Електронна бібліотекапідручники


Міжнародні економічні відносини

1.5.3. Типи зовнішньоторговельної політики держав


Для регулювання своєї зовнішньої торгівлі кожна держава законодавчо встановлює певні правила та умови зовнішньоторговельної політики. Ними держава намагається забезпечити найсприятливіші умови національним товаровиробникам, створити необхідні умови для вивезення національних товарів на ринки інших країн та обмежити ввезення іноземних товарів в свою країну. Так держава відчутно впливає на загальний стан експортно-імпортних відносин.

Залежно від масштабів втручання держави у міжнародну торгівлю розрізняють два типи зовнішньоторговельної політики:

  • політика вільної торгівлі;
  • політика протекціонізму.

Політика вільної торгівлі — це політика мінімального втручання держави у зовнішню торгівлю, що розвивається на основі вільних ринкових сил попиту і пропозиції. Така політика базується на усуненні будь-яких перешкод до ввезення та вивезення іноземних та вітчизняних товарів. Митні органи виконують лише реєстраційні функції. Цю політику проводять країни з високим рівнем розвитку продуктивних сил, що дає змогу місцевим підприємцям витримувати конкуренцію.

Протекціонізм — це державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції з використанням системи обмежень імпорту.

Проводячи політику протекціонізму, держава захищає національних виробників, стимулює розвиток національного виробництва. З іншого боку, така політика може призвести до застійних явищ, оскільки послаблюються стимули до технічного прогресу, що, своєю чергою, веде до падіння конкурентоспроможності національних товарів. За такої політики посилюється нелегальне ввезення товарів контрабандою. Крім того, торгові партнери можуть вжити відповідних заходів щодо експорту товарів цієї країни, що завдасть її економіці збитків. Протекціонізм переважає в зовнішньоторговельній політиці країн, що розвиваються.

Виділяють декілька форм протекціонізму:

  • селективний — скерований проти окремих країн або окремих видів товарів;
  • галузевий — скерований на захист окремих галузей, найчастіше сільського господарства;
  • колективний — проводиться об´єднаннями країн щодо країн, які не входять у ці об´єднання;

•  прихований — здійснюється методами внутрішньої економічної політики.

Стосовно того, що і для якої країни краще — політика вільної торгівлі чи протекціонізм, єдиної думки немає. Сучасний протекціонізм концентрується, в основному, у відносно вузьких галузях. Політика вільної торгівлі є привабливішою. Тому здебільшого країни проводять гнучку зовнішньоторговельну політику, використовуючи як методи протекціонізму, так і політику вільної торгівлі.

Україна у міжнародній торгівлі віддає перевагу політиці вільної торгівлі, але водночас вибірково проводить політику протекціонізму стосовно певних країн і груп товарів.

Станом на липень 1997 р. Україна уклала угоди про вільну торгівлю з такими країнами:

а) ратифіковано обома сторонами — Білорусь, Росія;

б) ратифіковано Україною — Азербайджан, Вірменія, Грузія, Естонія, Латвія, Молдова, Туркменистан, Узбекистан;

в) не ратифіковано — Казахстан, Литва.

Країни, з якими Україна уклала торгово-економічні угоди з встановленням режиму найбільшого сприяння, або національного режиму:

а) ратифіковано обома сторонами — Австрія, Болгарія, Греція, Естонія, Єгипет, Індія, Китай, Туреччина;

б) ратифіковано Україною — Алжир, Аргентина, Бельгія, Бразилія, Великобританія, В´єтнам, Гвінея, Німеччина, Данія, Ізраїль, Польща, Індонезія, Італія, Канада, Лівія, Нідерланди, Південна Корея, Словенія, Франція, Швейцарія, Югославія;

в) не ратифіковано — Білорусь, Угорщина, Грузія, Об´єднані Арабські Емірати, КНДР, Ліван, Латвія, Литва, Молдова, Монголія, Румунія, Словаччина, Туніс, Фінляндія, Хорватія, Чехія.

Крім того, укладені контингентні угоди з Киргизстаном, Туркменистаном, Росією, Узбекистаном, які передбачають, що режим вільної торгівлі не поширюється на певні групи товарів.

Незважаючи на це, порівняно з іншими країнами колишнього соціалістичного табору економіка України є найменш відкритою, що підтверджують дослідження.

У 1996 р. Центральноєвропейський університет проаналізував відкритість економік нових незалежних держав. Дані наведено у табл. 1.5.1. Відкритість економіки — це відношення сумарного обсягу експорту, імпорту і нефакторингових послуг до ВНП (%).

 

Таблиця 1.5.1. Характеристика відкритості економік країн

Країни

1991 р.

1993 р.

1994 р.

Албанія

110

96

68

Білорусь

118

100

н/д

Болгарія

119

96

105

Естонія

113

143

н/д

Киргизстан

81

70

н/д

Угорщина

74

69

57

Латвія

н/д

153

128

Литва

136

149

94

Польща

46

45

45

Румунія

58

52

54

Росія

114

71

50

Словаччина

156

140

134

Словенія

118

124

100

Україна

19

34

42

 

Дані таблиці свідчать, що Україна станом на 1994 р. знаходилася на останньому місці за темпами зростання відкритості економіки. Але сучасна економічна політика уряду України свідчить про прийнятий курс на відкритість економіки та широку інтеграцію у світове господарство.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Зовнішньоекономічна діяльність підприємства
Міжнародні економічні відносини
Міжнародна економіка