Електронна бібліотекапідручники


Дидактика

§ 5. Знаково-символічна наочність і розвиток абстрактного мислення


Знак і символ. Серед усіх видів наочності особливої актуальності набуває знаково-символічна. Це пов´язано з можливостями, які має цей вид наочності для розвитку теоретичного, абстрактного мислення.

У науковій літературі існують різні визначення знака і символу, однак переважна більшість спеціалістів вважають, що знак позначає зміст, а символ його розкриває [86].

Символ — це те, чим зображують знак, він є засобом, інструментом Щ виявлення змісту знака. Знак — це загальне, символ — конкретне. Сим­вол — це конкретне оформлення знака.

Наприклад, прапор — це державний знак, тобто те, що в певному відношенні репрезентує, заміщає державу. Прапор конкретної держа­ви — це її символ. Конкретне вираження знака — це і є символ. Знак знаходить своє конкретне вираження у символі як загальне в конкрет­ному. Можна стверджувати, що символ — це форма вираження знака.

Слово "знак" у науковій літературі використовують різнопланово, однак, завжди знак виступає в ролі замінника іншого предмета, яви­ща, властивості.

Функція заміщення є головною функцією знака. Філософська літе­ратура знак визначає як матеріальний предмет (явище, подія), що вис­тупає представником деякого іншого предмета, властивості чи відно­шення і використовується для придбання, зберігання, перероблення й передачі повідомлень (інформації, знань).

Бути знаком — це не природна властивість предмета, а функціональ­на, яка виявляється у знаковій діяльності. "Функція знака — репре­зентувати дещо відмінне від нього самого і є його значенням"[10,12]. Це означає, що власний зміст спостережуваного і те, знаком чого воно є, не мають нічого спільного.

Як приклад візьмемо знак додавання в математиці. Власний зміст спостережуваного — дві перехрещені під кутом 90° лінії. Зміст, знаком якого є ця фігура, полягає у складанні двох чисел, якщо вони об´єднані цією міткою. Як бачимо, зміст одного і другого справді не мають нічо­го спільного.

Предметом нашого особливого інтересу є не просто знак, а взаємо­пов´язана їх сукупність, тобто система знаків. У науковій літературі мову, наприклад, визначають як "форму існування знань у вигляді си стеми знаків"[10, 12]. Тому й не дивно, що поряд з терміном "знак" вживають термін "мова". Сьогодні широко використовуються такі сло­восполучення, як "мова графіки", "мова кіно", "мова архітектури" і т.д. Кожне з них має свої системи позначень, закони побудови.

Тому вивчення системи знаків можна здійснити на основі вивчен­ня мови. Є декілька способів дослідження мови. Один з них лінгвістич­ний або структурно-функціональний. Вивчення мови (отже системи знаків) передбачає дослідження її як системи на різних рівнях ієрархії (фонетика, морфологія, синтаксис).

Виявлення закономірностей, внутрішньо притаманних мові в її власному розумінні як мови слів, як систем — головне завдання цього способу (підходу).

Інший підхід (так званий семіотичний) розглядає мову як знакову систему будь-якої фізичної природи, яка виконує пізнавальну і кому­нікативну функції в процесі людської діяльності. Підкреслюється пер­винність природної мови як основи комунікації і співпраці.

Особливою мовою, одним із засобів комунікації є мистецтво. Ху­дожній твір розглядається як "передача", "кодування" в матеріально­му об´єкті деякого ідеального змісту і наступного прочитання його іншими людьми.

Мова є система, і як системно-структурне утворення, вона має не­велику кількість елементів, які можуть вступати у безліч комбінацій. І як система, вона має всі її атрибутивні характеристики. Мови мо­жуть відрізнятися одна від одної за ступенем складності синтаксич­ної структури сфери позначуваних об´єктів, завданнями, які можуть адекватно розв´язуватися. До найбагатших мов належать природні, які відомі як універсальні, оскільки з їх допомогою може бути вира­жено все. Однак, в окремих випадках природна мова не є засобом роз­в´язання з огляду її неоднозначності або звичайної незручності. У цьому зв´язку типовим є приклад з розвитком такої математичної на­уки як алгебра. На зорі її розвитку всі перетворення алгебраїчних ви­разів описувалися словами, буквені позначення в алгебру були вве­дені значно пізніше. Можна тільки уявити, як це було незручно. Спец­іальні мови створюються в математиці, формальній логіці, в образот­ворчому мистецтві.

Учені-лінгвісти (Ф.Соссюр) виділили принципи мови. Серед них — принцип системності, принцип поділу мовної діяльності на мову як соціальне явище, деякий код правил, що існують поза індивідом, але є обов´язковими для нього, і мовлення як конкретне вираження мови, принцип розгляду мови як форми, а не як субстанції, автономність мови, перевага відношень над елементами.

Однією із структурних частин мови як системи знаків, є текст. Текст — це система, що несе інформацію. Будь-який видимий об´єкт — це візу­альний текст, що сприймається зором і розуміється як висловлювання в знаковій системі. Текст, як структурна одиниця мови пов´язаний з іншою складовою комунікативної системи — контекстом.

У лінгвістичній науці добре відомо, як тісно розуміння тексту зале­жить від контексту. Виділяють два види контексту: зовнішній стосов­но мови контекст (фізичне оточення) і внутрішній, що виникає внаслі­док зростання смислового значення мовних текстів.

