пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ

Загрузка...


Загальна психологія

2.5. Когнітивізм і гуманістична психологія


Когнітивна психологія (когнітивізм). З біхевіоризму, а саме з пізньої його моделі, яка між стимулом і реакцією вже допускала існування певних суб´єктивних чинників, бере початок напрям когнітивної психології. Суть загальних уявлень когнітивної психології про психіку в тому, що вона є властивою живим організмам системою отримання, переробки та фіксації інформації. Тобто представників когнітивізму в психології цікавлять передусім інформаційні процеси, що їх вони уявляють за аналогією з функціонуванням обчислювальних приладів. Першим завданням цього напряму було дослідити перетворення сенсорної інформації від моменту зустрічі стимулу з рецептором до одержання відповіді (реакції). Більш загальні завдання цей напрям почав ставити перед собою, коли можливості вивчення окремих психічних процесів почали вичерпуватися.

Когнітивна психологія - напрям, який намагається довести вирішальну роль ЗНАННЯ в організації поведінки суб´єкта.

До когнітивної психології можна зарахувати теорію когнітивного дисонансу Л. Фестінгера, відомими представниками когнітивізму є також Дж. Брунер, Р. Аткінсон.

Слово «когнітивний» походить від латинського дієслова coghoscere - знати. Психологи, які об´єдналися довкола цього підходу, стверджують, що людина - це не машина, яка сліпо і механічно реагує на внутрішні чинники або на події в зовнішньому світі; навпаки, розумові людини доступно більше: аналізувати інформацію про реальну дійсність, робити порівняння, ухвалювати рішення, розв´язувати проблеми, які постають перед нею щохвилини. Швейцарський психолог Жан Піаже (1896-1980), поставивши перед собою завдання з´ясувати, яким чином людина пізнає реальний світ, вивчав закономірності розвитку мислення в дитини. Він дійшов висновку, що когнітивний розвиток є результатом поступового процесу, який складається з послідовних стадій. Розвиток інтелекту дитини відбувається в результаті постійних пошуків рівноваги між тим, що дитина знає, і тим, що вона прагне зрозуміти. Усі діти проходять ці стадії розвитку в тій самій послідовності, причому деякі проходять через усі стадії, а в інших розвиток гальмується або блокується на якомусь етапі через нестачу одного чи кількох необхідних чинників. Це просування вперед визначає спільний вплив дозрівання нервової системи, досвіду поведінки з різними предметами і таких соціальних чинників, як мова і виховання.

Когнітивні теорії особистості ґрунтуються на трактуванні людини як істоти, що розуміє, аналізує, оскільки людина перебуває у світі інформації, яку треба збагнути, оцінити, використати.

Вчинок людини містить три компоненти: а) саму дію, б) думки, в) відчуття, які вона переживає, виконуючи певну дію.

Зовні схожі вчинки можуть бути різні, оскільки думки і відчуття були іншими. Опинившись у реальній ситуації, людина не має нагоди всебічно проаналізувати обставини (мало часу, брак знань), їй потрібно вирішувати, тому вона робить вибір і здійснює вчинок (біхевіористи на цьому завершують аналіз поведінки), але когнітивна та емоційна частина вчинку ще не завершені, оскільки сам вчинок є джерелом інформації, який дає змогу формулювати або змінювати думку про себе або про інших.

Психолог Ф. Зімбардо, вивчаючи форми антисоціальної поведінки, зробив висновок, що значну частину таких негативних вчинків можна пояснити за допомогою аналізу ситуаційних і міжособових чинників, а не диспозиційними стійкими особовими особливостями людини («вона завжди така»). Навпаки, навіть «добрі люди» можуть скоювати негативні вчинки в складних обставинах і ситуаціях.

Ситуації створюють потенційні сили, які сприяють актуалізації або перешкоджають реалізації намірів, планів, взаємин людини.

Знайшовши або створивши відповідний - зручний - канал ситуаційних явищ, можна домогтися кардинальної зміни поведінки людей, маніпулюючи окремими приватними характеристиками ситуації, і навпаки, не знайшовши такого каналу, можна безрезультатно витратити чимало зусиль, здійснюючи зовнішній вплив на людей.

Суб´єктивна інтерпретація ситуацій є більш реальний чинник ухвалення рішення, ніж «об´єктивне значення» цих ситуацій. Різні люди по-різному «бачать», інтерпретують ситуації, у яких вони діють. Існує внутрішня мінливість особистих актуалізованих у конкретних ситуаціях схем інтерпретації, що є причиною того, що люди неточно прогнозують власну майбутню поведінку.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Психологічні науки (збірник наукових праць)
Загальна психологія
Психологія
Технології роботи організаційних психологів
Психологія спілкування