Валютні ризики є частиною комерційних ризиків, які загрожують учасникам ЗЕД. Валютні ризики — це небезпека валютних втрат у результаті зміни курсу валюти ціни (позики) стосовно валюти платежу в період між підписанням контракту або кредитної угоди і здійсненням платежу. В основі валютного ризику лежить зміна реальної вартості грошового зобов´язання в зазначений період. Валютні ризики загрожують обом сторонам угоди.
У зв´язку з тим, що курси абсолютно усіх валют, у тому числі й резервної валюти — долара США, зазнають періодичних коливань унаслідок різних об´єктивних і суб´єктивних причин, практика міжнародних економічних відносин виробила підходи до вибору стратегії захисту від валютних ризиків. Сутність цих підходів полягає в тому, що:
1. Приймаються рішення про необхідність спеціальних заходів для страхування валютних ризиків.
2. Виділяється частина зовнішньоторговельного контракту або кредитної угоди — відкрита валютна позиція, яка буде страхуватися.
3. Вибирається конкретний спосіб і метод страхування ризику.
У міжнародній практиці застосовуються три основних спо
соби страхування ризиків:
1. Односторонні дії одного з партнерів.
2. Операції страхових компаній, банківські й урядові гарантії.
3. Взаємна домовленість учасників угоди.
На вибір конкретного методу страхування ризику впливають такі чинники:
— особливості економічних і політичних відносин із стороною — контрагентом угоди;
— конкурентоспроможність товару;
— платоспроможність контрагента угоди;
— чинні валютні і кредитно-фінансові обмеження в певній країні;
— термін покриття ризику;
— наявність додаткових умов здійснення угоди;
— перспективи зміни валютного курсу або процентних ставок на ринку.
Світова практика страхування валютних і кредитних ризиків відображає зміни, що відбуваються у світовій економіці й валютній системі в цілому. Найбільш простим і найпоширенішим методом страхування валютних ризиків були золоті й валютні захисні застереження, які почали застосовуватися після Другої світової війни.
Золоте застереження засноване на фіксації золотого вмісту валюти платежу на дату укладання контракту і перерахуванні суми платежу пропорційно до зміни золотого вмісту на дату виконання. Використовували пряме і непряме золоті застереження. При прямому застереженні сума зобов´язання вимірювалась у ваговій кількості золота; при непрямому сума зобов´язання, виражена у валюті, перераховувалася пропорційно до зміни золотого вмісту цієї валюти (зазвичай — долара).
Валютне застереження — умова в міжнародному контракті, що обумовлює перегляд суми платежу пропорційно до зміни курсу валюти застереження з метою страхування валютного або кредитного ризику експортера або кредитора. Найбільш поширена форма валютного застереження — незбігання валюти ціни і валюти платежу. При цьому експортер або кредитор зацікавлений у тому, щоб за валюту ціни вибиралася найбільш стійка валюта або валюта, підвищення курсу якої прогнозується, тому що при здійсненні платежу підрахунок суми платежу виконується пропорційно до курсу валюти ціни. Звідси випливає, що в умовах нестабільності плаваючих валютних курсів цей метод страхування валютних ризиків є неефективним. Такий самий висновок для іншої форми валютного застереження — коли валюта ціни і валюта платежу збігаються, а сума платежу ставиться в залежність від більш стабільної валюти застереження.
Для зниження ризику падіння курсу валюти ціни на практиці набули поширення багатовалютні застереження. Багато-валютне застереження — умова в міжнародному контракті, що обумовлює перегляд суми платежу пропорційно до зміни курсу кошика валют, що заздалегідь вибираються за згодою сторін. Багатовалютне застереження має переваги перед одно-валютним:
— по-перше, валютний кошик, як метод визначення середньозваженого курсу валют, знижує ризик різкої зміни суми платежу;
— по-друге, воно найбільшою мірою відповідає інтересам контрагентів угоди з погляду валютного ризику, тому що включає валюти різної стабільності.
Водночас до недоліків багатовалютного застереження можна віднести складність формулювання застереження в контракті залежно від способу розрахунку курсових втрат, неточність якого призводить до різного трактування сторонами умов застереження. Іншим недоліком багатовалютного застереження є складність вибору базисного кошика валют.
Існує декілька видів валютних кошиків. Вони розрізняються за складом валют:
1. Симетричний кошик — у ньому валюти мають однакову частку.
2. Асиметричний кошик — у ньому валюти мають різну частку.
3. Стандартний кошик — валюти зафіксовані на визначений період застосування валютної одиниці як валюти застереження.
4. Регульований кошик — валюти змінюються залежно від ринкових чинників.
Елементами механізму валютного застереження є:
— початок його дії, що залежить від визначеної в контракті межі коливань курсу;
— дата базисної вартості валютного кошика. Датою базисної вартості зазвичай є дата підписання контракту. Іноді застосовується ковзаюча дата базисної вартості, що зумовлює додаткову непевність;
— дата або період визначення умовної вартості валютного кошика на момент платежу: як правило, робочий день безпосередньо перед днем платежу або декілька днів перед ним;
— обмеження дії валютного застереження при зміні курсу валюти платежу проти курсу валюти застереження шляхом встановлення нижньої і верхньої межі дії застереження (як правило, у відсотках до суми платежу).
