пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ

Загрузка...


Загальна психологія

2.4. Біхевіоризм


Біхевіоризм визначив обриси американської психології XX ст. У перекладі англійське слово «behavior» означає поведінка. Отже, предметом психології, за біхевіоризмом, є поведінка, а не свідомість, як вважали прихильники інтроспективної психології. Свідомість визначали за допомогою суб´єктивних методів, поведінка була цілком у сфері дії об´єктивного методу. Теоретичним лідером біхевіоризму став Дж. Б. Уотсон (1878-1958). Предметом психології він вважав поведінку, яка цілком побудована із секреторних та м´язових реакцій, що повністю визначаються зовнішніми стимулами.

Дж. Б. Уотсон мріяв зробити психологію наукою, здатною контролювати та передбачати поведінку, і це вдалося б, якби людська поведінка справді залежала тільки від зовнішніх чинників.

Загалом біхевіористи тяжіли до експериментального підтвердження своїх гіпотез щодо людської поведінки саме на тваринах, та й серед останніх обирали навіть не мавп, а голубів і пацюків - що й давало змогу оминати певні ускладнення, пов´язані із запереченням внутрішнього світу людини. Формула «стимул-реакція», яку біхевіористи пропагували як пояснювальний принцип поведінки, передбачала, що з людини можна виліпити що завгодно, якщо давати їй відповідні стимули, позитивно підкріплювати певні реакції. Російським варіантом біхевіоризму можна вважати рефлексологію В.М. Бехтєрева (1857_1927).

Джон Уотсон сформулював кредо біхевіоризму: «Предметом психології є поведінка». Він вважав, що аналіз поведінки повинен мати суто об´єктивний характер і обмежуватися ззовні спостережуваними реакціями (усе, що не можна об´єктивно реєструвати, поза сумнівом, тобто думки, свідомість людини неможливо вивчити, їх не можна виміряти, зареєструвати). Усе, що відбувається всередині людини, дослідити неможливо, тобто людина постає як «чорний ящик». Об´єктивно вивчити, реєструвати можна тільки реакції, зовнішні дії людини і ті стимули, ситуації, які ці реакції зумовлюють. Завдання психології в тому, щоб за реакцією визначати імовірний стимул, а за стимулом передбачати певну реакцію.

Особистість людини, з погляду біхевіоризму, є не що інше, як сукупність поведінкових реакцій, властивих цій людині. Та або інша поведінкова реакція виникає на певний стимул, ситуацію. Формула «стимул - реакція» (S-R) була провідною в біхевіоризмі. Закон ефекту Торндайка уточнює: зв´язок між S-R посилюється, якщо є підкріплення. Підкріплення може бути позитивним (похвала, отримання бажаного результату, матеріальна винагорода тощо) або негативним (біль, покарання, невдача, критичне зауваження тощо). Поведінка людини найчастіше випливає з очікування позитивного підкріплення, але іноді переважає бажання насамперед уникнути негативного підкріплення, тобто покарання, болю тощо.

Отже, з позиції біхевіоризму особистість - це все те, чим володіє індивід, і його можливості щодо реакцій (навички, соціально регульовані інстинкти, соціалізовані емоції + здатність до пластичності, щоб утворювати нові навички + здатність утримання, збереження навичок) для пристосування до середовища, тобто особистість - організована і відносно стійка система навичок. Вони становлять основу стабільної поведінки. Навички пристосовані до життєвих ситуацій, зміна ситуації зумовлює формування нових навичок.

Людину в концепції біхевіоризму розуміють насамперед як істоту, запрограмовану на ті чи інші реакції, дії, поведінку. Змінюючи стимули й підкріплення, можна програмувати людину на необхідну поведінку.

У надрах самого біхевіоризму психолог Е. Толмен поставив під сумнів схему S-R як дуже спрощену і ввів між цими членами важливу перемінну І - психічні процеси конкретного індивіда, які залежать від його спадковості, фізіологічного стану, попереднього досвіду і природи стимулу (S-I-R).

Пізніше один з послідовників Уотсона - Скіннер, розвиваючи концепцію біхевіоризму, довів, що будь-яка поведінка визначається наслідками, сформулював «принцип оперантного зумовлення» - поведінка живих організмів визначається наслідками, які вона зумовлює.

