Електронна бібліотекапідручники


Дидактика

§ 3. Узагальнююча класифікація методів навчання


Деякі особливості узагальнюючої класифікації. Можливість класи­фікувати методи навчання на основі системної структури методу на­вчання є очевидною. Оскільки її складають такі елементи, як цілі на­вчання, способи діяльності учителя, способи діяльності учнів, психо­логічні закономірності засвоєння матеріалу, а системною властивістю є потенційні можливості для отримання високого кінцевого результа­ту діяльності, то відповідно до цього можна виділити групи методів навчання, в кожній з яких вони мають один однаковий структурний елемент або ж яку-небудь спільну рису цього елемента. Отже, можуть бути виділені групи методів навчання, які побудовані на основі: цілей навчання, на основі способів діяльності вчителя, способів діяльності учня, психологічної закономірності засвоєння матеріалу, на основі си­стемної властивості.

Група методів навчання, виділених на основі цілей навчання. Першим структурним елементом системи "метод навчання" є ціль навчання, тому розглянемо групу методів навчання, спільною ознакою яких є однакова ціль навчання.

Самі цілі навчання поділяються на чотири групи: навчальну, розвивальну, виховну і політехнічну. Цілі навчальної групи можуть бути виражені у знаннях, уміннях, навичках на різних рівнях засвоєння, зок­рема на рівнях розуміння, розпізнавання, репродуктивному, продук­тивному і творчому, а також через способи творчої діяльності та емоційні-оцінно норми. Для засвоєння знань на різних рівнях необхі­дно вирішувати свої дидактичні завдання, отже, потрібна своя підгру­па методів навчання.

Кожен наступний рівень засвоєння надбудовується на попередніх рівнях. Це означає, що процес засвоєння знань розпочинається з рівня розуміння. Завдання забезпечення розуміння навчального матеріалу може допомогти розв´язати вчителеві пояснювально-ілюстративний метод навчання. Якщо рівень засвоєння розпізнавальний чи репродук­тивний, то для забезпечення засвоєння матеріалу так, щоб учень не тільки розумів його, а й зміг самостійно або на основі зовнішньої підказки його відтворити, а також застосувати знання у типовій ситуації, є репродуктивний метод навчання. Продуктивний та творчий рівні зас­воєння вимагають своїх методів навчання. Таким чином, забезпечити реалізацію цілей навчальної групи можна тими методами, які входять до класифікації на основі самостійної пізнавальної діяльності учнів, тобто пояснювально-ілюстративним, репродуктивним, частково-по­шуковим, дослідницьким, методом проблемного вивчення матеріалу. Методи навчання, призначені для реалізації цілей виховної групи — це за своєю суттю методи виховання. Отже, у навчанні можуть бути використані метод переконання, метод прикладу, метод вправ, методи змагання, заохочення, покарання, бесіди, диспуту та ін. Відрізняються вони від звичайних методів виховання галуззю прикладання. Якщо у | вихованні особистості виховання - це сфера поведінки, то у нашому ´ випадку — це предметна галузь. Однак мета їх застосування — форму­вання поглядів, переконань, звичок, ставлення.

Розглянемо приклад з вивчення фізики у 9-му класі. Під час вив­чення прямолінійного рівномірного руху вчитель сформулював таку ціль навчання: сформувати переконання в істинності знань, що вира­жені формулою х = х0 + VI.

Для цього учитель перед учнями за допомогою демонстраційного приладу відтворив прямолінійний рівномірний рух, одночасно записавши його через рівні проміжки часу і. Виконавши певні вимірювання, визначив швидкість. Підставивши значення величин у наведену|І вище формулу, знайшов пройдений шлях, потім цей результат порівш1™^ з тим, який отримав при прямому вимірюванні шляху, пройдено» тілом за цей самий час (відраховується п проміжків часу). Порівняні отриманих результатів дало змогу впевнитися у правильності наведеної вище формули і таким чином переконатися в істинності одержаних знань.

