Електронна бібліотека підручників

Загрузка...


Загальна психологія

13.2. Функції, характеристика образу сприйняття та його процесуальність


Функції сприйняття. Людина постійно взаємодіє з навколишнім світом. Будь-який акт такої взаємодії спирається на чуттєву представленість її найближчого (а іноді й неіснуючого) середовища, що включає загальне орієнтування, оцінку місця розташування релевантних об´єктів, їхніх фізичних властивостей і ситуативної значущості, поведінкового, символічного або естетичного змісту. Така первинна інформація слугує джерелом для появи і функціонування вищих форм психічної діяльності, що виходять за межі безпосередньої даності і забезпечують регуляцію різноманітної орієнтованої, пізнавальної і практичної діяльності (локомоції, пошук розв´язання завдання, акт соціальної комунікації або трудові операції тощо).

Загалом у життєдіяльності людини сприйняття виконує такі функції:

  • загального орієнтування (у пізнанні, поведінці, естетиці);
  • оцінювання (оцінку місцерозташування релевантних об´єктів, їх форм, величини, фізичних властивостей розташування один щодо одного, ситуативного значення, поведінкового, символічного або естетичного змісту);
  • пізнавальна (відображення нових предметів та явищ, їх сутності, зв´язків між ними тощо);
  • контролю практичної діяльності (під час створення нових об´єктів);
  • регулятивна (регулювання поведінки і діяльності в процесі взаємодії з предметами та явищами).

Інформація, отримана на основі сприйняття, слугує джерелом для появи і функціонування вищих форм психічної діяльності. Вона забезпечує регулювання різнобічної орієнтованої, пізнавальної та практичної діяльності. Це стосується і пошуку розв´язання завдання, і локалізацій, і актів соціальної комунікації, і операцій праці тощо.

Психічний процес, в результаті якого породжується чуттєвий образ, структурований за відповідними принципами, і який одним із обов´язкових елементів має самого спостерігача, має назву сприйняття. Відображувальна природа образу сприйняття передбачає, що його зміст повинен охоплювати суттєві об´єктивні властивості фізичного світу. Хоча іноді сприйняття буває і «відокремленим».

Виходячи з того, що чуттєвий образ є об´єктом вивчення багатьох наук - філософії, естетики, фізіології, біології, фізики та інших, то специфічний предмет психології сприйняття полягає у вивченні механізмів породження і функціонування чуттєвого образу навколишнього світу, а також механізмів перцептивного управління і контролю діяльності.

Головні характеристики образу сприйняття:

  • безпосередність сприйняття;
  • адекватність сприйняття;
  • реальність (достовірність) сприйняття;
  • просторовість сприйняття (напрям, віддаленість, локалізація, протяжність);
  • інтенсивність сприйняття (яскравість, гучність, важкість, сила запаху тощо);
  • динаміка сприйняття (зміна, рух, мерехтіння);
  • чуттєвий тон (освітленість, кольоровість, теплота, тональність, гладкість, приємність);
  • структурні відношення (розмір, орієнтація, форма, контраст, співзвучність, смакове поєднання, композиція запаху);
  • послідовність (або амодальність) чуттєвого образу (кінцевий образ не роздроблюється на кілька модальних копій того самого об´єкта);
  • константність сприйняття (тобто відносна незалежність образу об´єкта від зміни зовнішніх умов його спостереження);
  • означеність змісту, який сприймається (сприймаються об´єкти або події, які мають свою назву і значення (наукове, життєве або функціональне);
  • предметність образу сприйняття;
  • модальність сприйняття (наприклад, явища - тобто явище сприймається як певна модель, наприклад поведінки, відносин тощо. Так само сприйняття об´єкта іноді відрізняється від його фізичного опису.).

Основні характеристики образу сприйняття. Умовою існування та дії у світі фізичних об´єктів є відповідність суб´єктивного опису об´єктивних якостей та властивостей цих об´єктів. У цьому ракурсі говорять про адекватність образів сприйняття об´єктам, які відображаються.

Безпосередність сприйняття додає змісту, який сприймається, відчуття реальності, або імовірності. Ми бачимо об´єкт саме там, де він розташований, тобто можемо швидко наблизитися до нього або без промаху простягнути руку в його напрямі, а правильно сприйнятий розмір і форма дозволяють заздалегідь підготувати кисть руки до його захоплення. Будь-яку помилку - промах, недооцінку, неправильну ідентифікацію тощо - приписують швидше виконавцю, ніж зовнішньому джерелу. Щобільше, «наївний реаліст», не обтяжений гносеологічними питаннями, легко диференціює сенсорні артефакти типу «іскри з очей» (фосфенів, які викликані механічною або електричною стимуляцією органу зору), «запаморочення» (обертання всієї сцени, яка сприймається, внаслідок безперервного подразнення вестибулярної системи), «дзвону у вухах» тощо від реальних подій, що й закріплено в їх словесному описі. Втрата почуття реальності може виникнути, наприклад, у разі сенсорної депривації (тобто ситуативного чи патологічного скорочення припливу зовнішніх подразників) або конфлікті сенсорної інформації, що призводить до втрати правильної орієнтації, гальмуванню поведінкової активності та появи галюцинацій.

Крім просторових ознак (напрям, віддаленість, локалізація, довжина), які відіграють провідну роль в орієнтуванні й цілеспрямованому переміщенні спостерігача в середовищі, чуттєвий образ може охоплювати й такі характеристики, як інтенсивність впливу (гучність, яскравість, вага, сила запаху і тощо), його динаміку (зміна, рух, мерехтіння, биття), чуттєвий тон (освітленість, кольоровість, теплота, тональність, гладкість, приємність) і структурні відносини (розмір, орієнтація, форма, контраст, співзвучність, смакове поєднання, композиція запаху).