Залежно від того, будуть ці наслідки приємними, байдужими чи неприємними, живий організм виявить тенденцію повторювати цей поведінковий акт, не надавати йому жодного значення або ж уникати його надалі. Отже, людина цілковито залежить від свого середовища, і будь-яка свобода дії, якою, як їй здається, вона може користуватися, - повна ілюзія.

У 70-ті роки біхевіоризм представив свої концепції в новому ракурсі - з погляду теорії соціального вчення. На думку А. Бандури, одна з головних причин, що зробила нас такими, які ми є, пов´язана з нашою схильністю наслідувати поведінку інших людей з урахуванням того, наскільки сприятливі можуть бути результати такого наслідування для нас. Отже, на людину впливають не тільки зовнішні умови, вона також постійно має передбачати наслідки своєї поведінки, самостійно її оцінюючи.

Згідно з теорією соціального вчення Дж. Роттера, соціальну поведінку можна описати за допомогою таких понять:

  • поведінковий потенціал - кожна людина володіє певним набором дій, поведінкових реакцій, що сформувалися впродовж життя;
  • • на поведінку впливає суб´єктивна вірогідність її очікувань, з якою, на думку людини, буде певне підкріплення після певної поведінки в певній ситуації (якщо людина вважає, що існує висока імовірність того чи іншого підкріплення в цій ситуації, вона швидше засвоює необхідну поведінку, яка відповідає ситуації й підкріпленню);
  • • на поведінку людини впливає характер підкріплення, його цінність для людини (різні люди цінують і віддають перевагу різним підкріпленням: хтось більше цінує похвалу, пошану з боку інших, хтось - гроші, або більш чутливий до покарання тощо);
  • • на поведінку людини впливає її «локус контролю»: - екстернал або інтернал, відчуває вона себе «пішаком» чи вважає, що досягнення її мети залежить від власних зусиль.

Поведінковий потенціал, на думку Роттера, містить 5 основних блоків поведінкових реакцій, «технік існування»:

  • поведінкові реакції, спрямовані на досягнення успіху, результату, є підставою соціального визнання;
  • поведінкові реакції пристосування, адаптації - це техніки узгодження з вимогами інших людей, суспільних норм тощо;
  • захисні поведінкові реакції - їх використовують у ситуаціях, вимоги яких перевищують можливості людини саме тепер (це реакції заперечення, придушення бажань, знецінення, затушування тощо); 

•  техніки уникнення - поведінкові реакції, спрямовані на «вихід з поля напруження», відхід, втеча, відпочинок тощо;

  • агресивні поведінкові реакції - це може бути і реальна фізична агресія, і символічні форми агресії: іронія, критика іншого, насмішка, інтриги, спрямовані проти інтересів іншої людини тощо.

Згідно з концепцією американського психолога Макгвайра, поведінку і вчинки людини потрібно класифікувати залежно від цілей, потреб, ситуацій. Потреба - цей стан коли людина має певну необхідність (у їжі, одягу, безпеці, любові тощо). Мета показує, до чого людина прагне, якого результату хоче досягти. Одну і ту саму мету можна поставити, маючи різні потреби (наприклад, три учні поставили мету вчитися відмінно, але один - маючи потребу нових знань, інший - з честолюбних міркувань зробити кар´єру, третій - через матеріальну потребу: батько пообіцяв йому в разі відмінного навчання купити мотоцикл).

Вчинок людини може бути: а) результатом у відповідь, реакцією на зовнішню дію (реактивна поведінка) або б) виявом якогось внутрішнього джерела активності, внутрішньої потреби, бажання (активна поведінка). Метою вчинку людини може бути: а) збереження звичного, адаптивного стану (стабільність) або б) набуття нової якості, нових результатів (розвиток). Закінчитися вчинок може, якщо досягнуто: а) бажаного внутрішнього ефекту (думка, оцінка, відчуття, настрій) або б) бажаного зовнішнього ефекту, зовнішнього результату (досягнення згоди, розуміння, бажаного результату тощо).

