Українська електронна бібліотека

Загрузка...


Загальна психологія

19.1. Розуміння емоцій та почуттів


Будь-яка людина знає, що таке емоції, проте описати і пояснити їх не завжди здатна. І це не дивно, оскільки й дотепер проблема емоцій в науці залишається загадковою й багато в чому незрозумілою, хоча їхня роль у керуванні поведінкою людини велика.

Емоції й почуття, виконуючи різні функції, беруть участь у керуванні поведінкою людини як невимушений компонент, втручаючись у нього як на стадії усвідомлення потреби й оцінки ситуації, так і на стадії ухвалення рішення та оцінки досягнутого результату. Тому розуміння механізмів керування поведінкою вимагає розуміння й емоційної та почуттєвої сфери людини, її ролі в цьому керуванні.

Швейцарський психолог Е. Клапаред ще в 1928 р. писав: «Психологія афективних процесів - найзаплутаніша частина психології. Саме тут між окремими психологами існують найбільші розбіжності. Вони не знаходять згоди ні у фактах, ні в словах. Деякі називають почуттями те, що інші називають емоціями. Деякі вважають почуття простими, кінцевими, нерозкладними явищами, завжди схожими на самих себе і такими, що змінюються тільки кількісно. Інші ж, навпаки, думають, що діапазон почуттів містить нескінченність нюансів і що почуття завжди являє собою частину більш складної цілісності... Простим перелічуванням фундаментальних розбіжностей можна було б заповнити цілі сторінки».

Наприклад, В. Джемс ще наприкінці XIX ст. вказував на те, що «у багатьох німецьких посібниках із психології глави про емоції являють собою просто словники синонімів. Але для плідної розробки того, що є очевидним, є певні межі, і в результаті безлічі праць у зазначеному напрямі суто описова література з цього питання, починаючи з Декарта й до наших днів, становить найнудніший відділ психології».

Представник біхевіоризму Дж. Уотсон вважав, що емоції не можна досліджувати науково, а Е. Даффі писав, що термін «емоція» зручний для позначення певних специфічних форм зміни поведінки, які не надаються до пояснення, і що він заважає точним дослідженням, тому від цього терміна варто відмовитися. М. Мейєр взагалі пророкував зникнення емоцій зі сфери психології.

Почуття й емоції тісно взаємозалежні, що не потребує обговорення. Що вкладається в ці поняття, яке зіставлення між ними? Спроби розмежувати поняття «почуття» та «емоція» робили давно. Ще У. Мак-Дугалл писав, що терміни «емоція» й «почуття» вживаються з великою невизначеністю й плутаниною, що відповідає невизначеності й розмаїттю думок про основи, умови виникнення, функції тих процесів, до яких ці терміни належать.

Сучасних учених, які розглядають зіставлення почуттів і емоцій, можна поділити на чотири групи. Перша група ототожнює почуття й емоції або дає почуттям таке ж визначення, яке інші психологи дають емоціям; друга вважає, що почуття є одним із видів емоцій (емоційних явищ); третя група визначає почуття як родове поняття, що поєднує різні види емоцій як форми переживання почуттів (емоції, афекти, настрої, пристрасті й власне почуття); четверта - розмежовує почуття й емоції.

Усе це призводить до того, що виникає не тільки термінологічна плутанина, а й суцільна плутанина в описі того чи іншого явища.

Почуття як емоції. В. Вундт, розмежовуючи об´єктивні й суб´єктивні елементи відчуття, перші позначив як просто відчуття, а другі - як прості почуття. Однак характеристика останніх свідчить про те, що йдеться про емоційні переживання, емоції, а не почуття. Незважаючи на це, емоційні переживання почали позначати як почуття, поділяючи їх на прості (нижчі) і складні (вищі). Для багатьох психологів поняття «емоції» й «почуття» є синонімічними.

Іноді говорять про ситуативні емоції, намагаючись у такий спосіб відокремити їх від вищих емоцій, названих почуттями. Напевно, це зайве, оскільки емоції завжди ситуативні.

Нерідко емоції називають почуттями, і навпаки, почуття позначають як емоції навіть ті вчені, які в принципі розмежовують їх.

В американському підручнику В. Квін написано: «Емоції - це суб´єктивне ставлення людини до світу, пережите як задоволення або незадоволення потреб. Ці почуття можуть бути приємними, неприємними й змішаними. Люди дуже рідко переживають емоції в чистому вигляді» тощо. Німецький психоаналітик П. Куттер вживає слово «почуття» у найширшому значенні, у тому числі й для позначення емоцій.

