Електронна бібліотекапідручники


Міжнародні економічні відносини

Теорія порівняльних переваг


Теорію абсолютних переваг А. Сміта розвинув Давид Рікардо (David Ricardo, 1772—1823), довівши, що абсолютні переваги є лише частковим випадком загального правила. Він показав, що торгівля вигідна кожній з двох країн, навіть якщо одна з них має абсолютні переваги у виробництві обох товарів.

Теорія порівняльних переваг базується на тих самих припущеннях, що і теорія абсолютних переваг, використовуючи додатково поняття альтернативних витрат (opportunity costs). Альтернативні витрати — це просте порівняння цін одиниць двох товарів на внутрішньому ринку, виражених через кількість робочого часу, витраченого на їх виробництво.

Альтернативна ціна — це робочий час, потрібний для виробництва одиниці одного товару, виражений через робочий час, необхідний для виробництва одиниці іншого товару.

Суть теорії порівняльних переваг (comparative advantage theory): якщо країни спеціалізуються на виробництві тих товарів, які вони можуть виробляти з відносно нижчими витратами порівняно з іншими країнами (або, інакше кажучи, з меншими альтернативними витратами), то торгівля буде взаємовигідною для обох країн, незалежно від того, чи є виробництво в одній з них абсолютно ефективнішим, ніж в іншій.

Розглянемо положення теорії Давида Рікардо на умовному прикладі. Припустимо, що світова економіка складається тільки з двох країн — Японії та України; кожна з них може виробляти кольорові телевізори та цукор, але з різним ступенем економічної ефективності; кожна з країн має певну кількість ресурсів, які можуть бути використані для виробництва цих товарів. Умовно припустимо, що Японія має більшу ефективність, ніж Україна, у виробництві й цукру, і телевізорів. Це означає, що Японія має абсолютні переваги у виробництві обох видів продукції.

Припущення:

Японія

1.  Має 150 одиниць ресурсів.

2.  5 одиниць ресурсів витрачає на виробництво 1т цукру.

3.  5 одиниць ресурсів витрачає на виробництво 1 телевізора.

4.  За відсутністю зовнішньої торгівлі на виробництво кожного виду продукції використовується: 30 одиниць ресурсів — на цукор; 120 одиниць ресурсів — на телевізори.

Україна

1. Має 120 одиниць ресурсів.

2. 6 одиниць ресурсів витрачає на виробництво 1т цукру.

3. 24 одиниці ресурсів витрачає на виробництво 1 телевізора.

4. За відсутністю зовнішньої торгівлі на виробництво зовнішнього виду продукції використовується 24 одиниці ресурсів — на цукор; 96 одиниць ресурсів — на телевізори.

 

Виробничі можливості Японії та України з урахуванням зроблених припущень наведені у табл. 1.5.8 і на рис. 1.5.9.

 

Таблиця 1.5.8. Виробничі можливості Японії та України

Країна

Обсяг виробництва

до спеціалізації

після спеціалізації

Цукор, т

Телевізори, шт.

Цукор, т

Телевізори, шт.

Японія

6

24

0

30

Україна

4

4

20

0

Разом

10

28

20

30

 

На рис. 1.5.9 виробничі можливості Японії та України зображені у вигляді прямих ліній, тобто передбачається, що витрати виробництва постійні, отже, закон альтернативних витрат, що зростають, не діє.

1.5.9

Рис 1.5.9. Виробничі можливості за порівняльної переваги 

 

Альтернативні витрати виробництва продукту — це кількість інших продуктів, від якої необхідно відмовитись або яку треба офірувати, щоб отримати певну кількість будь-якого даного продукту.

Економічний зміст закону альтернативних витрат, що зростають: економічні ресурси непридатні для повного їх використання у виробництві альтернативних продуктів. У прикладі: не всі ресурси, що необхідні для виробництва цукру, можна використати повністю для виробництва телевізорів.

Лінії виробничих можливостей Японії та України не збігаються, що пояснюється різницею у структурі ресурсів та рівнях технологічного розвитку. З рис. 1.5.9 зрозуміло, що за умови повної зайнятості Японія може збільшити обсяг виробництва телевізорів до 30 шт., відмовившись від виробництва 30 т цукру. Нахил прямої виробничих можливостей 1, а це означає, що за кожну тонну цукру, яка офірується, можна отримати 1 телевізор. Отже, співвідношення обміну або співвідношення витрат для цих двох продуктів всередині Японії таке: 1 телевізор = 1 т цукру (1T = 1Ц). Україна повинна офірувати 20 т цукру, щоб отримати 5 телевізорів. Нахил прямої виробничих можливостей — 4, а це означає, що в Україні співвідношення внутрішніх витрат або співвідношення обміну для цих двох продуктів становить 1T = 4Ц.

