Суть і зміст принципів науковості і доступності. У ході суспільно-істо­ричного процесу взаємодії людини з оточуючим її світом відбувається накопичення людського досвіду, внаслідок чого виникає необхідність його впорядкування, систематизації. Цю функцію виконує наука і ми­стецтво з тією лише відмінністю, що засоби вираження досвіду в них різні.

Початок дидактичних процесів закладено в суспільній необхідності передавання узагальненого суспільного досвіду з покоління в поколі­ння. В основі виникнення проблем навчання лежить суперечність між зростаючою культурною спадщиною, а також накопиченим суспіль­ством фондом знань і обмеженими можливостями їх безпосередньої, власне емпіричної передачі.

Історія постановки дидактичних проблем пов´язана із безперерв­ними зусиллями, спрямованими на вирішення цієї суперечності. У ході суспільно-історичної практики людства відбувається "переведення" історичного процесу формування суспільного досвіду в особливості науково-узагальненого досвіду, а потім в індивідуальні процеси осві­ти, в яких індивідуум складним, самобутнім шляхом повторює історич­ний суспільний процес засвоєння. Суть у тому, яким чином це можна здійснити раціональніше і з найбільшим ефектом для процесу форму­вання особливості.

З викладеного вище випливає необхідність дії принципу науковості. Які основні вимоги закладені у цьому принципі? Перша вимога — до змісту освіти й навчання мають входити тільки наукові знання. Тобто, все, що пропонується молодшому поколінню для засвоєння, повинно мати якість науковості. Якщо не за формою, то за суттю і змістом воно має бути таким, яким його відкрила наука, а практика перевірила і підтвердила, що знайшло своє застосування у природі, житті, техніці, в економіці і політиці. Ненаукової інформації, ненаукових знань у школі не повинно бути [15;26].

Тут, однак, є одна дуже важлива деталь. Шлях розвитку науки не завжди простий і прямолінійний. Згадаймо хоча б історію розвитку хімії як науки. Понад сотню років у цій історії належить віддати алхімії. Ура­хування співвідношення історичного й логічного у змісті та процесі навчання є необхідною педагогічною умовою освіти й навчання та ста­новить одну з вимог принципу науковості.

Кожна наука постійно розвивається. Історичний процес становлен­ня і розвитку об´єкта, логічно-теоретичне відтворення розвиненого і такого, що розвивається в усіх його істотних, закономірних зв´язках і відношеннях, відображається у логічному. Однак, відображення істо­ричного в логічному не зводиться до простого відтворення часової по­слідовності історичного розвитку науки. Вище вже підкреслювалось, що з чого починається історія, з того самого має починатися хід думок і його подальший рух буде відображенням історичного процесу в абст­рактній і теоретичній формах.

Суть ще однієї вимоги науковості полягає в такому. На кожен еле­мент системи навчання вимога науковості накладає певні обмеження. Розглянемо це детальніше.

Очевидно, обмеження або певна вимога накладається не тільки на кожен елемент дидактичної системи як складової дидактичного цик­лу, а й на вчителя й учня, які замикають цей цикл, а також на ті відно­шення, які виникають між елементами дидактичної системи і всього циклу.

Вимога науковості стосовно вчителя зводиться до необхідності володіння ним науковими знаннями свого предмета і самого проце­су навчання, тобто психолого-педагогічними знаннями і вміннями. Вимоги, які продукуються науковістю, такі: достовірні й об´єктивні знання задатків учня, його здібностей, наявного рівня розумового розвитку і фонду фактологічних знань, тобто зони актуального роз­витку, а також зони ближнього розвитку. Сукупністю цих двох зон у їх єдності і характеризується доступність навчання [17]. Тому й принципи науковості і доступності можна інтерпретувати як один принцип науковості й доступності.

Науковість і доступність крізь призму дидактичної системи. Відомо, що дидактичну систему становлять цілі навчання, зміст, методи, за­соби та організаційні форми навчання. Науковість у площині цілей навчання вимагає правильності повного визначення цілей навчання щодо конкретного змісту засвоєння на всіх рівнях ієрархії. Але щоб забезпечити педагогічно правильне і повне визначення цілей навчан­ня на всіх рівнях ієрархії, необхідно знати правила переходу з одного рівня на інший. Оскільки таких теоретично обгрунтованих і практич­но доведених правил поки що немає, доводиться діяти емпіричним шляхом.

Щодо вимог до змісту навчання у площині науковості, то варто заз­начити таке: зміст навчання має абсолютно задовольняти вимоги нау­ковості, тобто бути науково правильним, підтвердженим практикою. Зважаючи на те, що кожен предмет розвиває настільки, наскільки вистачає його змісту (К. Ушинський), виникає необхідність не тільки змістового наповнення процесу навчання, а й структурної його орган­ізації. При цьому засоби вираження мають бути відповідними сучас­ному рівню розвитку науки.

Науковість за методами навчання вимагає повного задоволення вимоги відповідності (адекватності): кожна мета навчання вимагає адекватного їй методу навчання. Отже, метод навчання має відобража­ти специфіку самого навчального предмета і бути адекватним цілям навчання.

Засоби навчання мають повністю забезпечувати процес досягнен­ня мети навчання, бути зручною формою вираження її суті і пред´яв­лення її учням, відповідати психологічним закономірностям засвоєн­ня матеріалу, а також забезпечувати рух думки від простого до склад­ного. Форми організації навчання реагують на науковість у тому плані, що існує певна обмеженість на кількість учнів, яких учитель вчить од­ночасно, а також на тривалість роботи учня над тим чи іншим матеріа­лом. Щодо здійснення всього дидактичного циклу, то дуже важливо, щоб він був замкнутий, а процес досягнення мети навчання повторю­вався з урахуванням корекції дій до того часу, поки не буде досягнуто запланованого рівня даної мети навчання.

До деякого часу доступним вважалося таке навчання, яке будува­лося на основі досягнутого рівня розумового розвитку учнів. Вибір змісту, форм і методів навчання був опосередкований цим рівнем. У навчальні програми включався лише той матеріал, для якого в учнів були сформовані відповідні психічні функції. Однак видатний пси­холог радянських часів Л.Виготський звернув увагу на те, що таке на­вчання закріплює наявний рівень розумового розвитку і аж ніяк не розвиває учнів. Він увів поняття "актуальний розвиток" і "зона ближ­нього розвитку". Він визначається тим змістом, який учень спромож­ний засвоїти самостійно, без допомоги вчителя. Ближня зона визна­чається тим матеріалом, який учень сам не може засвоїти, але може це зробити при незначній допомозі учителя. Таким чином, доступ­ним вважається таке навчання, яке перебуває у зоні ближнього роз­витку.

Підсумок. Згідно з принципом науковості зміст освіти і навчання мають складати тільки наукові знання, тобто зміст повинен мати якість науковості, враховувати співвідношення логічного та історичного. На­уковим має бути і процес навчання. Доступність розглядається як відповідність зоні ближнього розвитку.