Українська електронна бібліотека

Загрузка...


Загальна психологія

18.3. Основні психосемантичніметоди


До психосемантичних методів можна зарахувати ті, за допомогою яких ми можемо визначити значення або зміст того чи іншого слова, предмета, явища. При цьому, оскільки існують різні види значень, можна використовувати і різноманітні методи.

Прямі методи психосемантичних досліджень. Теорії «референтного значення» розглядають насамперед відношення знака до того чи іншого предмету, явища, якості. Тому для досліджень часто застосовують методики прямих описів або зображень слів. Наприклад, в одному з досліджень дітей шкільного віку просили зобразити базові емоції (радість, страх, сум, гнів) за допомогою олівця та аркуша паперу. Аналіз дитячих малюнків дозволив зрозуміти, з чим діти співвідносять ці слова: з мімікою, з жестами, із ситуаціями, які породжують емоції, із закріпленими в культурі символічними зображеннями емоційних виявів.

Дослідження категоріального значення вимагає своїх методів. Тут можна говорити про методи приписування або верифікації категорії. У першому випадку дається слово (дятел) і досліджуваний повинен назвати категорію (птах), у другому випадку - окремі слова у сполученні з різними категоріями.

Асоціативний експеримент - найбільш розроблена техніка семантичного аналізу. Піддослідному надають слово-стимул, і йому потрібно назвати перші, які спали на думку, асоціації. Застосовують вільний асоціативний експеримент (піддослідний не обмежений у виборі можливих асоціацій) і спрямований асоціативний експеримент (асоціативний потік піддослідного обмежується рамками певного граматичного класу). Для семантичного аналізу важливе виявлення міри семантичної близькості між словами, щоб представити семантичну структуру слова чи категорії. Головна перевага асоціативного експерименту - це простота і зручність застосування. Недолік - це його чутливість до фонологічної та синтаксичної подібності. Наприклад, як у нормі, так і при патологіях, трапляються реакції-рими, реакції подібного літерного складу, а також мовні штампи та кліше.

Метод класифікації. Піддослідним пропонують класифікувати представлену множину об´єктів (стимулів), розбити їх на групи (здебільшого кількість груп і об´єктів у групі не обумовлюють). Метод класифікації застосовують не лише до слів, а й і до зображень та інших найрізноманітніших об´єктів (наприклад, може йтися про знайомі постаті чи твори мистецтва).

Метод класифікації застосовують і для виявлення індивідуальних розбіжностей у процесах категоризації. У цьому разі основним є не лише склад, а й кількість груп, що свідчать про стратегії, які піддослідні використовують у процесі класифікації.

Методи прямого шкалювання. Метод прямого шкалювання, запозичений із класичної психофізики, є простим і прямим способом отримання матриці семантичної подібності. Перед піддослідним ставлять завдання оцінити подібність значень стимулів за допомогою градуальної шкали. Цінність прямого методу шкалювання складається в простоті інтерпретації.

Метод тріадичного порівняння можна використовувати як для дорослих досліджуваних, так і для дітей. Процедура його проведення: для кожної випадково обраної трійки з набору стимулів піддослідний обирає два найближчі і два будь-які стимули. Цей метод вимагає великої кількості зіставлень, але він полегшує завдання порівняння для досліджуваного. В одній із праць було застосовано метод тріадичного порівняння зображень і назв восьми тварин: метелика, комара, черепахи, пацюка, кажана, крокодила, лебедя і кроля. Піддослідні двічі підряд із тижневою перервою проводили оцінку стимулів у 168 тріадах. Отримані результати виявили вікові відмінності класифікаційних основ: для дівчинки 4 років істотними виявилися афективні атрибути «гарний» і «кусається» (в один кластер поєднувалися пацюк, крокодил і комар, а в інший - кролик, метелик і лебідь); для дорослого важливим була формальна приналежність до різних біологічних типів (в один із кластерів поєднувалися, наприклад, пацюк і кролик, а в інший - комар і метелик).

Дослідження конотативного значення вимагає розробки особливих методів, оскільки в центр уваги потрапляє ставлення суб´єкта до тих чи інших об´єктів.

У книзі Дж. Келлі «Психологія особистісних конструктів», яка вийшла у 1955 р., було описано новий метод - техніка репертуарних решіток. Цю методику було розроблено для виявлення «особистісних конструктів» - «особливого суб´єктивного засобу», створеного (сконструйованого) самою людиною, перевіреного (валідизованого) нею на практиці, що допомагає їй сприймати і розуміти (конструювати) навколишню дійсність, прогнозувати й оцінювати події.

У класичному варіанті методика, по суті, є варіантом методу тріадичного порівняння. Піддослідний оцінює себе і людей зі свого найближчого оточення. Попередньо всю множину оцінюваних суб´єктів розбивають на тріади. Піддослідний повинен об´єднати двох суб´єктів у тріаді за однією якістю і протиставити їм третього.

Метод семантичного диференціалу (СД), який запропонував Ч. Осгуд, на думку вченого - це комбінація процедур шкалювання й методу контрольованих асоціацій. Процедура семантичного диференціалу зводиться до оцінки стимулів (ними можуть бути поняття, образи, дії, ситуації й інші об´єкти) за біполярними шкалами. Шкали задано антонімічними термінами, наприклад прикметниками, які описують протилежні якості об´єктів: теплий/холодний, ситий/голодний. Шкали звичайно градуйовані (наприклад, від –3 до +3), простір шкали між протилежними полюсами піддослідний сприймає як безперервний континуум ознак.

