пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ

Загрузка...


Загальна психологія

17.3. Процеси уяви


Уява відтворює образ предметів та явищ, що сприймалися раніше, чи створює нові образи та ситуації, які раніше не виникали. Тобто механізм уяви базується на основі тих образів, що має людина, але ці образи постають у нових неочікуваних зв´язках і сполученнях. Слово «новий» має подвійне значення: розрізняють об´єктивно нове і суб´єктивно нове. Об´єктивно нове - це образи, ідеї, що не існують у даний момент ані в матеріальному, ані в ідеальному плані. Суб´єктивно нове - це нове для кожної конкретної людини (дитини). Новий образ уяви може бути матеріалізовано або ж він залишається на рівні ідеального.

Синтез образів у процесах уяви здійснюється в різних формах. Найбільш уживаними із них є:

  • Аглютинація (від лат. agglutinare - склеювати) – створення нового образу шляхом сполучення елементів, узятих з різних уявлень. Наприклад, образ русалки в казках, де голова і тулуб - жінки, а хвіст - риби. Цей прийом не набув великого поширення, оскільки образи його важко втілюються в предметні речі. А втім, приклади матеріалізації таких образів у реальному житті маємо - це танк, бойова машина піхоти, амфібія тощо.
  • Гіперболізація - збільшення предмета (велетень Гуллівер, літаки «Мрія», Ан-74).
  • Літота - на відміну від гіперболізації, зменшення предмета (хлопчик-мізинчик). Ці прийоми використовують у народних казках, фантастичних творах.
  • Підкреслення - акцентування якоїсь частини образу чи певної якості. За допомогою такого прийому створюються шаржі, карикатури.
  • Схематизація - образ уяви, коли розбіжності зменшуються, а риси схожості виходять на перший план. Прикладом може бути орнамент, елементи якого художник узяв із рослинного світу.
  • Типізація - виокремлення істотного в однорідних фактах і втілення їх у конкретних образах. Це найскладніший прийом. Його широко застосовують у літературі. 
  • Комбінування - сполучення даних у досвіді елементів у нові, більш-менш незвичні комбінації. Це найпростіша техніка уяви, саме її мали на увазі дослідники минулої доби, коли вважали механізмом уяви асоціацію.
  • Алегоризація, створення алегорії - використання образу в переносному значенні. Образ є лише умовно обраним знаком якогось явища дійсності.
  • Метафоризація, побудова метафор. Метафора є глибшим уявним відображенням явища, ніж алегорія, оскільки між метафоричним образом та його значенням існує певна подібність, аналогія.
  • Символізація, використання символів, є найглибшою за значенням, сутнісним наповненням технікою уяви. Розуміння мови символів допомагає людині свідомо отримувати послання від власного несвідомого (сни тощо). Символ відрізняється від знака тим, що він є не умовно обраним для позначення, а глибинно, сутнісно єдиним із тим, що він позначує. На відміну від поняття, символ має необмежений обсяг значення. Вираженню через символи підлягає тільки загальнолюдське, приналежне до самого способу існування людини.

У техніці уяви завжди створюється складна динамічна єдність свідомого і несвідомого.

Уява - це вільне, своєрідне, творче відображення дійсності.

Стадії творчого процесу. Уяву можна характеризувати в кількісному та якісному аспекті. Здатність породжувати певну кількість нових образів упродовж певного проміжку часу ми назвемо продуктивністю уяви. Але сама кількість нових образів за одиницю часу не може вважатися ознакою рівня розвитку уяви. Інколи кількість зовсім не свідчить про нову якість і відкриває перед людиною «безглузду безкінечність» недоречних образів. Наприклад, велика кількість грошей у державі може виявляти не її багатство, а лише інфляцію. Тому від продуктивності як кількісної характеристики уяви не слід відокремлювати якісні характеристики. До них належить осмисленість - відповідність образів уяви певному призначенню, їхня сутнісна глибина, міра вираження в них якоїсь прихованої реальності. Ця характеристика виявляє ту глибину уяви, яка зовсім відсутня при комбінуванні образів. Саме вона є головним виміром участі уяви в пізнанні людиною дійсності. Також аспект якості уяви презентує оригінальність - міра індивідуальності, несхожості на інші тих образів, які є продуктами уяви. У дослідженні уяви, в якому великій кількості досліджуваних пропонується певне творче завдання, справді оригінальним буде такий його розв´язок, який трапиться лише один раз.

Силу творчої уяви та її рівень, як зазначає С.Л. Рубінштейн, визначають співвідношенням двох показників:

  • того, наскільки уява дотримується обмежувальних умов, від яких залежить її смислова насиченість, об´єктивна значущість її продуктів;
  • того, наскільки образи уяви нові й оригінальні, відмінні від безпосередньо даного її породження.

Уява, яка не задовольняє водночас обидві умови, є творчо безплідною, якою б формально продуктивною вона не видавалась. Отож, головними характеристиками уяви є:

  • продуктивність;
  • осмисленість;
  • оригінальність.

Аналіз творчої уяви як складного явища дозволяє дослідникам виокремити фактори, які у взаємодії становлять цю єдність. Французький вчений Т.А. Рібо наводив такі фактори уяви:

Інтелектуальний фактор. У ньому уяву визначають як пізнавальний процес, в якому відбувається дисоціація (розкладення) образів та асоціація за окремими й випадковими ознаками. Головним інтелектуальним моментом уяви Рібо визнає «мислення за аналогією». Конкретними прийомами такого мислення за аналогією є персоніфікація (намагання все наділити душею) та перетворення (перенесення значення з одного предмета на інший на підставі окремої схожості).

