пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ

Загрузка...


Дидактика

§ 2. Питання теорії змісту освіти


Суперпозиція інтересів особистості та суспільства. У визначенні змісту освіти виходять з того, що необхідною умовою життя людини є її взаємодія з природою, а необхідною умовою реалізації особис­тості є її взаємодія із суспільством. Однак ця взаємодія має особли­вий характер, оскільки ініціювати її може й особистість, і сус­пільство.

З огляду на суб´єктивну природу взаємодіючих елементів, взаємо­дія, що розглядається, має характер взаємодії інтересів особистості та суспільства. Тому для визначення змісту освіти з´ясуємо суб´єктивні інтереси особистості та суспільства, здійснимо своєрідну суперпози­цію (накладання) цих інтересів. При цьому найкращий варіант супер­позиції буде тоді, коли між інтересами суб´єктів взаємодії виникне гар­монія, тобто коли інтереси особистості повністю збігаються з інтере­сами суспільства. У цьому випадку зміст освіти визначається суттю влас­не інтересів суспільства й особистості.

Якщо виникне ситуація, коли інтереси суспільства й особистості прямо протилежні в якій-небудь площині діяльності, то доведеться включати додаткові чинники, але при цьому варто пам´ятати, що інте­реси особистості не менш варті, ніж інтереси суспільства.

Оскільки й особистість, і суспільство є одночасно суб´єктом і об­´єктом взаємодії, то необхідно окремо розглядати інтереси особистості стосовно самої себе й інтереси особистості стосовно суспільства. Саме так: інтереси суспільства стосовно особистості та інтереси суспільства стосовно самого суспільства.

В оцінці інтересів особистості будемо виходити з того, що її струк­туру складають функціональні механізми психіки, досвід, типологічні якості. Очевидно, інтереси особистості і лежать у цих трьох площинах структури особистості. Змістовий аналіз кожного з названих боків осо­бистості дає можливість визначити інтереси особистості стосовно самої себе і стосовно суспільства.

Розроблення проблеми змісту освіти відбувається в двох аспектах. Перший аспект. Оскільки перед системою освіти стоїть стратегічне завдання всебічного гармонійного розвитку особистості, то, очевид­но, зміст освіти має бути таким, щоб його наповнення і реалізація не тільки сприяли, а й забезпечували формування всебічно розвиненої особистості кожної людини (кожного школяра). Реалізація цього ас­пекту пов´язана з аналізом структури особистості і має особистісне спрямування.

Другий аспект. Людина живе в суспільстві і не ізольована від нього. Очевидно, її підготовка до життя включає перш за все засвоєння і роз­виток того досвіду, який людство нагромадило за період свого існуван­ня. Тільки за цієї умови суспільство буде "приречене" на розвиток, ос­кільки людина як учасник суспільного розвитку поставлена в такі умо­ви, за яких не використання досвіду минулих поколінь неможливе. Ці дві думки є вираженням положення, яке ставить певні вимоги до роз­роблення змісту освіти: це — принцип органічного поєднання особистісного і суспільного.

Той відрив суспільного від особистісного, який був запланований суспільством у недалекому минулому, коли зміст освіти визначався тільки суспільними інтересами, сьогодні дуже серйозно шкодить ру­хові вперед, тому врахування даного положення має визначальне зна­чення для окреслення шляхів вирішення проблеми змісту освіти. У контексті цього принципу ми й будемо аналізувати дану проблему.

Розглянемо спочатку, що таке особистість і яка її структура. Як пи­шуть дослідники проблеми особистості, сучасна наука дедалі повніше охоплює різноманітне ставлення і зв´язки людини зі світом. У системі тих або інших зв´язків людина вивчається наукою то як продукт біоло­гічної еволюції, то як суб´єкт і об´єкт історичного процесу — особистість, то як природний індивід з притаманною йому генетичною програмою розвитку і певним діапазоном рухливості.

Різні автори, даючи визначення особистості, відзначають, що це людина — свідома, розумна істота, яка володіє мовою і здатністю до трудової діяльності. Поза суспільством особистості немає, оскільки кожна людина формується як особистість тільки в суспільстві, в ко­лективі і виявляється в спілкуванні з іншими людьми. Особистість — це людина як носій свідомості. Особистість — це людський індивід як продукт суспільного розвитку, суб´єкт праці, спілкування і пізнання, детермінований конкретно-історичними умовами життя суспільства. Особистість - продукт суспільного розвитку, суб´єкт суспільних відносин, не ізольованої, не самої по собі людини, а лише як частина соціального колективу. Людина не народжується особистістю, а стає нею. Особистість є цілісністю.