Враховуючи зазначені критерії, було виокремлено 16 типів поведінки (рис.2.1)

 

Спонукання до вчинку

Закінчення дії

Реактивний модус

Активний модус

Мета

Стабільність

Розвиток

Стабільність

Розвиток

Відношення внутрішнє

Сфера когнітивна

Перцептивна-1

Утилітарна-5

Врівноважувальна-9

Автономна-13

Сфера емоційна

Захисна-2

Рольова-6

Звільняюча-10

Стверджувальна-14

Відношення зовнішнє

Сфера когнітивна

Індуктивна-3

Сценарна-7

Атрибутивна-11

Дослідницька-15

Сфера емоційна

Звична-4

Моделююча-8

Експресивна-12

Емфатична-16

             

 

Рис.2.1. Типи поведінки. 

 

1. Перцептивна поведінка - прагнення оволодіти інформаційним перевантаженням за рахунок перцептивної катетеризації, у результаті якої різноманіття інформації, яка впливає, класифікується, спрощується, може зумовити і чіткіше розуміння того, що оцінюють, і втрату значущої інформації.

2. Захисна поведінка - будь-які реальні або уявні дії психологічного захисту (відштовхування, заміщення, проекція, регресія), які дають змогу сформувати, зберегти позитивний образ «Я», позитивну думку людини про себе.

Захисна поведінка дає змогу людині захиститися від проблем, які вона наразі не може розв´язати, зняти тривогу від загрозливих подій (втрата близької людини, улюбленої іграшки, втрата любові з боку інших людей, любові до себе тощо), дає змогу «уникнути загрозливої реальності», іноді трансформувати цю загрозу. На якийсь час захисний механізм необхідний, оскільки людина в цю мить не може розв´язати проблему, але якщо час іде, а людина проблеми не розв´язує, згодом цей захисний механізм може стати перешкодою у зростанні особистості. Поведінка людини стає малопередбачуваною, вона може шкодити сама собі, втікати від реальності й від тих проблем, які їй потрібно розв´язати, тобто захисні механізми часто породжують нові проблеми, причому справжню свою проблему людина приховує, підмінюючи її новими «псевдопроблемами».

З. Фройд виокремлював 7 захисних механізмів:

Придушення бажань - усунення бажань зі свідомості, оскільки їх не можна задовольнити; придушення не буває остаточним, воно часто є джерелом тілесних захворювань психогенного походження (головні болі, артрити, виразка, астма, серцеві хвороби, гіпертонія тощо). Психічна енергія пригнічених бажань, наявна в організмі людини, незалежно від її свідомості, знаходить своє хворобливе тілесне вираження. Результатом придушення є демонстративна байдужість до цієї сфери, реальності;

Заперечення - відхід у фантазію, заперечення якої-небудь події як «неправди». «Цього не може бути» - людина демонструє ігнорування логіки, не помічає суперечностей у своїх думках;

Раціоналізація - побудова прийнятних моральних, логічних обґрунтувань, аргументів для пояснення і виправдання неприйнятних форм поведінки, думок, учинків, бажань;

Інверсія - підміна дії, думки, відчуттів, що відповідають справжньому бажанню, на діаметрально протилежні поведінку, думки, відчуття (наприклад, дитина спочатку хоче отримати любов до себе матері, але не одержуючи цієї любові, починає випробовувати протилежні бажання - сердити матір, провокувати сварку і ненависть матері до себе);

Проекція - приписування іншій людині власних рис, думок, відчуттів, тобто «віддалення загрози від себе». Коли щось засуджують в інших, саме цього не приймає людина в собі, але не може визнати, не хоче зрозуміти, що ті самі якості властиві їй самій. Наприклад, людина стверджує, що «деякі службовці - брехуни», хоча фактично це може означати: «Я деколи брешу»;

Ізоляція - відокремлення загрозливої частини ситуації від решти психічної сфери, що може призвести до роздвоєності особистості, неповного «Я»;

Регресія - повернення на більш ранній, примітивний спосіб реагування, стійкі регресії виявляються в тому, що людина виправдовує свої вчинки з позиції мислення дитини, не визнає логіки, обстоює свою думку, попри правоту аргументів співрозмовника. Людина не розвивається психічно, і деколи повертаються дитячі звички (гризти нігті тощо).

