ці емоції у почуттях захопленості роботою, задоволенні результатами своєї праці, приємній втомі, переконанні, що день пройшов недаремно.
  • Пугнічні емоції (від лат. pugna - боротьба). Вони пов´язані з потребою в подоланні небезпеки, на основі якої виникає інтерес до боротьби. Це прагнення гострих відчуттів, захоплення небезпекою, ризиком, почуття спортивного азарту, «спортивна злість», гранична мобілізація власних можливостей.
  • Романтичні емоції. Це емоції, що пов´язані з прагненням до всього незвичайного, таємничого, незвіданого. Виявляються в очікуванні «світлого чуда», у привабливому почутті далини, особливої значущості того, що відбувається, або в зловісно-таємничому почутті.
  • Гностичні емоції (від грецьк. gnosis - знання). Це те, що звичайно називають інтелектуальними почуттями. Вони пов´язані не просто з потребою в одержанні будь-якої нової інформації, а з потребою в когнітивній гармонії, як пише Додонов. Суть цієї гармонії в тому, щоб у новому, невідомому відшукати знайоме, звичне, зрозуміле, проникнути в сутність явища, зводячи, таким чином, всю наявну інформацію до «спільного знаменника». Типова ситуація, яка збуджує ці емоції, - це проблемна ситуація. Виявляються ці емоції у здивуванні, почутті зрозумілості чи невиразності, у прагненні перебороти протиріччя у власних міркуваннях, звести все в систему, в почутті здогадування, близькості рішення, у радості відкриття істини.
  • Естетичні емоції. Щодо цих емоцій існують два основні погляди. Перший: естетичні емоції в чистому вигляді не існують. Є переживання, у яких переплітаються різні емоції. Другий: естетична емоція є не що інше як почуття краси. За Додоновим, не кожне сприйняття твору мистецтва зумовлює естетичні емоції. Виявляються вони в насолоді красою, в почутті витонченого, граціозного, піднесеного або величного, хвилюючого драматизму («солодкий біль»). Різновидом естетичних почуттів є ліричні почуття світлого смутку і замисленості, зворушеності, гіркувато-приємним почуттям самотності, насолодою спогадів про минуле.
  • Гедоністичні емоції. Це емоції, які пов´язані із задоволенням потреби в тілесному і духовному комфорті. Виражаються вони в насолоді приємними фізичними відчуттями від смачної їжі, тепла, сонця тощо, у почутті безтурботності, «солодкої ліні», у легкій ейфорії, у хтивості.
  • Акизитивні емоції (від франц. acquisition - придбання). Ці емоції спричиняє інтерес до заощадження, колекціонування, придбання речей. Виявляються в радості з нагоди придбання нової речі, від збільшення своєї колекції, у приємному почутті при огляді власних накопичень тощо.

Є.П. Ільїну ця класифікація видається дещо надуманою. Зміст класифікації емоцій повинен бути не в тому, щоб співвіднести їх із конкретними видами потреб (для цього потрібно ще мати обґрунтовану й несуперечливу класифікацію самих потреб, чого дотепер немає), а в тому, щоб виявити групи емоцій, які розрізняються за якістю переживань та їхньої ролі для людини й тварин.

Поділ емоцій на первинні (базові) і вторинні. Цей підхід характерний для прихильників дискретної моделі емоційної сфери людини. Однак науковці називають різну кількість базових емоцій: від двох до десяти. П. Екман на основі вивчення лицьової експресії виокремлює шість таких емоцій: гнів, страх, відраза, подив, сум і радість.

Р. Плутчик виокремлює вісім базових емоцій, поділяючи їх на чотири пари, кожна з яких пов´язана з певною дією:

  • руйнування (гнів) - захист (страх);
  • прийняття (схвалення) - відкидання (відраза);
  • відтворення (радість) - позбавлення (зневіра);
  • дослідження (очікування) - орієнтація (подив).

К. Ізард називає 10 основних емоцій: гнів, презирство, відраза, дистрес (гope-страждання), страх, провина, інтерес, радість, сором, подив.