Застосовуючи системний підхід до аналізу феномена особистості, приходимо до висновку, якщо людину як продукт біологічного роз­витку розглядати як біологічну систему, то необхідно визнати, що ця система перебуває в певних зв´язках із її оточенням — суспільством. З цього видно, що особистість — це інтегративна системна якість систе­ми - біологічної істоти — людини, поставленої в умови соціального розвитку. Це результат складної взаємодії внутрішніх (біологічних) і зовнішніх (суспільних) зв´язків.

Над проблемою структури особистості працює і працювало багато вчених. Узагальнююча модель структури включає в себе три групи ком­понентів.

Перша група — функціональні механізми психіки, до нього нале­жать механізми сприймання інформації (сенсорні механізми), механі­зми мислення, які здійснюють перероблення інформації; механізми пам´яті; механізми психомоторики; механізми, які забезпечують управ­ління психічними процесами і поведінкою людини, включаючи меха­нізми емоцій, уваги, волі та ін.

Друга група структури особистості — досвід особистості, він вклю­чає знання, вміння, навички, спрямованість особистості, пізнавальні, естетичні та інші її якості.

Третя група структури включає характер, темперамент, здібності, онтогенетичні особливості розвитку.

Перебуваючи під впливом суспільних відносин, людина як біологіч­ний індивід взаємодіє із суспільством, тобто з тими інститутами, які визначають характер суспільства, та з іншими людьми, які є носіями суспільних відносин. Однак характер цієї взаємодії особливий. Ця особ­ливість зумовлена в першу чергу тим, що взаємодіючі об´єкти (людина і суспільство) самі можуть ініціювати взаємодію. Отже, розглядаючи факт взаємодії суспільства і людини, ми повинні взяти до уваги, що ініціювати вплив (взаємодію) може не тільки суспільство. Ініціювати взаємодію може і сама людина.

Таким чином, особистість є не тільки продуктом суспільного впли­ву, не тільки результатом біологічного дозрівання, але й суб´єктом ак­тивної взаємодії із середовищем, у т.ч. і. з суспільством.

Якщо взаємодію ініціює суспільство в особі суспільних інсти­тутів, воно, звичайно, задає мету, зміст і форми цієї взаємодії, які випливають з природи та історії самого суспільства, з його інтересів, його тактичних і стратегічних планів. Оскільки людина живе в суспільстві, вона змушена сприймати цей вплив, переносити його на себе, певним чином діяти, сприймати його чи відкидати, присто­совуватися, активно сприяти чи активно протидіяти або просто сприяти, чи просто нехтувати. Але якщо вплив ініціює сама люди­на, то її ініціатива має тільки індивідуальне забарвлення, вона діє в своїх інтересах, в інтересах власного "Я", в інтересах розвитку всіх структурних елементів особистості. Тут можливі такі моменти: інте­реси особистості й інтереси суспільства збігаються; ці інтереси пря­мо протилежні.

Без сумніву, гармонія буде тоді, коли інтереси суспільства й осо­бистості збігаються і коли ініційовані впливи йдуть назустріч один одному та накладаються. Очевидно, зміст освіти є основою, на якій будується взаємодія. Які інтереси суспільства щодо окремого члена суспільства? Освоїти досвід попередній і підготувати таку осо­бистість, яка б розвивала цей досвід, рухала прогрес суспільства. Отже, освоєнням досвіду попереднього етапу суспільства є рух, роз­виток, прогрес суспільства.

З´ясуємо суть досвіду, його складових. Зрозуміло, що суспільство щодо кожного індивідума повинно сформулювати мінімум вимог, своє­рідний стандарт, який був би основою для здобуття професії, для про­довження навчання. Суспільству потрібні фізично здорові, розумово розвинені і духовно багаті людські особистості.

Які інтереси суспільства стосовно кожної конкретної особистості? Це залежить від природи самого суспільства. Суспільство виходить з того, що ті, хто зараз навчається у школі, через 10—15 років будуть вес­ти активне суспільне життя, і суспільство хоче, щоб віддача від них була якомога більшою. Можна зробити висновок, що суспільство задає таку мету, яка випливає з необхідності підготовки молодого покоління до життя через 10—15 років. Але конкретне суспільство розвивається не відособлено від інших, воно залучено до світового суспільного проце­су. Тобто необхідно ще врахувати тенденції розвитку суспільства в світо­вому масштабі.

Таким чином, на зміст освіти впливають такі чинники: природа і характер суспільства; необхідність підготовки до життя дітей, які ак­тивно працюватимуть через 10—15 років; тенденції світового, культур­ного і наукового розвитку.

