У світі немає нічого вічного, за висловом Геракліта, "все тече, все змінюється". Розвиток є найістотнішою рисою усіх явищ і процесів, він охоплює надзвичайно різноманітне життя природи і суспільства, усі сфери людського буття. Наука як суспільне явище щомиті збага­чується новими відкриттями, наповнюється новим змістом, розкриває нові обрії і перспективи. Дидактика не є винятком з цього правила, хіба що з поправкою на дещо закристалізований консерватизм, може тро­хи сильніший, ніж в інших науках. Але кожна з них має на нього своє право, і можливо це добре, бо включається в наукову систему тільки те, що добре перевірене і переконливо обґрунтоване або доведене.

Яскравим підтвердженням зазначеної вище думки є класно-уроч­на система навчання, яка є системою за суттю, а не тільки за назвою, а все те, що пропонувалося раніше і пропонується нині нібито натомість їй, є лише фрагментами її, чи, в кращому випадку, її модифікацією. Класно-урочна система навчання має низку недоліків, вона вимагає постійного вдосконалення, проте є у ній ще величезні резерви для підвищення ефективності процесу навчання. Та й мало ймовірно, щоб у найближчий час з´явилася нова система навчання, яка змогла б по­вністю взяти на себе виконання усіх її функцій та істотно змінила б увесь процес навчання.

Однією з тенденцій у розвитку сучасного навчально-виховного про­цесу є посилення його технологічності, розроблення і широке впро­вадження технологій навчання, кожна з яких може бути побудована тільки на основі глибокого знання закономірностей цього процесу. Це означає, що сьогоднішня шкільна практика стимулює дидактику як теорію освіти і навчання до інтенсивних пошуків глибоких зв´язків між чинниками процесу навчання, дослідження механізму його перебігу.

Кожна технологія призначена для забезпечення реалізації певних цілей навчання. Розуміння їх як конкретного рХзультату, на який учи­тель має вивести учнів, є необхідною ѓмовою побудови такоУо цкклу навчання, який би з необхідністю приводив до найвищого їх досягнен­ня. Таким чином, шкільна практика вимагає розроблення таких спо­собів конкретизації цілей навчання, які б служили надійним інструмен­том планування і реалізації процесу навчання для кожного вчителя.

Залишаються невикористаними і можливості системного підходу до аналізу та вивчення педагогічних явищ та процесів. Ми намагалися там, де у цьому була певна необхідність, застосувати цей підхід як метод пізнання складних об´єктів, не обтяжуючи викладення матеріалу спе­ціальною термінологією і довгими розмірковуваннями.

Ще на стадії підготовки посібника багато спеціалістів його прочи­тали у рукописному варіанті, зробили низку зауважень і пропозицій, значну частину яких і було враховано. Особливу вдячність автор вис­ловлює дійсному члену АПН України, доктору педагогічних наук, про­фесору В.І.Бондарю, членові-кореспонденту АПН України, доктору педагогічних наук, професору В.І.Лозовій. Слова подяки автор вислов­лює доцентові кафедри педагогіки Волинського державного універси­тету ім. Лесі Українки М.С.Семенюк за терпіння при прочитанні ру­копису, кафедрі педагогіки Рівненського державного гуманітарного університету за підтримку, розуміння та цінні зауваження і пропозиції.