Метод вимоги в сукупності з методом вправ використовується у ба­гатьох навчально-виховних ситуаціях. Нехай, наприклад, йдеться про формування культури праці, естетичного ставлення до дійсності. Підчас проведення лабораторних робіт учитель постійно вимагає від учнів акуратно, гарно та зручно розміщувати прилади, гарно оформляти малюнки, акуратно вести записи. При постійній дії такої вимоги в учнів фор­муватиметься звичка тримати у чистоті своє робоче місце, бути акурат­ним, здавати учителеві тільки акуратно і красиво оформлені роботи.

Метод прикладу. Красиво оформлений розв´язок задачі, малюнок, схема у виконанні учителя або когось з учнів створює сильний емоцій­но-естетичний вплив на учнів і спонукає надалі до такого виконання, яке б усім давало насолоду й естетичне задоволення.

Методи навчання, які призначені для реалізації цілей розвивальної групи, забезпечують розвиток пам´яті, мислення, уяви тощо, а та­кож освоєння індуктивного та дедуктивного шляхів пізнання, емпірич­ного і теоретичного рівнів дослідження. Такими методами є: метод ана­лізу, синтезу, порівняння, узагальнення, індуктивний, дедуктивний методи тощо.

Методи навчання, які забезпечують досягнення цілей політехніч­ної групи, повністю збігаються з методами, призначеними для досяг­нення цілей навчальної групи, тому окремо описувати їх не будемо.

Група методів навчання, виділених на основі однакових способів діяль­ності вчителя. Пригадаймо особливості побудови таких класифікацій­них систем. Якщо за основу класифікації обрано якийсь структурний елемент системи "метод навчання", то це означає, що всі інші елемен­ти вважаються такими, щодо яких метод навчання є індиферентним, нечутливим до будь-яких інших елементів, а елемент, який прийнято за основу класифікації, розглядається крізь призму його різних змін, варіантів, найбільш істотних або просто істотних ознак і тому класифі­кація будується у площині таких ознак. Вибір за основу класифікації способів діяльності учителя дає можливість виділити такі методи на­вчання:

  • методи організації та управління процесом засвоєння знань;
  • методи здійснення навчальної діяльності;
  • методи стимулювання навчальної діяльності;
  • методи контролю та оцінювання навчальних досягнень учнів;
  • методи мотивації.

З цієї групи розглянемо тільки методи організації та управління процесом засвоєння знань учнів і методи контролю та оцінювання на­вчальних досягнень учнів.

Методи організації й управління процесом засвоєння знань. Управлі­ння, як відомо, включає в себе такі чотири елементи: формулювання цілей діяльності, розробка і реалізація способів діяльності, отримання інформації про ступінь досягнення цілей діяльності, здійснення коре­гуючого впливу. Зрозуміло, що і метод навчання в своїй структурі по­вторює ці самі елементи як у діяльності учня, так і в діяльності вчителя.

Оскільки йдеться про вчителя, то він визначає мету, цілі своєї влас­ної діяльності. Ця мета стосується перетворення учня як об´єкта педа­гогічного впливу та учня як суб´єкта навчання, а також перетворення об’єкта вивчення. Істинне, а не формальне навчання, включає одне і Друге перетворення. Таким чином, функція методу полягає в тому, щоб Учень самостійно здійснив перетворення об´єкта вивчення, а завдання Учителя — допомогти йому здійснити це перетворення.

У чому виявлятиметься ця допомога і як її забезпечити найбільш ефективним чином? Якщо учитель візьме на себе таке перетворення, то учень буде просто спостерігачем, а не учасником цього процесу. Учитель може пред´явити учневі для сприймання і запам´ятовування сам процес і результат перетворення об´єкта вивчення, але в такому випадку учень буде пасивним споживачем результатів діяльності іншої людини. Як же створити умови для того, щоб учень самостійно або з мінімальною допомогою учителя здійснив перетворення об´єкта вив­чення, тобто працював з предметом вивчення?

