Протягом останнього десятиліття радикально змінилася роль США у світовій економіці, що спричинено рухом прямих зарубіжних інвестицій. На базі прямих інвестицій, які здійснюють переважно ТНК, активно формується міжнародне виробництво, що об´єднує економіку США з економіками інших країн зв´язками, міцнішими за зовнішньоторговельні.

Мережу міжнародного виробництва, створену за допомогою прямих закордонних інвестицій, в економічній літературі зазвичай називають другою економікою. Друга економіка США посідає особливе місце у світовій системі. За своїм виробничим, науково-технічним і фінансовим потенціалом вона значно випереджає аналогічні сфери господарювання найважливіших конкурентів США у цій галузі: Західної Європи та Японії. Вже у середині 80-х років на 20 000 закордонних підприємств, контрольованих американським капіталом, працювало 6,5 млн. робітників і службовців, що дорівнює одній чверті усієї робочої сили, зайнятої на підприємствах, які належать американським ТНК. Загальний обсяг продажу підприємств і фірм другої економіки США становив 32 % ВНП країни. Основу другої економіки утворюють закордонні промислові фірми, на які припадає більш ніж 70 % продажу усіх закордонних підрозділів США.

Інтенсивна взаємодія зарубіжних підприємств американських ТНК з господарськими структурами США проявляється у все тіснішій виробничій кооперації закордонних філій з материнськими фірмами. Серед машинобудівельних компаній активно розвиваються "глобальні конвеєри" з випуску уніфікованої продукції на світовий ринок, а також виробництво "замкненого циклу" (виготовлення товарів для американського ринку на зарубіжних збиральних підприємствах із вузлів і деталей, які постачають з підприємств батьківських компаній). Створення "замкненого циклу" виробництва лише у 12 країнах, що розвиваються, забезпечує американським ТНК отримання додаткових прибутків у розмірі 2-3 млрд. дол. щорічно. Головний виграш тут забезпечує відносна дешевизна робочої сили.

Розвиток міжнародної кооперації спричиняє трансформацію зовнішньої торгівлі у внутрішньофірмову (рух товарів і послуг через кордон між підрозділами однієї компанії, розташованими у різних країнах). Так, створення на території країн, що розвиваються, збиральних цехів призвело до того, що більше ніж 10 % товарообороту США з цими країнами припадає на внутрішньофірмові поставки. Аналогічні зв´язки, часто масштабніші, розвиваються Сполученими Штатами з рядом промислово розвинених країн. Наприклад, у складі американського імпорту з ФРН частка таких поставок перевищує 20 %.

Пряме закордонне інвестування набуло глобальних масштабів: збільшується кількість учасників цього процесу та посилюються їх позиції. Роль США у цьому процесі також продовжує зростати, але в зв´язку з розширенням клубу міжнародних інвесторів питома вага Сполучених Штатів знижується. Якщо у 1960 р. вартість закордонних прямих капіталовкладень, що належать США, дорівнювала 32 млрд. дол. і це становило більше ніж половину вартості прямих закордонних інвестицій, то у 1990 р. їхня вартість перевищувала вже 700 млрд. дол., але частка у світовому обсязі становила 30 %, що, однак, набагато більше за частку будь-якої іншої країни (частка Японії — 10 %). Значна частина прямих інвестицій зосереджена у сучасних наукомістких галузях машинобудування.

Одночасно США як окрема країна стали найбільшим реципієнтом прямих іноземних капіталовкладень. На початок 1992 р. вартість американських прямих інвестицій за кордоном за ринковою оцінкою становила 802 млрд. дол., а вартість іноземних прямих інвестицій у США — 654 млрд. дол. Інтенсивне іноземне інвестування в американську економіку є важливою ознакою сили останньої. Підприємці інших країн, фінансуючи менш технологічні сектори економіки, тим самим дозволяють американському капіталу переходити у сучасніші сектори, підтримуючи цим стабільність усієї господарської системи країни. У спільному міжнародному економічному просторі саме американський капітал залишається головним локомотивом.