Які ж інтереси людини щодо самої себе ? Якщо вести мову про зміст освіти однієї людини, то матимемо один результат, а якщо про все сус­пільство, то потрібно на перший план поставити питання про за­гальність освіти. Отже, особистість є не тільки продуктом суспільного впливу, не тільки результатом біологічного дозрівання, а й суб´єктом активної взаємодії із середовищем, у т.ч. із суспільством.

Інтереси особистості стосовно самої себе та шляхи їх урахування

Структурний елемент особистості

Зміст структурного елемента

Інтереси особистості

Шляхи врахування інтересів особистості

1

Механізми сприймання

Розвинути органи відчуттів, виробити уміння організо­вувати перцептивну діяльність, створювати образи сприйняття

У процесі навчання створюва­ти умови для активної сенсорно-перцептивної діяльності, для роботи різних органів відчуттів, для створення образів сприймання

2

Мова

Навчитися правильно, чітко і зрозуміло висловлювати свою думку вголос і письмово, вести спілкування рідною мовою, володіти великим словниковим запасом

Вести шкільний курс навчання рідною мовою, запровадити цілу систему граматико-мовної підготовки учнів на весь період їхнього навчання в школі. Створювати різні форми спілкування, вивчати мови інших народів, світові мови

3

Мислення

Виробити уміння здійсню-вати аналіз, синтез, абстракт-цію, порівняння і т.д. Сформувати культуру розумової праці. Розвинути образне, логічне і діалектичне мислення. Розвинути індивідуальні особливості мислення

Увести науки, які найбільшою мірою сприяють розвитку мислення. При вивченні всіх інших наук найбільшою мірою використовувати можливості їх змісту для розвитку мислення. Максимально збагатити розвивальне навчання. Розвивати просторову і творчу уяву кожного учня

4

Пам´ять

Розвинути пам´ять механічну і смислову, довільну і мимовільну, оволодіти мнемонічними способами запам´ятовування. Збільшувати обсяг пам´яті, засвоїти закономірності пам´яті

У змісті навчання відповідно до віку учнів виділяти те, що має бути обов´язково відтворено, вивчати спосіб легкого запам´ятовування і відтворення

5

Психомоторика (сенсо-моторика)

 

 

6

Підсистема управління «Я»

Навчитись бачити свою ближню мету, визначати напрям саморуху.

Формування умінь самоосвіти, самооцінки, саморозвитку, самовдосконалення.

 

Визначимо далі інтереси суспільства стосовно самого суспільства та стосовно кожного члена суспільства і шляхи їх урахування

 Таблиця 6.2.

 

Інтереси 

Шляхи врахування 

Зацікавленість у суспільній спрямованості поведінки членів суспільства

Вивчення в школі суспільствознавства, моральних норм поведінки, організація морально-правового тренінгу

Вироблення в членів суспільства різноманітних ставлень (до праці, до бережливості, до виконання обов´язків, до інших людей, до себе) і якостей (колективність, чесність, справедливість, скромність, товариськість, дружба, совість, чесність тощо)

Процес освіти наповнювати інформацією про суть відносин та організувати відповідний практичний тренінг, у ході навчання і виховання змусити працювати відповідні ідеали

Суспільство зацікавлене в тому, щоб у ньому діяли принципи добра і справедливості, загальнолюдські цінності

У ході освіти принципи добра і справедливості, загальнолюдські цінності мають одержати своє практичне втілення (як на рівні знань, так і на рівні практичного використання)

Суспільству важливо, щоб кожен його член умів жити і працювати в колективі

Життєдіяльність школярів має бути організована у формі колективу

Кожен член суспільства має бути психологічно готовим до праці, до вибору чи зміни професії, має володіти загальнотрудовими навичками і уміннями

Має діяти система професійної орієнта-ції, весь процес навчання і виховання має бути побудований на безпосередній участі кожного школяра у розумовій і фізичній праці, на його участі в продуктивній праці. Об´єкти праці мають носити продуктивний характер

Суспільству потрібні фізично здорові, морально і духовно багаті.

Зміст і процес освіти мають сприяти зміцненню здоров´я школярів та розширення і збагачення моральних і духовних цінностей

В інтересах суспільства кожен його член має працювати над самоосвітою та самоудосконаленням

В організації процесу освіти має бути значною частка самоосвіти і самоудосконалення

Суспільству важливо, щоб кожен член суспільства освоїв той досвід, який він спроможний освоїти і який дасть змогу йому зайняти чільне місце в суспільстві, щоб одержати від нього максимальну віддачу

Вивчення основ наук та навчальних дисциплін об´єктивної та аспектної форми вираження досвіду

Суспільство має забезпечувати не тільки освоєння, збереження і передачу досвіду, а й розвиток

Зміст і процес навчання та виховання мають сприяти накопиченню індивідуального досвіду творчої діяльності учнів. Введення дисциплін, які б розкривали методологію творчості

Якщо Японія ставить за мету створити такі умови, за яких кожна людина, котра переступила поріг школи, повинна отримати вищу осві­ту, то тут підхід до того, що вивчати, один. Якщо ми перебуваємо на рівні країн, які розвиваються, то вирішення цього питання буде зовсім іншим.