На думку К. Ізарда, базові емоції повинні мати такі обов´язкові характеристики:

  • мати виразні й специфічні нервові субстрати;
  • виявлятися за допомогою виразної та специфічної конфігурації м´язових рухів особи (міміки);
  • спричиняти виразне й специфічне переживання, яке людина усвідомлює;
  • як такі, що виникли в результаті еволюційно-біологічних процесів;
  • здійснювати організаційний і мотиваційний вплив на людину, слугувати її адаптації.

Поділ емоцій на провідні й ситуативні. В.К. Вілюнас поділяє емоції на дві фундаментальні групи: провідні й ситуативні (похідні від перших).

Першу групу становлять переживання, породжені специфічними механізмами потреб, які забарвлюють предмети, що безпосередньо їх стосуються. Ці переживання виникають звичайно при загостренні деякої потреби і відображенні предмета, який відповідає їй. Вони передують відповідній діяльності, спонукають до неї й відповідають за загальну її спрямованість. Вони значною мірою визначають спрямованість інших емоцій, тому автор і назвав їх провідними.

До другої групи належать ситуативні емоційні явища, породжувані універсальними механізмами мотивації й спрямовані на обставини, які опосередковують задоволення потреб. Вони виникають уже за наявності провідної емоції, тобто в процесі діяльності (внутрішньої або зовнішньої), і виражають мотиваційну значущість умов, які сприяють її здійсненню або ускладнюють її (страх, гнів), конкретних досягнень у ній (радість, прикрість), що склалися або можливих ситуацій тощо.

Аналізуючи ситуативні емоції людини, В. Вілюнас виокремлює клас емоцій успіху-неуспіху із трьома підгрупами:

  • констатуючий успіх-неуспіх;
  • передбачувальний успіх-неуспіх;
  • узагальнений успіх-неуспіх.

Емоції, які констатують успіх-неуспіх, відповідають за зміну стратегій поведінки; узагальнена емоція успіху-неуспіху виникає в результаті оцінки діяльності загалом. Емоції передбачуваного успіху-неуспіху дозволяють у разі повторного виникнення ситуації передбачати події й спонукають людину діяти в певному напрямі.

Л.В. Куликов поділяє емоції («почуття») на активаційні, до яких зараховує бадьорість, радість, азарт; тензійні (емоції напруження) - гнів, страх, тривога і самооцінні - сум, провина, сором, розгубленість.

Емоційне реагування автор характеризує за знаком (позитивні або негативні переживання), впливом на поведінку й діяльність (стимулюючий або гальмівний), інтенсивністю (глибина переживань і величина фізіологічних зрушень), тривалістю перебігу (короткочасні або тривалі), предметністю (ступінь усвідомленості й зв´язку з конкретним об´єктом).

Відповідно до того, які переживання є в людини (позитивні - задоволення або негативні - відраза), емоційне реагування вирізняється знаком «+» або «‒». Слід, однак зазначити, що цей поділ багато в чому умовний і принаймні не відповідає позитивній або негативній ролі емоцій для даної людини в конкретній ситуації. Наприклад, таку емоцію, як страх, беззастережно зараховують до негативних, але вона безумовно має позитивне значення для тварин і людини і, крім того, може давати людині приємність. К. Ізард зазначає позитивну роль і такої негативної емоції, як сором. Крім того, він відзначає, що й радість, яка виявляється у формі зловтіхи, може завдати людині, яка її відчуває, такої ж шкоди, як і гнів.

Тому К. Ізард вважає, що «замість того, щоб говорити про негативні й позитивні емоції, було б правильніше вважати, що існують такі емоції, котрі сприяють підвищенню психологічної ентропії, та емоції, які, навпаки, полегшують конструктивну поведінку. Такий підхід дозволить нам зарахувати ту чи іншу емоцію до розряду позитивних або негативних, залежно від того, який вплив вона робить на внутрішньо-особистісні процеси й процеси взаємодії особистості з найближчим соціальним оточенням при врахуванні більш загальних етологічних й екологічних чинників».

