пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ

Загрузка...


Загальна психологія

5.1. Психічна норма, нормативні відхилення та аномалії


У цій главі ми розглянемо деякі аспекти психічної норми та відхилень від неї, оскільки це важливо для практичної діяльності психологів і педагогів. Викладення матеріалу подано в обробці П.А. М´ясоїда.

Психічні відхилення, як доцільно зазначає П.А. М´ясоїд, тривалий час не привертали особливої уваги ні психологїї розвитку, ні патопсихології, яка зосереджувалася на психічній аномалії. Найчастіше вони виявлялися в практичній діяльності педагогів. Власне педагогічна практика висунула питання про відповідний клас таких явищ, як «важкі діти», «відхилення в розвитку», «педагогічна занедбаність», «делінквентна (від англ. delinquency - проступок) поведінка» тощо. Тому відхилення у психічному розвиткові (рис. 5.1.) часом зводилися до делінквентної поведінки, як особливого типу психічного розвитку в дитячому віці.

Типи відхилень

Відхилення

Вияви

Факти біографії

Порушення поведінки

Неслухняність, деструктивність, запальність, безвідповідальність, гнівливість, плутаність, нав´язливість, нахабство, шаленство, потяг до руйнування

Раптові напади, опір авторитету, неадекватне почуття провини, загострена чутливість, сварливість

Порушення особистості

Почуття неповноцінності, розвинена самосвідомість, уникання спілкування, тривожність, плач, гіперсенситивність, депресія, неусміхненість, боязливість, гризіння нігтів

Прагнення до усамітнення, чутливість, несміливість

Незрілість

Розсіяність, незграбність, пасивність, марення наяву, млявість, нервовий сміх, мастурбація, гризіння предметів, дитяча гра у зрілому віці

Нездатність взаємодіяти зі світом, утеча з дому, таємні крадіжки, некомпетентність

Асоціальні тенденції

Протиправна поведінка

«Погані» друзі, прогулювання школи, пізнє вкладання до сну, відданість вибраним одноліткам, прийняття асоціальними групами, співучасть у крадіжках

 Рис.5.1. Характеристика відхилень у психічному розвитку (за X. Куеєм). 

Оскільки вияви останнього не вкладаються в закономірності ні нормального (нормативного), ні ненормального (аномального) розвитку, його можна назвати ненормативним.

Випадки ненормативного розвитку значно почастішали на сучасному етапі розвитку цивілізації, чимало чинників якої негативно позначається на психічному здоров´ї молоді. Загалом, за даними Всесвітньої організації здоров´я, до 20% дітей мають непатологічні (доклінічні, межові) форми порушення психічного розвитку.

Аномальний психічний розвиток можна діагностувати, знаючи критерії психічної аномалії (дезонтогенезу) і психічної норми.

Критерієм психічного дезонтогенезу (фр. «des» - від), очевидно, є дефект (від лат. «defectus» - вада) - органічне ураження мозку, спричинене біологічними - генетичними (хромосомними змінами, генними мутаціями) і негенетичними (інфекціями, інтоксикаціями, травмами нервової системи тощо) - чинниками. Тобто йдеться про порушення органічного рівня психічного розвитку.

Залежно від характеру дефекту психічний дезонтогенез поділяють на недорозвинення, порушений дезонтогенез, дефіцитарний, спотворений, дисгармонійний і затриманий дезонтогенез (рис. 5.2.).

Недорозвинення наявне в разі раннього грубого ураження мозку, особливо його лобових часток. Моделлю психічного дезонтогенезу цього типу є олігофренія (від гр. yλίγος - малий, φρήν - розум) - одна з форм розумової відсталості, характерною ознакою якої є стійке й глибоке зниження продуктивності всіх складників пізнавальної діяльності. При цьому мислення уражується більше, ніж мовлення, мовлення - більше, ніж сприйняття, пам´ять, емоції, рух.

Порушений дезонтогенез спричинений дефектом у роботі вже сформованих мозкових систем. Його моделлю є органічна деменція (лат. dementia - безумство), для якої характерні важкі розлади емоційно-вольової сфери і пізнавальної діяльності, прогресуюче збіднення змісту життя хворого. На відміну від недорозвинення, ураженою може бути якась одна психічна функція. Тому поряд із елементарними судженнями, які переважають, трапляються також повноцінні узагальнення.