О.М. Леонтьєв вважає почуття особливим підкласом емоційних явищ. Він відрізняє почуття від емоцій їхнім предметним характером, яке виникає в результаті специфічного узагальнення емоцій, пов´язаних із конкретним об´єктом. Виникнення предметних почуттів виражає формування стійких емоційних відносин, своєрідних «емоційних констант» між людиною та об´єктом.

У П.О. Рудика до складу емоцій входять настрої, афекти й нижчі та вищі почуття. Нижчі почуття передбачають задоволення або незадоволення природних потреб, а також відчуття (почуття), пов´язані із самопочуттям (утома, млявість тощо). Вищі почуття виникають у зв´язку із задоволенням або незадоволенням суспільних потреб людини.

Учений здійснив найбільш чітке розмежування емоцій і почуттів. Він зазначає, що емоція має ситуативний характер, тобто виражає оцінне ставлення до наявної або можливої у майбутньому ситуації, а також до своєї діяльності в ситуації. Почуття ж має чітко виражений «предметний» (об´єктний) характер. Почуття - це стійке емоційне ставлення. Істотне й зауваження О.М. Леонтьєва, що емоції й почуття можуть не збігатися й навіть суперечити одні одним (наприклад, дуже коханий чоловік може за певної ситуації викликати минущу емоцію невдоволення, навіть гніву).

У деяких підручниках спостерігаємо зворотну картину. У них є лише розділ «Почуття», у якому йдеться про різні форми переживання почуттів - настрої, емоції, афекти, пристрасті й навіть про власне почуття. Такої думки дотримується й Г.О. Фортунатов, який зараховує до емоцій почуттєвий тон, емоційні процеси і стани (власне емоції), афекти, настрій, котрі слугують для вираження почуттів людини. Якщо дотримуватися цього визначення, то слід визнати, що емоцій без почуттів не буває. Отже, почуття, з погляду вищевказаних авторів, є родовим поняттям для емоцій.

О.Г. Маклаков, розглядаючи почуття як один із видів емоційних станів, диференціює їх так:

  • Емоції, як правило, мають характер орієнтовної реакції, тобто несуть первинну інформацію про брак або надлишок чогось, тому вони часто бувають невизначеними й недостатньо усвідомлюваними (наприклад, неясне відчуття чогось). Почуття, навпаки, здебільшого предметні й конкретні. Таке явище, як «незрозуміле почуття» говорить про невизначеність почуттів, і автор розглядає його як процес переходу від емоційних відчуттів до почуттів.
  • Емоції більшою мірою пов´язані з біологічними процесами, а почуття - із соціальною сферою.
  • Емоції більшою мірою пов´язані зі сферою несвідомого, а почуття максимально представлені в нашій свідомості.
  • Емоції найчастіше не мають певного зовнішнього вияву, а почуття мають.
  • Емоції короткотривалі, а почуття тривалі, відображають стійке ставлення до яких-небудь конкретних об´єктів.

Часто почуття розуміють як специфічне узагальнення емоцій, пережитих людиною. Це дійсно може траплятися, але тільки як поодинокий випадок.

Почуття виражаються через певні емоції залежно від того, у якій ситуації виявляється об´єкт, до якого певна людина переживає почуття. Наприклад, мати, люблячи свою дитину, переживатиме під час її екзаменаційної сесії різні емоції, залежно від того, який буде результат іспитів. Коли дитина піде на іспит, мати відчуватиме тривогу, коли ж та повідомить про успішно зданий іспит, - радість, а при її провалі - розчарування, досаду, злість. Цей і аналогічні приклади показують, що емоції й почуття - це не те саме.

Отже, прямої відповідності між почуттями й емоціями немає: та сама емоція може виражати різні почуття, і те саме почуття може виражатися в різних емоціях.

Почуття як стійке емоційне ставлення до значущого об´єкта (емоційна установка). На думку низки вчених, наукове використання терміна «почуття» слід обмежувати лише випадками вираження людиною свого позитивного або негативного, тобто оцінного ставлення до яких-небудь об´єктів. О.В. Петровський пише, що «почуття - це пережите в різній формі внутрішнє ставлення людини до того, що відбувається в її житті, що вона пізнає або робить».

Суб´єктивне ставлення має три аспекти, що становлять його зміст, або структуру: оцінний, експресивний (емоційний) і спонукальний.

Оцінний аспект ставлення пов´язаний із порівнянням себе й інших з певними зразками, еталонами поведінки, з визначенням рівня досягнень. Залежно від оцінки (гарний-поганий, приємний-неприємний, гарний-негарний, чесний-нечесний тощо) у людини виникає певне ставлення до предмета взаємодії (шанобливе чи презирливе - до людини, відповідальне або безвідповідальне - до своєї справи, навчання тощо).