Високий ступінь позитивного емоційного реагування має назву блаженства. Наприклад, людина відчуває блаженство, гріючись біля вогню після довгого перебування на морозі або, навпаки, поглинаючи холодний напій у спеку. Для блаженства характерно, що приємне відчуття розливається по всьому тілі.

Вищий ступінь позитивного емоційного реагування має назву екстазу, або екстатичного стану. Звичайно, люди відчувають екстаз, коли переживають пік щастя. Для цього стану характерно те, що він охоплює всю свідомість людини, стає домінуючим, завдяки чому в суб´єктивному сприйнятті зникає зовнішній світ, і людина перебуває поза часом і простором. Для рухової сфери при цьому характерна або нерухомість - людина тривалий час залишається в одній позі, якої набула, або, навпаки, вона відчуває тілесну легкість, виявляє радість, що доходить до несамовитості, котра виражається в бурхливих рухах.

Екстатичні стани спостерігають і при душевних захворюваннях: при істерії, епілепсії, шизофренії. При цьому нерідко виявляються галюцинації: райські аромати, спів, бачення ангелів тощо.

Емоційне реагування може бути різної тривалості: від скороминучих переживань до станів, що тривають години й дні.

Як пише В.К. Вілюнас, ми захоплюємося або обурюємося, засмучені або пишаємося обов´язково кимсь або чимсь. Приємним або важким буває те, що ми відчуваємо, сприймаємо, мислимо. Так звані безпредметні емоції пише він, звичайно, теж мають предмет, тільки менш визначений (наприклад, тривогу може спричинити ситуація загалом: ніч, ліс, недоброзичлива атмосфера) або неусвідомлений (коли настрій псує невдача, у якій людина не може зізнатися).

У різноманітних виявах емоційної сфери особистості С.Л. Рубінштейн виокремлює три рівні.

Перший - це рівень органічної афективно-емоційної чутливості. Він пов´язаний з фізичними відчуттями задоволення-незадоволення, зумовленими органічними потребами. Вони можуть бути, за Рубінштейном, як спеціалізованими, місцевого характеру, відображаючи як емоційне забарвлення тону або окреме відчуття, так і більш загального, розлитого характеру, відображаючи більш-менш загальне самопочуття людини, не пов´язане у свідомості з конкретним предметом (безпредметні туга, тривога чи радість).

Другий, вищий рівень емоційних виявів, за О. Рубінштейном, становлять предметні почуття (емоції). На зміну безпредметній тривозі приходить страх перед чим-небудь. Людина усвідомлює причину емоційного переживання. Опредмечування почуттів знаходить своє вище вираження в тому, що самі почуття диференціюються, залежно від предметної сфери, до якої належать, на інтелектуальні, естетичні й моральні. Із цим рівнем пов´язане захоплення одним предметом і відраза до іншого, любов або ненависть до певної особи, обурення якою-небудь людиною чи подією тощо.

Третій рівень пов´язаний: зі світоглядними почуттям – більш загальними почуттями, аналогічними за рівнем узагальненості сторонньому мисленню. Це почуття гумору, іронії, почуття піднесеного, трагічного тощо.

Характерно, що Рубінштейн нічого не каже про настрій, а афекти й пристрасті відмежовує окремо від цих рівнів емоційного реагування, хоча й пише, що вони є близькими до них.

У вітчизняній психології традиційно виокремлюють такі види емоційних реакцій: 1) емоційний тон відчуттів; 2) емоції (включаючи афекти); 3) настрої.

Щоправда, є й інші підходи. С.Л. Рубінштейн, наприклад, писав, що афективні процеси можна поділити на: 1) прагнення, потяги, бажання і 2) емоції, почуття. Інший підхід виявляють В.М.Смирнов і О.І. Трохачов, які виокремлюють емоційні реакції й емоційні стани.

Емоційні реакції (гнів, радість, туга, страх) вони поділяють на емоційний відгук, емоційний спалах й емоційний вибух (афект). Емоційний відгук, на думку авторів, є найбільш динамічним і постійним явищем емоційного життя людини, відображаючи швидкі й неглибокі переключення в системах відносин людини до рутинних змін ситуацій повсякденного життя. Інтенсивність і тривалість емоційного відгуку не є великими, і він не здатний істотно змінити емоційний стан людини.

