Електронна бібліотека підручників

Загрузка...


Загальна психологія

18.5. Суб´єктивна психосемантика


Ще одним напрямом, який бере свій початок із класичних досліджень Осгуда, є вивчення глибинних емоційно-оцінних компонентів значення. Психологічні експерименти та спостереження неодноразово давали матеріал, на основі якого можна зробити висновок, що людина, взаємодіючи зі світом, часто кваліфікує його об´єкти зовсім не в тих системах класифікацій і категорій, котрі є звичними для природничо-наукової практики. Змістовна специфіка суб´єктивного досвіду стала предметом розгляду в низці наукових досліджень.

Характеристики конотативного значення. В їх центрі виявляється поняття конотативного значення. У вітчизняній психології виокремлюють два функціональних рівні представлення об´єктів в індивідуальній свідомості. Більш поверхневий шар когнітивної категоризації опосередкований системою денотативних значень, а рівень глибинної семантики - конотативними або афективними значеннями, де механізмом універсального оцінювання слугує синестезія.

У цьому трактуванні конотативне значення має кілька важливих характеристик. Насамперед воно має емоційно-оцінний характер і пов´язане зі ставленням суб´єкта до об´єктів та явищ навколишнього світу. Є. Ю. Артем´єва припускає, що психосемантичний експеримент «...апелює до здатності людини рефлексувати своє ставлення до об´єктів, ситуацій, явищ світу і... до понять, які існують у природній мові». І саме це ставлення часто є основою суб´єктивної категоризації.

Крім того, конотативне значення має нерозчленований характер. Осгуд підкреслював, що за ним стоїть певне нечітке невербалізоване відчуття. Тому для виявлення таких емоційно-оцінних комплексів, які пов´язані з різними об´єктами, необхідно застосовувати проективні методи, які дозволяють розкривати структури неусвідомленого досвіду.

Слід відзначити універсальний та амодальний характер конотативного значення. Артем´єва писала, що ядром стійких структур, які стоять за його формами, виявилися не оцінки всередині відповідної модальності, а властивості, що мають оцінний або емоційний компонент. Такі структури, на її думку, забезпечують швидкісну емоційну підсвідому категоризацію об´єктів світу.

Від феномена синестезії відштовхувався у своїх працях Осгуд. Він вважав, що універсальність факторних структур можна пояснити єдністю емоційних реакцій на сприймання, в основі якого лежить механізм синестезії. У пізніших працях він використовує широке поняття «метафора», розглядаючи координати «Оцінка - Сила -Активність» як універсальні емоційні реакції на сприйняття оцінювальних стимулів. Не випадково багато авторів підкреслює подібність трифакторної системи до трикомпонентної теорії емоцій В. Вундта, констатуючи аналогії між «оцінкою - силою - активністю» і «задоволенням - напруженням - збудженням».

Проблема побудови просторів суб´єктивного досвіду. Універсальні структури суб´єктивного досвіду часто описують у вигляді сфери просторових моделей. Семантичним простором називають сукупність певним чином організованих ознак, які описують і диференціюють об´єкти (значення) деякої смислової сфери. При цьому виокремлюється певне правило групування окремих ознак (дескрипторів) у більш місткі категорії, що є вихідною абеткою семантичного простору.

Окремі параметри семантичного простору відповідають певним аспектам когнітивної організації свідомості. Перший параметр - розмірність простору (кількість незалежних факторів-категорій), яка відповідає когнітивній складності свідомості суб´єкта у певній смисловій сфері. При цьому когнітивна складність того самого суб´єкта може бути різною в різних смислових сферах. Наступний показник - зміст виокремлених факторів семантичного простору, котрий відображає провідні засади оцінки і класифікації дійсності, характерні для певної культури та засвоєні конкретною людиною. Ще один показник когнітивної організації індивідуальної свідомості - розпізнавальна сила ознаки. Вона відображає різну значущість засад категоризації суб´єкта. Більш значущі засади роблять більший внесок у загальну варіативність (дисперсію) оцінок об´єктів. Нарешті, показником змістовних зв´язків між категоріями індивідуальної свідомості є інтеркорреляції факторів. Фактори, які корелюють між собою, виявляються більш взаємозалежними.