Іншими формами багатовалютного застереження є:
1. Використання як валюти платежу декількох валют із
погодженого набору, наприклад: долар, євро, швейцарський
франк і фунт стерлінгів.
2. Опціон валюти платежу — на момент укладання контракту ціна фіксується в декількох валютах, а при настанні платежу експортер має право вибору валюти платежу.
Обмеженість застосування валютного застереження взагалі (і багатовалютного зокрема) полягає в тому, що воно страхує від валютного й інфляційного ризику лише тією мірою, якою зростання товарних цін відображається на динаміці курсів валют. У світовій практиці для страхування експортерів і кредиторів від інфляційного ризику використовують товарно-цінові застереження.
Товарно-цінове застереження — умова, що включається в міжнародний контракт з метою страхування від інфляційного ризику. До товарно-цінових застережень відносять:
1. Застереження про змінну ціну, що підвищується залежно від ціноутворювальних чинників.
2. Індексне застереження — умова, за якою суми платежу змінюються пропорційно до зміни цін за період з дати підписання до моменту виконання зобов´язання. Індексні застереження не набули значного поширення у світовій практиці через труднощі з вибором і перерахуванням індексів, що реально відображають зростання цін.
3. Комбіноване валютно-товарне застереження використовується для регулювання суми платежу з урахуванням зміни валютних курсів і товарних цін. У випадку однонаправленої динаміки зміни валютних курсів і товарних цін підрахунок сум платежу відбувається пропорційно до чинника, що максимально змінився. Якщо ж за період між підписанням і виконанням угоди динаміка валютних курсів і динаміка товарних цін не збігалися, то сума платежу змінюється на різницю між відхиленням цін і курсів.
4. Компенсаційна угода для страхування валютних ризиків при кредитуванні: сума кредиту узгоджується з ціною у визначеній валюті (може використовуватися кошик валют) товару, що поставляється в рахунок погашення кредиту.
Сьогодні валютні застереження як метод страхування валютних ризиків експортерів і кредиторів поступово замінюється сучасними методами страхування: валютними опціонами, форвардними валютними операціями, валютними ф´ючерсами, міжбанківськими операціями "своп".
Валютний опціон — угода між покупцем опціону і продавцем валют, що надає право покупцю опціону купувати або продавати валюту за визначеним курсом протягом обумовленого часу за винагороду, що сплачується продавцю. Валютні опціони застосовуються, якщо покупець опціону прагне застрахувати себе від втрат, пов´язаних зі зміною курсу валюти.
Крім опціонів на купівлю і продаж валют застосовуються опціони на купівлю цінних паперів. Опціон на купівлю цінних паперів — угода, за якою покупець опціону одержує право купувати або продавати певні цінні папери за курсом опціону протягом визначеного часу, сплативши при цьому премію продавцю опціону. Опціон на купівлю цінних паперів використовується тоді, коли інвестор хоче застрахуватися від падіння курсу цінних паперів, у яких він інвестує свої засоби.
Особливістю опціону, як страхової угоди, є ризик продавця опціону, що виникає внаслідок перенесення на нього валютного ризику експортера або інвестора. Неправильно розрахувавши курс опціону, продавець ризикує зазнати збитків, що перевищать отриману ним премію. Тому продавець опціону завжди прагне занизити його курс і збільшити премію, що може бути неприйнятним для покупця.
Форвардна валютна операція — продаж або покупка певної суми валюти з інтервалом за часом між укладанням і виконанням угоди за курсом дня укладання угоди. Форвардні валютні операції здійснюються поза біржею. Сторонами форвардної угоди зазвичай виступають банки і корпорації. Форвардні валютні операції використовують також імпортери. Якщо очікується зростання курсу валюти, у якій імпортер здійснює платежі за контрактом, то імпортеру вигідно купити цю валюту сьогодні за курсом форварда, навіть якщо він вищий за реальний ринковий курс, але при цьому захистити себе від ще більшого зростання курсу цієї валюти на день платежу за контрактом.
Форвардні валютні, кредитні й фінансові операції є альтернативою для біржових ф´ючерсів і опціонних операцій. Валютний ф´ючерс — термінова біржова угода, що є угодою купівлі-продажу певної валюти за курсом, зафіксованим на момент укладання угоди, з виконанням через визначений термін. Відмінність валютних ф´ючерсів від операцій "форвард" полягає в тому, що:
— ф´ючерси — це торгівля стандартними контрактами;
— обов´язковою умовою ф´ючерсу є гарантійний депозит;
— розрахунки між контрагентами здійснюються через клірингову палату при валютній біржі, що виступає посередником між сторонами й одночасно гарантом угоди.
Перевагою ф´ючерсу перед форвардним контрактом є його висока ліквідність і постійне котирування на валютній біржі. За допомогою ф´ючерсів експортери мають можливість хеджу-вання своїх операцій.