Розглянемо ситуацію, коли країни не торгують між собою. Оскільки за умовами Україна виділяє для виробництва цукру 24 одиниці ресурсів, а на виготовлення телевізора — 96 одиниць ресурсів, оптимальною структурою для України є 4 т цукру (24 : 6 = 4) та 4 телевізори (96 : 24 = 4) — точка А на рис. 1.5.9. Японія витрачає 30 одиниць ресурсів для виробництва цукру, а для виробництва телевізорів — 120 одиниць ресурсів, тому оптимальна структура виробництва для Японії — 6 т цукру (30 : 5 = 6) та 24 телевізори (120 : 5 = 24)— точка В на рис. 1.5.9. За відсутності торгівлі жодна з країн не зможе збільшити виробництво одного продукту без скорочення виробництва іншого.

Із прикладу зрозуміло, що Японія має абсолютну перевагу у виробництві і телевізорів, і цукру; вона може продукувати дешевше, тобто витрачати менше ресурсів, ніж Україна, на виробництво цукру (5 < 6) та на виробництво телевізорів (5 < 24). Порівняльну перевагу Японія має у виробництві телевізорів, оскільки вона повинна відмовитися від 1 т цукру, щоб виготовити 1 телевізор, у той час, як Україна, щоб виготовити 1 телевізор, повинна відмовитись від 4 т цукру. Альтернативні витрати виробництва цукру нижчі в України, тому що вона повинна офірувати тільки 1/4 телевізора для виробництва 1 т цукру, у той час, як Японія має відмовитись від 1 телевізора, щоб виробити 1 т цукру. Отже, Україна має порівняльну перевагу у виробництві цукру.

Світова економіка, яка умовно складається із Японії та України, у цій ситуації використовує свої ресурси нераціонально, тому що: 1) телевізори виготовляються виробником з високими витратами (Україною), а це означає, що світова економіка повинна відмовитись від більшої кількості цукру, ніж необхідно для виготовлення 1 телевізора; 2) цукор виготовляється виробником з високими витратами (Японією), а це означає, що світова економіка повинна відмовитись від більшої кількості телевізорів, ніж це необхідно для одержання 1 т цукру.

Раціональне ведення господарства, тобто використання обмежених ресурсів для отримання найбільшого сукупного обсягу виробництва вимагає, щоб будь-який конкретний товар продукувався країною, у якої менші альтернативні витрати, або, іншими словами, яка володіє порівняльними перевагами. У прикладі Японія має продукувати телевізори, а Україна — цукор. Світ за такої спеціалізації виробництва отримає більший обсяг випуску продукції за наявних обсягів ресурсів (див. табл. 1.5.8): 20 т цукру > 10 т цукру; 30 телевізорів > 28 телевізорів.

Спеціалізація викликає необхідність торгівлі цими двома товарами. Джон Стюарт Мілль (John Stuart Mill, 1806—1873) у своїй класичній праці "Принципи політичної економіки" в одному із розділів розглядає закон інтернаціональної вартості. Він довів, що в умовах вільної торгівлі товари будуть обмінюватися за такого співвідношення цін, яке встановлюється десь у проміжку між відносними цінами, що існують всередині кожної з країн на товари, якими вони торгують. Точний остаточний рівень цін взаємної торгівлі буде залежати від обсягів світового попиту та пропозиції на кожний з цих товарів.

Теорія взаємного попиту (reciprocal demand theory) — ціна імпортного товару визначається через ціну товару, який необхідно експортувати, щоб сплатити імпорт; тому остаточне співвідношення цін під час торгівлі визначається внутрішнім попитом на товари у кожній з країн, що торгують.

У прикладі з цукром та телевізорами (табл. 1.5.8) Японія виграє від експорту телевізорів тільки тоді, коли за кожний телевізор вона буде отримувати більше ніж 1 т цукру, оскільки співвідношення обміну (або умови торгівлі) всередині Японії становить 1T = 1Ц. В іншому випадку Японія не виграє від експорту телевізорів в обмін на український цукор. Вона повинна отримувати кращу ціну, тобто більше цукру за свої телевізори на світовому ринку порівняно з тим, що вона отримує всередині країни, інакше торгівля не буде вигідною.