Експресивний аспект ставлення пов´язаний з переживанням людиною свого ставлення до об´єкта ставлення, з приводу оцінки емоціями. Наприклад, оцінка людиною своєї неспроможності зумовлює не тільки негативне ставлення до себе, а й важке переживання цього ставлення.

Спонукальний аспект ставлення виражається, наприклад, у потягах й інтересах, виявляється в прагненні опанувати об´єктом, який подобається, увійти в контакт із людиною, яку обожнюють, займатися діяльністю, яка подобається.

Зазначені три аспекти ставлення не відірвані один від одного, хоча в різних видах взаємин можуть бути виражені різною мірою. Виникає питання: чи є всі види суб´єктивного ставлення почуттями (тобто емоційними відносинами) або ж почуття становлять особливий їх клас? Відповідь, здавалося б, очевидна: за визначенням, суб´єктивні відносини упереджені, містять емоційний компонент, отже, всі вони є почуттями. Однак начальник може добре ставитися до підлеглого як до фахівця, цінуючи його, з огляду на його значення для ефективності керованого ним виробництва, але при цьому він може не відчувати до нього жодних емоційних переживань, будучи цілком байдужим. Отже, можливі суб´єктивні відносини, в яких емоційний компонент відсутній. Звідси почуттями можна вважати лише таке ставлення до когось або чогось, де виявляється небайдужість людини.

На відміну від емоцій, пов´язаних із конкретними ситуаціями, що виявляються «тут і зараз», почуття виділяють у реальній та уявній дійсності об´єкти, які мають для людини стабільну мотиваційну значущість. Це означає, що на відміну від емоцій, які відображають короткочасні переживання, почуття довготривалі й можуть залишатися на все життя.

Важливо й те, що почуття як стійкі утворення можуть бути як у відкритому, так і у потенційному, прихованому вигляді). Тривалість же й прихованість - це стан характеристики психологічних установок. Звідси тривале й приховане позитивне або негативне ставлення до когось або чогось є емоційною установкою, програмою емоційного реагування на певний об´єкт при його сприйнятті й поданні в певних життєвих ситуаціях.

Почуття відображаються в емоціях не безперервно і в цей момент можуть не виявлятися у певному конкретному переживанні. Тому зіставлення між емоцією й почуттям таке саме, як зіставлення між мотивами («тут і зараз») і мотиваційними установками, що тривалий час зберігаються й багаторазово актуалізуються під час виникнення адекватних для них ситуацій.

Отже, на відміну від емоцій, які мають короткочасний характер реагування на ситуацію, почуття виражає довготривале ставлення людини до того чи іншого об´єкта.

Те саме почуття може виражатися через різні емоції залежно від ситуації, у яку потрапляє об´єкт, стосовно якого переживаються почуття. Крім того, та сама емоція може «служити» різним почуттям. Наприклад, можна радіти успіху коханої людини й неуспіху людини, яку ненавидиш. До почуттів прийнято зараховувати пристрасть, але це не вид почуття, а ступінь його виразності. Можна палко любити, але можна палко й ненавидіти.

Усе це свідчить про те, що не завжди емоційним взаєминам притаманна стійкість. Особливо вирізняються нестійкістю стосунки дітей. Упродовж однієї години спільної гри діти можуть кілька разів посваритися й помиритися. У дорослих деякі емоційні ставлення можуть бути досить стійкими, набуваючи форми ригідності установок, консервативності поглядів або виражаючи принципову позицію особистості.

У кожної особистості в процесі її розвитку формується складна багатомірна, багаторівнева й динамічна система суб´єктивних відносин. Чим більша кількість об´єктів, до яких людина виражає своє ставлення, тим ширшою є ця система, тим багатша сама особистість, тим більше в неї, за висловом Е. Еріксона, «радіусів значущих відносин».

Різноманіття або вузькість відносин тісно пов´язані з іншою характеристикою - диференційованістю відносин. Наприклад, школярі молодших класів здебільшого задоволені як самим уроком з якогось предмету, так і різними його аспектами: відносинами із учителем, досягнутим результатом, умовами, в яких проводяться уроки тощо. Їхні суб´єктивні відносини часто виникають під впливом випадкових подій (сподобався перший урок, отже, взагалі займатися цим предметом цікаво). Це генералізоване позитивне ставлення найімовірніше свідчить про незрілість молодших школярів як особистостей, про невміння у своїх оцінках відмежовувати один фактор від іншого. Для них навчальна дисципліна може бути цікавою тому, що їм подобається вчитель, який викладає її, або навпаки, учитель не подобається тому, що на уроці нецікаво.