Класичний семантичний диференціал Осгуда являє собою набір із 15 шкал, заданий найбільш високочастотними прикметниками-антонімами. Пізніше було розроблено різні часткові семантичні диференціали (наприклад, невербальний СД). Метод семантичного диференціалу набув значного поширення в психології сприйняття, теорії комунікацій, у галузі естетики, реклами тощо. Популярність методу зумовлена тим, що він дозволяє провести непряму експертну оцінку різних об´єктів і явищ, визначити приховане ставлення до них, структури неусвідомлюваних змістів, виявити особливості категоріального аналізу.

Методи непрямого дослідження семантики. У цьому разі увагу зосереджено на тому впливі, який чинять процеси функціонування категоріальних структур на різні когнітивні процеси.

Порівняння порогів відчуття або суб´єктивної тривалості стимулів із різним семантичним навантаженням. У найпростіших психофізичних експериментах часто виявляються семантичні ефекти. Наприклад, у відомому дослідженні Хауса і Соломона було продемонстровано, що чим вища частота (інакше кажучи, вживання у мові) слова, тим нижчий поріг його сприйняття. В іншому дослідженні піддослідним пред´являли послідовність знайомих і незнайомих символів. Хоча тривалість експозиції була однаковою (30 мс), незнайомі стимули, здавалося, звучали довше, ніж знайомі. Було також показано, що пороги відчуття змінюються для слів різної емоційної значущості. До цієї ж групи можна зарахувати всі експерименти, в яких хронометрують час впізнавання або називання стимулів залежно від семантичного контексту або передналаштування.

Аналіз групування стимулів при повному відтворенні списку слів є досить популярною методикою в семантичних дослідженнях. Піддослідному показують список на вигляд нескладних слів, а потім він відтворює їх у будь-якому порядку. На основі такої інструкції піддослідний зазвичай відтворює слова, групуючи їх за семантичними ознаками. Наприклад, у класичних експериментах Бусфідда і Седжвіка, відтворюючи назви птахів, піддослідні згадували підряд слова «яструб», «орел», «стерв´ятник», а після короткої паузи «курка», «індик», «качка». На підставі протоколів відтворення за допомогою низки математичних процедур «реконструюють» структуру відповідної ділянки семантичної пам´яті.

Порівняння успішності витягування з пам´яті залежно від семантичної обробки або передналаштування. Суть методики полягає в тому, що частина тестових стимулів включається до розв´язання попереднього завдання, такого, як доповнення слів або відтворення категорій (піддослідних просять назвати приклади таких категорій, як «меблі» або «птахи»), або відтворення базових знань (досліджуваних просять відповісти на низку питань, наприклад, «Що швидше рухається: заєць чи Земля?»). Через певний інтервал часу зненацька для досліджуваних дають тест на відтворення або впізнавання. Звичайно, семантична обробка стимулів поліпшує їхнє запам´ятовування і наступне витягування з пам´яті. Мета дослідників - порівняння позитивного впливу різних семантичних завдань.

Хронометрування часу прийняття рішень щодо лексичного характеру стимулу істинності чи хибності певних тверджень. Суть методики: перед досліджуваним ставлять завдання зробити висновок про поданий матеріал. Найпростіше завдання - ухвалення рішення про те, що було подано, - слово чи не слово («завдання лексичного рішення»). Складнішим є верифікація простих тверджень, таких, як «собака - це тварина».

Методи, що використовують нейрофізіологічні кореляти. Метод семантичного радикала належить до умовно-рефлекторних. Критерієм семантичної близькості досліджуваних об´єктів є перенесення умовно-рефлекторної реакції з одного об´єкта на інший, семантично з ним пов´язаний. В експерименті О.Р. Лурії та О.С. Виноградової пред´явлення тестового слова (наприклад, «кішка») супроводжувалося болючим подразненням - ударом струму. Після виникнення стійкого умовного рефлексу, який виражався у звуженні судин руки і голови, піддослідному пред´являли список слів, серед яких були нейтральні («вікно», «лампа», «зошит»), подібні з тестовим словом за звучанням («крихта», «кришка», «кружка»), а також слова, які мають зв´язок з тестовим («кошеня», «миша», «молоко»). Результати показали, що нейтральні слова не спричинили жодних реакцій; близькі за звучанням слова зумовлювали появу загальної орієнтованої реакції (звуження судин пальців і розширення судин голови), а слова, пов´язані з тестовими за змістом, - специфічну болючу реакцію (одночасне звуження судин руки і голови).

Використання компонентів зумовлених потенціалів (ЗП) як індикаторів семантичного аналізу. Метод засновано на використанні індикаторів змістовної обробки так званої негативної хвилі, з латентним періодом 400 мс, яка з´являється у відповідь на існуючу семантичну неузгодженість пред´явлених стимулів, і позитивної хвилі з латентним періодом 300 мс, що виникає у відповідь на повторення стимулів.

Наприклад, хвиля з латентним періодом 400 мс реєструється, коли в завданні лексичного вибору як передналаштування використовують або слова, не пов´язані за змістом із тестовим стимулом, або антоніми. Такі результати фіксуються й у ситуації, коли останнє слово в реченні не відповідає за змістом іншим, або у відповідь на безглузде сполучення букв. Навпаки, при семантичній близькості слів або пред´явленні високочастотних слів негативна хвиля з латентним періодом 400 мс виражена слабко, а амплітуда позитивного компонента ЗП із латентним періодом близько 300 мс збільшується.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Психологічні науки (збірник наукових праць)
Загальна психологія
Психологія
Технології роботи організаційних психологів
Психологія спілкування