Учені-психологи відзначають, що знаки — це позначення, які вільні від контексту, водночас і як символи, що залежать від нього, що розви­ток мови йде в напрямі звільнення, відриву від ситуації, контексту.

Знаково-символічні засоби наочності. Учені виділяють чотири аспек­ти, за якими потрібно характеризувати знакову систему, це:

-    спосіб впливу (на слух, на зір);

-    сфера дії, галузь, в якій система функціонує;

-    тип функціонування; відношення, що з´єднує знаки всередині
системи;

-    природа і число знаків.

Значення знака визначається тією системою, в яку він включений. Наприклад, червоний колір у дорожній сигналізації (червоне світло світлофора забороняє перехід вулиці) і червоний колір крові.

Надсистемних знаків не буває, будь-який із них є елементом систе­ми знаків, і тільки як елемент її може мати конкретний зміст.

Які ознаки знаково-символічних засобів?

Перша - конвенціональність знака (від слова "конвенція" - до­говір, домовленість, угода). Під нею розуміють умовність згідно з якою встановлюється зв´язок між тим, що позначається, і тим, чим позна­чається. Конвенціональність засновується на тому, що структура будь-якої частини предметів дійсності може бути позначена в різноманіт­них ізоморфних одна одній знакових системах, які всі так чи інакше детерміновані структурою даної галузі і втрачають яке б то не було зна­чення поза зв´язком із нею.

Протилежним конвенціональності є термін "природний". Конвен­ціональність — загальна характеристика знаково-символічних засобів.

Друга характеристика знаково-символічних засобів — довільність. Під нею розуміють відсутність будь-якого зв´язку між тим, що позна­чається, і тим, чим позначається.

Системність як властивість системи знаків характеризує наявність одиниць синтаксису, ієрархічну структуру, рівні ієрархії. Величезна продуктивність мови знакової системи, здатність продукувати і розум іти нескінченне число нових речень можлива тому, що мова будується як система на основі правил граматики, а не на основі заучування на пам´ять великої кількості словосполучень.

Істотними характеристиками знаків є дискретність і неоднорідність одиниць, які можуть мати різні ступені вираженості і давати можливість розрізняти знакові системи.

У мові дискретність означає можливості комбінування елементів між собою, неоднорідність в утворенні кількості різноманітних систем за рахунок комбінування елементів системи.

Заміщення — це заміна будь-яких об´єктів або предметів рівнознач­ними предметами. Цей термін багатозначний. У широкому значенні його він включає всі види діяльності зі знаково-символічними засобами. У вузькому значенні - це функціональне використання замінника. Замі­щення може бути в ігровій (наприклад, каштан замість цукерки) і в інших видах діяльності (дидактичний матеріал у навчальній діяльності).

Кодування: полягає в переведенні реальності (або тексту, що опи­сує цю реальність) на знаково-символічну мову і в наступному декоду­ванні інформації. Декодування — це діяльність із розпізнавання того, що стоїть за конкретними знаками. Завдання того, хто здійснює деко­дування, полягає у здійсненні правильнішого розпізнавання того, що закодовано у знаково-символічних засобах.

У сфері просторово-графічних знаково-символічних засобів були сформульовані такі принципи кодування і декодування:

  • лаконічність — щоб закодувати будь-яку інформацію, графічні
    засоби повинні мати тільки ті елементи, які є необхідними для повідом­лення її сутності;
  • узагальнення та уніфікація — основні форми графічних засобів
    не повинні дуже дробитися;
  • акцент на головних смислових елементах — найістотніші елемен­ти виділяються формою, розміром, кольором, порушенням пропорцій;
  • автономність — частини, які передають самостійне повідомлен­ня, необхідно виділяти і відділяти одну від другої, що полегшує сприй­мання, а якщо графічна конструкція складна, то краще розчленувати її
    на елементи;
  • структурність — кожна автономна одиниця комплексу повинна мати диференційовану чітку структуру;
  • стадійність — повинен бути просторовий розподіл всієї інфор­мації для послідовного її сприйняття і відповідного розміщення.

Кодування в навчальній діяльності передбачає уміння відтворити зміст у знаково-символічній формі. Перехід до різних видів знаково-символічного вираження змісту — необхідний компонент теоретичного мислення, який сприяє відмежуванню форми від змісту, що є дуже важливим для повноцінного засвоєння знань. Наприклад, одне і те саме число можна зобразити (записати в різних системах числення) у десят­ковій системі числення та у двійковій. Дослідженнями встановлено, що навчання з першого класу не одній, а декільком системам числення сприяє осмисленому розумінню. Для багатьох учнів форма і зміст чис­ла нероздільні, унаслідок чого не формується поняття числа, утрудне­но засвоєння теоретичних основ його природи, запису. Завдання на використання кодування усувають це явище.

Підсумок. Великі пізнавальні навчальні можливості має знаково-символічна наочність. Як вважають спеціалісти, знак позначає зміст, а символ його розкриває. Символ - це те, чим зображується знак. Знак виступає в ролі замінника іншого предмета, явища, властивості, тобто функція заміщення є головною функцією знака. Велика роль належить системі знаків, а мову вивчають як форму існування знань у вигляді системи знаків.

Знаково-символічні засоби навчання мають цілу низку ознак, се­ред яких: конвенціональність, довільність, дискретність, нео­днорідність. Винятково важлива роль належить знаково-символічним засобам у розвитку абстрактного, теоретичного мислення.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історія педагогіки: курс лекцій
Робоча книга вихователя групи продовженого дня
Педагогіка вищої школи
Дидактика