Психологічна суть мотивів навчальної діяльності. Педагогічна наука і шкільна практика підтверджують, що найбільш успішно навчання учнів здійснюється за умови їх позитивного ставлення до навчальної діяльності. Тоді вони докладають багато зусиль для засвоєння знань, оволодіння вміннями і навичками, уважні на уроках, намагаються яко­мога краще виконати навчальні і трудові завдання. У психології під мотивом розуміють те, що спонукає людину до діяльності і надає цій діяльності осмислення. Спроможність особистості успішно виконува­ти ту чи іншу діяльність не існує поза зв´язком з тим, що спонукає її до цього. Від сили спонукань значною мірою залежить енергія і продук­тивність будь-якої роботи людини. Корінними спонуканнями є різно­манітні потреби людини, на основі яких у ході діяльності виникають інтереси, почуття та інші мотиви.

Мотиви характеризують тенденції, спрямованість діяльності люди­ни, її ставлення до тієї чи іншої справи, життєву значущість справи для неї. Особливий інтерес становлять мотиви навчальної діяльності. Від них залежить, чим є для школяра навчальна діяльність, що він засвоює, що бере з неї.

У навчальній діяльності, яка займає значне місце в житті школяра, успішно формуються розумові, моральні та інші якості. Якщо учні роз­в´язують пізнавальні і практичні завдання, то вони переживають емоції сумніву, радості подолання труднощів, успіху в пізнанні нового. Ці емоції закріплюються, збагачуються. З них формується стійке пізна­вально-емоційне ставлення до дійсності, до навчальної діяльності, зок­рема інтелектуальні почуття, потреби, інтереси (жадоба до знань, ба­жання вчитися, читацькі захоплення, пристрасть до досліджень тощо).

Навчання ніколи не буває справою чистого інтелекту, воно завжди включає емоційні та вольові процеси, які, породжуючись навчанням, впливають на його освітній і виховний результати. Вирішальна роль у формуванні позитивного ставлення до навчання належить навчально­му процесові, його змісту, методам, усій організації як індивідуальної, так і колективної навчальної діяльності учнів.

Розрізняють два види мотивів:

- пізнавальні мотиви, пов´язані зі змістом навчальної діяльності і
процесом її виконання;        

 - соціальні мотиви, пов´язані з різноманітними соціальними взаємодіями школяра з іншими людьми.

У групі пізнавальних мотивів виділяють такі, які полягають в оріє­нтації школярів на оволодіння новими знаннями. Це може бути інте­рес до нових цікавих фактів, явищ, інтерес до істотних властивостей явищ, об´єктів, інтерес до перших дедуктивних висновків, інтерес до закономірностей у навчальному матеріалі, до теоретичних принципів, ключових, фундаментальних ідей тощо.

До цієї групи належать навчально-пізнавальні мотиви, які поля­гають в орієнтації школярів на засвоєння способів здобування знань, на інтерес до них.

Варто ще виділити групу власне творчих мотивів. Учні старших класів загальноосвітніх шкіл, ліцеїв, гімназій є членами Малої Академії Наук, працюють з викладачами вищих навчальних закладів, займаються науково-дослідною роботою, мають свої власні науково-дослідницькі теми, здобування успіху в цьому напрямі для них означає дуже багато і цим вони дуже дорожать.

Надзвичайно важливим для школяра є мотив розуміння. Успіх розуміння залежить від спонукальних мотивів. Основними спону­ками є потреби людей, їхні інтереси, допитливість, жадоба до знань. У розумовій діяльності школярів дуже важливу роль відіграють такі її мотиви, як потреба зрозуміти, допитливість, інтерес до науки, любов до знання, до книжки, усвідомлення необхідності ґрунтовно засвоїти знання з різних предметів, почуття відповідальності за їх засвоєння тощо. Серед них виокремлюємо мотиви широкого соц­іального характеру (обов´язку перед сім´єю, школою, усвідомлення важливості освіти для себе і для суспільства, держави тощо) і моти­ви, безпосередньо зв´язані з навчальною діяльністю (інтереси до різних шкільних предметів, прагнення до знань, потреби в них, ба­жання вчитися тощо).