Узагальненість емоційних відносин виникає тоді, коли людина узагальнює емоційні враження та знання й керується ними в вияві свого ставлення до чогось. Наприклад, позитивне ставлення людини до фізкультури буде узагальненим й стійким, а необхідність займатися фізкультурою стане її переконанням, якщо вона розумітиме роль будь-яких занять фізичною культурою для свого розвитку й регулярно одержуватиме від них задоволення.

Для почуттів характерна суб´єктивність, оскільки ті самі явища можуть мати для різних людей різне значення. Щобільше, для низки почуттів характерна їхня інтимність, тобто глибоко особистий зміст переживань, їхня потаємність. Коли діляться із близькою людиною цими інтимними почуттями, це означає, що йде задушевна розмова.

В.В. Нікандров й Є.К. Соніна виокремлюють ще одну властивість почуттів - міцність. Говорять також про глибину почуттів, яка пов´язана зі стійкістю й міцністю почуття.

Почуття відображають соціальну суть людини й можуть досягати великого ступеня узагальненості (любов до Батьківщини, ненависть до ворога тощо).

Виходячи з того, яка сфера соціальних явищ стає об´єктом вищих почуттів, їх поділяють (наприклад, П. Рудик) на три групи: моральні, інтелектуальні й естетичні;

Моральними називають почуття, які переживає людина у зв´язку з усвідомленням відповідності чи невідповідності своєї поведінки вимогам суспільної моралі. Вони відображають різний ступінь прихильності до певних людей, потреб у спілкуванні з ними, ставленні до них.

До позитивних моральних почуттів зараховують почуття доброзичливості, жалощів, ніжності, симпатії, дружби, товариськості, колективізму, патріотизму, обов´язку тощо. До негативних моральних почуттів зараховують почуття індивідуалізму, егоїзму, ворожнечі, заздрості, злості, ненависті, недоброзичливості тощо.

Інтелектуальними називають почуття, пов´язані з пізнавальною діяльністю людини: допитливість, цікавість, подив, радість розв´язання завдання, почуття зрозумілості або здивування, почуття впевненості, сумнів.

Із цього переліку зрозуміло, що йдеться радше про пізнавальні чи інтелектуальні емоції, ніж про почуття.

Естетичними називають почуття, пов´язані з переживанням задоволенням або невдоволенням, зумовлені красою або потворністю сприйманих об´єктів, чи то явища природи, чи твори мистецтва, чи люди, а також їхніми вчинками й діями.

Це розуміння краси, гармонії, піднесеного, трагічного й комічного. Такі почуття реалізуються через емоції, які за інтенсивністю простягаються від легкого хвилювання до глибокої схвильованості, від емоції задоволення до естетичного захвату.

К.К. Платонов виокремлює ще й праксичні почуття, до яких зараховує інтерес, нудьгу, радість, муки творчості, задоволення досягненням мети; почуття приємної втоми, захопленості справою, азарту.

З урахуванням цієї обставини й варто підходити до оцінки видів почуттів, про які йтиметься далі.

Нині з´явилася значна кількість праць, присвячених емоціям і почуттям, особливо в зарубіжній психологічній літературі. Однак і дотепер питання, поставлене у заголовку статті В. Джемса «Що таке емоція?», залишається актуальним як для психологів, так і для фізіологів. В останні десятиліття помітна тенденція до емпіричного вивчення окремих емоційних реакцій без спроб їх теоретичного осмислення, а часом і до принципової відмови від цього. Так, Б. Райм пише, що сучасний стан вивчення емоцій становить розрізнені знання, непридатні для розв´язання конкретних проблем. Існуючі теорії емоцій в основному стосуються лише приватних аспектів проблеми.

Виходячи з цього, О.М. Леонтьєв вважає, що труднощі, які виявляються під час вивчення цієї проблеми, можна пояснити головним чином тим, що емоції розглядають без досить чіткої їх диференціації на різні підкласи, котрі відрізняються як генетично, так і функціонально. У передмові до п´ятого тому «Експериментальної психології» О.М. Леонтьєв пише: «Цілком очевидно... що, наприклад, раптовий вибух гніву має іншу природу, ніж, скажімо, почуття любові до Батьківщини, і що ніякого континууму вони не утворять». З цього ж приводу Ф. Тайсон і Р. Тайсон пишуть: «Різні теорії афектів найчастіше є несумісними одна з одною і заплутують читача, тому що кожен автор намагається по-своєму визначити релевантні концепції й феномени, одні більш очевидно, ніж інші. Ще й терміни «афект», «емоція», «почуття» нерідко використовують як взаємозамінні, що аж ніяк не додає зрозумілості концепції афектів». Крім цього, нерідко за почуття приймають моральні якості, самооцінки, відчуття.