Україна виграє, тільки якщо вона за кожний телевізор віддасть менше ніж 4 т цукру, оскільки мінове співвідношення всередині України становить 1T = 4Ц. Україна повинна мати можливість платити нижчу ціну за телевізори на світових ринках, ніж всередині країни, інакше вона не буде брати участі у світовій торгівлі.

Коефіцієнт міжнародного обміну, або умови торгівлі (terms of trade), буде знаходитися десь між 1T = 1Ц та 1T = 4Ц. Він визначає, як розподіляються вигоди від міжнародної торгівлі між двома країнами.

Зрозуміло, що Японія віддасть перевагу коефіцієнту обміну, близькому до 1T = 4Ц, наприклад 1 телевізор = 3,999 т цукру, тобто вона прагне одержати більше цукру за кожний телевізор, який експортує. Україна прагне досягти рівня, близького до 1T = 1Ц, наприклад, 1 телевізор = 1,1 т цукру, тобто експортувати менше цукру за кожний імпортований телевізор. Отже, обидві країни намагатимуться покращити умови торгівлі, тобто домагатися сприятливішого співвідношення цін на імпортні та експортні товари.

На практиці фактичний коефіцієнт обміну, що розміщується між верхньою та нижньою межами, залежить від співвідношення світового попиту на ці товари та їхньої пропозиції. Якщо сукупний світовий попит на цукор менший від його пропозиції, то ціна на цукор буде низькою, а ціна на телевізори — високою. Коефіцієнт обміну буде ближчим до 1T = 4Ц, якому віддає перевагу Японія; якщо ситуація протилежна, то коефіцієнт встановиться ближче до рівня 1T = 1Ц, сприятливішого для України.

Якщо країни спеціалізуються на торгівлі тими товарами, у виробництві яких вони мають порівняльні переваги, виникає необхідність визначити, наскільки вигідна така торгівля кожному з її учасників. Вигода від торгівлі виникає внаслідок того, що країна може одержати за свої товари більше необхідних їй імпортних товарів, ніж на внутрішньому ринку.

Вигода від торгівлі (gains from trade) — це економічний ефект, який отримує кожна з країн — учасниць міжнародної торгівлі, якщо кожна з них спеціалізується на торгівлі тим товаром, у виробництві якого вона має порівняльну перевагу.

Припустимо, що міжнародний коефіцієнт обміну в прикладі становить 1T = 2,5Ц. Спеціалізація та торгівля за таких умов дають змогу і Японії, і Україні отримати у своє розпорядження більшу кількість телевізорів та цукру, ніж вони споживали за відсутності міжнародної торгівлі (рис. 1.5.10 та табл. 1.5.9). На рис. 1.5.10 прямі торгових можливостей країн відображають нове співвідношення обміну телевізорів та цукру, яке виникло внаслідок спеціалізації країн (згідно з принципом порівняльних переваг) та торгівлі. Прямі виробничих можливостей (рис. 1.5.9, 1.5.10) ілюструють варіанти вибору, які мають в умовах повної зайнятості країни, які нарощують виробництво одного товару за рахунок перерозподілу ресурсів, що використовувались у виробництві іншого товару. Прямі торгових можливостей ілюструють варіанти вибору, які є у країн, що спеціалізуються на одному з продуктів та експортують його для отримання іншого продукту.

1.5.10

Рис. 1.5.10. Лінії торгових можливостей та вигода для країн внаслідок спеціалізації та міжнародної торгівлі

 

Японія завдяки спеціалізації та торгівлі з Україною може одержувати, просуваючись вгору по прямій торгових (DE1), а не виробничих можливостей (DE), 2,5 т цукру за кожний телевізор, що експортується до України. Україна, замість того щоб просуватись від точки С униз по прямій своїх виробничих можливостей (CF), тепер може, просуваючись по прямій торгових можливостей (CF´), експортувати лише 2,5 т цукру за кожний телевізор.

Вирішальним є те, що, спеціалізуючись відповідно до порівняльних переваг та обмінюючи результати своєї праці на товари, забезпечувати якими себе саму для країни менш ефективно, обидві країни можуть отримати таку кількість цукру та телевізорів, яка перебільшує їхні виробничі можливості.