Побудова семантичного простору поряд із розкриттям структури індивідуальної свідомості дозволяє проаналізувати і розташування в семантичному просторі оцінюваних об´єктів певної смислової сфери, тобто реконструювати семантичний склад значень як одиниць індивідуальної свідомості.

У методичному плані існують різні можливості побудови семантичних просторів залежно як від форми репрезентації об´єктів, так і від засобів опису. Як стимули дослідники можуть застосовувати не лише вербальні поняття і наочні образи (малюнки, кольори), а й запахи, звуки, інтрацептивні відчуття, конкретних людей, сюжети тощо. Загалом, будь-які явища навколишньої дійсності, які надаються до оцінки та класифікації. Водночас як засоби опису (шкалами, за якими оцінюються об´єкти) найчастіше застосовують вербальні поняття чи візуальні зображення.

Кожна з форм опису дозволяє тонше диференціювати певні аспекти категоризації об´єктивної дійсності. Однак слід зазначити, що більшість досліджень свідчить про міжкультурну і міжіндивідуальну універсальність факторної структури семантичних просторів на рівні провідних, найбільш узагальнених факторів (оцінка, сила, активність) незалежно від форми, в якій представлені об´єкти і засоби опису.

Психосемонтика форми і кольору. Попри те, що конотативне значення має амодальний характер, доступ до нього може бути полегшеним або ускладненим залежно від форм репрезентації. Уже говорилося, що конотат важко вербалізується. Водночас у деяких дослідженнях показано, що універсальні емоційно-оцінні комплекси пов´язані з геометричними формами. Є. Ю. Артем´єва запропонувала набір таких універсальних форм. Можливо, вони занадто складні для того, щоб бути універсальними. «Універсальними», тобто пов´язаними з типовими емоційно-оцінними і мотиваційно-динамічними комплексами, найімовірніше, є «типові форми», такі як прямі лінії, трикутники, кола і квадрати.

Можливо, ще ближчими до емоційно-оцінних комплексів є кольори. Зв´язок кольору з емоційним світом людини неодноразово підтверджувався. Британський антрополог В. Тернер досліджував особливості колірної класифікації в примітивних культурах, де існують всього три назви кольору: білий, чорний і червоний. Кожен колір символізує певне значення: білий колір - життя, чистоту, благо; чорний - зло, страждання, смерть; червоний - амбівалентний стимул, який пов´язується як з добром, так і зі злом, уособлює силу. Автор дійшов висновку, що ці кольори - не просто розбіжності в зоровому сприйнятті різних частин спектра, а концентровані позначення великих частин психофізіологічного досвіду, які торкаються як розуму, так і органів чуття. Досвід, який виражають ці три кольори, є спільним для всього людства. Ця тріада становить собою архетип людини як процесу переживання насолоди і болю, що забезпечує свого роду первинну класифікацію дійсності.

Л. М. Миронова як одну з можливих наводить таку класифікацію семантичних значень кольору. Вищий тип - колірні символи. Це - широко розповсюджені, загальнозрозумілі та стійкі значення кольорів, як правило, давнього походження, пов´язані з загальноприйнятими життєвими цінностями, соціальними явищами й відносинами. Символічні значення кольорів мають міжкультурну універсальність. Наприклад, чорний колір як символ смерті властивий багатьом культурам. Міфологія чорного йде вглиб століть. Другий тип семантичних значень кольору - колірні алегорії та метафори, характерні вже для певних національних й соціальних спільнот. Це такі метафори, як чорний гумор, білий квиток, жовта преса. Третім за масштабом семантичним рівнем є колірний образ - породження індивідуальної свідомості, особистої творчості людини.