Вияв захисних механізмів час до часу властивий практично кожній людині, але значна кількість стійких захисних механізмів, постійна ізоляція від реальності найбільш типові для невротичних осіб. Здоровій особистості властива активна позиція щодо дійсності, вивчення й опанування реальності, а не втеча від неї, здатність бачити події свого життя такими, які вони є, не вдаючись до психологічного захисту, самопізнання себе з гумором, тобто самоаналіз внутрішнього життя, але не доходячи до аутизму («занурення у себе»), здатність до абстрактного мислення.

3. Індуктивна поведінка - сприйняття та оцінювання людьми самих себе на основі інтерпретації значення власних дій.

4. Звична поведінка - задоволення від позитивного підкріплення створює велику ймовірність відтворення знайомих варіантів поведінки у відповідних ситуаціях.

5.  Утилітарна поведінка - прагнення людини розв´язати практичну проблему з максимальним досягненням (суб´єктивним переживанням максимально можливого успіху). 

6.  Рольова поведінка - це така поведінка, яка виникає відповідно до рольових вимог, обставин, які змушують людину до якихось дій (навіть якщо це не збігається з особистісними прагненнями).

7.      Сценарна поведінка - людина є виконавцем безлічі правил допустимої «пристойної поведінки», відповідної її статусу в цій культурі, цьому суспільстві.

8. Моделююча поведінка - варіанти поведінки людей у малих і великих групах (захоплення, наслідування, навіювання), її важко контролювати і самій людині, і іншим.

9. Врівноважувальна поведінка - коли в людини одночасно є думки, оцінки, установки, які суперечать одні одним. Вона намагається їх «примирити», узгодити, змінивши свої оцінки, домагання, спогади.

10. Звільняюча поведінка виникає тоді, коли людина прагне «забезпечити себе» (фізично або свою репутацію) від реальних або уявних «негативних умов існування» (зберегти стабільність свого внутрішнього емоційного стану завдяки активним зовнішнім діям: уникання можливих невдач, відмова від цілей середньої привабливості, поступливість).

11. Атрибутивна поведінка - активне усунення суперечностей між реальною поведінкою і суб´єктивною системою думок, ослаблення, усунення когнітивного дисонансу між бажаннями, думками і реальними діями, їхнє взаємне узгодження.

12. Експресивна поведінка виникає тоді, коли людина сягає високого рівня майстерності й задоволення від «добре зробленої справи», якщо збережено стабільно високу самооцінку, постійне відтворення якої є основним регулятором повсякденної соціальної поведінки.

13. Автономна поведінка наявна тоді, коли відчуття свободи вибору (навіть ілюзії такого вибору й контролю за своїми вчинками) створює готовність людини долати будь-які бар´єри на шляху досягнення мети (високий рівень внутрішнього «локусу контролю» своїх учинків, уявлення про себе як про активного «діяча», а не виконавця чиїхось наказів, чиєїсь волі).

14. Стверджувальна поведінка - переживання своїх дій як реалізації планів за умов максимального використання внутрішніх власних ресурсів.

15. Дослідницька поведінка - прагнення до новизни фізичного й соціального оточення, готовність «терпіти» інформаційну невизначеність, «редукування» різноманітної зовнішньої інформації до тієї форми, щодо якої людина застосовує засвоєні раніше прийоми її опрацювання.

16. Емпатична поведінка - значний обсяг чуттєвої інформації, що є основою міжособової взаємодії людей, здатність відчувати й розуміти емоційний і душевний стан іншої людини.

Психоаналітичні теорії, які спираються на фройдизм, описують і прогнозують поведінку людини, що належить до типів 2, 6, 10. Біхевіористські теорії описують категорії поведінки 2, 4, 10, 12. Когнітивні теорії - категорії 1, 3, 9, 11. Гуманістичні теорії прогнозують поведінку 7, 13, 14. Усі теорії мають рацію в межах їхнього застосування.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Психологічні науки (збірник наукових праць)
Загальна психологія
Психологія
Технології роботи організаційних психологів
Психологія спілкування