Емоційний фактор. Усі форми творчої уяви неможливі без емоцій; усі афективні стани можуть впливати на уяву.

Несвідомий фактор. Суттєвими рисами натхнення є раптовість і безособовість. Воно залежить не від волі індивіда, а від несвідомої діяльності духа (проте самий стан натхнення є не причиною уяви, а її симптомом).

Органічні умови уяви. До них Рібо зараховує анатомічні (відстежені кореляції між розвитком певної ділянки кори головного мозку і художнім або мислительним типом творчості) та фізіологічні умови.

Початок єдності. Синтетичний принцип єдності факторів творчої уяви може виявлятися у трьох формах: органічній (нормальній, творчій); нестійкій (репродуктивній, нездатній до творення нового) та крайній (хворобливій, яка виявляється в маренні).

У єдиному творчому процесі уява йде поруч з інтуїцією і випереджає мислення. За стадійними теоріями творчого процесу деяких авторів, у цьому процесі виокремлюють різну кількість стадій, але в їх переліку простежуємо єдину послідовність.

За теорією Енгельмеєра, у кожному винаході простежується «триакт»: бажання (окреслена мета); знання (план досягнення); вміння (матеріальне виконанні); стадій творчого процесу теж три:

  • ЗАРОДЖЕННЯ ЗАДУМУ - тут діє інтуїтивне мислення, пов´язане з болісним процесом сумнівів і мук;
  • ДИСКУРСИВНЕ МИСЛЕННЯ - тут діє логіка і відбувається емпіричне дослідження, виникає схема; необхідною людською здібністю є талант;
  • ПІДПОРЯДКУВАННЯ МАТЕРІ Ї- будується конструкція, від людини вимагається старанність.

За теорією Уоллеса, у процесі творчого мислення виокремлюють чотири стадії, при цьому найвідповідальнішою є третя, пов´язана з інтуїтивним осяянням (інсайтом):

  • підготовка - на цій стадії окреслюється завдання;
  • визрівання - на цій стадії відбувається підсвідома робота над завданням, пошуки розв´язання (щоб дати йому визріти, людині треба відволіктися, зайнятися зовсім іншими питаннями);
  • інсайт (раптове усвідомлення розв´язання);
  • перевірка - для оцінки правильності розв´язання підключається мислення.

Гетчінсон теж виокремлює чотири стадії, подібні до наведених вище:

  • орієнтації (накреслення орієнтирів проблеми);
  • фрустрації (зустрічі з перешкодою, яку нетворче, стереотипне мислення не в змозі подолати);
  • інсайту;
  • перевірки.

Згідно з теорією Дж. Дьюї, у творчому мисленні виокремлено п´ять стадій:

  • окреслення завдання;
  • аналіз;
  • висунення гіпотез;
  • обговорення;
  • оцінка рішення.

Отже, в останній моделі творчого процесу головну роль справді надано мисленню, а не уяві з інтуїцією, проте стадія висунення гіпотез у будь-якому разі передбачає необхідність задіяння уяви.

 

Література

1.  Антонов А.В. Психология избирательского творчества. - К.: Вища шк., 1978.

2.  Варій М.Й. Загальна психологія: Навч. посібник / Для студ. психол. і педагог. спеціальностей. - Львів: Край, 2005.

3.  Веккер Л.М. Психические процессы: В 3 т. - Т. 1. - Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1974.

4.  Выготский Л.С. Воображение и творчество в детском возрасте: психологический очерк. - СПб.: Союз, 1997.

5.  Гоголь Н. Авторская исповедь. - Псков, 1990.

6.  Загальна психологія: Підручн. для студ. вищ. навч. закладів / За заг. ред. акад. С.Д. Максименка. - К.: Форум, 2000.

7.  Загальна психологія: Навч. посіб. / О.В. Скрипченко, Л.В. Долинська, З.В. Огороднійчук та ін. - К.: А.Г.Н., 2002.

8.  Занюк С.С. Психологія мотивації та емоцій: Навч. посіб. - Луцьк: Волинський ун-т, 1997.

9.  Коршунова Л.С. Воображение и его роль в познании. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1979.

10.  Леонтьев А.Н. Деятельность. Сознание. Личность. - М.: Политиздат, 1975.

11.  М´ясоїд П.А. Загальна психологія: Навч. посіб. - 3-тє вид., випр. - К.: Вища шк., 2004.

12.  Основи психології / За заг. ред. О.В. Киричука, В.А. Роменця. - К.: Либідь, 1996.

13.  Пармон Э.А. Роль фантазии в научном познании. - Минск: Университетское изд-во, 1984.

14.  Психология XXI века: Учеб. для вузов / Под ред. В.Н. Дружинина. - М.: ПЕР СЭ, 2003.

15.  Психологія / За ред. Г.С. Костюка. - К.: Рад. школа, 1968.

16.  Психологія: Підручник / За ред. Ю.Л. Трофімова. - 3-тє вид. - К.: Либідь, 2001.

17.  Роменець В.А. Психологія творчості. - К.: Вища школа, 1971.

18.  Рычик М.В. От наглядных образов к научным понятиям. - К.: Рад. шк., 1987.

19.  Страхов И.В. Психология воображения. - Саратов, 1971.

20.  Тихонов O.K. Психология мышления: Учеб. пособ. - М.: Моск. ун-та, 1984



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Психологічні науки (збірник наукових праць)
Загальна психологія
Психологія
Технології роботи організаційних психологів
Психологія спілкування