За даними Біррена, в узагальненому вигляді колір асоціюють із двома настроями: 1) з теплими, активними і збудливими якостями червоного та близьких до нього тонів і 2) з холодними, пасивними і заспокійливими властивостями синього, зеленого і фіолетового.

Експериментальну психосемантику кольору на сьогодні представлено величезною кількістю праць. Спільним для них є застосування, переважно, методу спрямованих асоціацій, а також семантичного диференціалу. У багатьох дослідженнях продемонстровано стійке вибіркове асоціювання кольорів із певними поняттями, емоційними відчуттями, настроями.

У праці Б. Райта і Л. Рейнуотера простір кольорів було описано не трьома, а п´ятьма факторами: «Щастя», «Зусилля - сила», «Теплота», «Елегантність», «Заспокоєння - сила». Варто підкреслити, що зміст факторів визначається тим набором шкал, які до нього входять, а назви факторів досить умовні. Однак аналіз виокремлених факторів дає змогу зрозуміти, що оцінка кольору відбувається щодо: 1) його кореляції з емоційними станами людини («Щастя»); 2) характеру впливу кольору на емоційний стан («Зусилля - сила» як збуджуючий вплив і «Заспокоєння - сила» як заспокійливий вплив); 3) естетичних цінностей («Елегантність»). Фактор «Теплота» поєднував у собі, з одного боку, фізичні параметри об´єкта, а з іншого боку - характеристики впливу.

Конотації кольору об´єктів можуть мінятися, коли об´єкти виявляються в новому оточенні або коли різко змінюється колір об´єкта, зумовлений історико-культурними мотивами. Цікавий і маловивчений напрям можна позначити як семантику ментальних просторів. Численні приклади насичення просторових образів надають літературні твори. Першу психологічну працю К. Левіна також було присвячено ролі семантичних факторів у формуванні уявлень про навколишній простір. Він показав, наскільки міняється усвідомлення місцевості від зміни загального змісту ситуації. Наприклад, при обороні чи наступі змінюється прагматичне й афективне значення окремих деталей ландшафту - пагорб, який слугував рятівним прикриттям, стає прикрою перешкодою. Зміст ситуації структурує представлення простору. Левін описував, що в міру того, як він під´їжджав після відпустки до передової, йому починало здаватися, що земля обривається за лінією фронту, причому об´єкти ніби ущільнювалися перед цією лінією. У недавніх дослідженнях ці ідеї Левіна знайшли подальше підтвердження. Було показано, що уявні представлення про навколишній міський простір спотворюються, якщо люди вважають деякі об´єкти екологічно небезпечними. Зокрема, в уявних репрезентаціях жителів, обізнаних про екологічну небезпеку одного з індустріальних підприємств мікрорайону, його будинок ніби віддалявся від інших, відстань між ним та іншими об´єктами значно збільшувалась. Такого ефекту не спостерігали в жителів, які не знали про небезпеку цього підприємства.

МЕНТАЛЬНІ ПРОСТОРИ можуть бути не лише пов´язані з реальним оточенням, а й утворені будь-яким осмисленим контекстом. У мові існують різноманітні засоби, які контролюють породження ментальних просторів. Такими метаоператорами уяви можуть бути відсилання до місця дії (наприклад, «Десь колись в якомусь царстві»), а також інтонаційні мовні конструкції, що виражають пізнавальне й емоційне відношення.

Існують також спеціальні засоби заповнення ментальних просторів, введення нових діючих осіб та об´єктів, які виконують різні семантичні ролі. Різноманітні ментальні простори можуть утворювати рекурсивні вкладення, створюючи складні структури смислових контекстів. Передбачають, що на ранніх етапах суб´єктивні просторові представлення можуть бути прототипом організації знання та інтенціональних установок в інших галузях суб´єктивної семантики.