Одночасно з хеджерами на біржі активно діють валютні спекулянти. З погляду техніки їхні дії аналогічні діям хедже-рів, але спекулянти несуть ціновий ризик, тому що нічого не страхують. Світовий досвід розвитку ф´ючерсної торгівлі показав, що повноцінний і значний за обсягом ф´ючерсний ринок не може складатися з одних спекулянтів. У цьому випадку середній прибуток від операцій кожного гравця (за статистикою великих чисел) дорівнював би нулю на тривалому відрізку часу, і ринок швидко б прийшов до виродження. Реальний потік пропозиції і попиту на ф´ючерсний ринок забезпечують насамперед хеджери. Правда, тут є проблема: інтереси клієнта, що хеджує угоду, і його брокера є протилежними. Брокер зацікавлений продати ф´ючерс, куплений за мінімальною ціною і отримати прибуток. Хеджер, навпаки, зацікавлений зберегти дешевий ф´ючерс при зростанні біржового курсу аж до розрахункового дня, тому що він гарантує стабільність його прибутку за товарним контрактом. При цьому, якщо хеджер сам виходить на ринок, то його дії не спрямовані на одержання прибутку від термінових угод і угод із реальною валютою. У цьому випадку професійні спекулянти, що ретельно відслідковують ринок і значні засоби для здійснення гри, можуть перегравати хеджерів, що веде до виникнення додаткових валютних ризиків і збитків для останніх там, де, по ідеї, ці збитки мають страхуватися. Світова практика виробила спеціальні заходи захисту хеджерів шляхом установлення жорстко регламентованих правил торгів на біржі.
У світовій практиці заборонено внесення страхового депозиту під відкриті позиції фінансовими інструментами і дозволяється тільки внесення депозиту грошима. Основні центри торгівлі фінансовими ф´ючерсами — традиційні термінові товарні біржі: біржа Чикаго і Нью-Йорка; ними торгують також на біржах Лондона, Сінгапура, Сіднея. Регулювання ф´ючерс-них операцій покладено в основному на керівництво бірж, а також на центральні банки і міністерства фінансів.
Для страхування зовнішньоекономічних угод використовуються також операції "своп´ які поєднують готівкову купів-лю-продаж з одночасним укладанням угоди на певний строк. Існує декілька типів операцій "своп": валютні, процентні, боргові, із золотом і їх різні поєднання. Валютна операція "своп" — це купівля іноземної валюти на умовах "спот" в обмін на вітчизняну валюту з подальшим викупленням. Угоди "своп" зручні для банків, тому що не створюють непокритої валютної позиції — обсяги вимог і зобов´язань банку в іноземній валюті збігаються. Цілями операцій "своп" можуть бути:
— придбання необхідної валюти для міжнародних розрахунків;
— здійснення політики диверсифікації валютних резервів;
— підтримка визначених залишків на поточних рахунках;
— задоволення потреб клієнта в іноземній валюті тощо.
Угоди "своп" особливо активно укладають центральні банки. Вони використовують їх для тимчасового підкріплення своїх валютних резервів у періоди валютних криз і для проведення валютних інтервенцій. Угоди "своп" з золотом проводяться аналогічним способом: метал продається на умовах готівкового продажу й одночасно викуповується з платежем через визначений термін. Операції "своп" з валютою і золотом означають тимчасовий обмін активами, з процентами і борговими вимогами — остаточний обмін. Сутність операцій "своп" з процентами полягає в тому, що одна сторона зобов´язується виплатити іншій проценти за ставкою LIBOR в обмін на одержання платежів за фіксованою ставкою. Виграє та сторона, що не помилилася в прогнозуванні ринкової процентної ставки. Операції "своп" із борговими зобов´язаннями полягають у тому, що кредитори обмінюються не тільки процентними надходженнями, але і всією сумою боргу клієнта. Операції "своп" з валютою і процентами іноді поєднуються: одна сторона виплачує проценти за плаваючою процентною ставкою в доларах США в обмін на одержання процентних платежів за фіксованою ставкою в євро.
До операцій "своп" на фінансових ринках близькі за змістом так звані операції "репо", які засновані на згоді учасників угоди про зворотнє викуплення цінних паперів. Угода передбачає, що одна сторона продає іншій пакет цінних паперів визначеного розміру із зобов´язанням викупити його за заздалегідь визначеною ціною. Іншими словами, одна сторона кредитує іншу під заставу цінних паперів. Операції "репо" бувають декількох видів. "Репо з фіксованою датою" передбачає, що позичальник зобов´язується викупити цінні папери до заздалегідь визначеної дати. Операції "відкриті репо" передбачають, що викуплення цінних паперів може бути здійснене у будь-який час або в будь-який час після визначеної дати. За допомогою операцій "репо" тримачі великих пакетів цінних паперів одержують можливість більш ефективно розпоряджатися своїми активами, а банки й інші фінансові інститути одержують ще один інструмент управління ліквідністю.