пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ

Загрузка...


Зовнішньоекономічна діяльність підприємства

13.1. Необхідність кредитування ЗЕД, його суть і види


Кредит відіграє важливу роль у розвитку міжнародних економічних відносин. Стимулюючи додатковий попит на ринку з боку позичальників, він сприяє збільшенню обсягів світової торгівлі. Умови кредитування експорту є важливим чинником конкурентної боротьби окремих підприємств і держав за ринки збуту. З початку 60-х pp. XX ст. експортний кредит став нормою міжнародної торгівлі багатьма видами товарів. За деякими оцінками, довгостроковий міжнародний кредит у тій чи іншій формі обслуговує в наш час до 80 % експорту машин і обладнання.
Зовнішньоекономічна діяльність, особливо зовнішня торгівля, потребують значних джерел фінансування, як внутрішніх, так і зовнішніх. Експортер намагається отримати повний розрахунок одразу ж після відвантаження товару, а імпортер намагається купити товар у кредит, з оплатою після його реалізації. Тим самим кредит стає органічною складовою міжнародних економічних зв´язків.
Міжнародний кредит — рух позичкового капіталу в сфері міжнародних економічних відносин, пов´язаний з наданням валютних і товарних ресурсів на умовах повернення, терміновості і сплати процентів. Кошти для міжнародного кредиту мобілізуються на національних і міжнародному ринках позичкового капіталу, а також за рахунок використання ресурсів державних, регіональних і міжнародних організацій. Розмір кредиту й умови його надання фіксуються в кредитній угоді (договорі) між кредитором і позичальником.
Суб´єктами міжнародного кредиту є: приватні підприємства, банки, державні установи, уряди, міжнародні й регіональні валютно-кредитні та фінансові організації. Джерелами міжнародного кредиту є: тимчасово вільні грошові кошти підприємств; грошові заощадження держави та приватного сектору, мобілізовані банками.
В наш час кредит обслуговує більшість видів ЗЕД — зовнішню торгівлю, обмін послугами, закордонну інвестиційну діяльність, виробничі і науково-технічні зв´язки тощо. У процесі ЗЕД підприємства й організації, як правило, одночасно виступають і боржником, і кредитором, отримуючи і надаючи необхідні кредити. Міжнародне кредитування здійснюється з дотриманням певних принципів.
Повернення кредиту. Цей принцип виражає необхідність своєчасного повернення отриманих від кредитора фінансових ресурсів після завершення їх використання позичальником. Він знаходить своє практичне втілення в погашенні конкретної позики шляхом перерахування відповідної суми коштів на рахунок кредитора.
Терміновість кредиту. Він відображає необхідність повернення кредиту не в будь-який прийнятний для позичальника час, а в точно визначений термін, зафіксований у кредитному договорі або в документі, що його заміняє. Порушення зазначеної умови є для кредитора достатньою підставою для застосування до позичальника економічних санкцій у формі збільшення процента, а при подальшому відстроченні — пред´явлення фінансових вимог у судовому порядку.
Платність кредиту. Цей принцип виражає необхідність не тільки прямого повернення позичальником отриманих від банку кредитних ресурсів, але й сплати ціни за їх використання. Економічна сутність плати за кредит відображається у фактичному розподілі додатково отриманого за рахунок його використання прибутку між позичальником і кредитором. Платність кредиту стимулює позичальника до найбільш продуктивного його використання. На практиці цей принцип реалізується через встановлення розміру позичкового процента за кредит. Ставка (або норма) позичкового процента, розрахована як відношення суми річного прибутку, отриманого на позичковий капітал, до суми наданого кредиту, є ціною кредитних ресурсів.
Принципово відрізняючись від традиційного механізму ціноутворення на інші види товарів, визначальним елементом якого виступають суспільно необхідні витрати праці на їх виробництво, ціна кредиту відображає загальне співвідношення попиту і пропозиції на ринку позичкових капіталів і залежить від низки чинників, у тому числі суто кон´юнктурного характеру:
— циклічності розвитку ринкової економіки (на стадії спаду позичковий процент, як правило, збільшується, на стадії швидкого підйому знижується);
— темпів інфляційного процесу, які на практиці навіть дещо відстають від темпів підвищення позичкового процента;
— ефективності державного кредитного регулювання, що здійснюється через облікову політику центрального банку в процесі кредитування ним комерційних банків;
— ситуації на міжнародному кредитному ринку;
— динаміки грошових накопичень фізичних і юридичних осіб (при тенденції до їх скорочення позичковий процент, як правило, збільшується);
— динаміки виробництва й обігу, що визначає потреби в кредитних ресурсах відповідних категорій потенційних позичальників;
— сезонності виробництва;
— співвідношення між розмірами кредитів, наданих державою, і її заборгованістю (позичковий процент стабільно зростає при збільшенні внутрішнього державного боргу).
Забезпеченість кредиту. Цей принцип виражає необхідність забезпечення захисту майнових інтересів кредитора при можливому порушенні позичальником прийнятих на себе зобов´язань і знаходить практичне вираження в таких формах кредитування, як позички під заставу або під фінансові гарантії.
Цільовий характер кредиту. Поширюється на більшість видів кредитних операцій, виражаючи необхідність цільового використання коштів, отриманих від кредитора. Знаходить практичне вираження у відповідному розділі кредитного договору, що встановлює конкретну ціль надання позики, а також у процесі банківського контролю за дотриманням цієї умови позичальником. Порушення цього зобов´язання може стати основою для дострокового відкликання кредиту або введення штрафного (підвищеного) позичкового процента.
Диференційований характер кредиту. Цей принцип визначає диференційований підхід з боку кредитної організації до різних категорій потенційних позичальників. Практична реалізація його може залежати як від індивідуальних інтересів конкретного позичальника, так і від державної політики підтримки окремих галузей або сфер діяльності (наприклад, малого бізнесу тощо).
Кредити, що застосовуються в зовнішньоторговельній практиці, можна класифікувати за декількома головними ознаками і видами, що характеризують окремі аспекти кредитних відносин сторін: за об´єктом кредиту (валютні і товарні); за кредитором (комерційні, банківські, урядові, надані міжнародними валютно-фінансовими організаціями); за терміном кредитування (довго-, середньо- і короткострокові); за цільовим призначенням (на завершення виробництва експортного товару, зберігання, складування тощо); за умовою реалізації (готівкові або акцептні); за способом надання (видача авансу, відстрочення або розстрочка платежу); за способом забезпечення (забезпечені й бланкові).
Комерційні, банківські та державні кредити, як правило, є товарними кредитами, тобто слугують для забезпечення товарної угоди з метою купівлі (продажу) конкретних товарів. Надаються такі кредити в основному експортерам. Зовнішньоторгові кредити практично ніколи не покривають усю вартість товару, що експортується. Певна їх частина сплачується покупцем готівкою (при отриманні товаросупровідних документів) і авансовими платежами.
На міжнародному ринку позичкових капіталів практикою вироблені певні звичаї в оформленні й порядку виконання кредитних операцій. Знання процесу кредитування (види кредиту, етапи й умови його надання) як для продавців, так і для покупців є ключовим моментом у здійсненні експортно-імпортних операцій. Це пов´язано насамперед із тим, що в наш час практично жодна зовнішньоторговельна операція не обходиться без кредиту в тій або іншій формі.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Зовнішньоекономічна діяльність підприємства
Міжнародні економічні відносини
Міжнародна економіка