Дослідження в галузі психосемантики набули широкого розвитку з погляду практичного застосування. Психосемантичні методи використовують у консультаційній практиці, у психіатричній клініці, при професійному відборі. При здійсненні особистісної психодіагностики психосемантичний підхід дозволяє виявляти особливості структур особистості, її спрямованість. Психосемантичні процедури застосовують для експертної оцінки різноманітних явищ культури, таких, як архітектурні об´єкти, вистави, кінофільми, музичні здобутки, здобутки живопису і реклами. У цих випадках психосемантичні методи дозволяють виявляти суб´єктивне ставлення соціуму до об´єктів і значеннєві шкали, за якими відбувається їхня оцінка.

 

Література

1.  Брушлинский А.В. Мышление и прогнозирование (Логико-психологический анализ). -М.: Мысль, 1979.

2.  Брушлинский А.В. Субъект: мышление, учение, воображение: Избр. психол. тр. -Москва; Воронеж: МОДЭК, 1996.

3.  Бурлаков Ю.А. Механизмы речи и мышления. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1995.

4.  Варій М.Й. Загальна психологія: Навч. посібник / Для студ. психол. і педагог, спеціальностей. - Львів: Край, 2005.

5.  Веккер Л.М. Психические процессы: В 3 т.-Т. 1.-Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1974.

6.  Вертгеймер М. Продуктивное мышление / Пер. с англ. - М.: Прогресс, 1987.

7.  Гальперин П.Я. Психология мышления и учение о поэтапном формировании умственных действий // Исследования мышления в советской психологии. – М: Наука, 1966.

8.  Завалишина Д.Н. Психологический анализ оперативного мышления: Экспериментально-теоретическое исследование. - М.: ЦЕНТР, 1997.

9.  Загальна психологія : Підручн. для студ. вищ. навч. закладів / За заг. ред. акад. С.Д. Максименка. - К.: Форум, 2000.

10.  Загальна психологія: Навч. посіб. / О.В. Скрипченко, Л.В. Долинська, З.В. Огороднійчук та ін. - К.: А.Г.Н., 2002.

11.  Занюк С.С. Психологія мотивації та емоцій: Навч. посіб. - Луцьк; Волинський держ. ун-т, 1997.

12.  Калмыкова З.И. Продуктивное мышление как основа обучаемости. - М.: Педагогика, 1984.

13.  Леонтьев А.Н. Деятельность. Сознание. Личность. - М.: Политиздат, 1975.

14.  Милордова Н.Г. Мышление в дискуссиях и решении задач. - М.: Изд-во Ассоц. строит, вузов, 1997.

15.  М´ясоїд П.А. Загальна психологія: Навч. посіб. - 3-те вид. випр. - К.: Вища шк., 2004.

16.  Основи психології / За заг. ред. ОВ. Киричука, В.А. Роменця. - К.: Либідь, 1996.

17.  Поддьяков Н.Н. Мышление дошкольника. - М.: Педагогика, 1977.

18.  Поспелов Н.Н., Поспелов И.Н. Формирование мыслительных операций у старшеклассников. - М.: Педагогика, 1989.

19.  Психология XXI века: Учебник для вузов / Под ред. В.Н. Дружинина. - М.: ПЕР СЭ, 2003.

20.  Психологія / За ред. Г.С. Костюка. - К.: Рад. школа, 1968.

21.  Психологія: Підручник / За ред. Ю.Л. Трофімова. - 3-тє вид. - К.: Либідь, 2001.

22.  Тихомиров O.K. Психология мышления. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1984.

23.  Тихонов O.K. Психология мышления: Учеб. пособ. - М.: Моск. ун-та, 1984.

24.  Якиманская И.С. Развитие пространственного мышления школьников. - М.: Педагогика, 1980



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Психологічні науки (збірник наукових праць)
Загальна психологія
Психологія
Технології роботи організаційних психологів
Психологія спілкування