Соціальні мотиви полягають у бажанні отримати знання, щоб бути корисним суспільству, у бажанні виконати свій обов´язок перед бать­ками, друзями, у розумінні необхідності вчитися, щоб здобути професію і вижити в умовах ринкової економіки тощо. Сюди ж відносяться і мо­тиви, які полягають у бажанні зайняти певне місце у стосунках з інши­ми людьми, одержати їхнє схвалення, заслужити у них авторитет.

Особливості мотивації, що відповідають віковому розвитку школярів. З метою організації ефективної виховної роботи з розвитку мотивації вчи­телю важливо знати загальні тенденції вікового розвитку школярів; зна­ти, з якими мотивами дитина приходить до школи, яка мотивація може і повинна скластися в учня до закінчення початкової школи і т.д

Відзначимо своєрідність навчальної діяльності в різні шкільні пер­іоди (7 — 10, 11 років — молодший шкільний вік; 10, 11 — 15 років — середній шкільний вік; 15 — 17 років — старший шкільний вік).

Провідною діяльністю для всіх шкільних періодів є уміння, однак специфіка кожного періоду визначається тим, засвоєння яких боків дійсності здійснюється дитиною у ході навчання. Провідною діяльні­стю молодшого шкільного віку є навчальна діяльність. Для середнього шкільного віку провідною діяльністю є взаємодія і спілкування шко­ляра. Пізнавальні мотиви змінюються таким чином: молодші школярі від інтересу щодо окремих фактів переходять до інтересу щодо законо­мірностей, принципів. У середині молодшого шкільного віку може зак­ладатися й інтерес до способів здобування знань. Виникають і мотиви самооцінки, які виражаються у формі інтересу до дидактичних джерел знань, до епізодичного читання додаткових книг. Сприятливі умови для виникнення позитивних емоцій з´являються тоді, коли учні активно вчаться, відчувають задоволення від розумового напруження, успіхів у роботі. Нагромаджуючись і узагальнюючись, ці емоції переростають у такі стійкі почуття, як любов до знань, допитливість. Тим самим збага­чуються внутрішні спонукання до навчальної діяльності або її мотивів.

Навчання може успішно йти вперед, оскільки воно виховує ці мо­тиви. Воно є процесом, успіх якого залежить від того, наскільки про­цес себе "підкріплює" власними результатами і спонукається низкою взаємозв´язаних мотивів.

Мотиви навчальної діяльності визначають її сенс для учня, його ставлення до навчання, а тому й енергію, старанність, з якою він вчить­ся, вникає в суть того, що вивчається ним, і, зрештою, результати на­вчання. Повноцінні мотиви навчання, органічно пов´язані з його ціля­ми і змістом, розширюють можливості засвоєння знань, оволодіння вміннями, раціональними способами [8 ].

Від мотивів залежать близькі та більш віддалені результати розвит­ку. Отже, велике значення для успішної навчальної діяльності має: ви­ховання належних мотивів, зокрема інтересу до знань, бажання вчи­тися, до методів самостійного здобування знань, до способів саморегу­ляції навчальної роботи, раціональної організації своєї навчальної праці.

До неї належать і мотиви самоосвіти, які полягають у спрямовано­сті школярів на самостійне вдосконалення способів здобування знань і бажанні учня добитися успіху в ході ніби постійного змагання з самим собою, у бажанні добитися вищих результатів.

Зв´язок мотивації з віковими періодами розвитку дитини. Мотивація пов´язана з віковими особливостями дитини, але не вік як стадія дозрівання визначає мотиви, а саме характер діяльності дитини й система його взаємодії з оточенням у цьому віці.

Молодший шкільний вік. Відомо, що до кінця дошкільного періоду в дитини складається досить сильна мотивація до навчання у школі (Л.Божович, Л.Славіна та ін.) Внутрішня позиція дитини полягає в потребі відвідувати школу, включатися в нову для дитини діяльність учіння, зайняти новий статус серед оточення. Психологи відзначають, що на межі дошкільного і шкільного дитинства дитина дуже виразно бачить різницю між її об´єктивним станом і внутрішньою позицією. Ця широка потреба утворює так звану суб´єктивну готовність до шко­ли. Існує ще й об´єктивна готовність до школи, до перших написаних букв, цифр, до перших оцінок і лише після цього до процесу, змісту учіння, а ще пізніше — до способів здобування знань.