З цих позицій зрозумілим є переміщення у США банківського капіталу та інших видів фінансових ресурсів зі світового фінансового ринку з початку 80-х років і донині. Цей капітал надходить у США на основі ринкових закономірностей. Сюди його приваблює висока дохідність, надійність розміщення, перспективи майбутнього зростання. Треба зауважити, наприклад, що в останні роки, а точніше з 1991 p., економіка США стабільно зростає у середньому на 2,2 %- 3,6 % щорічно за майже постійних цін (0,1 % темп інфляції у 1997 р.) і мінімального безробіття (менш ніж 5 %, що практично відображає стан повної зайнятості). У світовій конкуренції за фінансові ресурси Сполучені Штати перемагають завдяки своєму потужному потенціалу, який генерує економічне зростання на новій технологічній основі. В організаційному ж плані це переміщення забезпечується місткістю і високим ступенем розвитку внутрішнього фінансового ринку, здатного приймати і розміщувати 100-150 млрд. дол. у рік з-за кордону.

Масштаби внутрішнього кредитного ринку є потужним чинником впливу США на світовий рух грошових ресурсів. На початку 90-х років обсяг кредитних ресурсів, які розподіляє цей ринок, перевищував 1000 млрд. дол. щорічно. Це значно більше, ніж розмір кредитного ринку будь-якої іншої з розвинених країн. За умов тісної взаємодії грошових ринків, фактичної їх інтеграції у світовий ринок кредитних ресурсів події на грошовому ринку США, зміни кредитно-грошової політики країни суттєво впливають на загальний стан справ у світовій економіці та її валютно-фінансовій галузі.

В основі інтернаціоналізації грошової політики США лежить міжнародна роль долара, який залишається головною резервною і розрахунковою валютою у світовій валютно-фінансовій системі. Інвалютні резерви центральних банків західних країн на три чверті складаються з доларів, у доларах здійснюється більше ніж половина розрахунків у світовій торгівлі, долар є мірою цінності багатьох найважливіших товарів на світовому ринку (наприклад, нафти).

Досі долар є єдиним еталоном, на який орієнтуються усі валюти розвинених країн. Причиною цього є потреба міжнародного обміну використовувати єдину універсальну розрахункову грошову одиницю, потреба, зумовлена все більшою єдністю товарного виробництва у світовому господарстві. Ефективно задовольнити цю потребу в сучасних умовах може лише національна валюта країни, якій належить роль лідера у світовій економіці. Саме США й відповідають цим вимогам.

Аналізуючи сучасний стан економіки США, перш за все, її безперечні переваги та успіхи, слід зауважити, що її тривале (протягом дев´яти років) економічне зростання привело до бурхливого зростання внутрішнього попиту. Доходи американського бюджету перевищують видатки. Але при цьому загальна заборгованість американських сімей і компаній банкам досягла рекордного рівня — 132 % ВВП. Це майже 10 трлн. дол. За роки зростання значно зросли котировки акцій компаній Сполучених Штатів. За останні 5 років обсяг кредитів, наданих американським сім´ям лише для закупівлі акцій, зріс втричі. Серед компаній стало правилом викупляти власні акції, використовуючи їх для оплати праці робітників. Курс акцій цим підтримується на завищеному рівні. У випадку виникнення проблем на фондових ринках країни негативні наслідки масового продажу акцій можуть бути дуже значними й відображатимуться на стані всієї економіки. А це, своєю чергою, може містити в собі неминуче погіршення ситуації для всієї світової економіки.

На думку більшості експертів, у 70-ті — 80-ті роки економічній стабільності загрожувала передусім інфляція. Сьогодні такою загрозою є заборгованість, що переходить межу розумних масштабів. При цьому не має значення, чи йдеться про заборгованість приватного сектору, як у США, або державного, як у Японії (про це мова піде далі). Важливим є те, що зростання заборгованості двох найбільш розвинутих економік, від яких значною мірою залежить динаміка розвитку світової економіки, стає найбільш актуальною проблемою сучасного етапу її розвитку. Очевидно, що успішне вирішення саме цієї проблеми значно впливатиме на майбутні успіхи розвитку як американської, так і світової економіки взагалі.