Під час свого становлення як особистості індивід є об´єктом соціального впливу і суб´єктом цілеспрямованого пізнання та перетворення об´єктивної дійсності й самого себе. У процесі розвитку особистості людина оволодіває засобами людської діяльності та спілкування, мовою, в неї формуються вищі психічні функції, свідомість, воля, самосвідомість, вона стає суб´єктом активного цілеспрямованого пізнання й перетворення навколишнього соціального та природного середовища. У неї виникає здатність до самовдосконалення, самотворення власної особистості в процесі самопізнання, самовиховання та самонавчання, вона вступає у «суб´єкт-суб´єктні» стосунки з іншими людьми.

Отже, під особистістю розуміємо конкретну людину, яка:

• належить до певного суспільства й соціальної групи;
• усвідомлює своє ставлення до навколишнього середовища, народу і до самої себе;
• займається певною діяльністю;
• вирізняється своєрідними особливостями поведінки й діяльності;
• володіє тільки їй притаманною системою психічних і соціопсихічних властивостей та якостей.

Природу особистості, її структуру та розвиток розглядають у межах різних психологічних підходів. Визначаючи психологічну структуру особистості, слід враховувати сутність і розвиток людської психіки, її багаторівневий і багатосистемний характер, поєднання біологічного, соціального та власне психічного, одиничного, своєрідного й загального, типового та особливого тощо.

Особистість кожної людини наділена тільки їй властивим поєднанням рис та особливостей. Саме вони створюють її індивідуальність - поєднання психологічних особливостей людини, котрі утворюють її своєрідність і неповторність, відмінність від інших людей.

Індивідуальність виявляється в рисах характеру, темпераменті, звичках, переважаючих інтересах як пізнавальних процесів, у здібностях, індивідуальному стилі діяльності. Так само, як поняття індивід і особистість не є тотожними, особистість та індивідуальність також не тотожні, хоча й утворюють єдність. Індивідуальність забезпечує властивий тільки конкретній особистості стиль взаємозв´язків із навколишньою дійсністю. Індивідуальною є кожна людина, але індивідуальність одних виявляється яскраво, інших - малопомітно.

Індивідуальність особистості окремо виявляється в неповторному вияві утворень її інтелектуальної, емоційної та вольової сфери чи одразу в усіх сферах психічної діяльності. Оригінальність інтелекту, наприклад, розкривається у здатності бачити те, чого не помічають інші, в особливостях засвоєння інформації, тобто в умінні ставити і розв´язувати проблеми. Своєрідність почуттів полягає в надмірному розвитку одного з них (інтелектуального чи морального), у силі волі, надзвичайній мужності або витримці під час виконання різних завдань.

Проте цього ще недостатньо, щоб адекватно відобразити структуру особистості, оскільки залишається не з´ясованим співвідношення біологічного й соціального в психічному розвиткові індивіда. Щодо зв´язків біологічного й психічного, то важко сформулювати універсальний принцип, який би був правильним для всіх випадків. Ці зв´язки багатопланові й багатогранні.

Ще більш різноманітне та багатопланове відношення психічного й соціального. Психічні властивості особистості відчувають на собі вплив соціальних чинників, які постають як зовнішнє психічне. Однак тріада біологічне-психічне-соціальне по-різному діє в структурі особистості та співвідноситься на різних ступенях її розвитку, у різній діяльності і за різних обставин.

Психічна структура особистості складається з таких підструктур:

• біопсихічної;
• ментально-психічної;
• інтраіндивідуальної;
• соціопсихічної;
• свідомість-самосвідомість (рис. 7.2).

Рис. 7.2. Психічна структура особистості. 

Відмінні ознаки особистості:

• свідомість;
• самосвідомість;
• саморегулювання, тобто процес управління своєю поведінкою й діяльністю;
• активність, що виявляється в конкретній діяльності; але діяльність може мати й антигромадський характер, тоді таку людину називають асоціальною особистістю;
• особливості перебігу психічних процесів (відчуття, сприйняття, пам´ять, мислення, уява, увага);
• індивідуальність;
• соціальний статус, тобто становище особистості в системі міжособистісних відносин, яке визначає її права, обов´язки, привілеї. Статус особистості задається наявною системою суспільних відносин і об´єктивно визначається місцем особистості в соціальній структурі. Він є її об´єктивною характеристикою, але може усвідомлюватись адекватно чи неадекватно, активно чи пасивно, цілковито, частково або зовсім не усвідомлюватись. Позиція особистості характеризує суб´єктивний - активний, діяльний бік становища особистості у структурі суспільства. У складних за своєю природою суспільних відносинах кожна особистість може займати кілька позицій, що відрізняються одна від одної своїм значенням, визначеністю та іншими ознаками;
• соціальна роль - спосіб поведінки особистості залежно від її статусу або позиції у суспільстві, конкретному колективі чи соціальній групі. За визначенням І.С. Кона, роль особистості - це соціальна функція, нормативно схвалений спосіб поведінки, якої очікують від кожного, хто займає дану позицію. Ці очікування визначають загальні контури соціальної ролі й не залежать від свідомості та поведінки конкретного індивіда. Вони подані йому як те, що є зовнішнім, більш або менш обов´язковим;
• ранг - це престиж, репутація, авторитет, популярність у групі, колективі, суспільстві.
• самовизначення, тобто усвідомлення власних інтересів, свого місця в житті та суспільстві, а також своїх можливостей, потреб, цілей і цінностей тощо;
• самовираження - вияв здібностей, сутнісних сил, особистісних властивостей, якостей та особливостей;
• самоствердження - закріплення у свідомості навколишніх своєї значущості, вагомості; реалізація власних цілей через подолання перепон.

Література

1.  Абульханова-Славская К.А. Деятельность и психология личности. - М.: Наука, 1980.

2.  Асмолов А.Г. Личность как предмет психологического исследования. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1984.

3.  Асмолов А.Г. Психология личности. Принципы общепсихологического анализа. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1984.

4.  Бойко В.В., Ковалев А.Г., Парфенов В.Н. Социально-психологический климат коллектива и личность. - М.: Мысль, 1983.

5.  Вейнингер О. Пол и характер. - М.: ТЕРРА, 1992.

6.  Загальна психологія: Підруч. для студ. вищ. навч. закладів / За заг. ред. акад. С.Д. Максименка. - К.: Форум, 2000.

7.  Загальна психологія: Навч. посіб. / О.В.Скрипченко, Л.В.Долинська, З.В. Огороднійчук та ін. - К.: А.Г.Н., 2002.

8.  Леонтьев А.Н. Деятельность. Сознание. Личность. - М., Политиздат, 1975.

9.  Максименко С.Д. Розвиток психіки в онтогенезі: У 2 т. - К.: Форум, 2002.

10.  Обухова Л.Ф. Концепция Жана Пиаже: за и против. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1981.

11.  Петровский В.А. Личность в психологии: парадигма субъектности. - Ростов на Дону: Феникс, 1996.

12.  Фрейджер Р., Фейдимен Д. Личность. Теории, упражнения, эксперименты / Пер. С англ. - СПб.: Прайм-ЕВРОЗНАК, 2004.

13.  Ярошевский М.Г. Психология в XX столетии. Теоретические проблемы развития психологической науки. - 2-е изд. - М. 1974.

14.  Ярослав Іванович Цурковський (1905-1995). До 100-річчя від дня народження / Упор. О.М. Лозинського, З.С. Багнюк та ін. - 2-ге вид., доп. - Львів: Вид-во Університету «Львівський Ставропігіон», 2005.