Дефіцитарний (від лат. «deficit» - не вистачає) дезонтогенез пов´язаний з ураженням окремих аналізаторів: зору, слуху, опорно-рухового, мовного апарату, деякими хронічними соматичними захворюваннями. Він постає у вигляді своєрідної психології сліпої, глухої, хворої на важку ваду серця тощо людини. Цей тип дезонтогенезу дає яскраві приклади явища компенсації (від лат. «compensatio» - врівноваження).

На рівні організму - це відшкодування одних мозкових систем за рахунок інших. На рівні індивіда - підсилений розвиток певних пізнавальних процесів у сліпих, наприклад, дуже розвинена слухова й рухова пам´ять, у глухих - зорова, пам´ять жестів. На рівні особистості - комплекс неповноцінності - переживання нездатності подолати фізичну ваду, яке спонукає до специфічної - компенсаторної активності. Проте цей комплекс притаманний також психічно здоровим людям. Прикладом дефіцитарного розвитку є сліпоглухонімота, частково компенсувати яку можна, лише застосовуючи спеціальну методику.

Дефект

Тип

Модель

Розлади

1

2

3

4

Ранні ураження лобових часток мозку

Недорозвинення

Олігофренія

Стійке і глибоке зниження продуктивності пізнавальної діяльності

Ураження сформованих мозкових систем

Уражений розвиток

Органічна деменція

Важкі розлади емоцій, волі, пізнавальної діяльності

Ураження аналізаторів

Дефіцитарний розвиток

Сліпоглухонімота

Явище компенсації, комплекс неповноцінності

Успадковані ураження організму

Спотворений розвиток

Дитячий аутизм

Неадекватні узагальнення, порушення довільності, неадекватна самосвідомість

Успадковані та набуті ураження організму

Дисгармонійний розвиток

Психопатія

Аномальні властивості темпераменту і характеру, неадекватний рівень домагань, явище декомпенсації

 

Рис.5.2. Психічний дезонтогенез (за В.В. Лебединським). 

Спотворений дезонтогенез виявляє себе у спадкових, найчастіше психічних, захворюваннях. Моделлю тут може бути дитячий аутизм (від гр. αύτός - сам), ознаками якого є ухиляння дитини від контактів із навколишніми, заглибленість у власні переживання, «холодність» емоцій. Мовлення у цьому разі випереджає розвиток предметних навичок, словесно-логічне мислення - наочно-дійового і наочно-образного. Дитина схильна до надмірного й нерідко неадекватного узагальнення, має неадекватну самосвідомість, їй важко сконцентрувати увагу, у неї порушується довільність діяльності.

Дисгармонійний дезонтогенез стосується здебільшого емоційно-вольової сфери. Його моделлю може бути психопатія (від грец. πάυος - страждання) - патологія темпераменту та характеру, властивості яких зумовлюють соціальну дезадаптацію – розлад стосунків із навколишніми. Кожен варіант психопатії має відмінну картину дезонтогенезу, однак усіх їх об´єднує явище декомпенсації - порушення встановленої в результаті компенсації соціальної адаптації, та стабільність вияву в різноманітних ситуаціях. Психопатам притаманні своєрідні цілі, рівень домагань, самооцінка. Зокрема, вони не здатні розрізняти ідеальні й реальні цілі.

Отже, наявність дефекту дає змогу досить чітко окреслити межу, яка відділяє психічну аномалію від психічної норми, однак це ще не є підставою для визначення останньої.

Питання про критерій психічної норми - предмет тривалої дискусії, яка засвідчила його складну будову.

Відтак, за статистичним критерієм, нормою можна вважати відповідність певних психологічних особливостей людини тестовим нормам, за соціальним - груповим, філософський критерій орієнтує на ідеали гуманістичної психології.

Як власне психологічний критерій можна розглядати закономірності нормативного психічного розвитку, встановлені в межах системно-діяльного підходу.

У цьому разі психічною нормою буде процес закономірного розвитку різнорівневих систем, специфічних і необхідних для певного віку.

Відповідно, для ненормативного психічного розвитку характерні відхилення, які виникають за певних умов: біологічних, соціальних або ж власне психологічних.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Психологічні науки (збірник наукових праць)
Загальна психологія
Психологія
Технології роботи організаційних психологів
Психологія спілкування