Українська електронна бібліотека

Загрузка...


Загальна психологія

2.6. Гуманістична психологія


Цей напрям у психології пов´язаний з іменами А. Маслоу (1908-1970), К. Роджерса (1902-1987), Г. Оллпорта (1897-1967), він укорінений у психотерапевтичній практиці.

Головним предметом гуманістична психологія вважає ОСОБИСТІСТЬ як унікальну цілісну систему, яка являє собою не щось нерухоме, а живу можливість самоактуалізації - неповторного вияву в реальному житті індивідуального потенціалу людського буття, властивого кожній людині.

Людину потрібно вивчати як цілісну й унікальну істоту. Людина відкрита до світу. Проживання світу в собі та себе у світі є головною психологічною реальністю. Людина - істота вільна, здатна вирішувати, обирати шлях власного розвитку. Вона активна, творча істота.

Віра в людину гуманістичної психології збігається з певними аспектами філософії Ж.-Ж. Руссо, який ще за часів Просвітництва вважав, що цивілізація є перешкодою людському щастю, бо спотворює первісно добру людську природу. Людина народжується, щоб бути доброю і прекрасною, але суспільство й оточення не дає цьому потенціалу реалізуватися, нищить його, прищеплюючи людині певні цінності, стандарти і цілі, які не є справжніми її цінностями, цілями. Поведінка людини стає вигідною її оточенню, але безглуздою з погляду її власного розвитку. Щоб бути щасливою, людині потрібно дослухатися до себе.

Якщо фройдизм вивчає невротичну особистість, бажання, вчинки і слова, якої розходяться між собою, думки про саму себе і про інших людей часто діаметрально протилежні («Зазвичай люди невідверті», «Я здебільшого щирий»), тобто суперечливу нецілісну, недосконалу особистість, якій чогось бракує, то гуманістична психологія, навпаки, вивчає здорові, гармонійні особистості, які досягли вершини особистісного розвитку, вершини «самоактуалізації». Такі «самоактуалізовані особистості», на жаль, становлять лише 1-4% загальної кількості людей, решта перебувають на тому чи іншому щаблі розвитку.

А. Маслоу, один з провідних психологів у галузі дослідження мотивації в США, розробив «ієрархію потреб». Вона складається з таких щаблів:

  • фізіологічні потреби - це низькі, керовані органами тіла потреби (дихання, харчова, сексуальна, потреби в самозахисті).
  • потреба в надійності - прагнення в матеріальній надійності, здоров´ї, забезпеченні в старості тощо.
  • соціальні потреби. Задоволення цього рівня потреб не є об´єктивне, і його важко описати. Одній людині достатньо небагато контактів з іншими людьми, в іншої потреба в спілкуванні дуже сильна.
  • потреба в пошані, усвідомленні власної гідності - ідеться про престиж, соціальний успіх.
  • потреба в розвитку особистості, у самореалізації, самоактуалізації, в осмисленні свого призначення у світі.

 

Самореалізація

 

 

Усвідомлення власної гідності

 

 

Соціальні потреби

 

 

Потреби в надійності

 

Фізіологічні потреби

                 

 Рис. 2.2. Ієрархія потреб людини (або щаблі розвитку).

 

Навряд чи ці потреби особистість може задовольнити сама, для цього потрібні групи.

Маслоу виявив такі принципи мотивації людини:

  • • мотиви мають ієрархічну структуру;
  • • що вищий рівень мотиву, то менш життєво необхідними є відповідні потреби, то довше можна затримати їхню реалізацію;
  • • поки не задоволені нижчі потреби, вищі залишаються порівняно нецікавими. Після реалізації нижчі потреби перестають бути потребами, тобто вони втрачають мотивуючу силу;
  • • з підвищенням рівня потреб посилюється готовність до більшої активності.

Отже, можливість задоволення вищих потреб є сильнішим стимулом до активності, ніж задоволення нижчих.

Маслоу зазначає, що брак благ, блокада базових фізіологічних потреб у їжі, відпочинку, безпеці призводить до того, що ці потреби можуть стати для звичайної людини основними («Людина може жити хлібом єдиним, коли не вистачає хліба»). Але якщо базові, первинні потреби задоволено, то в людини можуть виявлятися вищі потреби, метамотивація (потреби в розвитку, пошуку сенсу свого життя тощо).

Багатьом людям властиві так звані «неврози існування», коли людина не розуміє, навіщо живе, і страждає від цього.

Якщо людина прагне зрозуміти СЕНС свого життя, максимально повно реалізувати себе, свої здібності, вона поступово переходить на вищий щабель особистого саморозвитку.