Припустимо, що за умови 1T = 2,5Ц Японія експортує 5 телевізорів в Україну, а Україна експортує 12,5 т цукру в Японію. Порівняємо ці результати з початковою оптимальною структурою виробництва та споживання, яка існувала у країнах до спеціалізації та міжнародної торгівлі. Точка А на рис. 1.5.10 означає, що Україна мала оптимальну структуру: 4 т цукру та 4 кольорові телевізори; точка А´ показує, що, спеціалізуючись на виробництві цукру в кількості 20 т, а потім експортуючи 12,5 т цукру в обмін на імпорт 5 японських телевізорів, Україна може досягти співвідношення 7,5 т цукру та 5 кольорових телевізорів. Для України вигода від міжнародної торгівлі становить 7,5 - 4 = 3,5 т цукру та 5 - 4 = 1 телевізор.

Аналогічно точка В показує, що оптимальна структура виробництва та споживання у Японії до спеціалізації та торгівлі була 6 т цукру та 24 кольорових телевізори; точка В´ характеризує ситуацію, яка склалася в Японії після спеціалізації на телевізорах: продукуючи тільки телевізори у кількості 30 шт., а потім обмінюючи 5 телевізорів на 12,5 т українського цукру, Японія отримує 25 телевізорів та 12,5 т цукру. Вигода від торгівлі для Японії становить 25 - 24 = 1 телевізор та 12,5 - 6 = 6,5 т цукру.

1.5.9t

Переваги теорії порівняльних переваг:

1   Вперше описала баланс сукупного попиту та сукупної пропозиції. Хоча і передбачалось, що вартість товару визначається кількістю праці, необхідної для його виробництва, теорія порівняльних переваг показала, що ця вартість насправді залежить від співвідношення сукупного попиту та пропозиції на товар на внутрішньому та на зовнішньому ринках.

2   Довела існування вигоди від спеціалізації та торгівлі для усіх країн-учасниць, а не тільки для однієї країни за рахунок того, що інші зазнають втрат.

3. Дає змогу вести науково обгрунтовану зовнішньоекономічну політику.

Недоліки теорії порівняльних переваг випливають із тих припущень, на яких вона базується. Тому, застосовуючи її для аналізу зовнішньоекономічних відносин, необхідно брати до уваги, що вона:

1. Не враховує транспортних витрат.

2 Ігнорує вплив зовнішньої торгівлі на розподіл доходів всередині країни, коливання цін та заробітної плати, інфляцію та міжнародний рух капіталу.

3.Ґрунтується на припущенні про існування тільки одного фактора виробництва — праці.

4. Ігнорує існування таких важливих передумов міжнародної торгівлі, як відмінності у забезпеченості країн факторами виробництва.

5. Базується на передумові повної зайнятості, яка означає, що вивільнені робітники однієї галузі одразу можуть знайти собі роботу в іншій, продуктивнішій. Іншими словами, робиться припущення про постійні витрати і, отже, ігнорується закон витрат, що зростають.

6. Не пояснює торгівлю між приблизно однаковими за економічним розвитком країнами, жодна з яких не має відносної переваги перед іншою.

Висновки.

1.  Альтернативні витрати - це кількість одних продуктів, від якої треба відмовитись або яку треба офірувати, щоб отримати якусь кількість будь-якого іншого продукту. Альтернативна ціна - це робочий час, необхідний для виробництва одного товару, виражений через робочий час, потрібний для виробництва іншого товару.

2.  Відповідно до теорії порівняльних переваг країни повинні спеціалізуватися на виробництві тих товарів, альтернативна ціна яких нижча, тобто які вони можуть продукувати з відносно нижчими витратами порівняно з іншими країнами. У цьому випадку торгівля буде взаємовигідною для обох країн, незалежно від того, чи є виробництво в одній з них абсолютно ефективнішим, ніж в іншій.

3. Ціна імпортного товару визначається через ціну товару, який треба експортувати, щоб оплатити імпорт, тому остаточне співвідношення цін під час торгівлі визначається внутрішнім попитом на товари у кожній з країн, що торгують.

4. Внаслідок спеціалізації та торгівлі на основі порівняльних переваг кожна країна отримує позитивний економічний ефект, який називається вигодою від торгівлі.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Зовнішньоекономічна діяльність підприємства
Міжнародні економічні відносини
Міжнародна економіка