Попри велику кількість публікацій з проблем емоцій, навіть у солідних монографіях і підручниках для психологів багато аспектів емоційної сфери людини, що мають велике практичне значення для педагогіки, психології праці й спорту, навіть не позначаються. У результаті проблема емоцій і почуттів виявляється представленою в не найкраще.

Виникає закономірне питання, що є тим компонентом, на основі якого виникають і виявляються емоції та почуття? Таким компонентом, на наш погляд, є переживання.

Багато авторів пов´язує емоції саме з переживаннями. М.З. Лебединський і В.М. М´ясищев так пишуть про емоції: «Емоції - одна з найважливіших граней психічних процесів, яка характеризує переживання людиною дійсності. Емоції є інтегральним вираженням зміненого тонусу нервово-психічної діяльності, яке відбивається на всіх аспектах психіки й організму людини». Г.О. Фортунатов називає емоціями тільки конкретні форми переживання почуттів. П.О. Рудик, даючи визначення емоціям, ототожнює переживання й ставлення: «Емоціями називаються психічні процеси, змістом яких є переживання, ставлення людини до тих або інших явищ навколишньої дійсності...». За Р.С. Нємовим, емоції - це «елементарні переживання, що виникають у людини під впливом загального стану організму й процесу задоволення актуальних потреб». Незважаючи на різні слова, які психологи використовують для визначення емоцій, суть їх виявляється або в одному слові - переживання, або у двох - переживання відносин.

Отже, найчастіше емоції визначають як переживання людиною в цей момент свого ставлення до чогось або до когось (до наявної чи майбутньої ситуації, до інших людей, до самої себе тощо).

Однак визначення, які дають переживанням, мають формальний і суперечливий характер. Наприклад, Л.С. Виготський визначав переживання як особливу інтегральну одиницю свідомості; К.К. Платонов - як найпростіше суб´єктивне явище, як психічну форму відображення, що є одним із трьох атрибутів свідомості; Ф.Є. Василюк - як будь-який емоційно забарвлений стан і явище дійсності, котре безпосередньо представлене в його свідомості та є для нього подією його власного життя. Водночас цей автор вважає за можливе використати в назві своєї книги поняття «переживання» у сенсі «пережити», «перебороти» критичну ситуацію, що виникла. А це, у свою чергу, ще більше заплутує розуміння сутності цього терміна. Р.С. Нємов вважає, що переживання - це відчуття, які супроводжуються емоціями. М.І. Дяченко і Л.О. Кандибович визначають переживання як осмислений емоційний стан, зумовлений значущою об´єктивною подією чи спогадами епізодів попереднього життя.

Для Л.М. Веккера переживання - це безпосереднє відображення самим суб´єктом власних станів, а не відображення властивостей і співвідношень зовнішніх емоціогенних об´єктів. Останнє є знання.

Ми вважаємо, що переживання - це особливе внутрішнє психічне з різним психоенергетичним потенціалом і знаком, яке детермінує ефективність функціонування всіх підсистем психіки.

Його характеризують: полярність (знак); тривалість; глибина; інтенсивність; сила вияву.

Ми вважаємо, що емоції та почуття відносно незалежні й самостійні явища.

ЕМОЦІЇ - це переживання людиною ситуативного чи дійового значення предметів та явищ минулого, теперішнього або майбутнього. Їхній психоенергетичний потенціал, на відміну від почуттів, виникаючи, може швидко збільшуватися, а потім так само легко об´єктивуватися в інше психічне.

ПОЧУТТЯ - це переживання людиною життєвого сенсу предметів та явищ.

Почуття розвиваються поступово. Їхній психоенергетичний потенціал, на відміну від емоцій, перебуває у психіці відносно тривалий час і навіть усе життя (патріотизм, дружба, кохання, гордість, гідність, ревнощі тощо). Почуття - це таке внутрішнє психічне, яке постійно присутнє в психіці людини, прямо й опосередковано впливає на її поведінку і діяльність. Власне переживання є основою будь-якої емоції та почуття.

Виходячи з цього, ми пропонуємо страто-диференційну психоенергетичну концепцію сфери переживань людини, до якої входять: 1) емоційний тон відчуттів; 2) емоційні стани; 3) емоційні властивості особистості; 4) різні емоційні явища та почуття. Отже, йдеться про сферу переживань людини як більш об´ємне поняття, ніж емоції та почуття.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Психологічні науки (збірник наукових праць)
Загальна психологія
Психологія
Технології роботи організаційних психологів
Психологія спілкування