Дослідженнями встановлено, що чим вищий рівень освіти праці­вників, тим вищі при одних і тих самих розряді і стажі виконання норм виробітку і результати праці. В умовах ринкової економіки, оче­видно, рівень загальної освіти членів суспільства є необхідною умо­вою успіху.

Аналіз структури особистості, її складових компонентів веде до появи переліку тих напрямів і шляхів, через які можлива зміна струк­турних елементів особистості та всієї особистості в цілому. До них на­лежать: виховання спрямованості особистості, розумове виховання, трудове виховання, естетичне виховання, виховання комунікативності, фізичне виховання, моральне виховання, виховання духовних начал, розвиток індивідуальних здібностей, інтересів і нахилів. Ви­ховання спрямованості має на меті сформувати об´єктивне ставлен­ня людини до суб´єктивних цінностей. У вихованні спрямованості особистості головним є виховання її ставлення до людей, до суспіль­них інститутів. Це ставлення виражається в її переконаннях, у моралі і моральності, у її поглядах. Базою для виховання спрямованості мо­жуть бути всі навчальні предмети.

Завдання фізичного виховання зводяться, у першу чергу, до зміцнення здоров´я школярів, їх фізичного розвитку. За допомогою тренувань і фізичних вправ можна стимулювати фізичний розвиток людини і зміцнювати її здоров´я. Тому такий навчальний предмет, як фізична культура, є обов´язковим у шкільній практиці. Це доведено ба­гатовіковою шкільною практикою. Але фізичне виховання пред­ставлене не тільки самостійною навчальною дисципліною, воно вхо­дить в усі інші навчальні предмети в якості їх невід´ємного компонен­та. Річ у тому, що учіння — це діяльність, у т.ч. і фізична. До того ж загальноосвітня підготовка відбувається у період інтенсивного розвит­ку організму дитини. Тому навчальний процес треба організувати так, щоб він сприяв фізичному розвиткові дітей.

Крім того, у систему фізичного виховання входять й інші базові компоненти загальної освіти: трудове, естетичне, розумове вихован­ня, виховання спрямованості й комунікативності.

Розумове виховання полягає в розвитку пізнавальних сил і здібно­стей школярів, їх творчого розуму, в озброєнні школярів певним обся­гом систематичних знань, у формуванні наукового світогляду, у роз­витку пізнавальних інтересів і потреб, у формуванні культури розумо­вої праці. Зрозуміло, що в розв´язанні цього завдання беруть участь усі предмети, які охоплюють всю оточуючу людину реальність, у т.ч. і лю­дину як цілісний об´єкт. Одне слово, розумове виховання реалізується в процесі вивчення основ наук.

Естетичне виховання передбачає розвиток емоційно-почуттєвої сфери людини. У школі на це спрямоване вивчення певного циклу навчальних предметів: літератури, музики і співу, образотворчого ми­стецтва.

Основу комунікативної діяльності становить мова. Тому вивчення рідної мови та іноземних мов — необхідний елемент змісту загальної освіти.

Не продовжуючи дальшого аналізу всіх інших базових компонентів загальної освіти, сформулюємо такий висновок: між структурою досв­іду особистості і структурою змісту освіти існує певний зв´язок, певна відповідність; зміст загальної освіти поділяється на групи навчальних предметів, які за своєю домінантною спрямованістю відповідають кож­ному з компонентів досвіду особистості:

  • розумове виховання — основи наук;
  • виховання спрямованості — предмети соціального циклу;
  • естетичне виховання - предмети естетичного циклу;
  • виховання комунікативності - предмети мовного циклу;
  • трудове виховання — трудове навчання;
  • фізичне виховання — фізкультура.

Ще раз зауважимо, що формування кожного компоненту досвіду особистості здійснюється не тільки в циклах навчальних предметів, ви­ділених на основі домінантної ознаки, а й у всіх інших навчальних дис­циплінах

Підсумок. В основу підходу визначення змісту освіти покладено суперпозицію (накладання) інтересів суспільства та інтересів особис­тості за необхідної умови - гармонізації цих інтересів. Між структу­рою досвіду особистості і структурою змісту освіти існує відповідність.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історія педагогіки: курс лекцій
Робоча книга вихователя групи продовженого дня
Педагогіка вищої школи
Дидактика