Як сприятливі риси мотивації виділяють позитивне ставлення ди­тини до школи, широту її інтересів, потяг до знань, пошук відповідей на запитання "чому"? Широта її інтересів виявляється в тому, що ди­тину цікавлять явища та об´єкти, які не входять у шкільну програму навіть середньої школи. Допитливість є формою вияву широкої розу­мової активності молодших школярів. Безпосередність, відкритість, до­вірливість молодших школярів, їхня віра в беззаперечний авторитет учителя і готовність виконати будь-яке його завдання є сприятливими умовами для утвердження в цьому віці широких соціальних мотивів обов´язку, відповідальності, розуміння необхідності вчитися тощо.

До негативних рис мотивації молодшого школяра відносимо недо­статню дієвість (самі по собі довго не підтримують навчальну діяльність), ситуативні (швидко задовольняються і без підтримки вчи­теля можуть згасати і не відновлюватися, навчальний матеріал швидко набридає, викликає втому); малоосмисленість, яка виявляється втому, що учні не можуть назвати, чим же їм подобається даний предмет; ор­ієнтація більше на результат учіння, а не на способи навчальної діяль­ності, до закінчення початкової школи для багатьох не складається інте­рес до подолання труднощів.

Динаміка мотивів учіння учнів від 1 до 3 класу виявляється в тому, що спочатку (перший клас) у школярів превалює інтерес до зовнішнь­ого боку перебування в школі (сидіння за партою, носіння форми, пор­тфеля тощо), потім виникає інтерес до перших результатів навчальної праці.

Середній шкільний вік. Сприятливими особливостями мотивації цьо­го віку є: "потреба в дорослості" — небажання вважати себе дитиною, прагнення зайняти нову життєву позицію, особливе сприймання норм поведінки дорослого, загальна активність підлітка, його готовність включитися в різні види діяльності з дорослими й однолітками; потре­ба в самовираженні й самоутвердженні; потяг до самостійності; збільшення широти і різноманітності інтересів, зростання визначеності і стабільності інтересів, розвиток спеціальних здібностей підлітка. До негативних особливостей мотивації цього періоду відносять:

• незрілість оцінки підлітком самого себе та іншої людини, а звідси
  — поява труднощів у стосунках з іншими;
• несприймання на віру думки й оцінки вчителя, бажання швид­ше стати дорослим, незгода з думкою, що він ще дитина, байдужість до думки й оцінки учителя;
• прагнення, потяг до самостійності, що викликає зневагу до ме­тодів роботи, перенесених з початкової школи, невміння організувати свою навчальну роботу, яке призводить до того, що інтерес до одного предмета перешкоджає появі інтересу до іншого та ін.

Динаміка розвитку мотивації старшого шкільного віку характер­на перш за все тим, що в більшості учнів інтерес до фактів змінюється інтересом до закономірності. Цей період сензитивний для розвитку пізнавальних інтересів, істотно закріплюються навчально-пізнавальні мотиви, для яких характерний інтерес до способів здобування знань. Дуже характерним є інтерес до знань, які виходять за межі програми. Пізнавальний інтерес має ненасичений характер, тобто зростає в міру задоволення. Особливо істотні зрушення відбуваються в соціальних мо­тивах. Це пов´язано з тим, що школяр стає громадянином.

Підсумок. Психологічна і педагогічна наука стверджують, що найбільш успішно навчання учнів здійснюється за умови їх позитив­ного ставлення до нього. Мотиви — це те, що спонукає людину до тої чи іншої дії. Вони характеризують спрямованість діяльності, ставлен­ня людини до неї. У навчанні велика роль належить як соціальним, так і пізнавальним мотивам. Мотиви пов´язані з віковими періодами роз­витку дитини, мають як позитивні, так і негативні риси. Кожен шкільний вік характеризується домінуванням тих чи інших мотивів..

У молодшому шкільному віці як позитивні риси виділяють пози­тивне ставлення дитини до школи, широту її інтересів, потяг до знань і тощо. Негативні риси такі: недостатня дієвість, ситуативність, мало­осмисленість, орієнтація на результат, а не на процес та ін.

У середньому і старшому шкільному віці до позитивних якостей мотивів відносять: загальну активність підлітка, готовність включи­тися у різні види діяльності тощо. До негативних відносять такі: незрілість оцінки підлітка самим собою, байдужість до думки вчите­ля тощо. Знання вікової динаміки мотивів полегшує правильну орган­ізацію процесу навчання.