Допомога учителя може бути виражена у певних підказках. Щонай­перше така підказка може бути дана у розробці і доведенні до свідо­мості учня орієнтувальної схеми дій, у визначенні структури дій, роз­робки плану дій та у виборі основи дій. Але розробити план дій з пере­творення об´єкта і предмета вивчення - це ще не означає здійснити саме перетворення, необхідно забезпечити виконання цього плану.

Орієнтиром у таких діях учня може бути кінцевий результат діяль­ності, точніше, образ цього результату. Отже, у розпорядженні учня є план дій, структура процесу діяльності й образ кінцевого результату діяльності. Отже, завдання полягає у тому, щоб забезпечити рух до уявлюваного результату через визначену систему дій. А будь-яка система поряд з елементною структурою має, як відомо, стійку морфологічну структуру. Тому ще однією підказкою і разом з тим необхідною умо­вою засвоєння є знання цієї структури і вміння здійснити на її основі змістову декомпозицію матеріалу, тобто здійснити на основі цієї моделі предметне наповнення кожного компонента цієї структури.

Зауважимо, що йдеться не про структуру елементів, а про структуру відношень між атрибутивними ознаками, характеристиками системи. Вона виглядає так: спочатку формується системотвірний чинник потім виділяється перший елемент системи, встановлюється зв´язок між ними, після цього виділяється другий елемент системи, знову встановлюється зв´язок між системотвірним чинником та другим елементом, далі встановлюється зв´язок між цими елементами, потім виділяється наступний елемент — встановлюються зв´язки і т. д. Як результат цієї роботи виникає системна властивість, потім здійснюється реляційний вплив цієї властивості на саму структуру системи, тобто на її елементи і зв´язки між ними.

Розглянемо, як реалізується цей метод на прикладі вивчення закону Архімеда. Перший крок — створення образу виштовхувальної сили, а точніше, умов, за яких вона виникає, а також образу результату дії цієї сили. Це реалізується шляхом постановки кількох дослідів. Суть їх у тому, щоб переконати учнів, що на тіло, занурене у воду, рідину, діє сила, спрямована вгору, і що вона тим більша, чим більший об´єм за­нурення, тобто сила залежить від того, яка частина тіла занурена у воду. Питання в тому, як саме залежить вона від об´єму зануреного тіла. Сформований образ є основою для формування системотвірного чин­ника. Ним є ідея: виштовхувальна сила зумовлена тиском рідини на стінки і горизонтальну поверхню тіла, який передається без змін у кож­ну точку рідини.

Перший елемент - визначення рівнодійної сил, що діють на стінки тіла у горизонтальному напрямку. Другий елемент — визначення сили, яка діє на дно, на нижню горизонтальну поверхню тіла з боку рідини вертикально угору. Третій елемент — визначення сили, що діє на тіло вертикально вниз. Четвертий — визначення виштовхувальної сили. Реалізація усіх цих елементів здійснюється одночасно зі встановлен­ням зв´язку між системотвірним чинником та кожним елементом сис­теми "процес". Системною властивістю самого процесу навчання буде засвоєна зв´язка: дії - результат, тобто дії з визначення виштовхуваль­ної сили - результат цих дій у вигляді формули для її визначення . З цієї формули видно, що дійсно вона залежить від об´єму рідини, витіс­неної цим тілом, а саме: чим більший об´єм рідини, витісненої цим тілом, тим більша і виштовхувальна сила. Нарешті, здіснення реляцій-ного впливу: аналіз того, як би ще можна було б визначити цю силу і від чого вона залежить.

Підсумок. Узагальнююча класифікація методів навчання побудо­вана на основі структури методу навчання як системи, зокрема виділе­но підкласифікації на основі цілей навчання усіх чотирьох груп, на ос­нові способів діяльності учителя, на основі способів діяльності учнів та на основі реалізованих потенційних можливостей методу у вигляді ступеня досягнення цілі навчання.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історія педагогіки: курс лекцій
Робоча книга вихователя групи продовженого дня
Педагогіка вищої школи
Дидактика