Незважаючи на наявність декількох систем, які сприймають, (зорової, слухової, дотикової, нюхової, смакової, вестибулярної, інтероцептивної), що дає змогу образу не дробитися на кілька модальних копій того самого об´єкта. Тому кажуть про полімодальність, або амодальність, чуттєвого образу. Різні модальні «окраси» образу можуть позначатися на ступені деталізації або наборі сприйнятих ознак, але не змінюють ідентичності сприйманого об´єкта чи події. Відомо, що важкі сенсорні дефекти, такі, як сліпота, глухота і навіть їхня комбінація, не спотворюють сприйнятої картини світу.

Найважливішою властивістю сприйняття є константність, тобто відносна незалежність образу об´єкта від зміни зовнішніх умов його спостереження (освітленість, віддаленість, ракурс, перешкоди тощо) і від рухливості самого спостерігача та його сенсорних органів.

Нарешті, говорячи про чуттєве відображення людиною навколишнього середовища, або свідомого образу світу, слід підкреслити первинну означеність сприйнятого змісту. Іншими словами, сприймаються об´єкти або події, що мають свою назву і значення (наукове, життєве або функціональне). У цьому контексті свого існування предмети та явища сприймаються при значній мінливості чуттєвих даних, що стоять за ними. Наприклад, говорять про аркуш паперу, а не про білу пляму на темному фоні, про звук гітари, а не про чергування тональних відчуттів, про смак меду, а не про щось їстівне тощо. Процес породження зазначеного образу називають також впізнаванням, або категоризацією.

Узагальненим формулюванням вище перерахованих характеристик чуттєвого пізнання є предметність образу сприйняття.

Образ сприйняття відрізняється, однак, від фізичного опису об´єкта або моделі явища, оскільки будується на базі власних (психофізіологічних і психологічних) механізмів, має власну метрику і систему відліку. На безпосереднє (тобто без спеціальних оптичних, акустичних та інших приладів) сприйняття накладають обмеження межі чутливості сенсорних систем - очі працюють у певному діапазоні світлових випромінювань, вухо сприймає тільки обмежену частотну смугу акустичних коливань тощо. У сприйнятті більше значення мають відносні, а не абсолютні розміри, зручність та естетичність форми, а не її математичний опис. Наприклад, відстань сприймається в метриці руки (чи дотягнеться чи ні), у кроках або часі ходьби, хоча в раз вироблення відомої навички (окоміру) можна використовувати і фізичні еталони: метри або сантиметри. Для вказівки напряму люди використовують езопову систему координат (праворуч, ліворуч, униз, нагору від мене), тоді як фізичний опис простору допускає довільність вибору системи координат і початку відліку. Навіть діти легко розрізняють осіб чоловічої та жіночої статі, типи емоційної експресії ідентифікують уголос, тоді як сучасні засоби формального опису й обчислювальні потужності не дозволяють зробити це з достатньою надійністю.

Яскравою демонстрацією особливої природи чуттєвих образів є помилки сприйняття, або ілюзії. Деякі ілюзії (афективного або настановного типу) може виявляти сам спостерігач, і вони зникають у разі зміни їхніх умов, інші зберігаються навіть тоді, коли спостерігачеві відомо про яку-небудь невідповідність між сприйнятим ним образом і самим розглянутим об´єктом. До першого типу належать, наприклад, помилки впізнавання слів або осіб, якщо вони частково схожі на очікувані, а до другого - так звані геометричні ілюзії.

Процесуальність сприйняття. Сенсорний досвід істотно пов´язаний із формами життєдіяльності людини, яка сприймає, її предметно-орієнтованою активністю.

У ґенезі перцептивного образу лежить зовнішньорухова, еферентна діяльність спостерігача. У цій діяльності структурно оформляються, перевіряються та уточнюються перцептивні гіпотези.

Розвиток сприйняття супроводжується автоматизацією специфічних орієнтуючих компонентів діяльності, що зумовлює скорочення часу на впізнавання даного класу об´єктів. Однак, попри вдавану симультанність (одномоментність) сприйняття в зрілому віці, детальний мікрогенетичний аналіз показує наявність, хоча й у згорнутій формі, усіх атрибутів перцептивного процесу, включаючи і його еферентні компоненти.

Найінтенсивніший період розвитку сприйняття, його диференціювання точності припадає на ранній та дитячий вік, але здатність до перцептивного розвитку зберігається впродовж усього життя. На продуктивність сприйняття впливають умови життєдіяльності та рід професійних занять. Необхідність навчання сприйняттю особливо зросла у зв´язку з появою безлічі штучних, тобто зроблених руками людини, об´єктів (будинки, машини, предмети побуту), а також образотворчих (картини, скульптури, кіно, телебачення, комп´ютерна або голографічна імітація) та символічних (букви, знаки, графіки, карти) засобів відображення реальності.

Перцептивне навчання, так само як і інше функціонування системи, яка сприймає, важко уявити без участі спеціально організованої активності суб´єкта. Експериментально показано, що підтримка чіткого і легалізованого чуттєвого образу вимагає постійних змін вхідної сенсорної стимуляції, які забезпечуються головним чином за рахунок мобільності органів чуття і самого суб´єкта, який сприймає.

Процес чуттєво-предметної взаємодії із середовищем може займати домінуюче становище у певні моменти життєдіяльності, постаючи як спеціалізована перцептивна дія. Однак найчастіше він включений у виконання цілісної пізнавальної або виконавчої діяльності як джерело надходження значущої зовнішньої інформації і для забезпечення керування руховими компонентами діяльності та їх корекції.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Психологічні науки (збірник наукових праць)
Загальна психологія
Психологія
Технології роботи організаційних психологів
Психологія спілкування