Особистість, яка самоактуалізується, має такі риси:

  • повне схвалення реальності та комфортне ставлення до неї (не ховатися від життя, а знати, розуміти його);
  • схвалення інших і себе («Я роблю своє, а ти робиш своє. Я в цьому світі не для того, щоб відповідати твоїм очікуванням. І ти в цьому світі не для того, щоб відповідати моїм очікуванням. Я є я, ти є ти. Я поважаю і приймаю тебе таким, який ти є»);

• професійне захоплення улюбленою справою, орієнтація на завдання, на справу;

• автономність, незалежність від соціального середовища, самостійність думок;

  • • здатність до розуміння інших, увага, доброзичливість до людей;
  • • постійна новизна, свіжість оцінок, відвертість досвіду;
  • • розрізнення мети і засобів, зла і добра (не можна вдаватися до будь-якого засобу для досягнення мети);
  • • спонтанність, природність поведінки;
  • • гумор;
  • • саморозвиток, вияв здібностей, потенційних можливостей, самоактуалізуюча творчість у роботі, любові, житті;

• готовність до розв´язання нових проблем, до розуміння проблем і труднощів, до усвідомлення свого досвіду, до реального оцінювання своїх можливостей, до підвищення конгруентності.

КОНГРУЕНТНІСТЬ - це відповідність переживання, усвідомлення справжнього змісту досвіду людини.

Подолання захисних механізмів допомагає досягти конгруентних, істинних переживань. Захисні механізми заважають правильно усвідомити свої проблеми. Розвиток особистості - це підвищення конгруентності, підвищення розуміння свого «реального Я», своїх можливостей, особливостей, це самоактуалізація як тенденція до розуміння свого «реального Я».

Активна позиція щодо дійсності, вивчення й подолання реальності, а не втеча від неї, здатність бачити події свого життя такими, які вони є, не вдаючись до психологічного захисту, розуміння того, що за негативною емоцією ховається проблема, яку треба розв´язати, готовність іти назустріч проблемам, негативним емоціям, щоб знайти і зняти перешкоди для особистісного зростання - ось що дає змогу людині досягти розуміння себе, сенсу життя, внутрішньої гармонії й актуалізації.

Належність до групи і відчуття самоповаги - необхідні умови для самоактуалізації, оскільки людина може зрозуміти себе, тільки одержуючи інформацію про себе від інших людей. І навпаки, патогенні механізми, які заважають розвиткові особистості, такі: а) пасивна позиція щодо дійсності; витіснення й інші способи захисту «Я»; б) проекція, заміщення, спотворення справжнього стану речей на догоду внутрішній рівновазі та спокою.

Деградації особистості сприяють психологічні та соціальні чинники. Етапи деградації особистості: а) формування психології «пішака», глобального відчуття своєї залежності від інших сил (феномен «вивченої безпорадності»); б) створення дефіциту благ, у результаті того, що провідними стають первинні потреби в їжі й виживанні; в) формування «чистоти» соціального оточення - розділення людей на «добрих» і «поганих», «своїх» і «чужих», відчуття провини і сорому за себе; г) створення культу «самокритики», людина зізнається у здійсненні навіть тих несхвальних вчинків, яких ніколи не скоювала; д) збереження «священних основ» (заборонено навіть замислюватися, сумніватися в основоположних передумовах ідеології); є) формування спеціалізованої мови (складні проблеми спресовують до коротких, дуже простих виразів, які легко запам´ятати).

Унаслідок усіх цих чинників для людини стає звичним «нереальне існування», оскільки зі складного, суперечливого, невизначеного реального світу людина переходить у «нереальний світ зрозумілості, спрощення». У неї формується декілька «Я», ізольованих функціонально одне від одного. Утворюється «екзистенціальний вакуум», коли людина втратила тваринні інстинкти, втратила соціальні норми, традиції, які визначають, що людина має робити, і як наслідок вона сама не знає, чого хоче (а може, уже нічого не хоче), і тоді робить те, чого хочуть інші, є «пішаком» у чужих руках. Такій людині потрібна «логотерапія» - боротьба за сенс життя». Не людина запитує себе, у чому сенс її життя, а життя запитує нас, і ми даємо відповідь своїм життям. Якщо людина впевнена, що сенс життя існує, то може піднестися над найнесприятливішими умовами («Той, хто знає, навіщо жити, може витримати будь-яке як» (Ніцше).

Сенс життя можна знайти в зовнішньому світі, мабуть, трьома шляхами: а) здійснюючи вчинки; б) переживаючи цінності, відчуваючи єдність з іншими людьми, переживаючи любов; в) страждаючи.

Різні шляхи самоактуалізації можливі за умови, якщо в людини є вищі метапотреби в розвитку, життєві цілі: істина, краса, доброта, справедливість.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Психологічні науки (збірник наукових праць)
Загальна психологія
Психологія
Технології роботи організаційних психологів
Психологія спілкування