Більш виражена інтенсивність, напруженість й тривалість переживання притаманна емоційному спалаху, який здатний змінити емоційний стан, але не пов´язаний із втратою самовладання. Для емоційного вибуху характерна емоційна реакція, яка бурхливо розвивається, великої інтенсивності з ослабленням вольового контролю над поведінкою і полегшеним переходом у дію. Це короткочасне явище, після якого настає занепад сил або навіть повна байдужість, сонливість.

Емоційні стани, за В.М. Смирновим і О.І. Трохачовим, є емоційною складовою психічних станів. Емоційна складова близька до емоційного тонусу (настрою).

П.В. Симонов каже про змішані емоції, коли в тому самому переживанні поєднуються і позитивні, і негативні відтінки (одержувати задоволення, переживаючи страх у «кімнаті жахів» або катаючись на «американських гірках», або переживати нерозділеної любові: «любов ніколи не буває без смутку» тощо).

Можна говорити про емоційні переживання різної тривалості: миттєві (наприклад, поява на секунду-дві досади у баскетболіста, що не влучив м´ячем у кошик), короткотривалі, які тривають від кількох десятків секунд до години, тривалі, які охоплюють кілька годин і навіть днів.

Однак емоційна реакція (тривожність, страх, фрустрація, монотонія тощо) за певних умов може бути й оперативною (нетривалою), і поточною (тривалою), і перманентною (хронічною). Тому використання цієї характеристики при виокремленні класу емоційних реакцій досить відносне.

Ще далі пішов А. Веллек, він наполягає не лише на розбіжності інтенсивності й глибини переживання, а й на антагонізмі між ними. Він пише, що емоції вибухового характеру виявляють тенденцію до поверхневості, тоді, як для глибинних переживань характерна менша інтенсивність і більша стійкість (наприклад, розчарування).

Фізіологічний компонент емоційного реагування. Оскільки емоції - це психофізіологічний феномен, тому про виникнення переживання людини можна робити висновки: 1) за самозвітом людини про пережитий нею стан; 2) за характером зміни вегетативних показників (за частотою серцевих скорочень, артеріальним тиском, частотою подиху тощо); 3) за психомоторикою: мімікою, пантомімікою (позою), руховими реакціями, голосом тощо.

Особливу увагу фізіологічним виявам приділяли у своїй теорії емоцій В. Джемс і Г. Ланге, які доводили, що без фізіологічних змін емоція не виявляється.

Отже, та сама емоція може супроводжуватися в різних людей протилежними змінами вегетатики, а з іншого боку, різні емоції можуть супроводжуватися однаковими вегетативними зрушеннями.

Лазарус увів поняття «індивідуальний реактивний стереотип», тобто схильність людини певним чином реагувати на наявність емоційного напруження (стресу).

Афективні респіраторні судоми виникають здебільшого в дітей 2-3 років, і для їхньої появи достатні переляк, образа, плач та інші негативні емоції. Фізіологічне пояснення цих приступів полягає в тому, що при дуже сильному порушенні звужується голосова щілина для того, щоб через неї проходило менше повітря й тим самим менше подразнювалися закладені в голосових зв´язках рецептори. Отже, організм шляхом саморегуляції прагне послабити доцентровий потік імпульсів у центральну нервову систему.

За даними Л.Я. Дорфмана, емоційним переживанням різної модальності, активності й напруження відповідає різна біоелектрична активність мозку, що знаходить відображення на ЕЕГ. В міру збільшення енергії в альфа, бета-1 і бета-2 смугах ЕЕГ модальність переживання змінюється в напрямі від радості до суму.

Наявність при виражених емоційних переживаннях фізіологічних змін дає підставу розглядати емоційні реакції як стани.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Психологічні науки (збірник наукових праць)
Загальна психологія
Психологія
Технології роботи організаційних психологів
Психологія спілкування